План-конспект уроку економіки по темі: ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

2.2 План-конспект уроку економіки по темі: ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''

Тема уроку: Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші.

Мета уроку: Ознайомити учнів з поняттям міжнародна валютна система, основними її елементами, з поняттями валютний курс, міжнародні гроші.

Простежити основні періоди історичного розвитку міжнародної валютної системи. Розвивати в учнів уміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Розвивати вміння визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої. Виховувати зацікавленість учнів у вивченні основних законів економіки.

Обладнання: таблиці, схеми, методичні посібники.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку:

I.Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

1)         Що таке міжнародна торгівля? Назвати основні міжнародні торгівельні організації.

2)         Що розуміють під терміном «міжнародна економічна інтеграція»?

3)         Що розуміють під поняттям «експорт»?

4)         Що розуміють під поняттям «імпорт»?

5)         Що таке торгівельний баланс країни?

6)         В яких випадках сальдо торгівельного балансу буде мати позитивне значення, а в яких негативне?

7)         Що таке гроші?

8)         Дайте визначення поняттю «валюта»?

II. Повідомлення учням теми, мети і завдання уроку

 На сьогоднішньому уроці ми розглянемо тему ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''. Ви ознайомитесь з основними поняттями міжнародна валютна система, валютний курс, міжнародні гроші, СДР, ЕКЮ. Розвинете в собі вміння розрізняти систему золотого, золотовалютного стандарту та систему плаваючих валютних курсів. Навчитесь визначити курс однієї валюти по відношенню до іншої.

III. Мотивація учіння школярів

Прокоментуйте вислів Цицерона: Немає нічого святого, чого б не спаплюжити гроші, нічого настільки сильного, чого не можна було б подолати грошима.

IV. Усвідомлення і сприйняття учнями нового матеріалу

Кожна країна мав свою національну валюту.

Термін «валюта» вживають у таких значеннях:

1) грошова одиниця країни — її національна валюта;

2) грошові знаки іноземних держав, які використовують в міжнародних розрахунках.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція національних грошових і валютних відносин, функціональні відмінності між ними поступово звикають, розвивається світова валютна система.

Міжнародна валютна систем» виникла в XIX ст. на основі грошових систем, що існували в окремих країнах, пройшла складну еволюцію, стала формою організації міжнародних валютних (грошових) відносин, закріпленою міждержавними домовленостями, і нині являв собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються платежі та розрахунки країн у межах світового господарства.

Елементами міжнародної валютної системи є: міжнародна ліквідність, валютний курс, валютні ринки, міжнародні валютно-фінансові організації Міжнародна ліквідність— це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні, або композитні, гроші (СДР, ЕКЮ).

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя, тобто вексель — це письмове боргове зобов'язання. Вексель має ряд специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: строго встановлена форма, абстрактність, безспірність, конкретний строк платежу. Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим і доступним для використання широким колом суб'єктів грошових відносин. Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу. Безспірність векселя означає, що суб'єкт, який його виписав чи акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу. Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем забезпечується примусово через судові органи. Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в економічних розрахунках на перспективу. Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як об'єкта застави чи дисконту в банках.

 Банкнота — (в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої “класичної” банкноти. Характерними ознаками “класичної” банкноти є: 1)випуск її емісійним банком замість комерційних векселів; 2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в

портфелі банку). Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота ( суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов'язанням, не пов'язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги надали банкноті особливої якості ( загальної оборотності, якої не має вексель.

ек — документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред’явнику (чекодержателеві). Чек виник, як і банкнота із депозиту , коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк -трасат. Чек виписується на пред'явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара. Чек може бути: іменним ( виписаний певній особі без права передачі; ордерним ( виписаний на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити; пред'явницьким ( в якому не зазначене найменування одержувача, а зазначена сума виплачується пред'явителю чека. У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек). Акцептований ( чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, виступає засобом обігу і платежу. І як форма безготівкових розрахунків. Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов’язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Депозитні гроші — це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках (“абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.

Валютний курс — це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн. Розрізняють фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси.

Валютний ринок — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Існує три групи суб'єктів валютного ринку: а) фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; б) комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків; в) державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства (державні скарбниці) окремих країн

Як ми вже зазначали, міжнародна валютна система пройшла тривалу еволюцію. За останні сто років вона існувала в таких системах: золотого стандарту; золотодоларового (золотовалютного) стандарту; плаваючих курсів. (див. рис. 1.1.)

Розглянемо детальніше ці етапи функціонування світової валютної системи.

Система золотого стандарту сформувалась у XIX ст. і проіснувала до

20—30-х років XX ст. Юридично вона сформувалася на Міжнародній конференції, що відбулась у Парижі в 1867 р.

Основними рисами системи золотого стандарту були:

1) наявність фіксованих валютних курсів;

2) встановлення певного золотого вмісту національних валют;

3) підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

4) вільний експорт та імпорт золота.

