Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ПЛАЧИНДА Тетяна Степанівна

УДК 378.147: 796

Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності

 

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кіровоград – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства має відображати нові підходи до формування особистості. активність у фізкультурно-оздоровчій діяльності – необхідна умова гармонійного розвитку студентської молоді, що набуває якості цілеспрямованого впливу на конкретну людину згідно її потреб. Фізичне виховання покликане формувати в студентства дбайливе ставлення до власного здоров’я та фізичної кондиційності, комплексно розвивати фізичні й психічні якості, сприяти творчому використанню засобів фізичної культури в організації здорового способу життя.

Одним з важливих завдань національної освіти є підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів. Учитель виконує важливу соціальну функцію – здійснює духовний, розумовий, фізичний розвиток і виховання особистості. Його праця спрямована не лише на організацію навчально-пізнавального процесу, а й на організацію позааудиторної, оздоровчої діяльності учнів, систематичне розв’язання завдань формування активного громадянина. Тому основні напрями розбудови сучасної вищої школи вимагають пошуку ефективних шляхів здійснення професійної підготовки майбутніх учителів, завданням яких є не тільки оволодіння фундаментальними фаховими знаннями, а й сприяння становленню культу здоров’я, виховання фізично, психічно і духовно здорового громадянина держави.

Одним з важливих завдань вищих педагогічних навчальних закладів є формування активності майбутнього вчителя до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров’я й, у той же час, одним з показників ефективності процесу професійної підготовки, оскільки ставлення вчителя до фізкультурної діяльності проектується на учнів, є прикладом для наслідування.

Аналіз досвіду освітньої та виховної практики свідчить, що залишається актуальною проблема дефіциту рухової активності, зниження імунітету та поширення пов’язаних з цим захворювань серед студентів вищої педагогічної школи. Зазначені явища зберігають стійку тенденцію, що обумовлюється протиріччям між декларативним та реальним ставленням до фізичної культури, відбиваються на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовці студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя і, врешті-решт, на майбутній професійній діяльності.

Найбільш продуктивним підходом до розробки даної проблеми є дослідження внутрішніх резервів активності особистості студента як суб’єкта навчальної та професійної діяльності. Одним з основних джерел активності особистості є стимули, що надають процесу фізичного виховання дієвої спрямованість та суб’єктивно значущої позитивності. Тому формування фізичної культури майбутнього фахівця – це, перш за все, проблема стимулювання активності студентів вищої педагогічної школи до свідомої, особистісно-значущої фізкультурної діяльності.

Здійснений нами теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що проблема стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не знайшла належного висвітлення в науково-методичній літературі. Поряд із широким вживанням понять “стимул”, “стимулювання”, “активність”, усе ще не вироблено єдиного погляду на сутність зазначених дефініцій, що не можна вважати виправданим для наук про людину.

Дослідження психолого-педагогічної літератури дозволило встановити, що проблему активності особистості та напрями її формування в процесі навчальної діяльності досліджували психологи: М.Й. Боришевський, Н.П. Галкіна, Ю.А. Міславський, Р.О. Пономарьова, А.В. Кульчицька й ін., а також педагоги: Є.В. Антіпова, В.Є. Гурін, П.І. Ключник, А.Г. Комков, Л.С. Кулигіна, В.І. Лозова, С.Г. Собко тощо.

Для розуміння дії та взаємодії потреб, мотивів і цілей особистості, механізмів їхнього формування в процесі педагогічної діяльності велике значення мають роботи В.К. Бальсевича, М.Я. Віленського, О.Д. Дубогай, В.С. Ільїна, В.Ф. Новосельського, М.В. Симонова, Б.М. Шияна та ін.; питання мотиваційно-ціннісного ставлення до фізкультурної діяльності вивчали А.Г. Ковальов, Г.А. Лещенко, С.О. Сичов, О.І. Смакула, Є.В. Столітенко тощо; різні аспекти формування потреб фізичного вдосконалення в студентів вищих педагогічних навчальних закладів розглянуті в дисертаційних роботах О.П. Внукова, П.І. Щербака та ін.

