Банківська діяльність та банківські операції

2. Банківська діяльність та банківські операції

Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі – Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об'єкт, б) суб'єкт, в) зміст та г) мета.

Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей — бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).

Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:

1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") — безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.

2. Інструменти обігу ("передача вартості") — зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).

3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") — види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит — зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.

Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.

Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.

Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.

Банківська діяльність як підприємницька діяльність, на думку О.П. Орлюк, має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:

— отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;

— отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

— наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже — приватні.

Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.

Таким чином, банківська діяльність — це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.

Термін "банківська діяльність" протягом тривалого часу не отримував свого розкриття в законодавстві України. Стаття 3 Закону про банки (в попередній редакції) від 29 березня 1991 р. містила перелік операцій, які визнавалися банківськими — всього 14 операцій (Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.— Ст. 281 (з наступними змінами та доповненнями)).

На цій підставі можна було дати найпростішу індуктивну дефініцію банківської діяльності, тобто визначити її як сукупність операцій, які здійснюються банками згідно з переліком, встановленим законом. У цьому випадку банківська діяльність виступає як механічна сума всіх операцій, що їх виконують установи під назвою "банки".

Недоліком цієї дефініції було те, що вона не була завершеною. Перелік, наведений раніше у ст. 3 Закону про банки, не був виключним, оскільки допускалося, що з дозволу Національного банку України банки можуть виконувати й інші операції.

Стаття 47 нової редакції Закону про банки від 7 грудня 2000 р. називається "Банківські операції". Згідно з нормами цієї статті, банки мають право здійснювати тільки три власне банківських операції:

1 — приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2 — відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3 — розміщення залучених коштів від свого імені.

Ці операції визнаються Законом як виключно банківські, і здійснювати їх у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інакше кажучи, зазначені операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності.

При цьому відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені, тобто дві з трьох вищезазначених базових банківських операцій можуть здійснювати й інші юридичні особи, однак лише на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. Як правило, ці операції, а також більшість інших операцій, зазначених у ст. 47 Закону про банки, можуть здійснювати спеціалізовані фінансові установи.

Перелік фінансових установ наведено у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III. До них, поряд із банками, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

За межі виключної банківської діяльності випадає більшість операцій, які також можуть здійснювати банки, — 17 операцій — поряд з іншими фінансовими установами та установами, які є елементами фінансової інфраструктури економіки.

Діючи послідовно, законодавець у ст. 2 Закону про банки дає таке визначення банківської діяльності: це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Отже, безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Відповідно банк — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Перелік усіх банківських операцій є досить широким і нараховує понад 200 видів. Така широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при доволі незадовільній господарській кон'юнктурі.

Водночас банківські операції мають відповідати декільком умовам:

1) вони встановлюються тільки законом;

2) вони виконуються виключно спеціальним інститутом — банком;

3) надання фінансовому посереднику статусу банку не обмежується кількістю виконуваних ним операцій.

Оскільки законодавство не містить визначення поняття "банківська операція", спробуємо з'ясувати їх основні ознаки і на цій основі дати певну дефініцію.

Банківським операціям притаманні такі характерні ознаки:

1) їх об'єктом є гроші;

2) вони можуть здійснюватися банками, а у випадках, передбачених законодавством, — іншими суб'єктами підприємництва (юридичними особами);

3) ці операції здійснюються згідно з правилами, встановленими Національним банком України;

4) банківська операція — елемент підприємницької діяльності, а тому, як правило, скеровується на одержання прибутку;

5) банківські операції обліковуються в бухгалтерському обліку і фіксуються шляхом здійснення записів на банківських рахунках.

Таким чином, банківська операція — це певна дія банку з приводу грошей, що вчиняється згідно з правилами, встановленими центральним банком, має за мету одержання прибутку та супроводжується необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах.

Зрозуміло, що поняття банківської діяльності не вичерпується лише переліком операцій, які виконуються на грошовому ринку. До особливостей банківської діяльності слід віднести й конструювання банківської системи, налагодження взаємодії її елементів шляхом визначення статусу і функцій окремих ланок. Можна говорити про те, що банківська діяльність — це система діючих спеціальних суб'єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару.

Банківська діяльність з правової позиції є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, встановленій законом або договором. У даному аспекті банківська діяльність являтиме собою систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.

Слід також зазначити, що банківську діяльність у науковій літературі розглядають у двох розуміннях: широкому й вузькому. У вузькому розумінні банківська діяльність — це потреба створити банк як спеціальну юридичну особу для здійснення певної сукупності операцій. До таких операцій належать базові операції, які в сукупності й утворюють поняття банківської діяльності у вузькому розумінні.

Банківська діяльність у широкому розумінні має місце тоді, – вважає О.М. Олейник, – коли здійснення будь-якого з перерахованих законодавцем видів банківських операцій здійснюється як самим банком, так і небанківською кредитно-фінансовою установою. В міжнародній банківській практиці сюди включаються такі операції, як купівля-продаж валюти, здійснення розрахунків, інкасація грошових коштів, довірче управління грошовими коштами, лізингові операції тощо.

Таким чином, під банківською діяльністю розуміють сукупність звичних і реально здійснюваних банківських операцій банками та іншими фінансовими установами як спеціальними суб'єктами з приводу грошей та інших фінансових інструментів як засобів обігу, накопичення і товару.

Висновки

Україна нині переживає нелегкий період переходу до регульованої ринкової економіки, та адаптації до законодавства Євросоюзу, тому становлення і розвиток національної банківської системи та її правових підвалин відбувається у складних кризових умовах.

Успіх державної політики країни в цілому великою мірою залежить від стабільності її банківської системи. В умовах переходу від жорсткої адміністративної системи управління економікою до ринкового господарства саме банківська система покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати конкурентні відносини, приватизацію державного майна, перебудову ціноутворення та цінових пропорцій.

Як свідчить практика, нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні наслідки. Тому для створення стабільної банківської системи потрібно втілити в життя всі необхідні зміни в чинному законодавстві щоб воно відповідало високим світовим стандартам, і давало змогу здійснювати банківську діяльність безперебійно, безпечно та на високому рівні.

Список використаних джерел

1.               Конституція України від 28.06.1996 року. № 254к/96 – ВР.

2.               Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. № 23.

3.                Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

4.               Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III.

5.                Основы банковского права: Олейник О.М. Курс лекций. — М.: Юрист, 1997. —С. 25.

6.               Банковское право, Ефимова Л.Г.: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994. —С. 27.

7.               Современный коммерческий банк: Усоскин В.М. , управление и операции. — М.: "Все для вас", 1993 — С. 23.

8.               Банківська система України. Орлюк О.П.  Правові засади організації. — С. 19.