Навигация
Основні види дидактичних ігор в початковій школі
109280
знаков
3
таблицы
3
изображения
1.2 Основні види дидактичних ігор в початковій школі
Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра активізує процес мислення, формує почуттєву сферу, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини.
Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці [79].
Дитячі ігри – явище неоднорідне. У педагогіці робилися спроби вивчити й описати кожний з видів гри з урахуванням його функцій у розвитку дітей, дати класифікацію ігор. Це необхідно для поглибленого вивчення природи гри, особливостей кожного її виду, а також для того, щоб визначити, яким чином можна впливати на дитячі ігри, підсилюючи їх розвиваючий вплив, грамотно використовуючи у навчальному процесі.
У силу різноманіття дитячих ігор виявляється складним визначити вихідні підстави для їх класифікації. У кожній теорії гри пропонуються ті критерії, що відповідають даній концепції. Так, Ф.Фребель, будучи першим серед педагогів, хто висунув положення про гру як особливий засіб виховання, в основу своєї класифікації поклав принцип диференційованого впливу ігор на розвиток розуму (розумові ігри), зовнішніх органів чуття (сенсорні ігри), рухів (моторні ігри) [43, 5].
Характеристика видів ігор за їх педагогічним значенням є й у німецького психолога К. Гроса: ігри рухливі, розумові, сенсорні, на розвиток волі віднесені К. Гросом до «ігор звичайних функцій». Другу групу ігор, за його класифікацією, складають «ігри спеціальних функцій». Це ігри-вправи, спрямовані на удосконалення інстинктів (сімейні ігри, ігри в полювання, залицяння й ін.) [6, 12].
У вітчизняній педагогіці склалася класифікація дитячих ігор, що базується на ступені самостійності і творчості дітей у грі. Спочатку до класифікації дитячих ігор за таким принципом підійшов П.Ф.Лесгафт, який вважав, що дошкільний вік – період імітації нових вражень і їх усвідомлення за допомогою розумової праці. Прагнення дитини в перші 6-7 років життя до відображення й осмислення вражень про навколишнє життя задовольняється в іграх, що за змістом є імітаційні (наслідувальні), а за організацією – самостійні, без зайвої регламентації з боку дорослих. В шкільні роки, навпаки, діти охоче грають у спеціально створені ігри, у яких діяльність регламентується і за змістом, і за формою. Таким чином, П.Ф.Лесгафт розділив дитячі ігри на дві групи: імітаційні (наслідувальні) і рухливі (ігри з правилами) [57, 29].
В іграх з фіксованими правилами (рухливі, дидактичні) діти виявляють творчість, придумуючи нові варіанти, використовуючи новий ігровий матеріал, з'єднуючи кілька ігор в одну і т.п. Наприклад, з'явилася нова гра – «Зоологічне лото». Ведучий по черзі відкриває маленькі картки і показує їх граючим. Через кілька днів хтось з дітей говорить: «Так грати нецікаво: подивився на картинку і знайшов тварину у своїй картці. Нехай ведучий просто називає тварину, а не показує картку». Потім діти придумують ще один варіант: ведучий говорить, де живе тварина і з якої букви починається його назва. Таких ускладнень може бути багато, усі залежить від фантазії граючих. Але незмінної залишається спрямованість дитини на вирішення ігрової задачі в рамках прийнятих правил.
В останні роки проблема класифікації дитячих ігор знову стала привертати увагу вчених. В основі новоствореної класифікації лежить поняття про те, з чиєї ініціативи виникають ігри (дитини чи дорослого). Виділяють три класи ігор:
1) ігри, що виникають з ініціативи дитини (дітей), самостійні ігри (гра-експериментування); самостійні сюжетні ігри (сюжетно-відображу-вальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);
2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, котрий впроваджує їх з освітньою, виховною, розвивальною цілями: ігри навчальні (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі); дозвіллєві гри (ігри-забави, гри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановочні);
3) ігри, що йдуть від історично сформованих традицій етносу (народні), що можуть виникати з ініціативи як дорослого, так і дітей, старших за віком: традиційні чи народні (історично вони лежать в основі багатьох ігор, що відносяться до навчальних і дозвіллєвих) [71, 17].
