Демонстровані предмети і прилади повинні мати достатні розміри, щоб їх можна було бачити з любого місця в аудиторії;

1. Демонстровані предмети і прилади повинні мати достатні розміри, щоб їх можна було бачити з любого місця в аудиторії;

2. Зборка і розборка приладу повинна бути гранично простою;

3. Оформлення приладів повинне відповідати нормам технічної естетики. Метод ілюстрації використовується викладачами при поясненні нового матеріалу, повторенні раніше вивченого та опитуванні студентів. Він є ніби допоміжним у словесному методі і значення його полягає в тому, щоб яскравіше викласти і показати свою думку, тезу. Засоби ілюстрації (картини, таблиці, моделі, макети, книжкові малюнки) є нерухомими. А тому від вміння вчителя залежить "оживання" їх в його розповіді.

При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" розповідь викладача доповнюється ілюстраціями плакатів (ремонт гідросистем, електрообладнання, ремонт акумуляторних батарей) кадрів діафільмів (складання двигуна, ремонт ходової частини, трансмісії, деталей рульового управління) та ін.

Метод самостійного спостереження передбачає послідовність таких етапів: інструктаж викладача, вивчення або повторення раніше засвоєного матеріалу, безпосереднє спостереження за процесом, явищем, висновки студентів за результатами спостережень і висновки викладача та оцінка виконаної роботи.

Метод спостереження широко використовується в навчальних закладах при проведенні лабораторних занять, під час екскурсії. В процесі самостійного спостереження формуються уявлення студентів про той чи інший вид діяльності, їх знання стають достовірнішими.

Ефективність самостійного спостереження підвищується, якщо студенти результати своїх спостережень оформляють у спеціальних звітах.

До практичних методів відносяться лабораторні роботи, вправи, різноманітні досліди, виконання практичних завдань під час проходження навчальних, технологічних та переддипломних практик. Ці методи здебільшого не містять нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише її закріпленням, а також формуванню практичних вмінь, що виникають як застосування знань і поступово мають перетворюватись на навички, що є напівавтоматичними діями студентів. Успіх у застосуванні практичних методів залежить не стільки від педагога, скільки від розуму і вміння студента.

В курсі предмету "Ремонт с/г техніки" велика роль відводиться лабораторним роботам, на яких студенти, використовуючи теоретичні знання шляхом самостійної роботи під керівництвом викладача удосконалюють свої знання по відповідних темах, пов'язують теорію з практикою. Заняття проводяться в лабораторії з використанням наочних посібників, а також з проведенням відповідних обчислень і розрахунків. Лабораторна робота проводиться відповідності до технологічної карти і за такою структурою: вступна бесіда; практична робота студентів; заключна бесіда або висновки. Вступна бесіда не повинна бути довгою виражати стислий план лабораторної роботи. У вступній бесіді викладач звертає увагу на особливості вирішення тих чи інших питань заняття, на послідовність, техніку виконання і аналіз результатів виконаної лабораторної роботи. Обов'язково викладач повинен звернути увагу на дотримання правил техніки безпеки і протипожежної безпеки при виконанні роботи в лабораторії. Закінчується вступна бесіда комплектуванням бригад студентів, видачею завдань на виконання роботи, навчальної літератури, спецодягу (якщо такий є) інструментів, приладів. Після вступної бесіди студенти приступають до виконання лабораторної роботи. В ході виконання роботи викладача працює з групами та індивідуально з кожним студентом, перевіряючи як вони засвоїли мету даної роботи, чи правильно зрозуміли завдання і послідовність їх виконання, допомагає студентам удосконалити техніку виконання найбільш складних операцій, слідкує за тим, щоб всі студенти активно працювали, правильно і свідомо виконували передбачувані операції, робили розрахунки. Після закінчення роботи, студенти обов'язково прибирають робочі місця, особисто здають викладачу та лаборанту обладнання, прилади, інструменти та плакати. Завершується лабораторна робота заключною бесідою, на яку викладач повинен залишити приблизно 15-20 хв. В ній він дає аналіз виконання роботи кожним студентом, вказує на типові помилки студентів та причини їх виникнення, а також виясняє всі інші питання, пов'язані з проведенням заняття. Після цього викладач пояснює зміст і дає форму письмового звіту, визначає строки і порядок здачі звітів, підводить підсумки виконаної роботи і визначає тему наступного лабораторно-практичного заняття.

