Особливості навчання дітей підліткового віку

Вступ

Актуальність теми. Коли в психології мова йде про характеристики підліткового віку, то в основному говориться про моральний розвиток і моральну характеристику особистості. Дослідження в цій області досить значні. Психологічних досліджень про розвиток пізнавальних процесів, про розумовий розвиток у підлітковому віці ще недостатньо, що пояснюється тим, що зміни в моральній сфері є дійсно основним і вирішальним зрушенням у психічному розвитку підлітків, тому увага психологів приділялася саме цьому.

З переходом у підлітковий вік зв'язана істотна перебудова навчальної діяльності школяра. Новий, більш високий рівень навчальної діяльності визначається ступенем її самостійності. Матеріали Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгунової й інших психологів показують, що на початку підліткового віку спостерігається велика розмаїтість у рівнях розвитку навчальної діяльності – від найбільш низького рівня, при якому відсутні елементарні вміння організувати самостійну роботу, через ряд проміжних форм, де, наприклад, самостійна робота спостерігається тільки при виконанні домашніх завдань, до найбільш високого рівня, при якому самостійно освоюється й новий матеріал, і навіть нові області знань (астрономія, техніка, радіотехніка) [1, 122]. Однак перспективним відносно розвитку є саме останній рівень.

Початок підліткового віку пов'язується з початком формування найбільш високого рівня навчальної діяльності. Для підлітка поступово розкривається зміст навчальної діяльності як діяльності по самоосвіті, спрямованої на задоволення пізнавальних потреб. Підлітковий вік дуже важливий для педагогічного впливу, тому вивчення його особливостей, та недостатня теоретична розробка проблематика і спонукало вибір теми курсового дослідження: «Особливості навчання дітей підліткового віку».

Об’єкт дослідження – процес навчання та психолого-педагогічні особливості підлітків.

Предмет дослідження – якісні психолого-педагогічні зміни у структурі особистості підлітка, їх вплив на навчальну та пізнавальну діяльність.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні педагогічних особливостей підліткового віку та умов формування пізнавального інтересу у підлітків в процесі навчання в загальноосвітньому навчальному закладі.

У відповідності до мети, об’єкта та предмета дослідження визначені його завдання:

1.  Охарактеризувати психолого-педагогічні особливості підліткового віку.

2.  Встановити новоутворення в розумовому розвитку підлітків.

3.  Обґрунтувати дієвість методів активізації пізнавальної діяльності підлітків на прикладі нестандартних методів та елементів уроку.

Теоретичною основою дослідження стали соціологічні та психологічні положення про особистість як суб’єкт життєдіяльності (Н.І. Анциферова, І.Д. Бех, В.О.Білоусова, П.М. Якобсон); закономірності розвитку підлітків та роль навчальної діяльності у ньому (Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, І.С. Кон, Г.С. Костюк, В.В. Крутецький, А.В. Мудрик, В.М.М’ясищев, А.В. Петровський, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн).

Для розв’язання поставлених мети і завдань застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:

–   теоретичні: вивчення та аналіз психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення, аналіз і узагальнення психолого-педагогічного досвіду.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (36 найменувань).

1. Психолого-педагогічні характеристики підліткового віку

1.1 Психологічні особливості підліткового віку

Шкільний онтогенез включає наступні вікові періоди: молодший шкільний (6–10 років), молодший підлітковий (11–13 років), старший підлітковий (14–15 років) і юнацький вік (16-18 років) [1, 224–225]. У схемі вікової періодизації онтогенезу, що враховує гендерні розбіжності, підлітковий вік для хлопців визначений як 13–16 років, для дівчат 12–15 років [2, 61]. Кожен із періодів характеризується певними особливостями, що можуть бути виявлені в рамках педагогічних та психологічних досліджень.

Відомий американський психолог А. Гезел стверджує, що одним із найважливіших періодів у житті людини є підлітково-юнацький вік [12, 226].

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст.

Отже, підлітковий вік – вік між дитинством і дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці – це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Для підліткового віку характерні:

1)   Почуття дорослості;

2)   Формування «Ми» – концепції;

3)   Формування референтних груп. [16, 32–33]

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку – чутливість, часта різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні. Емоційні переважають у дівчаток. Це депресія, страхи й тривожні стани. Порушення в поведінці в чотири рази частіше бувають у хлопчиків.

Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої, самосвідомості, зміна Я-Концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. У цьому віці відбувається становлення складних форм аналітико-синтетичної діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення. Дуже важливе значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок. [16, 35]

У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з'являються однолітки-лідери, і однолітки-ізгої. Спілкування з однолітками – тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду [31, 38]. Цей досвід може бути більш чи менш болісним.

Р. Бенедикт стверджує, що тип переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає статусу дорослого поступово. У більшості країн Європи та Америки норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них вимагають лише одного − покори; доросла ж людина має бути самостійною та ініціативною [16, 39].

Таким чином, центральною психологічною характеристикою підліткового віку є перехід від одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість.

Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка породжують певні психологічні новоутворення, а саме прагнення до незалежності, потребу в самоствердженні й самовизначенні щодо свого статусу в сім'ї, колективі однолітків тощо. Розвиток інтересу до протилежної статі, пробудження романтичних почуттів також є характерною рисою підліткового віку. Втім новоутворення нерідко проявляються в неадекватних формах (зовнішня агресія, гостра критика інших, зухвала поведінка) [16, 24].

Першою ці зміни у характері дитини відчуває сім'я. Сім'я один з найважливіших факторів соціалізації дитини. Саме тут діти засвоюють заведені в їхніх сім'ях життєві цінності, соціальні очікування і біхевіаристичні патерни. Моделями поведінки їм слугують батьки, старші брати і сестри. Е. Маккобі вважає, що тривалість батьківського впливу визначається міцністю їх відносин із дитиною, ступенем поваги батьків до її особистості, наявністю довіри між членами сім'ї. У деяких випадках батьки пригнічують особистість своєї дитини, у інших сприяють її гармонічному розвитку. Взаємодія з батьками дозволяє дітям тренувати й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі [3, 228].

Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток дитини, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність дитини моделювати різноманітні ситуації, оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення поставлених завдань. Батьки мають можливість активно сприяти швидкому розвитку мисленнєвих навичок маленької людини.

Зазвичай теоретичне усвідомлення дійсності дитиною випереджає рівень її практичних навичок. Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні дітям, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність дитини до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім'ї [8, 46].

У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти [8, 48]. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів [8, 49].