Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі
Прояви шкільної тривожності в підлітковому віці
Зміст, форми і методи роботи соціального педагога з тривожними підлітками
Дослідження джерел інформації про тривожних учнів, в освітніх установах
Все те ж, що необхідно робити для профілактики тривожності
Виявлення підліткової схильності до тривожності
Труднощі і страхи у відносинах з вчителями — загальний негативний емоційний фон відносин з дорослими в школі, що знижує успішність навчання підлітка
Навигация
Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі
Тривожність як соціально-педагогічне явище
100352
знака
7
таблиц
5
изображений
1.1. Питання тривожності в соціально-педагогічній та психологічній літературі.
Тривога - це смутний, неприємний емоційний стан, що характеризується очікуванням несприятливого розвитку подій, наявністю поганих передчуттів, страху, напруги і хвилювання. Тривога відрізняється від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.
Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі. Тривога і тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого боку, початковий рівень тривожності визначає індивідуальну чутливість до стресу [57, с.14].
Як і стрес в цілому, стан тривоги не може бути названо однозначно поганим або хорошим.
Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою або здача іспиту. Людина може відчувати хвилювання, йдучи по неосвітленій вулиці вночі або коли вона заблукала в чужому місті. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом, задуматися про те, чи дійсно потрібно виходити на вулицю вночі в повній самотності.
У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з'являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності [50, с.84].
Тривожність в сучасній світовій науці розглядається з різних позицій, численними науковими течіями, вченими. З одного боку, як вказували Р. Мей, і інші це «центральна проблема сучасної цивілізації», як найважливіша характеристика нашого часу: «ХХ століття - століття тривоги».
Їй надається значення основного «життєвого почуття сучасності». З іншого (З. Фрейд) - психічний стан, що викликається спеціальними умовами експерименту або ситуації (екзаменаційна тривожність, змагання) і т.п.
Недивно тому, що цій проблемі присвячена дуже велика кількість досліджень, причому не тільки в психології, педагогіці і психіатрії, але і в біохімії, фізіології, філософії, соціології [28, с.73].
Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: - страх - це реакція на конкретно існуючу загрозу; - тривога- це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, часто в науковій літературі не завжди дотримується це розділення. Так, З. Фрейд розглядає часто тривогу з погляду афекту, ігноруючи об'єкт, який її викликає. А тривогу він визначає як «природне і раціональне» явище, реакція на сприйняття зовнішньої загрози (по Фрейду об'єктивна тривога), тобто те, що інші автори визначають як страх. Крім того, З.Фрейд використовує термін «боязнь». За визначенням Е. Зетцеля, страх - це нормальна реакція на ситуацію зовнішньої небезпеки. Тривога, же це перебільшена, неадекватна реакція на ситуацію реальної небезпеки, навіть якщо вона малозначна.
П. Тілліх вважає, що страх і тривога невід’ємні – вони тісно пов'язані одна з одною. Він визначає тривогу як страх перед невідомим.
Таким чином, можна зробити висновок, що тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх - це вираз тієї ж самої якості, але в об'єктивній формі (на певний об'єкт). Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв'язку із страхом.
Необхідно, відзначити, що кількість публікацій більшою мірою відноситься до зарубіжної науки. У вітчизняній літературі досліджень щодо проблем тривожності досить мало, і вони носять достатньо фрагментарний характер. Я думаю, що це обумовлено не тільки відомими соціальними причинами, але і тим впливом, який надали на розвиток західної суспільної і наукової думки такі напрями, як психоаналіз, екзистенціальна філософія, психологія і психіатрія.
Основну симптоматику тривожності і страху розглядали, старогрецькі мислителі (Діоген), арабські філософи, мислителі європейського середньовіччя. Відомий вислів арабського філософа XI ст. - Алла ібн Хазма з Кордови, наводить в своїй книзі Ч. Спілбергер: «Я знаходжу важливою тільки цю мету - уникнути тривоги... Я відкрив не тільки те, що все людство розглядає цю мету як хорошу і бажану, але також і те, що жодна людина нічого не зробить і не скаже ні єдиного слова, не сподіваючись за допомогою цієї дії або слова звільнити свій дух від тривоги». До числа філософів, які, на загальну думку, найбільшою мірою зробили вплив на сучасні уявлення про тривожність і страх, відноситься, перш за все, Б. Спіноза. Відомий вислів Спінози: «Немає страху без надії, немає надії без страху». Страх для Спінози - істотний стан душі, який проявляється в очікуванні болю і неприємностей, які можуть відбутися в найближчому майбутньому. Як важливу суб'єктивну умову виникнення страху Спіноза виділяв наявність почуття невпевненості і невизначеності. Спіноза, відповідно до характерної для мислителів XVII ст. віри в розум людини, вважав, що переживання тривоги і страху, які є ознакою слабкості душі, можна подолати лише мужністю розуму [5, с.42].