До творчих ігор відносяться ігри, у яких дитина виявляє свою вигадку, ініціативу, самостійність. Творчі прояви дітей в іграх різноманітні: від придумування сюжету та змісту гри, пошуку шляхів реалізації задуму до перевтілення в ролях, заданих літературним твором. У залежності від характеру творчості дітей, від ігрового матеріалу, використовуваного в іграх, творчі ігри поділяються на режисерської, сюжетно-рольової, театралізовані, ігри з будівельним матеріалом.
Проведений аналіз психологічної та педагогічної літератури показав, у традиційній педагогіці режисерські ігри не виділялися в особливий вид ігрової діяльності, а розглядалися в руслі сюжетно-рольових ігор. В останні роки складається тенденція відокремлення режисерських ігор в зв'язку з тим, що з'явилися дослідження, що характеризують їх як самостійний різновид сюжетно-рольових ігор [41, 73]. Основна відмінність режисерських ігор полягає в тому, що це переважно індивідуальні ігри, у них дитина керує уявною ситуацією в цілому, діє одночасно за всіх учасників.
Молодший шкільний вік – період розвитку гри-фантазування. Вчені відзначають цінність гри як особливої творчої діяльності, у ході якої дитина творить новий сюжет в ідеальному плані (у вигляді уявлень). Гра найчастіше розвертається навколо якого-небудь вигаданого героя – іграшки, персонажа казки, мультфільму. Образи, створені уявою, одержують оформлення завдяки таким виразним засобам, як мовні характеристики, рухи, міміка, жести, експресивні прояви. Основа гри-фантазування – співтворчість педагога і дітей у придумуванні ігрових подій, послідовно зв'язаних між собою. Плідним є навчання дітей змінювати сюжет знайомої казки (твір з новою кінцівкою, включення персонажів з інших казок і ін.). Спрямувати фантазію дитини в нове русло можна за допомогою моделювання створення схем казкового сюжету, використання символічного зображення персонажів.
Ігри з правилами – особлива група ігор, спеціально створених народною чи науковою педагогікою для вирішення певних навчальних, виховних та розвивальних завдань. Є ігри з готовим змістом, з фіксованими правилами, які, в свою чергу, є неодмінним компонентом гри. Навчальна мета реалізується через ігрові дії дитини при виконанні якого-небудь завдання (знайти, сказати навпаки, упіймати м'яч і т.п.) [19, 138].
У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтессорі, а для початкового навчання – О. Декролі.
У залежності від характеру навчального завдання, ігри з правилами поділяються на дві великі групи – дидактичні і рухливі ігри, що, у свою чергу, класифікуються з урахуванням різних основ. Так, дидактичні ігри підрозділяються за змістом (математичні, природознавчі, мовні й ін.), за дидактичним матеріалом (ігри з предметами й іграшками, настільно-друковані, словесні) [80, 187].
Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої та великої рухливості), за переважними рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками й ін.), за предметами, що використовуються в грі (ігри з м'ячем, зі стрічками, з обручами й ін.).
Серед дидактичних і рухливих ігор бувають сюжетні ігри, у яких гравці виконують ролі («Кішки-мишки», «Магазин сувенірів»), і безсюжетні («Паличка-виручалочка», «Що змінилося?» і ін.) [79]. В іграх з правилами дитина залучається до ігрового процесу через бажання виконувати ігрові дії, домагатися результату, вигравати. Але цей ігровий процес опосередкований певним завданням (не просто перекласти картинки, а розмістити їх попарно, підібрати за певною ознакою; не просто бігати, а тікати від лисиці). А це робить поведінку дитини довільною, підлеглою ігровим умовам у виді правил. Опанувати правила гри – означає опанувати свою поведінку. Саме той факт, що в іграх із правилами дитина учиться керувати своєю поведінкою, визначає їх соціальне значення.
А.Валлон у праці “Психічний розвиток дитини” виділяє стадії розвитку гри відповідно до розвитку дитини в онтогенезі:
1.Функціональні ігри виступають у вигляді простих рухів.
2.Ігри з уявними об’єктами – гра з ляльками, використання предметів-замінників.
3.Пізнавальні ігри – пов’язані з прагненням дитини сприймати та розуміти світ.
4.Творчі ігри – комбінація, перетворення різних предметів створення з них нових [13, 29-30].