За характером діяльності студентів і викладача дуже близькі до лабораторних практичні роботи. Суть їх полягає в безпосередньому використанні знань студентів у суспільно корисній праці.

Під вправами розуміють багаторазове виконання студентами завдань для закріплення знань і відпрацювання умінь використовувати їх у навчальній і практичній діяльності. Всі вправи за характером діяльності можна розділити на письмові, усні, графічні, навчально-трудові. При виконанні кожної з них студенти удосконалюють свою розумову і практичну підготовку. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчально-виховного процесу. За ступенем самостійності студентів вправи можна розділити на такі групи: репродуктивні, тренувальні і творчі.

Активне закріплення матеріалу можна здійснювати при виконанні графічних та практичних робіт, які часто включаються в заняття як ілюстрація до основних положень теорії. В процесі їх виконання студенти перевіряють і підтверджують положення, повідомлені викладачем або викладені в рекомендованій літературі. Під час виконання графічних робіт зорове сприймання студентів поєднується з моторною функцією. Умовно графічні роботи розділяють на такі види: креслення і схеми, зарисовки з натури або замальовування, оформлення і складання відповідних документів, складання таблиць, графіків, діаграм, управління машинами і робота на пультах. На практичних роботах студенти складають різні виробничі документи, працюють в майстернях, на виробничих об'єктах. Вони оволодівають навичками культури праці, навчаються раціональній організації праці, робочого місця, економій і раціонального використання робочого часу.

Майбутнім технікам-механікам дуже важливо навчитися порівнювати машини і механізми за їх технічними і експлуатаційними даними, а тому викладачу слід, використовуючи дошку, чітко і швидко, красиво і правильно показувати графіки, діаграми порівняльні схеми і, звичайно, технічно грамотно. Викладач технічних дисциплін під час уроку по можливості повинен обходитися без креслярських інструментів. Це економить час і підвищує авторитет викладача. Графічний матеріал викладач підбирає в ході підготовки до занять, прагнучи, щоб вузлові питання були розкриті найбільш наочно і зрозуміло.

б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є слідуючи: методи стимулювання інтересу до навчання, методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Викладач може і повинен створювати такі ситуації, коли в студентів виникає інтерес до вивчення того чи іншого матеріалу. З цією метою необхідно організовувати перегляди навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів. Інтерес студентів не повинен бути просто інтересом, він повинен стати засобом активізації навчання, сприяти кращому запам'ятовуванню матеріалу, захопленню студентів новим, ще незнаним, незвіданим, іноді парадоксальним. Викладачі, які недооцінюють мотиви збудження інтересу, не мають почуття гумору, зацікавленості, здебільшого просто байдужі до своєї викладацької роботи, програють у всьому, самі залишаються невдоволеними роботою, студентами.

Як метод стимулювання інтересу до навчання набувають великого значення пізнавальні ігри. Це ігри - подорожі, електровікторини, ігри-автомати. Ігрові методи навчання поділяються на не імітаційні та імітаційні. Не імітаційні реалізуються в умовах традиційних занять: лекція, розповідь пояснення, бесіда. До них відносяться: аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ділові ігри, ігрове проектування, розігрування ролей, метод тренажу. Пізнавальні ь допитливість та кмітливість, ігри в навчальному сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм і збуджують емоційну наснагу. Те, що в звичайній ситуації можездаватися нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак це не значить, що все навчання слід перетворити в гру. Дидактична гра має займати певне місце в навчальному процесі та суттєвим є не лише її якісний бік, тобто ж і які ігри застосовувати, але й кількісний, тобто скільки ігор використовувати в навчальному процесі. Доцільність використання дидактичної гри поряд з іншими методами навчання залежить від багатьох факторів, перш за все від тих, які визначають підхід до вибору будь-якого методу в процесі навчання (творчість педагога з одного боку, та відповідність вимогам принципу з іншого).

Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до їх предмета, коли вони вміло організовані. Попередня підготовка викладача полягає у визначенні теми дискусії, поділу її на питання, що обговорюватимуться. Підготовка студентів полягає насамперед в читанні різноманітної літератури з теми дискусії. Важливу роль відіграють правила ведення дискусії, ініціатива викладача і ведучого. Дискусія успішніше ведеться між паралельними групами, що вивчають одну й ту ж тему з предмету.

