2.1 Методичне забезпечення вивчення прислівника в початковій школі

Структуру курсу української мови, яка існує в початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.В.Давидовим, полягає в тому, що „засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями — останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи” [50, 158].

Але аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій [48]. Робота над розділом "Морфологія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

Лексика – один із найбільш цікавих для учнів розділів: слова – об'єкт вивчення лексики – своїми значеннями безпосередньо пов'язані з предметами і явищами реального світу, який оточує школярів [52]. Формування лексичних уявлень і понять є одним із засобів збагачення, уточнення та активізації словника. Опанування найпоширеніших понять лексикології прово-диться з метою закріплення отриманих знань та створення умов для роботи зі стилістики і розвитку мовлення.

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків (наприклад, поняття про корінь, суфікс чи префікс). Інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні [33, 24].

Як і будь-який процес пізнання, засвоєння граматичних понять відбувається у процесі виникнення і вирішення своєрідних суперечностей, що є рушійною силою засвоєння. Так, у початкових класах учні вивчають морфемну будову слова, частини мови, речення. У зв'язку з цим засвоюють поняття «іменник», «прикметник», «дієслово», «прислівник» тощо.

Щоб оволодіти цими поняттями, учням потрібно здійснити складну розумову роботу: вичленувати (абстрагувати) істотні ознаки, об'єднати (узагальнити) їх в одну групу, засвоїти (осмислити) спеціальну термінологію. Засвоюючи, наприклад, поняття «прислівник», учень мусить усвідомити, що означають і які граматичні форми мають слова, що належать до цієї частини мови [42, 152].

Про ступінь засвоєння понять учителі часто судять із відповідей дітей, у тому числі і з того, як діти запам'ятали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відбивають справжній стан речей. Відомі непоодинокі випадки, коли діти знають визначення понять, але не вміють скористатися своїми знаннями на практиці. Тому більш надійним і переконливим прийомом перевірки знань учнів є виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певною ознакою тощо.

За послідовністю формування граматичних понять можна простежити, зокрема, під час опрацювання теми «Прислівник» [28].

Молодші школярі знайомляться з прислівником як частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати її в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.

Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів; навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови; сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення; домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників [31, 27].

Під час формування граматичного поняття прислівника слід учити школярів абстрагуватися від лексичного значення конкретних слів, узагальнювати (синтезувати) те спільне (граматичне), що властиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміння застосовувати набуті граматичні знання безпосередньо з метою спілкування. Для цього проводиться робота з розвитку мовлення, спрямована на формування в учнів умінь вживати прислівники в усному і писемному мовленні.

У процесі вивчення теми “Прислівник” доцільно використовувати таку схему.



Робота над розвитком мовлення в молодших класах при вивченні прислівника спрямовується головним чином на усвідомлення учнями значеннєвих відтінків, переносних значень, емоційного забарвлення, зображувальної ролі слова, що дає змогу не тільки збагатити, а й уточнити та активізувати словник молодших школярів.

Процес збагачення словника молодших школярів прислівниками ми умовно поділили на три етапи: пропедевтичний (збагачення словника прислівниками); аналітико-синтетичний (конструктивний) — включення слів у вправи та мовленнєві ситуації; комунікативний (вживання прислівників у власних висловлюваннях).

Як показали наші спостереження, програмою з рідної мови в цей період передбачено практичне ознайомлення дітей із прислівниками, формування уміння використовувати їх у мовленні. Кількість поданих слів-прислівників достатня для спілкування, однак не повною мірою сприяє підготовці учнів до побудови власних образних висловлювань. Адже, описуючи той чи інший об'єкт, діти повинні вміти визначити його ознаки за різними параметрами (розмір, колір, форма, запах, смак, матеріал, ознаку дії тощо). Така робота сприяє розвитку в школярів спостережливості, формуванню вміння логічно мислити лише тоді, коли здійснюється на адекватному мовному матеріалі.

При вивченні теми доцільно використати вірш Л. Лужицької про прислівник.