Паскаль, який виходив, як відомо, з ідей обмеженості людського розуму і можливості осягнути істину тільки «логікою серця», навпаки, відзначав, що він, як і інші люди, що зустрічалися йому, переживає постійне хвилювання, непіддатливе доводам розуму. Він підкреслював вплив емоцій на поведінку людини і неможливість раціонально, за допомогою розуму подолати страх. Відзначимо, що певною мірою подібні розбіжності актуальні і тепер. Вони яскраво виявляються, наприклад, в дискусіях про порівняльну ефективність методів раціональної і глибинної психотерапії для подолання тривожності [18, с.231].
А. Прихожан приводить вислів Дж. Локка тривога – це «хвилювання душі при думці про майбутнє зло, яке, ймовірно, на нас обрушиться». Істотними характеристиками тривоги, страху, на його думку, є, по-перше, зв'язаність з модусом страждання, тобто із злом, і, по-друге, присутність його в майбутньому як потреби, потреби в подоланні майбутнього зла [43, с.173].
Таким чином, філософське вивчення тривоги внесло великий внесок у розвиток наукових уявлень про тривожність.
Науково-психологічне ж дослідження тривожності як указує А. Прихожан почалося з Ч. Дарвіна. Як відомо, його погляди на страх грунтуються на двох основних положеннях: по-перше, на тому, що здібність до переживання страху, будучи природженою особливістю людини і тварин, грає значну роль в процесі природного відбору: по-друге, на тому, що впродовж життя безлічі поколінь цей адаптивний механізм удосконалювався, оскільки перемагав і виживав той, хто виявився наймайстернішим в уникненні і подоланні небезпеки. Це забезпечує, по Дарвіну, і особливі властивості страху, у тому числі і можливість зміни його інтенсивності - від помірної уваги до крайнього жаху. Дарвіну належить і опис типових проявів страху - від виразу обличчя і міміки до таких вісцелярних реакцій, як посилене серцебиття, збільшення потовиділення, пересихання горла, зміна голосу. Багато поглядів Дарвіна цілком актуальні для сучасних теорій тривоги і страху. Це, насамперед, уявлення про природжені передумови тривоги, про її різні форми залежно від інтенсивності, про її функції - сигнальну і оборонну, про вісцелярні зміни, що викликаються страхом.
В теорії Джемса - Ланге тривозі і страху також надається велика увага. Страх розглядався У. Джемсом як одна з трьох найсильніших емоцій разом з радістю і гнівом. «Прогрес, який спостерігається в поступовому розвитку тваринного царства аж до людини» характеризується головним чином «зменшенням числа випадків, в яких представляються істинні приводи для страху» Судячи з опису, тривога розумілася Джемсом як одна з форм страху. На його думку, в буденному житті людини його часу страх існував лише у формі нагадувань: «Жахи земного існування можуть для нас стати написом на незрозумілій мові... такі жахи малюються нам у вигляді картини, яка могла б прикрасити килим на підлозі тієї кімнати, де ми так затишно розташувалися і звідки благодушно дивимося на оточуючий світ» [28, с.76].