Імітаційні методи реалізуються у вигляді нових форм, імітують певний вид діяльності у вигляді ігрових ситуацій, змагань, конкурсів, поєдинків. Серед них викликають інтерес аналіз життєвих ситуацій. Незважаючи на те, що це не заплановано жодною програмою, час від часу, коли це виявляється доречним, бажано розбирати якусь життєву проблему, підійти від теорії до практики життя.

Застосування кожної із цих методів у різних умовах навчального процесу спонукає до виявлення різного рівня пізнавальної діяльності студента.

Друга група це методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Педагог повинен привчати студента до праці і якщо студент зі школи не звик працювати за принципом "треба", то важко доведеться викладачу. Бо поняття "хочу-не хочу" і "треба" закладаються в психіку дітей в ранньому віці. Але це не означає, що викладач повинен застосовувати жорстку систему тиску й покарань на студента. Він повинен передусім роз'яснити мету навчання предмета. Насамперед слід пояснити важливість вивчення даного предмету в суспільних та особистих інтересах студента, в оволодінні обраною спеціальністю. Це слід підкреслювати неодноразово і поступово, це здійснює свій стимулюючий вплив.

Вимоги до вивчення предмета в навчальному процесі є різноманітні: орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні. Ними стимулюють певний упорядкований, системний хід діяльності студентів, ненав'язливе, але повсякденне виконання, відповідальність. Виконання цих вимог привчає студентів до навчальної дисципліни і, навпаки відсутність або недодержання їх знижує ефективність усього процесу. Викладач вже від початку роботи з групою має чітко визначити вимоги до вивчення свого предмету і тоді студенти передають один одному, що в такого-то викладача необхідно вчити предмет, бо він вимогливий.

Заохочення та покарання теж є методом стимулювання. Звичайно, головну роль відіграє оцінка студента, одержана за успіхи чи невдачі у вивченні предмета. Але поряд з цим багато важить для більшості студентів усне схвалення роботи студента чи осуд його поступників. Тут необхідно тільки педагогу встановити внутрішній закон - не користуватися ніколи антипедагогічними прийомами: виведення з уроку, виставлення оцінки не за знання з предмета, а за поведінку, виставлення крапок у журналі замість оцінки. Викладач, може сказати студенту, який особливо "розгулявся" в нього на уроці "Ви погано сприймаєте новий матеріал, подивимся, як Ви його засвоїте, опрацювавши самостійно". А на слідуючому уроці справді попитати студента з цього матеріалу і виставити йому об'єктивну оцінку.

в) методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи контролю і самоконтролю - це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи відносіться такі методи перевірки: усне опитування, письмові, графічні і практичні контрольні роботи, тестування, програмований контроль використання технічних засобів контролю тощо. Видами контролю є поточний, періодичний та підсумковий.

Поточний контроль забезпечується перевіркою щоденних завдань, письмових робіт, модульних завдань, а головне усним опитуванням. Поточний контроль здійснюється систематично від заняття до заняття, що дозволяє слідкувати за успішністю студентів на протязі всього семестру і встановити наскільки міцно засвоєні знання, вміння і навички по окремих темах курсу. Добре налагоджений поточний контроль знань - ефективний засіб підвищення якості навчання. Впровадження в навчальний процес закладів елементів програмованого навчання дозволяє ліквідовувати епізодичність перевірки, дає можливість економії навчального часу, а також дає змогу накопичити оцінки.

Усне опитування дозволяє найповніше виявити рівень знань студентів, їх глибину і можливість використовувати в професійній роботі. Притаманну усному опитуванню гнучкість дає можливість реалізувати принцип індивідуального підходу. Формування студентом відповіді сприяє розвитку усної мови, пам'яті і мислення. Особливо важливу роль відіграють питання, які вимагають аналізу фактів, пояснення та оцінку їх, порівняльну характеристику, обґрунтування доказовості. Поряд з перевагами усне опитування має й певні недоліки. Основним з них є великі витрати часу за рахунок інших видів навчальної діяльності. Крім того, по одному і тому ж самому питанню неможливо на одному занятті опитати кількох студентів, якщо перший відповів на нього правильно і повно.

Крім усної індивідуальної перевірки в практиці навчальних закладів застосовується фронтальне опитування. Така перевірка є поверхневою і не дає можливості виявити глибину і міцність засвоєних знань студента, хоч і охоплює перевірку переважної більшості студентів. Поряд з фронтальним усним опитуванням можуть використовуватися й інші прийоми усного опитування: рішення задачі на дошці, виконання і пояснення графічного завдання, виведення формули та її пояснення. Організація поточного контролю, її правильність і доцільність залежить від кожного педагога, від його вміння "викроювати" кілька хвилин на усне опитування в у щільному поділі часу на уроці.