Проблему самостійних занять фізичними вправами досліджували О.М. Козленко, Г.Б. Мейксон, Г.А. Пастушенко, К.Г. Плотніков, В.В. Шерета та ін.; формування в молоді прагнення до фізичного самовдосконалення розглянуті в дослідженнях М.Д. Зубалія, М.П. Козленка, М.С. Солопчука, В.В. Столітенка, А.Л. Турчака та ін.

Аналіз літературних джерел та дані констатувального експерименту свідчать про те, що проблема педагогічного стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не була предметом спеціального вивчення. Її актуальність, недостатня розробленість і вимоги сучасної практики й обумовили вибір теми дослідження: “Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована праця є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Організаційно-педагогічні умови соціально- професійної підготовки вчительських кадрів” № 0104U 003704.

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 4 від 27.11.2006 року) та скоординована Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 3 від 20.03.2007 р.).

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності в процесі їхнього фізичного виховання.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

– дослідити проблему активності студентів до фізкультурної діяльності в педагогічній теорії та практиці вищих педагогічних навчальних закладів;

– визначити й експериментально перевірити педагогічні умови та систему заходів стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності в процесі навчальної й позааудиторної роботи;

– визначити критерії і рівні сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності;

– розробити методичні рекомендації щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності.

Об’єкт дослідження – процес фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Предмет дослідження – педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

теоретичні – вивчення, аналіз, систематизація та узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження з метою виявлення існуючих підходів до трактування сутності фізкультурної активності студентів;

емпіричні – спостереження, бесіди, анкетування, тестування, опитування студентів та викладачів з метою визначення рівнів активності студентів до фізкультурної діяльності, ставлення викладачів та адміністрації досліджуваних вищих педагогічних навчальних закладів до окресленої проблеми; констатувальний і формувальний етапи експерименту, якісний і кількісний аналіз результатів дослідження, методи математичної статистики застосовувалися з метою обробки проміжних і кінцевих результатів експериментальної роботи.

Дослідження проводилося протягом 2003–2007 років у три етапи.

На першому етапі (2003–2004 рр.) вивчалася психолого-педагогічна література з проблеми дослідження, визначалися мета, об’єкт і предмет дослідження, формулювалася гіпотеза, конкретизувалися завдання, проводився констатувальний експеримент, розроблялася програма формувального експерименту.

На другому етапі (2004–2006 рр.) проводився формувальний експеримент, у ході якого здійснювалася перевірка ефективності визначених педагогічних умов та системи заходів стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності.

На третьому етапі (2006–2007 рр.) проведено аналіз та узагальнення отриманих експериментальних даних, обробку результатів дослідження, сформульовано загальні висновки. Розроблено методичні рекомендації щодо педагогічного стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та Криворізького державного педагогічного університету. Загалом дослідженням на різних його етапах було охоплено 395 студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше уточнено й конкретизовано поняття “фізкультурна діяльність”, “стимулювання”, “активність” та їхній взаємозв’язок у контексті проблеми дослідження; науково обґрунтовано цілісну систему педагогічних умов та заходів, які забезпечують ефективне стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності; визначено критерії та рівні сформованості в студентів активності до фізкультурної діяльності; обґрунтовано методи і засоби стимулювання в студентів активності до фізкультурної діяльності; розроблено діагностику визначення сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності.