Ознаку дій називає,

А також місце, час, причину

Цієї дії визначає,

І кожен цю частину знає,

Бо це прислівник – всім відомий.

Незмінна ця частина мови.

На запитання як? коли?

Готова всім відповісти.

Сміється сонце як – ласкаво,

Мандрує небом величаво,

А небо голубіє дивно,

Пливуть хмарини тихо, мрійно.

Дзвенить кохана мова чисто,

А кожне слово – урочисто,

Земля стрічає нас святково,

Сміються зорі загадково.

Сади цвітуть коли? – весною,

Улітку трав моря шовкові,

А восени врожай збирають,

Узимку снігу всі чекають.

Прислівників багато в мові,

Всі яскраві, всі чудові!

Щоб здобути знань основи,

Вивчім цю частину мови!

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

- виписувати з тексту дієслова з прислівниками (на які запитання відповідають виписані прислівники?);

-   утворити від іменників однокореневі прикметники, а потім прислівники (усно складіть з ними речення, словосполучення);

-   замінити однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і т. ін. [29, 81].

Також у процесі засвоєння знань про прислівник доцільно використовувати такі вправи ігрового характеру:

1. “Спіймай прислівник”.

Учитель проказує речення. Учні, почувши прислівник, плескають у долоні. Виграє той, найменше помилиться.

Для гри можна використати такі речення:

1.   Сьогодні чудова погода. 2. Тихо, тихо Дунай воду несе. 3. Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди до школи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. 4. Був коваль. І удень і вночі він кував дивовижні ключі.

2.   “Хто швидше”?

Учитель пропонує написати п’ять прислівників, що відповідають на питання як? і п’ять прислівників, що відповідають на питання коли?

Наприклад: бадьоро, весело, сумно, смішно, уважно; восени, влітку, взимку, навесні, вранці.

Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.

3.   “Допиши прислівник, протилежний за значенням.”

Учитель пише на дошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежні за значенням (антоніми), наприклад: назад-вперед, вночі-вдень, тихо-голосно, мало-багато, сьогодні-завтра.

Виграє той, хто правильно і швидко виконає завдання.

4.   Лото “Прислівник”.

Учні одержують картки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. Ці прислівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і запитує з ним речення.

На картках можуть бути такі речення:

1.   Посідали діти на траві (навколо) вогнища. (Зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець (навпростець).

2.   (Невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (Нишком) вибрався він з-під листя. (Багато) шкідливих комах винищують шпаки.

3.   Пив тигр (повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я (швиденько) опустився снопові на спину.

5.   Загадки-жарти.

1.   Який прислівник однаково читається зліва направо і справа наліво? (зараз).

2.   В яких прислівниках є три-чотири приголосних і один голосний? (Вдень, вверх, вниз).

3.   Які прислівники запитують про себе? (Щотижня, щогодини, щороку, щоденно).

4.   Який прислівник вживається з серцем? (натщесерце).

Формування граматичного поняття «прислівник» починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами [28]. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? коли?, пояснюють дієслова, у реченні є другорядними членами. Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні та правильному написанні прислівників.

Уже з самого початку дослідження ми систематично спрямовували роботу на збагачення словника учнів, на вироблення вмінь правильно вживати прислівники у мовленні. Отже, завдання вчителя полягало у створенні мовленнєвих ситуацій, які вимагали добору різноманітної лексики для опису предметів та явищ. В ході аналізу пропонованої лексики учні вибирають лише ті прислівники, які характеризують саме ту ознаку дії, яку демонструє вчитель. У цілому ж виконання подібних завдань сприяє збагаченню словника молодших школярів, бо передбачає аналіз різноманітної лексики.

Отже, для досягнення кінцевої мети — розвитку образного усного мовлення — ми розв’язували такі навчальні завдання: розширити і поглибити знання учнів про прислівники — викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову; формувати ініціативу й самостійність, оперувати прислівниками у мовленнєвій діяльності; розвивати дитячу уяву, фантазію; виховувати вольові якості, вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість, кмітливість; формувати навички приязного, ввічливого спілкування з ровесниками; удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови; застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.

