Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу

Зміст

Вступ

1. Зовнішній борг України та його структура

2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього боргу України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Реформування економіки України, забезпечення її поступового зростання потребують, насамперед, залучення значного обсягу додаткових ресурсів. Їх недостатність спонукає уряд країни до пошуку альтернативних джерел, якими виступають зовнішні запозичення, а їх ефективне використання вимагає розробки відповідних державних механізмів управління ними.

Управління державним боргом країни в умовах глобалізації ускладнюється внаслідок трансформації взаємовідносин суто позичальника і кредитора у проблему наднаціонального рівня. Брак внутрішніх заощаджень у країнах-позичальниках і випадки неспроможності деяких з них обслуговувати власні зовнішні борги значно ускладнюють цю проблему.

У світовій практиці застосовувались різні підходи та відповідні програми щодо подолання або зменшення масштабів негативних явищ, пов’язаних з невдалими процедурами управління державним боргом.

Більшість з таких програм і проектів, зокрема розроблених Н. Брейді, іншими фахівцями та міжнародними фінансовими організаціями, стосувались країн, у яких уже були значні обсяги заборгованості перед зовнішніми кредиторами та виникали труднощі щодо їх обслуговування. Ці програми, в основному, мали характер загальних рекомендацій, не завжди враховували національні особливості країн, були спрямовані на вирішення тимчасових проблем, що не давало змогу отримати очікуваний позитивний ефект.

Системи управління державним боргом різних країн мають спільні недоліки. Насамперед, це відсутність довгострокового цілеспрямованого стратегічного управління державним боргом. Справедливість такого твердження доведено практикою зовнішнього боргування в Україні, що супроводжувалась численними кризами заборгованості та погіршенням загальної соціальної економічної ситуації в країні.

Значною мірою ці негативні явища зумовлені тим, що зазначена проблема не дістала належного науково-теоретичного обґрунтування. Це свідчить про необхідність глибинного теоретико-методологічного дослідження проблем управління боргом країн, визначення його особливостей з огляду на національні та соціально-економічні умови України, а також обґрунтування напрямів стратегічного управління державним зовнішнім боргом.

1. Зовнішній борг України та його структура

Основними складовими державного боргу, які відображають сфери розміщення державних боргових зобов'язань, виступають зовнішній та внутрішній борги. Але, якщо поява внутрішнього боргу приходиться безпосередньо на час появи державного боргу, то поява категорії "зовнішній борг" приходиться на час, коли держава була не здатна задовольняти власні потреби за рахунок подальшого збільшення внутрішнього боргу внаслідок обмеженості внутрішніх ресурсів країни чи інших причин.

Однак, в умовах постійної інтернаціоналізації економічного життя, яка проявляється у зростанні руху капіталів між країнами, підвищенні міжнародних валютно-фінансових та грошово-кредитних відносин, динамічний розвиток будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від здатності використовувати саме зовнішні джерела фінансових ресурсів, ефективної участі в роботі міжнародних ринків фінансів та капіталів, активної інтеграції до діючих структур кредитного сприяння, а залучення фінансових коштів зарубіжного походження може відіграти стабілізуючу роль не лише на ринку валют, а й у монетарній сфері [2, с. 22].

Зважаючи на ці та інші причини, зовнішня заборгованість у сучасних умовах має суттєвий вплив на економіку будь-якої країни, і перш за все, на державні фінанси, платіжний баланс, залучення іноземних інвестицій. Однак, при неефективному управлінні зовнішнім боргом він може стати фактором, що може викликати кризу, стримувати її подолання і гальмувати початок економічного зростання. Для вирішення даної проблеми необхідно застосувати комплексний підхід, який потребує використання світового досвіду, а також вдатися до пошуку нетрадиційних засобів і підходів. Перш за все, до проведення певного дослідження, розробки та впровадження відповідних заходів необхідно визначитись з базовими поняттями та категоріями. Поняття державного зовнішнього боргу, його структури, процесу управління та регулювання, як і безпосередньо доцільності здійснення державних запозичень, залежно від різноманітних обставин можуть суттєво відрізнятись одне від одного, що вимагає ще на підготовчому етапі певної уваги, деталізації і конкретизації.

Державний зовнішній борг є складовою частиною економічної системи, справляючи пряму та опосередковану дії на багато з її елементів, зокрема, на державний бюджет, грошово-кредитну і валютні системи, рівень інфляції, внутрішні і зовнішні заощадження, іноземні інвестиції тощо. Таким чином, зовнішній борг впливає на економіку країни в цілому, а можливості його ефективного використання в більшості визначаються загальним рівнем розвитку економіки і зачіпають практично всі елементи економічної системи [6, с. 70].

Після набуття незалежності вперше Україна звернулася до зовнішніх запозичень лише в 1992 році. Утворення зовнішнього боргу незалежної України розпочалося з кредитів підприємствам під гарантії Уряду, які на 01.01.1993 складали 100% всієї зовнішньої заборгованості країни. Державні гарантії надавалися за кредитами міжнародних фінансових організацій та за експортними кредитними лініями, відкритими урядами іноземних держав відповідно до міждержавних та міжурядових угод, за якими найбільшими кредиторами українських підприємств виступали США та ФРН. Але надання кредитів носило безсистемний характер і лише для 49% з них передбачалося, що відповідальність за їх погашення будуть нести самі кредитори, відповідальність за погашення інших кредитів з самого початку покладалася на Державний бюджет.

Державний зовнішній борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося цілим рядом факторів, серед яких треба окремо виділити дефіцитність державного бюджету та платіжного балансу, неефективне використання залучених кредитів та відсутність належного контролю за цим процесом, висока залежність від імпорту енергоносіїв, несприятливий інвестиційний клімат. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язано з бюджетними дефіцитами, які тривалий час мали місце, що призводило до проблем з обслуговуванням боргу. Обсяг зовнішнього боргу України протягом усього періоду, з часу отримання перших кредитів включно до 2007 року, постійно зростав, причому, найбільший приріст відбувся в 1993 та 1995 роках. У 2007 році спостерігається падіння обсягу зовнішньої заборгованості, але така ситуація була тимчасовою і не свідчить про настання тривалої тенденції зменшення зовнішнього боргу. Зокрема, у 2004-2007 роках обсяг зовнішнього боргу знову почав зростати, в тому числі, і за рахунок отримання нових кредитів та розміщення на зовнішніх фінансових ринках державних боргових зобов'язань (табл. 1.1) [1, с. 20].

Таблиця 1.1

Державний прямий та гарантований борг України за станом на 31.12.2007 р.

Але курс національної валюти за цей же період знецінився більше ніж у 3 рази, що і стало другою головною причиною зростання розміру зовнішнього боргу у гривневому еквіваленті та відношення зовнішній борг до ВВП. Саме пікове зростання (девальвація) курсу національної валюти у 2001 та 2002 роках зумовили значне зростання гривневого еквіваленту зовнішнього боргу та його частки у ВВП країни. Слід також зазначити, що темпи приросту зовнішнього боргу України є одними з найбільших серед країн колишнього СРСР.