Практична значущість дослідження полягає в розробці й апробації науково обґрунтованої методики стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності; розробці і впровадженні в практику вищої школи системи заходів педагогічного впливу, що сприяють усуненню негативного ставлення студентів до занять фізичною культурою та спортом; впровадженні в практику методичних рекомендацій щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності в процесі навчальної і позааудиторної роботи.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами вищих педагогічних навчальних закладів з метою оптимізації процесу фізичного виховання та професійно-прикладної підготовки майбутніх фахівців.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків забезпечена теоретичною та методологічною обґрунтованістю вихідних положень; відповідністю комплексу методів дослідження його конкретній меті й завданням; використанням комплексу різних взаємодоповнюючих методів дослідження; критичним аналізом фактів, матеріалів і результатів експериментальної роботи, що реально відображають теоретичну й практичну сторони проблеми дослідження; позитивними результатами підвищення активності студентів до фізкультурної діяльності; використанням статистичної обробки емпіричних даних, одержаних у результаті дослідження.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Хід та отримані результати дослідження повідомлялися й обговорювалися на засіданнях кафедр педагогіки, фізичного виховання і оздоровчої фізичної культури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, кафедрах педагогіки Криворізького державного педагогічного університету та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини; щорічних звітних наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективи реформування предмету “Фізичне виховання” у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації”, м. Полтава (2004 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Духовное возрождение физической культуры и спорта”, м. Донецьк (2005 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи розвитку”, м. Кіровоград (2004–2007 рр.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров’я”, м. Харків (2005 р.); Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фізичного виховання та спорту на сучасному етапі”, м. Чернігів (2006 р.).

Висновки й основні положення дисертації були використані в процесі проведення практичних занять та організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи з фізичного виховання в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (довідка про впровадження № 306-н від 27.12.2007 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 1528/01 від 28.11.1007 р.) та Криворізькому державному педагогічному університеті (довідка про впровадження № 06-405 від 12.11.2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення знайшли відображення в 13 публікаціях, з них 10 одноосібних; 6 опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, з яких 4 – одноосібні.

Особистий внесок здобувача. У статті “Використання біологічних ритмів, активного відпочинку, раціонального харчування для поліпшення здоров’я та розумової працездатності студентів”, опублікованій у співавторстві з М.М. Баланом, дисертантці належить дослідження “малих форм” активного відпочинку в зміцненні здоров’я й підвищенні навчальної діяльності студентів.

У статті “Мотиваційні фактори стресу у спортивній діяльності”, опублікованій у співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить визначення ролі позитивного тренувального середовища, а також продуктивної орієнтації на помилки й невдачі у фізкультурно-спортивній діяльності.

У навчально-методичному посібнику “Фізкультурно-оздоровча робота з студентами спеціального навчального відділення у вищій школі”, опублікованому в співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить обґрунтування методів і засобів фізичного виховання студентів з ослабленим здоров’ям; дослідження специфіки фізичного навантаження жінок у “критичні дні” й під час вагітності; впровадження новітніх оздоровчо-фізкультурних систем в процес фізичного виховання студентів вищої школи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (222 найменування). Робота містить 19 таблиць, 8 рисунків, 8 додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 221 сторінку, з яких 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідної роботи, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні передумови та проблеми стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – проаналізовано літературні джерела з досліджуваної проблеми, сформульовано сутність поняття “стимулювання активності до фізкультурної діяльності”, розкрито роль стимулів у фізкультурній активності особистості, висвітлено емпіричний досвід роботи кафедр фізичного виховання щодо впровадження запропонованих нами педагогічних умов у педагогічних університетах. Визначено критерії, компоненти та рівні сформованості активності до фізкультурної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

У дослідженні підкреслено, що сучасні уявлення про фізичну культуру особистості не обмежені поняттями здоров’я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму та руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури в персоніфікованій формі є світогляд, система цінностей, потреби, мотиваційна сфера особистості, ґрунтовність, глибина знань, здатність реалізовувати в професійній діяльності цінності фізичної культури.

Аналіз праць В.О. Бєляєвої, В.Я. Віленського, О.І. Смакули та ін. свідчить, що мотиваційно-ціннісні орієнтації й прагнення досягнути фізичної досконалості є внутрішніми, прихованими мотивами, які сприяють формуванню фізичної культури майбутнього вчителя. Основу ж змісту фізичної культури визначає практична, діяльна сторона, специфічним ядром якої є відносини, що складаються в процесі фізкультурної діяльності. Активність учителя в цій царині виявляється в характері занять фізичними вправами, спортом і туризмом, в організаторській, пропагандистській, педагогічній, пізнавальній, суддівській діяльності, у самовдосконаленні. Для активності вчителя в будь-якому з вищевказаних видів діяльності характерне прагнення найбільш повно реалізувати свої творчі здібності, зацікавленість у високій якості роботи, ініціативність і відповідальність за її результат.