За часів існування золотого стандарту обмін валют був украй простим, оскільки пропорції обміну залишалися незмінними, іншими словами, валютний курс був фіксованим. Уряди брали на себе зобов'язання гарантовано обмінювати за бажанням громадян паперові гроші на золоті монети. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту. Наприклад, якщо США прирівнювали вартість долара, припустимо, до 25 грамів золота, а Великобританія — вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота, то це означало, що британський фунт коштував 2 долари (50 : 25).

Система золотого стандарту мала певні переваги. Стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах. Це стимулювало міжнародну торгівлю. Крім того, ця система автоматично, без втручання держави, долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.

Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них — це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який» якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який ваяв на себе функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

Принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі:

1. Основними інструментами міжнародних розрахунків є золото й американський долар. Кожна країна — член МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між власною валютою і валютами інших держав.

2. Кожна країна зобов'язувалася зберігати курс валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних валют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхилення не могли перевищувати 1%. Для підтримки цього обмеження центральні банки повинні бути продавати або викуповувати свою національну валюту за долар.

3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (підвищення курсу валюти), але не більше як на 10 %. Отже, в межах системи здійснювалося періодичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за допомогою якого можна було подолати збалансованість платіжних балансів.

4. Купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 доларів за унцію). Долар прирівнювався до золота також фіксовано: 1 долар дорівнював 0,888 грамів золота.

Проте на шляху виконання доларом функцій світових грошей за правилами золотадоларового стандарту з часом виникли перепони. Серед них — зменшення золотих резервів США, нагромадження значних доларових запасів у інших країнах світу, виникнення дефіциту платіжного балансу США. В 1971 р. адміністрація Президента США Р.Ніксона заборонила обмін долара на золото. Це означало, що система золотодоларового стандарту припинила своє існування.

На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн — членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Основні положення Ямайської валютної системи такі:

1. У сфері міжнародних валютних відносин — повна демонетизація золота і ліквідація офіційної ціни на золото. Золото стає звичайним товаром, ціна його на світовому ринку визначається під впливом попиту і пропозиції. Водночас золото залишається високоліквідним товаром, який можна продавати для стабілізації власного платіжного балансу з метою одержання валюти іншої країни.

2. Нова валютна система заснована на кільках ключових валютах. Проте долар у ній вберігає особливе місце. Нині ним здійснюється до 2/3 міжнародних розрахунків.

3. Обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну валют (їх курси) досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти, у

4. Кожна країна сама вибирає валютний курс, який заборонено виражати в золотому еквіваленті,— фіксований або плаваючий. У наш час існує багато режимів валютних курсів. Наприклад, незалежне «плавання», коли курс складається під впливом попиту і пропозицій (США, Японія, Великобританія, Австралія, Гана та ін.); кероване «плавання», що передбачає формування курсу під впливом попиту і пропозицій, але здійснюється за умови втручання центрального банку країни (Греція, Туреччина, Індія, Республіка Корея та ін.). Деякі країни мають кілька видів валютних курсів, наприклад: курс для зовнішньоекономічних операцій, курс для фінансових операцій, курс для туристів. Країни Європейського співтовариства використовують спільне «плавания», яке передбачає два валютних режими: один — для операцій усередині співтовариства, другий — для відносин з Іншими партнерами. Деякі слаборозвинуті країни встановлюють курс своєї валюти відповідно до валютного курсу будь-якої розвинутої країни. Так, до американського долара «прив'язано» валюти 40 країн, до французького франка — 13 країн. Деякі країни «прив'язують» вартість своїх валют до «кошика» або групи інших валют — так званий кошиковий валютний курс (Австрія, Фінляндія, Швеція, Кіпр, Ізраїль, Угорщина та ін.). Як бачимо, існуюча валютна система досить складна.

Міжнародні гроші - гроші, створені міжнародними організаціями для здійснення розрахунків між країнами. До них належать: СДР - “спеціальні права запозичення”, створені Міжнародним валютним фондом, та ЕКЮ - міжнародна розрахункова одиниця, створена Європейським фондом валютного співробітництва. Запитання: що визначає їх суспільну цінність, якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення. По-перше, гроші наділено феноменальною суспільною корисністю - здатність обмінюватись на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому. По-друге, гроші мають суспільну корисність тому, що вони визнане державою, тобто держава оголосила їх законним платіжними засобами. По-третє, цінність грошей визначається їх суспільною спроможністю.

5. Важливе місце в новій валютній системі займають спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) — СДР. СДР — це колективна міжнародна одиниця МВФ. СДР утворено у 1969 p. Саме на Ямайці (у Кінгстоні) було заплановано перетворити СДР у головний резервний та міжнародний розрахунковий і платіжний засіб, тобто СДР розглядалась як альтернатива долару в ролі світових грошей.

СДР випускається Міжнародним валютним фондом (МВФ). Це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках країни в МВФ. СДР — наднаціональна валюта, яка діє тільки в межах Міжнародної валютної системи і на рівні міждержавних економічних відносин країн — членів МВФ. СДР використовується для: 1) регулювання сальдо платіжних балансів, тобто ліквідації дефіциту платіжного балансу країни за допомогою СДР; 2) міжнародних платежів: 3) придбання вільно конвертованої валюти.