Згідно поглядів класиків теорії навчення і представників її більш сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють грунт для широкого репертуару інструментальних, оперантних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, і виникають (у разі закріплення неадаптивних форм) невротичні і психічні порушення. Розгляд страху як фундаментальної, природженої емоції найбільш яскраво виявився в роботах засновника біхевіоризму Дж. Уотсона, який відносив до числа таких первинних емоцій, крім страху, також гнів і любов. Проблема природженості базових емоцій, і, насамперед, страху, широко обговорювалася в психологічній літературі на рубежі сторіч, але відгомони цієї суперечки відчутні ще і зараз. Нагадаємо, що, згідно біхевіоральним поглядам, емоції - специфічний тип реакцій, перш за все вісцелярних. Саме таке розуміння лягло в основу наглядів Дж. Уотсона, що дозволили йому зробити знаменитий висновок про те, що страх з'являється з самого моменту народження. Як стимули, що викликають реакції типу страху в новонароджених, він розглядав позбавлення опори (на це ж указував в описі «рефлексу страху» в 1922 р. В. Штерн), шум, гучні звуки, а також дотики типу легкого поштовху до дитини під час засипання або пробудження. Проте надалі, вважав Дж. Уотсон, доводячи це результатами спеціально організованих наглядів, розвиток страху здійснюється по лінії розширення його об'єктів і відбувається на основі умовних рефлексів. Цієї ж точки зору дотримувалися В. Штерн, Ж. Прейер та ін. [2, с.69]
Вперше, як відомо, експериментальний доказ цього був одержаний в дослідженні Дж. Уотсона при формуванні реакції типу страху на раніше індиферентний подразник (білого щура) при поєднанні з безумовним негативним подразником (несподіваним гучним звуком) у 11-місячного хлопчика. Цікаво відзначити, що хлопчик Альберт, у якого вироблялася дана реакція, не був «домашньою» дитиною, він постійно знаходився в лікарні і, можливо, хоча сам Уотсон не фіксує цього, характеризувався «синдромом госпіталізму», в який входить підвищена чутливість до негативних подразників. В процесі експерименту була доведена стійкість реакції страху і її виборча іррадіація. Істотна увага в соціальній теорії навчення, як і в психоаналізі, відводиться дослідженню сигнальної функції тривожності (страху). Так, на думку О. Маурера, тривожність (умовний страх) разом з іншими передбачаючими емоціями (надією, розчаруванням і полегшенням) надає вирішальний вплив на вибір і, отже, на подальше закріплення способів поведінки. При цьому основні (первинні) емоції підкріплення - тривожність (страх) і надія. Полегшення і розчарування вторинні, вони є зменшенням основних емоцій: полегшення - тривожності (страху), розчарування - надії.
Вплив тривожності (як ситуативної, так і стійкої) на діяльність широко вивчався в іншому напрямі школи навчення, представленому відомими іменами – К. Спенса і Дж. Тейлор, автора самої, мабуть, поширеної шкали тривожності, і їх послідовників. К. Спенс і Дж. Тейлор розглядали тривожність (відрізняючи її від страху) як придбане ваблення, що має стійкий характер, будучи солідарним в цьому з О. Маурером і Н. Міллером. Їх цікавила енергетична функція цього ваблення, його ненаправлений, загальноактивуючий характер. Було введено поняття «рівень тривожності», яке, на думку Дж. Тейлор, не було слід прирівнювати до рівня спонуки (драйву). Тривожність, з погляду Дж. Тейлор, лише «деяким чином пов'язана з емоційною чутливістю, яка у свою чергу вносить свій внесок в рівень спонуки». Для опису і пояснення цього К. Спенс ввів між рівнем спонуки (драйву) і проявом тривожності особливу змінну - емоційну реакцію, що продовжується, і має антиципіруючий характер. Ця змінна, на його думку, викликається загрожуючим стимулом і виявляється на операціональному рівні у вигляді збудження і відповідних фізіологічних реакцій, які можна фіксувати в процесі зовнішнього нагляду. Дж. Тейлором було висунуто і доведено припущення, що про те ж можуть свідчити і самозвіти випробовуваних про наявність певних реакцій, що характеризуються як реакції хронічної тривожності. На цій підставі Дж. Тейлор була розроблена Manifest Anxiety Scale (MAS), що зробила першорядний вплив на вивчення тривожності в багатьох психолого-педагогічних школах і напрямах, у тому числі і в нашій країні.
Особливо значущою ця методика виявилася для практичної психології - як дорослої, так і дитячої. Широко відома в нашій країні під назвами «Шкала відкритої тривожності» або «Шкала проявів тривожності», вона була першою методикою, в якій діагностувалися індивідуальні відмінності в схильності до переживання тривожності.
Більшість дослідників тривожності погоджуються в тому, що проблема тривожності - і в науковому, і в клінічному плані - була вперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях 3. Фрейда. Перш за все, необхідно відзначити, що погляди Фрейда відносно тривожності і страху близькі до філософської традиції, яка бере свій початок від З. Кьеркегора. Близькість поглядів Кьеркегора і Фрейда на розуміння суті буття людини, значення несвідомого неодноразово підкреслювалася істориками науки. І Фрейд, і Кьеркегор визнавали необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх - реакція на конкретну, відому небезпеку, тоді як тривожність - на небезпеку, не визначувану і не відому. Значення, яке 3. Фрейд надавав тривожності, можливо, найбільш яскраво виражено в його лекції 1917 р.: «...без сумніву, що проблема страху - вузловий пункт, в якому сходяться самі різні і найважливіші питання, таємниця, рішення якої повинне пролити яскраве світло на все наше душевне життя». Класичною роботою 3. Фрейда по проблемах тривожності вважається книга «Гальмування. Симптом. Тривожність», яка була перекладена на російську мову і видана під назвою «Страх». Дотепер практично жодне дослідження по тривожності, яке виходить на Заході, не обходиться без прямого або непрямого посилання на цю книгу [15, с.332].