Аналіз праць В.Г. Асєєва, М.І. Жаворонкової, Є.П. Ільїна, С.О. Сичова та ін. доводить, що особливого значення на сучасному етапі має проблема формування механізмів, що забезпечують пролонговану активність студентів у фізичному вихованні й самовихованні. Серед таких механізмів важливе місце займають стимулювання, мотивування та формування потреб студентів до самостійної фізкультурної діяльності як засобу особистісного розвитку та важливої складової загальної культури особистості.

Вивчення праць Г.І. Круковського, М.Я. Віленського, Р.П. Сафіна та ін. свідчить, що в сучасній системі вищої освіти недостатньо уваги приділяється професійно-прикладній фізичній підготовці, яка є важливим напрямом системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі. Відомо, що професійно важливі якості людини в процесі трудової діяльності певною мірою вдосконалюються самі собою. Але ефективність даного процесу значною мірою можна підвищити, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано, використовуючи для цього методи і засоби фізичного виховання підготовки під час навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, варто сформувати у студентів розуміння необхідності та навички виконання зумовлених особливостями їхньої професії фізичних вправ перед початком, у процесі й після трудового дня, що забезпечує поступове входження людини в робочий ритм і підтримку необхідної працездатності під час роботи, а після її закінчення – зняття фізичної втоми та емоційної напруги.

У роботі досліджуються дві концепції активності та їхнє співвідношення з діяльністю. Перший напрям передбачає, що на рівні аналізу людини не взагалі, а особистості як суб’єкта конкретної діяльності, поняття “активність” не тотожне поняттю “діяльність” і є самостійною окремою категорією, що відображає кількісно-якісний бік діяльності особистості. Другий напрям у визначені понять “активність” і “діяльність” полягає в тому, що два поняття ототожнюються, тобто активність визначається як діяльність. Загальним вихідним положенням тут є розуміння їхньої неподільності. Водночас характер співвідношення активності й діяльності різний, що зумовлено різними концептуальними позиціями дослідників.

На нашу думку, незалежно від різних поглядів на співвідношення діяльності й активності – чи містить діяльність активність, чи ці поняття є синонімами, чи діяльність є тільки формою активності – вона складає провідну утворюючу активності особистості.

У ході дослідження визначено, що стимуляцією певної діяльності людини є актуалізація однієї або кількох значущих для даної особи потреб, а також задоволення останніх необхідністю виконання (тим, кого стимулюють) дій, бажаних для того, хто стимулює. Установлено, що формування стійких звичок поведінки, діяльності, у кінцевому підсумку, потреб – це поступовий процес, що вимагає певного часу. Тому й стимули людської діяльності повинні використовуватися послідовно, “заслужено”, адекватно ситуації в повній відповідності з діями та вчинками особистості згідно з відомою формулою “від простого до складного” чи “від менш значущого до більш значущого”.

Важливими чинниками технології стимулювання є його періодичність та оптимальна насиченість стимулами різних рівнів і видів певних стимулювальних ситуацій. Дотримання принципу оптимальності в стимулюванні на практиці означає, наприклад, відсутність як захвалювання за успіхи, так і надмірного критиканства за недоліки в діяльності, а також перенасичення стимулювальних ситуацій надмірним контролем, який викликає в стимульованих почуття педантичної опіки, не сприяє формуванню умінь і потреби самостійно приймати рішення. Тому цілком закономірно серед важливих для індивідів стимулів виокремлено стимулювання довір’ям і делегуванням повноважень. При недостатній періодичності стимулювання ефективність діяльності знижується.

Одним з головних завдань процесу стимулювання є активізація фізкультурного інтересу, оскільки без цього психологічного механізму не може здійснюватися розвиток мотиваційної та емоційної сфер людини у фізкультурній діяльності. Розв’язання даної проблеми поєднано з двома головними завданнями при підготовці студентів до професійної діяльності та організації самостійного життя: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню й розкриттю у свідомості студентів значення фізкультурної діяльності для майбутнього професійного та особистісного становлення; по-друге, на цій основі спонукати та підтримувати відповідне ставлення до всіх структурних компонентів фізкультурної діяльності, яке було б наповнене готовністю самостійно здобувати інформацію, вільно оперувати набутими фізкультурними знаннями, реалізовувати уміння та навички у практичній діяльності. Розв’язання цих завдань у значній мірі забезпечує поєднання розвитку й навчання, показником та однією з форм відображення якого є фізкультурний інтерес.