Розвиток ігор, за А. Валлоном сигналізує про появу різних функцій: •сенсомоторних, які проявляються в іграх, що потребують спритності, точності, спритності, швидкості; •інтелектуальних, мнемічних, які проявляються в лічилках, правилах; •соціальних, які виражаються у протиставленні груп-ватаг.
К. Оталора виявила найбільш характерні для дітей різного віку ігри:
1.Гра-розвага – має на меті розвеселити учасників. Відсутній сюжет.
2.Гра-вправа – безсюжетна, пов’язана з повторенням фізичної дії.
3.Сюжетна гра – притаманна дітям дошкільного віку. Вона не відтворює соціальних відносин, у зачатковій формі поєднує в собі ігрові дії і умовну ситуацію, не досягає розгорнутої форми, тому, що дорослі не сприймають гри дітей, не ставляться до неї серйозно.
4.Процесуально-наслідувальна гра – відтворює діючі ситуації, які дитина спостерігає на даний момент, близька до сюжетної гри. Найчастіше зустрічається у маленьких дітей.
5.Традиційна гра – виникає в результаті тісного зв’язку гри та праці, передається з покоління в покоління [84, 24].
На сьогодні класифікація ігор у вітчизняній психології ґрунтується на розробленій Д.Б.Ельконіним концепції, яка дозволяє зрозуміти особливості походження та розвитку гри, її види та структуру. Ці дослідження, на думку прихильників концепції гри Д.Б.Ельконіна, доводять, що гра має соціальний, а не біологічний, інстинктивний характер. Рівень її розвитку залежить від рівня розвитку суспільства. У відповідності до даної концепції визначають наступну класифікацію ігор, пов’язану з онтогенетичним розвитком дитини:
1.Режисерська гра.
2.Образно-рольова гра.
3.Сюжетно-рольова.
4.Гра з правилами.
5.Режисерська гра на якісно новому рівні [89, 121-122].
Виділяють головні особливості сюжетно-рольової гри:
1.У сюжетно-рольовій грі діти беруть на себе ролі, функції дорослих і в узагальнених формах (в спеціально створених ситуаціях) відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Тому головний зміст даного виду ігор — відтворення стосунків між людьми і виконання правил, які випливають із ролі.
2.В рамках даної провідної діяльності виникає новий вид занять — дитина починає вчитися в грі. Тільки пройшовши школу рольової гри, молодший школяр може перейти до планомірного навчання.
3.Сюжетно-рольова гра формує і перебудовує окремі психічні процеси. Тільки в грі виникає здатність до активної уяви, до формування навичок довільного запам'ятовування.
Виходячи з даних особливостей Д.Б. Ельконін визначає 4 рівні розвитку сюжетно-рольової гри:
І рівень: Основний зміст гри полягає у діях з певними предметами, які спрямовані на співучасника гри.
II рівень: Продовжується процес маніпулювання різними предметами, але вже помітний розподіл функцій між дітьми.
III рівень: Виконуються, випливаючи із ролей, дії, серед яких виділяються спеціальні дії, які ставлення до інших учасників.
IV рівень: Основний зміст полягає у виконанні дій, пов'язаних зі ставленням до інших людей [89].
Отже, сюжетно-рольова гра створює передумови для розвитку нових якостей особистості: в грі дитина засвоює суспільні функції, норми поведінки людей, що і визначає в цілому становлення її особистості.
Поступово виникає новий вид ігор — ігри з правилами. Їх змістом є не роль і не ігрова ситуація, а правило і задача. Розвиток даного виду гри полягає у виділенні і усвідомленні ігрового завдання. Отже, відмінною рисою даних ігор є завдання. Мотив полягає у самому процесі гри і опосередкований певним завданням.
Ігри з правилами поділяються на: а) імітаційно-процесуальні ігри; б) драматизовані ігри на певному сюжеті; в) сюжетні ігри з нескладними правилами; г) ігри з правилами без сюжету; д) спортивні ігри [39, 40-41].
Головна особливість даного типу ігор — це наявність ігрового завдання, яке притаманне будь-яким типам ігор даного виду, але воно реалізується в активній руховій діяльності. Саме в дитячому віці руховий, фізичний розвиток дитини є прямо пропорційним до психічного розвитку: чим більше дитина рухається, тим краще відбувається розвиток й психічних процесів.
Залежно від того, яка група правил має в дидактичній грі визначальне значення, можна віднести гру до певного типу. Так, в іграх, де провідну роль відіграють операційні правила, джерелом невизначеності є різноманітність можливих комбінацій і партій. Це так звані комбінаторні ігри. Матеріальними ігровими засобами в таких іграх можуть бути розкреслені поля, жетони, букви алфавіту. Прикладом такої гри може бути зоологічне лото.
Основні завдання комбінаторних ігор — створення емпіричної бази, необхідної для підведення школярів під систему певних понять. Але впровадження їх у навчально-виховний процес ускладнено обмеженою кількістю учасників однієї партії. Розгортання ж на занятті одночасно декількох ігрових партій та залучення до гри усіх дітей знижує оперативність керівництва й контролю за ходом гри з боку вихователя. Тому традиційно проведення таких ігор пов'язують з позакласними заняттями [47, 154].
До другого типу дидактичних ігор належать ймовірнісні ігри. Основними тут є процесуальні правила, зміст яких і обумовлює характер ігрового процесу. Прикладом таких ігор є різноманітні вікторини, мета яких закріпити певні знання, розвинути логічне мислення.
Третім типом для ігор виступають стратегічні ігри, в основі яких лежить організаційно-управлінські правила. Їх основна функція викликати ігровий конфлікт, зіткнути інтереси учасників. Даний вид відтворює ту чи іншу сторону соціальної діяльності й передбачає рольову поведінку учасників. Тому деколи їх ще називають рольовими іграми. Вони збуджують уяву дітей, відкривають можливості для імпровізації. Різновидом такої гри може вікторина на тему "Рідна природа", що дозволяє узагальнити і систематизувати раніше засвоєні знання, забезпечує посилення зв'язку знань дітей із життям.
Різновидами рольової гри можуть бути:
а) ситуаційно-рольові ігри, де поряд із органiзацiйно-управлінськими правилами відіграють певну роль і процесуальні правила. В основі їх – певні ситуації, які спроектовані заздалегідь і складають основу ігрової моделі;
б) гра-драматизація, яка єднається з рольовою грою через наявність у них певного сюжету і системи ролей. Але орієнтиром для дій у даному підтипі є заздалегідь написаний автором сценарій. Якщо в рольовій грі мета полягає у розв'язанні певної проблеми, то в грі-драматизації головним є ігрові спілкування з метою естетичного впливу на глядачів. Під час самої гри для дитини істотним є не тільки те, що вона зображує певний персонаж, а те як вона це робить. Звідси видно, що мотив учасників полягає не у самому процесі розв'язання навчальних завдань, а у впливові на інших людей [44, 23].
Розуміння головних особливостей дидактичних ігор і знання їх різноманітності дозволяє вчителю успішно розв'язувати поставлені перед ним завдання. Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.
Похожие работы
... ічні умови були реалізовані в процесі експериментальної роботи на послідовних її етапах. Зміст цієї роботи представлено у таблиці 2.2. Таблиця 2.2. Формування соціокультурного досвіду молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва Етапи формуючого експерименту Орієнтувальний Розвивально-навчальний Діяльнісно-творчий Пріоритетний напрямок роботи на етапі Формування емоційно ...
... і. На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за уроками образотворчого мистецтва у початковій школі нами виявлено, що загальний недолік педагогічної теорії і практики - недостатня спрямованість на використання формування у молодших школярів навичок виконання тематичної композиції. Для усунення цих недоліків ми удосконалили методику роботи над ...
... галицького побутового костюма на спеціалізованих уроках образотворчого мистецтва у 3 класі (див. додатки Б-В). Вирішальним для учнів початкових класів в плані формування художньо-конструктивного мислення молодших школярів засобами галицького побутового костюма були зміст і якість проведення уроків образотворчого мистецтва. В результаті впровадження в систему занять з образотворчого мистецтва ...
... . Від цього залежатиме, яким чином у подальшому слід будувати процес навчання в початкових класах загальноосвітньої школи. Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання зображень птахів і тварин 2.1 Методика виконання зображень птахів і тварин у початкових класах Тваринний світ дуже цікавий і різноманітний за формою і кольором. У початкових класах ці форми малюють найчастіше ...
0 комментариев