Вирішуючи ці питання на уроках рідної мови, ми збагачували мовлення учнів кількісно, тобто поповнювали їхній активний словник. При цьому вдосконалювали його і якісно, дбаючи про найточніше вживання слів, виразність думки в усному та писемному мовленні молодших школярів.

 

2.2 Відбір вправ з розвитку мовлення учнів при вивченні теми «Прислівник»

 

 Для успішної реалізації навчальних завдань у процесі вивчення теми «Прислівник» потрібно запроваджувати наявні активні методи навчання, що стимулюють позитивну мотивацію роботи та забезпечують розумову і мовленнєву активність. Оптимальними з цього погляду є навчально-пізнавальні завдання і вправи чотирьох типів:

1. На збагачення й активізацію словникового запасу.

2. На засвоєння граматичної категорії прислівника.

3. На визначення синтаксичної ролі прислівника.

4. Вправи трансформаційного характеру.

 Наведемо зразки вправ і завдань, які доцільно використовувати при вивченні прислівника як засобу розвитку мовлення молодших школярів. Форми роботи, передбачені нами, — це вправи і завдання навчального, розвиваючого, проблемного, тренувального та ігрового характеру. Вони розміщені у порядку наростання складності завдань. Програмовий матеріал ілюструється підібраними нами поетичними творами (переважно дитячої літератури), значною кількістю українських прислів'їв, приказок, пісень, загадок, скоромовок, образних порівнянь, народних прикмет, приповідок, уривками з прозових творів класичної та сучасної української літератури.

1. Вправи на збагачення й активізацію словникового запасу.

Даний вид вправ є важливим при проведенні словникової роботи. Передусім це логічні вправи, що сприяють розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах. Тематика словниково-логічних вправ залежить переваж-но від мовно-мовленнєвого матеріалу підручника. Крім того, використовувалися натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Найбільш вживаними є такі види словниково-логічних вправ:

1. Називання предметів: хто це? що це?

2. Називання ознак їх за кольором розміром, матеріалом, формою.

3.Називання предметів за властивими їм ознаками дій: соловей щебече як?, горобець цвірінькає де?

4.Називання предметів за властивими їм ознаками ознак: цукор солодкий коли?

5.Групування предметів за часом, місцем, ознакою дії: дикі тварини живуть де?, риби пливуть куди?, одяг береться звідки?

6. Складання елементарних логічних визначень: мак червоний коли?, яблуня росте де?

Виконуючи такі завдання, школярі навчаються елементарної класифікації (групування) слів, порівнянню предметів і явища, встановленню на основі цього схожості і різниці ніж ними. Логічні вправи допомагають дітям правильно співвідносити родові і видові поняття, визначати правильний зв'язок між дією та її ознакою.


Информация о работе «Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів при вивченні теми "Прислівник"»
Раздел: Педагогика
Количество знаков с пробелами: 122382
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 2

Похожие работы

Скачать
59885
0
0

... В цілому, формування, розвиток навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності, будучи головною метою початкового навчання, повинно займати не менше половини навчального часу на уроках мови. 2.3 Розвиток мовлення молодших школярів у процесі вивчення частин мови   2.3.1 Розподіл частин мови Співвідношення частин мови – досить істотний показник мовного розвитку дітей. За даними В. П. Вахтьорова, ...

Скачать
168004
4
1

... полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань. 2. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів   2.1 Відбір навчального матеріалу до вивчення частин мови в 3 класі Для формування загального поняття про частини мови у 3 класі навчальною програмою виділяється 4 години. При цьому ...

Скачать
153026
9
2

... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...

Скачать
173097
5
1

... класи добиралися з однаковим складом і рівнем мовної підготовки учнів. Дослідження проводилося поетапно. На першому етапі (І семестр 2007-2008 рр.) вивчався стан проблеми збагачення мовлення молодших школярів фразеологізмами, різними за структурою та тематикою, в педагогічній теорії та практиці; здійснювався аналіз лінгвістичної літератури з обраної теми, визначалися вихідні позиції дослідження ...

0 комментариев


Наверх