Періодичний контроль має плановий, заздалегідь визначений характер. Він служить для самоаналізу праці викладача, а можливо, для з'ясування рівня знань студентів з боку контролерів адміністрації коледжу або інших інспекторів.

Тут, як і в поточному контролі, конкретні методи залежать від предмета, але в основному вони мають відбивати ті загальні, принципові вимоги, про які йшлося вище.

Письмова контрольна робота проводиться за чверть, за рік, за семестр. Тему і дату проведення оголошують заздалегідь, добір матеріалу для неї (індивідуальні картки-завдання, задачі, експериментальні завдання) має бути середньої трудності. Застосовуються як індивідуальні так і варіантні завдання. У ході перевірки контрольних робіт викладач з'ясовує типові помилки і на наступному уроці робить їх детальний аналіз, повторно звертаючи увагу учнів на них і доопрацювання матеріалу по даній темі, викликає до дошки тих, хто допустив цю помилку.

Усна контрольна робота. Завдання і запитання роздаються студентам у вигляді індивідуальних карток або диктуються для усної відповіді; може бути і метод прямого опитування й доповненнями відповідей інших студентів відповіді одного.

Тестова перевірка знань для виявлення рівня засвоєних студентами теоретичних знань та практичних умінь у практиці навчальних закладів найчастіше застосовується. Тести успішності - це сукупність спеціально відібраних завдань для виявлення знань студентів, що потребують відносно коротких і однозначних відповідей.

Застосування тестового контролю знань має ряд переваг над традиційними, класичними методами контролю:

- тестування скорочує час на перевірку знань великої кількості студентів;

-     всі студенти перебувають в однакових умовах;

-     тестування виключає суб'єктивний підхід в оцінці знань студентів;

-     єдині вимоги до оцінки знань;

-     тестування виключає випадковість одержання завищеної або заниженої оцінки;

-     стимулює студентів до самооцінки засвоєних знань;

-     результати тестування легко піддаються статистичній обробці; До недоліків тестової перевірки знань відносяться:

-     відсутність усного висловлювання власної думки студентів;

-     великі витрати часу викладача на створення системи тестових завдань;

-     тести успішності дозволяють консультувати знання студентами явищ, подій, фактів і не сприяють розвитку їх здібностей та задатків.

-     Однак більшість викладачів технічних дисциплін коледжу вважають, що тестові завдання виконують своєрідну роль гімнастики. Без конкретного фактичного матеріалу не можна відповісти на питання тестових завдань.

Тестові завдання є оптимальною формою знань студентів тому що: охоплюють значний об'єм матеріалу, дають можливість визначити рівень знань усіх студентів, викладач економить час, як правило, робота над тестами планується до 15 хв. Працюючи з тестами, студенти включаються в аналітичну роботу, закріплюють набуті теоретичні знання.

Гнучкість і насиченість тестів поряд з суворими рамками при їх виконанні характерні риси сучасних тестових методів, що використовуються у США. Тест об'єктивний і невтомний. Потрібно лише правильно його скласти, що є серйозною проблемою, яка вимагає великої праці, спеціальних знань і великих затрат. Дуже важлива також бездоганна організація роботи з перевірки результатів.

Нетрадиційні методи контролю: тестовий і рейтингову систему застосовують останнім часом досить успішно. І це дозволяє розширити шкалу оцінок, індивідуалізувати навчання, підвищити відповідальність студента за результати навчання, а також допомагає викладачу чітко ранжирувати студентів за рівнем їх знань.

Суть рейтингової системи контролю полягає в тому, що курс предмета поділяється на логічно зв'язані частини знань і вмінь у загальному змісті предмета, які відповідають певному матеріалу (модулі) . Кожний модуль містить подібний між собою матеріал, який певним чином відрізняється від інших модулів.