У другому розділі – “Організаційно-педагогічне забезпечення стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – розв’язувались такі завдання: вивчався стан прояву фізкультурної активності студентів у навчальній та позааудиторній діяльності; досліджувалися фактори, що впливають на рівень активності студентів до фізкультурної діяльності; визначалися критерії та рівні активності студентів до фізкультурної діяльності.

Під час констатувального експерименту з’ясовувався рівень усвідомлення студентами значення активності у фізкультурній діяльності для професійного й особистісного становлення та визначалася значущість для них позааудиторних форм фізкультурної діяльності. Крім педагогічних спостережень, індивідуальних і групових бесід, для студентів були розроблені окремі анкети. Аналіз відповідей на них дає підстави стверджувати, що у структурі вільного часу студентів все більшої популярності набувають комп’ютерні ігри, перегляд телепередач, інші форми пасивного дозвілля; збільшується інтенсивність навчання, знижуються реальні можливості залучення молоді до фізичної культури та спорту через доступні раніше спортивні секції, гуртки, туризм; у студентів відсутнє чітке розуміння поняття “фізкультурна діяльність”, що свідчить, про їхню недостатню поінформованість стосовно даного питання; визнання студентами значущості фізичної культури в житті особистості не завжди підкріплено реальним позитивним ставленням до відповідного навчального предмету; значна частина студентів (приблизно третина опитаних) відчувають на заняттях певний дискомфорт; незважаючи на позитивні відповіді студентів стосовно важливості фізкультурної діяльності для майбутньої професії, практично жоден з опитуваних не дав розгорнутої відповіді на питання про конкретний вплив занять фізичною культурою вчителя на його професійну діяльність; найбільш значущими для студентів є форми позааудиторної фізкультурної діяльності, які безпосередньо пов’язані зі спортом, забезпечують їм високий статус серед ровесників, сприяють фізичному вдосконаленню, спонукають до прояву творчості, підвищують емоційний фон тощо.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

Програма дослідження передбачала вивчення мотивів занять фізичною культурою і спортом студентів. Враховуючи, що поняття “спорт” і ”фізична культура” мають багато спільного, методологічну базу було розширено за допомогою методик, що використовуються в психології спорту, з певною адаптацією. За основу вивчення мотивів було взято методику “Мотиви занять спортом” А.В. Шаболтаса. Дана методика дає можливість дослідити мотиви включення особистості у фізкультурно-спортивну діяльність.

За результатами дослідження, найбільш значущими для даного контингенту студентів є мотиви емоційного задоволення, фізичного та соціального самоствердження. Найменш сформованими є спортивно-пізнавальні та громадсько-патріотичні мотиви. Різниця між найбільш і найменш значущими групами мотивів є достатньо суттєвою і становить 32%. Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки 7 рангове місце. Дослідження, проведене за обраною методикою, дає підстави стверджувати, що в цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості опитаних студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Виходячи з аналізу теоретичного матеріалу і результатів констатувального експерименту, основним завданням формувального етапу дослідження була розробка такого організаційно-методичного забезпечення дисципліни “Фізичне виховання”, що сприяє усвідомленню студентами різнобічного впливу фізкультурної діяльності на особистісний розвиток та професійне становлення. Із цією метою теоретично розроблені та практично обґрунтовані умови формування активності студентів до фізкультурної діяльності.

Схематично взаємозв’язок і взаємозумовленість компонентів системи заходів: мети, обов’язкових занять та позааудиторних форм діяльності, педагогічних умов стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності та результату – зображено на рис. 1.

Зважаючи на складність процесу формування активності студентів до фізкультурної діяльності, його залежність від багатьох чинників, у дослідженні запропоновані такі педагогічні умови, поєднані сутнісними зв’язками: