Принципи навчання

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка

Кафедра педагогіки

Курсова робота № 3. 7. 1

на тему:

«Принципи навчання»

 

 

 

 

 

 

 

студентка 731 групи

природничо-географічного

факультету

Глива Юлія

Науковий керівник:

Сенчуріна Валентина

Іванівна

Суми 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Загальна характеристика принципів навчання

1.1.     Поняття принципу навчання в дидактиці

1.2.     Номенклатура принципів навчання

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування принципів навчання в педагогічному процесі

2.1. Поняття про правила навчання

2.1. Шляхи реалізації принципів навчання

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

В умовах нової парадигми освіти, в основі якої лежить свобода вибору дитиною змісту й форм навчання, виникла необхідність і потреба в розробці основ самоосвітньої діяльності учня.

Тема курсової роботи – «Принципи навчання та шляхи їх реалізації»

Метою дослідження є ґрунтовне вивчення принципів навчання як важливої категорії дидактики, досконало вивчити їх номенклатуру, зміст та встановити можливі шляхи їх реалізації у процесі навчання.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд наступних завдань.

1.         Розглянути поняття принципу навчання як значущого поняття в дидактичній науці.

2.         Знайти відмінність між поняттями «дидактичні принципи», «принципи навчання», «принципи дидактики», «наукові принципи» з метою їх правильного логічного і смислового відокремлення та чіткого розуміння.

3.         Вивчити номенклатуру принципів навчання.

4.         Визначити основні шляхи практичного застосування принципів навчання у процесі навчання.

5.         Зробити висновки про необхідність принципів навчання у дидактичній системі та можливі способи їх реалізації.

Об’єктом дослідження є принципи навчання як певна система вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання.

Предметом вивчення у курсовій роботі є шляхи реалізації кожного дидактичного принципу, яка здійснюється за допомогою розроблених практикою й дидактикою дидактичних вимог, якими обов’язково керується педагог.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика принципів навчання

 

1.1.     Поняття принципу навчання в дидактиці

Закономірності навчання достатньо обґрунтовані у науковому відношенні, то вони повинні виступати в якості вихідних вимог до організації навчального процесу. Ці вимоги в педагогіці прийнято називати дидактичними принципами.

Ю. Бабанський принципами навчання (принципами дидактики) називав певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, дотримання яких забезпечує його необхідну ефективність[4, с.142].

Під термінами «дидактичні принципи», «принципи навчання» й «принципи дидактики» ці вчені розуміють одну й ту ж сутність – основні вимоги до процесу та його організації.

Принцип – це те, що лежить в основі сукупності фактів, теорій, науки.

З XVI-XVII ст. В європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Ще з тих часів філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принципи буття, і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності . – принципи пізнання, побудови теорії [4].

Пізніше принципи почали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а і як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, вихідною ідеєю, яка пронизує певну систему знання.

Отже, коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи покомпонентно, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».

До останніх слід віднести: принцип сходження від абстрактного до конкретного, відповідності логічного та історичного, єдності протилежностей, диференціації та інтеграції, структурування, діяльний принцип, особистісно орієнтований принцип, принцип актуальності, цілеспрямованості, гіпотетичності, обґрунтованості, репрезентативності, достовірності, новизни, значимості, системності, міждисциплінарності, результативності, впроваджуваності тощо.

Принципи навчання, або дидактичні принципи – це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм, що випливають із його закономірностей [4, с. 143].

Вони виконують регулятивну функцію в двох аспектах:

·          як спосіб побудови, організації та аналізу навчального процесу, тобто як вимоги, що ставляться до вчителя чи спеціаліста, який аналізує на ефективність перебіг процесу навчання у формі уроку, факультативу тощо.

·          як спосіб регуляції діяльності учнів у процесі засвоєння ними знань, умінь і навичок на різному рівні їх активності та самостійності.

Вони стосуються не лише викладання, а й учіння й випливають із закономірностей і законів навчання як двобічного процесу..

Принципи дидактики, або наукові принципи означають вимоги до розгортання знання в систему, в якій теоретичні положення певним чином пов’язані між собою й випливають одне з одного. Вони виконують логічну функцію систематизації науково-теоретичного знання, а також методологічно-евристичну функцію й виступають як вихідні положення, загальні вимоги до організації дослідження, або як кінцевий науковий результат.