У межах модуля в балах оцінюються всі основні елементи контролю знань (контрольна робота, семінар, вирішення індивідуальних, ситуаційних задач, ділова гра, лабораторно-практичні заняття). Кількість балів за вивчення модуля встановлюється відповідно до кількості годин, що передбачені на вивчення предмета за навчальним планом, його складності, кількості лабораторних, практичних чи розрахункових робіт і визначається викладачем. Облік балів по всіх етапах контролю викладач веде у журналі встановленої форми. Перевагою модульно-рейтингової системи є спонукання студента до систематичної роботи. Залік по модулю проводиться тільки після виконання студентами всіх видів робіт. У кінці семестру за результатами здачі всіх модулів виставляється підсумкова оцінка. Залік приймається в письмовій або усній формі. Екзаменаційні сесії при модульно-рейтинговій системі скасовується, що дає змогу збільшити тривалість семестру на 1-2 тижні.

Проблемою при застосуванні даної системи контролю знань є різні підходи викладачів до відбору змісту навчального матеріалу та відсутність науково-методичної літератури для студентів.

Підсумковий контроль знань здійснюється по заліках, семестрових та перевідних екзаменів. Види заліків більш різноманітні по формі, ніж екзамени. Це пояснюється різноманітністю видів занять. Заліки служать формою перевірки лабораторних і розрахунково-графічних робіт, курсових проектів, засвоєння навчального матеріалу а також результатів технологічної, виробничої і переддипломної практики. По багатьох предметах застосовується диференційований залік з виставленням оцінки по чотирибальній системі.

Приймаються заліки різними способами. По теоретичному курсу, що не виноситься на екзамен, проводиться залік! Якщо студенти не пропускали занять і добре відповідали протягом семестру, викладач може поставити диференційовану оцінку без додаткового опитування. Якщо викладач сумнівається в знаннях окремих студентів, він може проводити співбесіду, пропонуючи усні і письмові питання.

Заліки по лабораторних роботах приймаються після виконання кожного завдання. При цьому студенти показують запис, розрахунки, схеми, плани і креслення. Із студентами проводиться співбесіда по кожній лабораторній роботі окремо.

Своєчасне і гарне виконання лабораторно-практичних робіт, відсутність пропусків занять дають підставу викладачу поставити "зараховано" без додаткового опитування.

Розрахунково-графічні контрольні роботи студенти представляють по кожному завданню. Метод контролю таких робіт зводиться до перевірки розрахунків, правильності технічного виконання графіків і креслень. Під час

практики залік проводиться по темах. Обов'язковою умовою для загального заліку є виконання всіх завдань, наявність звіту по практиці, відсутність пропусків. Заліки по виробничо-технологічній практиці проставляються диференційовано на основі представленого звіту, характеристики з виробництва.

Екзамен - заключний етап вивчення всієї дисципліни, або її частини. Існує два основних види екзаменів: 1) той, що проводиться без екзаменаційних білетів (екзамен-бесіда); 2) екзамен по екзаменаційних білетах.

Самоконтроль також є засобом реалізації на ділі принципів активності і свідомості, міцності знань, умінь і навичок. Є студенти, що повно довірою викладача внаслідок високої свідомості ставлення до знань, їх можна повністю перевести на самоконтроль - довірити їм виставляти оцінку самим собі. Це метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу, спонукає формувати підвищену відповідальність. Для більшості ж студентів досвідчений педагог створює обстановку неповного, ефективного самоконтролю - в разі творчих робіт у групі дозволяється наприкінці їх зазирнути у підручник, звірити відповідність написаному студентами матеріалу. При виконанні письмових контрольних робіт студентами, викладач зобов'язаний залишати певний час наприкінці, щоб студенти зуміли повільно і уважно прочитати і перевірити написаний ними текст, щоб "виловити" випадково зроблені помилки. Існує багато прийомів самоконтролю на уроках "Ремонт с.г. техніки". Враховуючи те, що на спеціальності "Механізація с/г техніки" навчаються в переважній більшості діти з села, викладач по темі "Електрообладнання тракторів і автомобілів" дає можливість студентам зробити самоконтроль знань по питаннях: будові і роботі генератора, стартера, АКБ, реле-регулятора. Самоконтроль проводиться і по інших темах.

Особливе значення має машинний контроль. В умовах повної комп'ютеризації навчального процесу визнаю, що комп'ютер - найоб'єктивніший контролер, особливо з точних предметів. Студенти, оволодіваючи комп'ютерною грамотністю, самостійно вводять в машину задані формули, набір, шифр, набір цифр, схем, діаграм, комп'ютерною мовою викладену відповідь. У міру розвитку і насичення комп'ютерами навчальних закладів цей процес набуватиме більше ваги. Та все ж комп'ютер не замінить ніколи педагога.