Питання, які піднімав 3. Фрейд, і в даний час багато в чому залишаються актуальними. Вони, як вже неодноразово наголошувалося, мали величезний вплив на подальше вивчення тривожності, що далеко виходить за межі психоаналізу. Безпосередній же розвиток його теорія одержала в школах психоаналізу і неопсихоаналізу, а також у тих авторів, які, почавши з психоаналізу, знайшли надалі свої власні теоретичні шляхи, наприклад Д. Роджерс, Е. Еріксон, Ф. Перлз і ін.
Питання про причини тривожності є центральним і разом з тим якнайменше дослідженим у вивченні цієї проблеми. Відповідь на нього багато в чому залежить від того, чи розглядається вона як особистісне новоутворення чи як властивість темпераменту. З відповіддю на це питання пов'язане уявлення про способи подолання тривожності, хоча далеко не завжди визначається їм повністю. При розумінні тривожності як властивості темпераменту («психодинамічна» тривожність, по термінології В. Мерліна) як основні чинники признаються природні передумови - властивості нервової і ендокринної систем, зокрема слабкість нервових процесів. В школі В. Мерліна проведений ряд досліджень, що зіставляють тривожність, яку автори пояснюють властивостями темпераменту - «психодинамічну», і «тривожність очікувань в соціальному спілкуванні». Остання розглядається як властивість особистості і зв'язується, як це видно з назви, з особливостями спілкування.
Було встановлено, що між цими явищами прямого зв'язку немає. Існують, проте, і протилежні дані. Так, Л. Костіна вказує на те, що існує зв'язок між цими двома типами тривожності.
Питання про природні передумови тривожності надзвичайно складне. У ряді досліджень І. Мусиної, це питання розв'язується через уявлення про два типи чинників, які продукують стан тривоги, - безумовних (куди входить і вегетативне, або «психовегетативне», реагування) і обумовлених. Передбачається, що багатократне повторення ситуацій, в яких актуалізуються вказані типи чинників, веде до закріплення тривожності як стійкого новоутворення (тривожності як властивості, риси, по термінології Ч. Спілбергера). Розуміння тривожності як щодо стійкої особистісної характеристики примушує звернути особливу увагу на роль в її виникненні і закріпленні особистісних і соціальних чинників, перш за все, особливостей спілкування (що може не поєднуватися, а може і поєднуватися з визнанням природної схильності, проте навіть в останньому випадку їй відводиться підлегла роль [42, с.31].
Таким чином, розглянуті теорії дозволяють зробити висновок про те, що позиції у вивченні тривожності різні. Проте, в основному, тривожність розглядається як емоційний стан особистості, який надає негативну дію на психіку людини. Тривожність досліджується більшістю авторів в тісному взаємозв'язку із страхом, оскільки страх є об'єктивним виразом тривоги. Проте одні дослідники вказують на тривогу як первинну реакцію, інші на страх як чинник, що викликає стан тривожності.
Отже, роблячи висновок, можна охарактеризувати тривогу таким чином: - тривога це неадекватна реакція на ситуацію зовнішньої загрози; - тривога це реакція аналогічна страху, але за відсутності ситуації зовнішньої небезпеки; - тривога виявляється як стан безпорадності перед лицем загрози.
Похожие работы
... споживають спиртне, хворіють на алкоголізм. Розділ 2 Технологія соціально-педагогічної роботи з клієнтами поведінка яких характеризується схильністю до алкоголізму 2.1. Робота соціального педагога по профілактиці схильності до алкоголізму. Серед молодих людей пияцтво виникає частіше у осіб з, так званими, труднощами характеру. Ці люди своїми незвичними переживаннями і відповідно ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
... допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє. Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково і ...
... тривалих дискотек, бо оточуючі діяли на основі переконання, що йдеться про "брак кисню", і штучним диханням чи залишенням у спокої остаточно добивали своїх друзів. [3, c.7-10]. 1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема 1.4. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків Нажаль, наслідки завжди однакові і дуже трагічні. Важко зустріти старого наркомана з тієї ...
0 комментариев