Отже, принципи навчання, або дидактичні принципи, реалізують закони і закономірності навчання, з них випливають, а принципи дидактики, або наукові принципи, як вихідні положення описуються на етапі розробки теоретико-методологічних засад дослідження або виводяться з нього я к результат. Закони діалектики – це універсальні закони розвитку природи, суспільства й мислення: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Ці закони як загальні для всіх наук діють і в педагогіці. Але педагогіка як суспільна наука має й свої особливі закони, до яких можна віднести такі:

·          об’єктивність мети освіти й виховання, конкретизація якої зумовлена запитами особистості та потребами подальшого розвитку суспільства;

·          визначальна роль старшого (вчителя й батьків) у вихованні підростаючого покоління, у передачі досвіду старших молодшому поколінню та ін...

Оскільки педагогіка – це наука про освіту, навчання й виховання підростаючих поколінь, а процеси навчання й виховання мають свої особливості, то логічно, що вони залежать від окремих закономірностей і принципів.

Для конкретної регуляції функціонування навчального процесу в цілому й кожного компонента зокрема дидактика розглядає цілісну систему принципів. Врахування дидактичних принципів, які випливають з відповідних закономірностей, створює об’єктивні передумови для ефективного функціонування процесу освіти й навчання.

Принцип навчання – це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби, прийоми навчальної роботи. Види принципів навчання зображено на рис. 1.1.

		Зв’язку навчання з практичною діяльністю		Емоційності		Систематичності І послідовності

 

Рис. 1.1. Структура принципів навчання

Принципи тісно пов’язані із закономірностями навчання. Вони відображають дидактичні закони і закономірності. Останні об’єктивно існують і діють в навчальному процесі. На рівні гносеологічного явища принципи правильно відображають сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу, виконуючи суто регулятивну функцію.

На основі загально дидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.

У педагогіці була спроба сформувати так звані загально педагогічні принципи як уніфіковані основоположні ідеї педагогічної діяльності. Та навряд чи такий підхід можна назвати реалістичним.

Вимоги певних принципів реалізуються через систему правил. Правила – це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи іншого принципу. Відомі педагоги Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський та ін... схильні були виділяти такі правила. Розуміння їх особливо важливе для молодого вчителя [13, с.119].

 Дидактичні правила формулюються в імперативній формі, та в кожному разі вони мають відображати сутність конкретного процесу, його вимоги і вказувати на можливі шляхи, методи і прийоми їх реалізації у практиці навчання. У цьому певною мірою проявляється педагогічна майстерність учителя.

До кожного принципу можна визначити безліч правил. Тому далі, розглядаючи певні принципи, обмежимось лише невеликою їх кількістю.

1.2.Номенклатура принципів навчання та їх реалізація

 

При організації навчально-виховного процесу вчителі актуалізують свої знання про закони діалектики, закономірності виховання чи навчання.

У практичній роботі процес навчання організовується таким чином, щоб він був ефективним і якісним. Реалізації закономірностей і законів навчання сприяє знання принципів навчання, якими вчителі керуються все своє професійне життя [4, с. 145].

Ці принципи можна класифікувати таким чином:

· принципи, що регулюють мету й завдання процесу навчання (спрямованість навчання на здійснення завдань освіти, виховання й розвитку особистості дитини);

· принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на особистість дитини (активно-діяльнісний характер навчання; єдність мотиваційної сфери особистості;забезпечення успіху в оволодінні знаннями; розкриття здібностей і творчих задатків учнів; врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей);

· принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на добір змісту підручника і уроку (науковість навчання, доступність і послідовність змісту, наочність навчання, зв'язок навчання з життям, виховного і розвиваючого навчання тощо);

· принципи, що регулюють операційно-діяльнісний компонент процесу навчання: наочності, свідомості й активності учнів за керівної ролі вчителя, поєднання різних методів, засобів і форм організації навчання;

· принципи, що дають змогу оцінювати результативність навчання (міцності знань, свідомості навчання, дієвості знань, виховую чого та розвиваючого навчання) [4].

Але мало знати принципи навчання, їхню сутність і дію на певні компоненти процесу навчання. Треба бути глибоко й всебічно обізнаним в галузі їхньої практичної реалізації, володіти традиційними й інноваційними засобами реалізації принципів навчання, досвід використання яких набувається у процесі практичної роботи постійної пошукової діяльності [4, с.146].

Кожний принцип навчання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі навчання. Можна говорити, що існують засоби, за допомогою яких вчитель, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби навчання, самому особистість вчителя, віко-психологічні особливості учнів тощо.

При цьому слід пам’ятати, що із суті кожного принципу навчання випливає певна сукупність вимог, врахування яких на уроці чи в системі уроків, інших форм організації процесу навчання забезпечує оптимальний хід навчання, нормальний перебіг процесу засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психічний процесів, виховання особистості учнів. Як певний орієнтир їх визначення можна на прикладі окремих принципів подати вимоги, дотримання яких створює оптимальні умови для ефективного й якісного перебігу навчально-виховного процесу.

Конкретні вимоги, що реалізують принципи навчання, є ознаки, наявність і врахування яких створює передумови для ефективного функціонування навчального процесу.

Принцип науковості. Принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, озброювати доступними методами дослідницької роботи. Все це має передусім сприяти формуванню наукового світогляду вихованців [13, с.119].

Для реалізації, наприклад, принципу науковості навчання необхідно керуватися такими вимогами: знайомити з історією відкриттів (коли є така можливість і необхідність); об’єктивно розкривати наукові факти, поняття, теорії, знайомити з новими досягненнями; показувати перспективи розвитку науки за відомими прогнозами; своєчасно виправляти помилки, неточності, допущені учнями; знайомити і озброювати учнів методами відповідної науки; вносити корекцію в знання, отримані учнями самостійно; пов’язувати знання з життям, розкривати роль теорії для практики; вчити учнів застосовувати знання на практиці; розкривати внутрішні зв’язки і відношення тощо.

Принцип систематичності й послідовності. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, які об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та віковим можливостям школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та ін.., дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь та навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Тут має реалізуватися дія закономірності оволодіння знаннями в моделі концентричної спіралі.

Потреба дотримання систематичності і послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я. А. Коменський зазначав, що якщо у природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов’язати одне з одним так, а не інакше.

Досить образно і переконливо про важливість дотримання систематичності і послідовності у навчанні говорив К. Д. Ушинський: «Тільки система…розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все в безладі й де сам господар нічого не розшукає; голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо» [13, с.120].

Принцип свідомості. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань.

Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування [13, с.122].

Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.

Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому вихователеві будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих садків, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця [13, с.123].

Принцип наочності. Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу навчання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого боку, у процесі пізнання людина передусім використовує першу сигнальну систему. До того ж треба зважати, що на початковому етапі навчання ( в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей характеризується конкретно-образними проявами.

Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю.

Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом.

Виділяють такі основні види наочності: натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо; зображальні (картини, муляжі, макети та ін..); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки) [13, с.124].

Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам’яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку[13, с.125].

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета усіх навчальних закладів – підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей. Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних, психологічних закономірностях. Ось окремі з них: практика – поштовх до пізнавальної діяльності і одночасно критерій перевірки істинності знань; практична діяльність – ефективний засіб формування особистості учня на основі отриманих знань успішно вирішувати життєві проблеми – джерело задоволення і одночасно поштовх до навчальної діяльності [13,с. 126].

Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості.

Реалізуючи вимоги цього принципу, учитель не повинен підпорядковуватись наявному рівню фізичного і соціально-психічного розвитку, а вести за собою, розраховувати на близьку зону розвитку. Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.

Легкість не сприяє активності. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває певне задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів. Важливо врахувати індивідуальні особливості учнів щодо їх фізичного і психічного розвитку: стан здоров’я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін. У колективі класу навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей, не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти високих успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил. Тому для вчителя так важливо проявити педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні [13, с.128].

Принцип емоційності навчання. Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції (від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний із інстинктами, потребами і мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С. Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності; вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили у навчальній діяльності. У цьому разі треба мати на увазі позитиви емоції. Емоції страху, ненависті та іншого не відіграють роль спонукального заряду у навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки. Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у навчанні, задоволенням у досягненні поставленої мети. У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м’язове напруження, психологічні гальмування, «розкріпачує» особистість [13, с.130].

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування принципів навчання в педагогічному процесі