г) бінарні методи навчання.

Бінарні методи навчання - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле. Ці методи були прийняти ще в 20-х роках XX століття. Бінарні методи класифікуються: а) наочно-інформаційний.

Покупці збирають результати виконання завдання і віддають банкіру, який їх оцінює. Не обходиться також без "чорного ящика", відгадувати вміст якого студентам особливо подобається. Наприклад, ведучий - викладач говорить: у "чорному ящику " знаходиться пристрій до якого ставляться такі вимоги:

- забезпечувати живлення всіх споживачів машини;

- створювати відповідну напругу і силу струму.

Те товариство акціонерів, яке першими додумається до правильності відповіді, а президент першим підніме руку і відповість виходить переможцем.

У кінці аукціону банкір оголошує, яку кількість балів набрало кожне з товариств, керівник переводить ці бали в оцінки.

Що стосується методів навчання, то вони можуть відрізнятися навіть у паралельних групах. У тих студентських гуртках, де ядро групи складає більшість здібних студентів, будь-який метод приносить бажаний результат. Проте бувають студентські групи, у яких здібних студентів менше або вони мало активні. У такому разі викладач повинен більше використовувати активні форми і методи навчання. Нині у педагогіці з'явився новий термін "педагогіка спів виробництва". Суть його полягає у тому, що викладач ставиться до студента як до окремої особистості і вимагає від нього тільки те, що він знає Така педагогіка націлює викладача на індивідуальну роботу із кожним студентом. Одним з елементів цієї педагогіки ї те, що студент може сам вибирати рівень складності завдання при опитуванні. Це вимагає від викладача перегляду традиційного підходу до оцінювання студентів. Проте студент не боїться того, що він не виконає завдання. І часто буває так, що він спочатку вибирає завдання на найнижчу оцінку, а тоді просить ускладнити його.

Формування активності студентів у навчально-пізнавальній діяльності не є справою одного дня і вимагає творчого підходу до справи не тільки викладачів, але і студентів.

б) наочно-проблемний; в) наочно-практичний метод; г) наочно-евристичний; д) наочно-дослідницький метод. За практичної форми є практично-евристичний метод і практично-проблемний метод. Не названо практично-інформаційного методу. Бінарна класифікація є фактично нейтральною з усіх інших класифікацій, оскільки практичний викладач завжди діє комплексно, не вдаючись до теоретичних обґрунтувань своїх дій, однак знаходячи той набір методів, які поєднуються з формами.

ВИСНОВКИ

Основні напрями формування навчально-пізнавальної активності:

-     впровадження нових педагогічних технологій;

-     ефективне використання сучасних дидактичних засобів;

-     цілеспрямоване формування активності студентів у навчанні;

Рівень навчальної активності визначається не тільки результативністю навчання, а й характером діяльності студентів, їх ставлення до навчання. До основних критерій відноситься:

-     якість набутих знань та навичок;

-     вміння застосовувати знання для вирішення виробничих ситуацій;

-     рівень мотивації навчання студентів.

Під час викладання предмету "Ремонт с.г. техніки" потрібно використовувати набуті студентами знання з таких дисциплін "Сільськогосподарські машини", "Трактори і автомобілі" та інші. На знання студентів із цих дисциплін слід постійно покладатися і використовувати при викладанні різних тем, наприклад: "Будова і робота ДВЗ", "Будова і робота ГНС" та інші. Знання студентів з названих дисциплін повинні бути ґрунтовними, щоб вони могли вільно користуватися ними. А тому, хто з тих чи інших причин не засвоїв необхідний матеріал, потрібно самотужки наганяти прогаяне, бо без цього він не тільки раціонально не скомплектує агрегат, а й не визначить його продуктивність, не підготує його до роботи, не відремонтує деталі, вузли, механізми с/г машини.

Активність студентів характеризується особливим психічним станом, який розвивається під дією зовнішніх і внутрішніх факторів. Звичайно є різниця між активністю студентів на першій і четвертій парах .

Навчально-пізнавальна активність у процесі свого розвитку проходить такі основні рівні:

-     репродуктивний - під час якого відбувається усвідомлене заучування знань;

-     продуктивний - студенти можуть самостійно застосовувати свої знання;

-     творчий - студенти виявляють ініціативу, де повідомляють потребу в отриманні знань.

Основними факторами формування навчально-пізнавальної активності є:

-     пізнавальні здібності студентів;

-     міжособистісні взаємини у студентській групі;

-     педагогічна діяльність викладача;

-     методи навчання.

Пізнавальні здібності студентів бувають різними навіть протягом одного заняття. Буває так, що попередня пара була складною і студенти стомилися або збуджені - продовжують осмислювати свої оцінки, які їм перед закінченням пари оголосив попередній викладач, або буває, що на вулиці пішов довгоочікуваний сніг чи дощ - і увага студентів розсіюється. Не варто при цьому вдаватись до строгих мір. Краще всього налаштувати студентів на роботу концентрацію їхньої уваги на тому, для чого саме їм потрібно знати матеріал цієї теми і попросити подумати, де саме на виробництві його можна застосувати.

Педагогічна діяльність постійно заставляє шукати шляхи проведення занять, щоб студентам було цікаво. Слід урізноманітнювати форми і методи навчання.

Неабияк на формування навчально-пізнавальної активності студентів впливають взаємини в студентській групі. Під час виконання курсового проекту викладач біля дошки пояснює той чи інший пункт виконання проекту і дає завдання студентам. Ті студенти, що мають достатню кількість знань виконують роботу швидше і просять пояснити наступний пункт. Викладач пропонує сильнішим студентам виконати завдання слабшим і потім продовжувати роботу над наступним пунктом. А тим студентам, які охоче допомагають своїм слабшим товаришам добавляють бал під час захисту курсових проектів. Педагогічна діяльність постійно заставляє шукати такі шляхи проведення занять, щоб студентам було цікаво. Слід урізноманітнювати форми і методи навчання.

Після теми "Вивчення будови і роботи ДВЗ" можна проводити заняття-аукціон, товаром на жому є знання. Проведення такого заняття вимагає великої і клопіткої роботи але воно цікаве студентам і вони із задоволенням готуються до нього. Студентська група розподіляється на акціонерні товариства. Кожне товариство має свого президента, девіз і емблему. Також на аукціоні присутні покупці і банкір. Викладач є ведучим аукціону і він оголошує завдання кожного лота. Покупці збирають результати виконання завдання і віддають банкіру, який їх оцінює. Не обходиться також без "чорного ящика" відгадувати вміст якого студентам особливо подобається. Наприклад ведучий говорить: в чорному ящику знаходиться складова частина до якої ставляться такі вимоги:

-     забезпечення струму для запуску основного двигуна;

-     акумулювання струму.

Те товариство акціонерів, же першим додумається до правильності відповіді, а президент першим підніме руку і відповість виходить переможцем. В кінці аукціону банкір оголошує, яку кількість балів набрало кожне з товариств, керівник переводить ці бали в оцінку.

Що стосується методів навчання, то вони можуть відрізнятися навіть в паралельних групах. В тих студентських групах, де ядро групи складає більшість здібних студентів, будь-який метод приносить бажаний результат. Проте бувають студентські групи, у яких здібних студентів менше або вони мало активні. В такому разі викладач повинен більш використовувати активні форми і методи навчання. Нині в педагогіці з'явився новий термін "Педагогіка співробітництва". Суть його полягає в тому, що викладач ставиться до студента ж до окремої особистості і вимагає від нього тільки те, що він знає. Така педагогіка націлює викладача на індивідуальну роботу з кожним студентом.

Одним із елементів цієї педагогіки є те, що студент може сам вибирати рівень складності завдання при опитуванні. Це вимагає від викладача перегляду традиційного підходу до оцінювання студентів.

Формування активності студентів у навчально-пізнавальній діяльності не є справою одного дня і вимагає творчого підходу до справи не тільки вмкладачів а й студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Алексюк А.М Педагогіка: навчальний посібник для студентів ун-тів - К.: Освіта, 1995 -296 с.

2.   Батышев СЯ. Реформа профессиональной школы: опыт, поиск, задачи, пути решения - М.: Вьісшая школа, 1987. - 343 с.

3.  Буряк В. Самостійна робота як вид навчально діяльності школяра // Рідна школа - К.: 2001 №9 - с.49-51.

4.  Вендровская Р.Б. Тесты в американской системе образования // Педагогика - 2001 - №2 - с. 96 -102.

5.  Вербицкий А., Попов Ю., Поддесков В., Андросюк Е. Самостоятельная работа студентов : проблемы и опит Высшее образование в России - М., 1995 №2 - с. 138.