Іншим проявом міжнародних штучних грошей є ЕКЮ (Europen Current Unit) — валюта, що функціонує в межах Європейського співтовариства. Для її створення центральні банки європейських країн виділили 20 % своїх золотих запасів і 20 % доларових активів. У обмін на це вони одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ. Золото і доларові активи лише на половину покривають емісію ЕКЮ. Друга половина покривається за рахунок внесків країн-учасниць у їх національній валюті.

ЕКЮ має багато спільного з СДР, але є й істотні відмінності в її функціонуванні. Насамперед, ЕКЮ використовується як засіб кредитування не тільки країнами Європейського співтовариства, а й США, Японією, Канадою, країнами СНД, міжнародними організаціями. Крім того, ЕКЮ функціонує і в приватному обігу, тобто використовується не тільки юридичними, а й фізичними особами, які займаються приватним бізнесом.

Євро було впроваджено 1 січня 2002 року в 12 країнах Євросоюзу – Австрія, Бельгія, Німеччині, Голландії, Португалії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії. Фінляндії, Франції. Купюри в залежності від країн де вони видрукувані, розрізняються лише буквами в номерах, монети мають загальний реверс. Єдиним обов’язковим елементом національної сторони всіх монет є 12 зірок – за кількістю країн єврозони. Монети є обов’язковими для прийому в будь-якій з 12 країн.

 Важливий елемент валютної системи — встановлення валютних курсів; воно відбувається двома шляхами:

1) через гнучкі, або плаваючі, валютні курси, коли пропорція обміну національних валют визначається під впливом попиту і пропозиції;

2) через фіксовані валютні курси, які офіційно встановлюються державою (див. табл. 1.1)

Розглянемо фактори, під впливом яких змінюються попит і пропозиція на валютному ринку:

1. Зміни в смаках споживачів на користь виробів іншої країни підвищують попит на валюту цієї країни. Отже, змінюється валютний курс. Наприклад, якщо британці стануть віддавати перевагу американським автомобілям, то, купуючи їх, вони постачатимуть більше фунтів стерлінгів на валютні ринки, і курс долара щодо фунта стерлінгів зросте. 1 навпаки, якщо англійський твід стане популярнішим у США, то попит на фунт зросте, а курс долара впаде.

2. Зростання національного доходу (а відповідно й доходів населення) даної країни порівняно з іншими країнами призводить до зниження курсу її валюти. Наприклад, якщо економіка США розвивається швидше, ніж британська, то американський імпорт британських товарів, отже, і попит у США на фунт стерлінгів зростатимуть. Ціна британського фунта стерлінгів у доларах підвищуватиметься, тобто долар знецінюватиметься.

3. Зміна внутрішніх цін у країні впливає на курс валюти. Якщо рівень внутрішніх цін у Великобританії швидко зростає, а в США залишається незмінним, то британський споживач купуватиме відносно дешеві американські товари, підвищуючи цим попит на долари. 1 навпаки, американці менше купуватимуть британські товари, знижуючи пропозицію доларів, що викличе знецінення фунту стерлінгів.

4. Якщо країна, з метою подолання інфляції, проводитиме політику «дорогих» грошей, підвищуючи процентні ставки, то це призведе до притоку іноземного капіталу в країну і підвищить курс національної валюти.[12]

V. Осмислення, узагальнення і систематизація знань учнів.

Практична робота

Учні усно повинні закінчити речення:

1)         Євро... замінили національні гроші країн-учасниць ЄС.

2)         СДР випускається...Міжнародним валютним фондом

3)         За Бреттон-Вудської системи...одночасно користувалися і золотом, і доларом США в міжнародних розрахунках

4)         Із 2002 року міжнародні розрахунки в межах ЄС...здійснюється єдиною валютою — Євро.

5)         У сучасній міжнародній валютній системі валютні курси визначаються... під впливом попиту і пропозиції

6)         Важливою ознакою Ямайської валютної системи є...плаваючі валютні курси

Задачі

1 євро=1,2 долара. Обмінний курс становить 1,2 $ за ?.

1. Визначити курс гривні по відношенню до долара США.

Гривня = 1дол.США : 8,00=0,125 дол. США

2. Ви хочете обміняти 50 євро на долари. Банк дає тобі по 1,2 долара за кожне євро. Визначити, скільки ви можете отримати доларів.

50 євро 1,2 долара=60 доларів

3. Споживчий кошик певного складу в Україні коштує 100грн. Ціна споживчого кошика=100грн. Той же споживчий кошик у США коштує 20$. Знайти курс долара по відношенню до гривні.

Ціна споживчого кошика (У)= 100грн.

Ціна споживчого кошика (США)= 20 $

Ціна споживчого кошика (У) / Ціна споживчого кошика (США) =

=100грн. / 20 $=5грн.

VI. Підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання

 Конспект уроку. Повторення теоретичного матеріалу підручника Радіонова І.Ф. «Основи економіки» - розділ 5, § 3. Підготовка до короткого повідомлення.