6.  Володько В.М., Солдатенко М.М. Індивідуальність навчання студентів // Педагогіка і психологія - К.: 1994- №3-с. 31.

7.  Воробець З.Д., Воробець Н.М. Педагогічний контроль і форми тестових завдань. Львів, 1993. -40с.

8.    Вяткін Л.Г. Розвиток пізнавальної самостійності і творчої активності

9.    Педагога. Навчальний посібник - Саратов: Освіта, 2001.-198с.

10.           Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. Посібник - К.: Вища школа, 1995.-237с.

11.           Глухова З В. Индивидуализация процессов обучения- основа розвитая творческого мышления студентов. Интенсификация учебного мышления - Иваново, 1990-С.46-48.

12.    Гончар Ю.М. Модульно-рейтингова система. / Головне управління кадрового забезпечення аграрної освіти. Учбово-методичний кабінет по підготовці молодших спеціалістів .- К.: 1993.-16с.

13.  Гончаренко СУ. Методика як наука .- К.: Либідь, 2000. - 156с.

14.   Организация и контроль за учебно - воспитательньїм процесом в техникуме. Под общей редакцией А.М. Горнака, - М.: - "Вьішзйшая школа", 1978, с.269.

15.   Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) - К.: Радуга, 1994, с.61.

16.   Дидактика современной школьї / под ред. В.А. Онищука - К.: Радянська школа, 1987. -Гл.5.

17.   Ерецкий М.И. Методика совершенствования обучения в техникуме, - М.: Высшая школа, 1987. - 263 с.

18.   Жулкевська В. До проблеми дистанційного навчання у вищих закладах

19.           освіти. / Рідна школа - К.: 2001. - №5 с. 30-32.

20.           Журавська Н.С Індивідуалізація навчання як засіб поліпшення організації самостійної роботи студентів у системі післядипломної освіти./ Придніпроовський науковий вісник - Дніпропетровськ, 1999. - № 45 - с. 110 - 112.

21.   Закон України "Про вищу освіту "- К.: Наукметодцентр аграрної освіти, 2002. - 69 с.

22.   Інформаційний вісник - К., Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів - К.: 1996.-№ 16; 1999. № 25; 2001. № 31; 2002. № 34; 2003. № 36.

23.   Козаков В.А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема - К.: НМКСВО, 1990.-С.47.

24.   Крживицький С.Є. Дідковський А.І.Навчально-методичний комплекс як необхідний засіб педагогічних технологій. / Сучасні педагогічні тернології у вищій школі: науково-методичний збірник. Вінниця - Київ, 1995 с.18 - 19.

25.   Методика ігрових занять / за ред. П.Н. Олійника, - К.: Вища школа, 1992.

26.      Олійник П.М., Балан Р.Р. Основи методики навчання у вищій сільськогосподарській школі – К.: НМЦ по підготовці молодших спеціалістів, 1998.

27.   Онищук В.А. Типьі, структура и методика урока в школе.- К.: "Радянська школа", 1976.-186 с.

28.   Нові технології навчання - К.: - НМЦ вищої освіти МО і науки України, 2000. № 27, 2001. № ЗО; 2002. № 33. 26 Пархоменко Ф., Губар В. І ін. Навчально-виховна робота в сільськогосподарському технікумі. 0 К.: "Вища школа", 1972. - 238 с.

29.   Стандарти освіти / Навч.-методичний центр - К.: 1998.

30.       Основи методики навчання спеціальних дисциплін у вищій сільськогосподарській школі. Методичні рекомендації -К.: 1998.-72 с.

31.   Науково - методичне забезпечення навчального процесу при підготовці фахівців для ринкової економіки України - Рівне, РДГУ, 1999.-56 с.

32.    Смалько С.А. Самостійна робота студентів - невід'ємна складова підготовки майбутнього спеціаліста // Освіта АПК - 2002.№ 4 (54) - с.2.

33.    Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів - Тернопіль "Навчальна книга -Богдан", 2002.-192 с.

34.   Харламов І.Ф. Педагогіка - М.: Вьісшая школа, 1990.-356 с.

35.   Теорія професійної підготовки спеціалістів, / методичний посібник / - К.: 2003 с. 134.

36.   Методика проведення курса "Трактора и автомобили"- К.: "Вища школа", 1972. - с.443.

37.   Лауш П.В., Кухаренко В.С., Орищенко С.Б. Організація практичного навчання, - К.: "Урожай" 1996. - с.190.