Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового способу життя

1.1 Сучасні підходи до визначення змісту і структури здорового способу життя

Науковими дослідженнями [7, 15, 16, 18] встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я у дітей, молоді та дорослих [33, 38, 52]. Це призвело до виникнення терміну “здоровий спосіб життя”.

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини [19].

Уявлення людей про здоровий спосіб життя зустрічаються в натурфілософських побудовах лікарів Косської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа. В його роботах здоровий спосіб життя розглядається як певна гармонія, до якої слід прагнути шляхом дотримання цілої низки профілактичних заходів. Гіппократ пише: “Отже, відповідно до віку, пори року, звички, країни, місцевості, будови тіла слід влаштовувати і спосіб життя так, щоб ми могли протистояти і спекам, і холодам, бо тільки таким чином досягається найкраще здоров’я [57].

Через всю наукову творчість Гіппократа проходить прагнення не нав’язувати організмові необхідних, з точки зору лікаря, дій, а допомогти йому перебороти хворобу суворо індивідуальними оздоровчими діями.

Висвітлення проблеми здорового способу життя дістає подальший розвиток у Давньому Римі в працях римських філософів Ціцерона і Галена [57].

Цицерон, наприклад, вважає, що “їжа та догляд за тілом повинні бути спрямовані на збереження здоров’я і сил, а не насолоду. І якщо ми, крім того, захочемо розглянути, в чому полягає перевага та гідність людської природи, то ми зрозуміємо, як ганебно впасти в розпусту та жити розкішно й зманіжено і як прекрасно в моральному розумінні жити ощадно, стримано, суворо і тверезо” [57].

Послідовник Гіппократа римський лікар Гален, керуючись натурфілософськими поняттями, прагне охопити гігієнічними заходами майже всі сторони людського буття. У своїх трактатах він також робить важливі практичні висновки з медико-гігієнічних поглядів Гіппократа про здоровий спосіб життя.

Гален виділив проміжний стан між здоров’ям і хворобою – “третій стан” організму, який став об’єктом пильної уваги лише в наш час. На його думку, здоров’я – це стан, за якого тіло людини по натурі й сполученню частинок таке, що всі дії, які відбуваються, здійснюються суворо та повністю. У здоров’ї він бачить стан, протилежний хворобі. Третій стан визначає як “ані здоров’я, ані хвороба”. Галену також належить ряд важливих вказівок про використання фізичної праці в лікувально-профілактичних цілях. Його праці містять прогресивні для того часу рекомендації щодо застосування гімнастики, дієти й масажу в лікуванні та профілактиці захворювань [58].

Мислителі античного періоду намагаються виділити в понятті “здоровий спосіб життя” людини специфічні його елементи. Так, наприклад, Гіппократ акцентує увагу на фізичному здоров’ї людини. Демокріт, зі свого боку, найповніше описує духовне здоров’я людини, що становить, на його думку, “благий стан духу”, коли душа перебуває у спокої та рівновазі, не непокоїться через будь-які страхи, забобони та інші переживання [58].

Стобей першим намагається розкрити способи досягнення гармонії між різними видами стану людського організму і вказує на обов’язкову наявність міри в різних видах діяльності людини. Він пояснює: “Той, хто прагне благого стану духу, не повинен понад міру займатися приватними чи громадськими справами, а в своїй діяльності не брати на себе нічого понад свої сили та природні здібності. Навпаки, слід виявляти велику обережність, і навіть якщо доля пошле йому щастя, що спроможне, вочевидь, дати більше можливого, він повинен ухилитися і не братися за те, що понад його сили” [15].

Велика увага здоров’ю і шляхам його зміцнення надавалася в античній цивілізації. В цей час здоровий спосіб життя обов’язково включав систематичне виконання фізичних вправ. У цей період закладаються принципи управління процесом формування здорового способу життя людей, що набули подальшого розвитку в пізніші часи. Так, Піфагор створює відому Піфагорську спілку, спосіб життя членів якої грунтується на необхідності дотримання особливих вимог – “акусмата”. Основні положення їх зводяться до такого: “Підкорення індивіда цілому, повага до традиційних звичаїв, шанування богів, батьків, наставників та старших, уміння підкорятися, самовладдя, відповідальне ставлення до своїх обов’язків, вірність у стосунках із друзями, що межує із самопожертвою, фізична витривалість, відраза до чуттєвих насолод, простота в одязі, помірність в їжі, а також прагнення до одухотворення життя і до гармонійного розвитку фізичних та духовних сил” [57].

Специфіка становлення механізму саморегуляції явища “здоровий спосіб життя” людини в даний період полягає в тому, що вона йде від моралі до державного управління і від нього повертається до повсякденних норм і побуту людей.

В античному світі формуються перші концепції здорового способу життя. Одна з них – це “пізнай самого себе”, друга – “піклуйся про самого себе”.

Отже, в античному періоді простежується наявність усіх цікавих для нас аспектів досліджуваної проблеми. Вперше у науковий обіг тут запроваджується поняття “здоровий спосіб життя” людини, дається підтвердження існування всіх трьох компонентів структури явища “здоровий спосіб життя”. Досить різноманітною є географія виявлених джерел про мету, способи, критерії та провідні тенденції ведення розумної життєдіяльності людей [57].

Специфіка даного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний – лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що хибують на надмірну наївність і прямолінійність, а також мають переважно міфологічний характер, що пояснюється недосконалістю суспільної й наукової свідомості.

У середні віки на передній план виходить духовний компонент структури здорового способу життя. В розвитку духовного світу людини в цей період найсильнішою виявляється теологічна лінія. Церква прагне монополізувати формування світогляду людей. Фактично загальна релігійність стає могутнім спонукальним механізмом до виконання всіх релігійних ритуалів, в тому числі оздоровчих і гігієнічних правил. Біблія, як основа християнства, виступає своєрідним проповідником здорового способу життя людини. В ній відображено спосіб життя давніх народів, обов’язковість дотримання ними постів, що становлять перевірені життєвою практикою рекомендації підтримання в нормі людського організму.

У ранньому середньовіччі трансформація уявлень про здоровий спосіб життя здійснюється в наукових школах мусульманського Сходу, який після занепаду культури античного світу стає місцем розвитку великих наукових центрів. Нагромадження античності відбувається тут у спеціальних школах-академіях (найбільша з них Гундишапурська), де праці Гіппократа, Галена та інших мислителів перекладаються з грецької та латинської на арабську мову. Через це основні уявлення про здоров’я, здоровий спосіб життя тут тотожні розглянутим вище і зводяться до такого: “Здоров’я – це є стан, у якому тіло людини є природним і за поєднанням частинок є таким, що всі дії, які спричиняються ним, здійснюються свідомо й повністю [57].

На думку інших дослідників, здоровий спосіб життя – це спосіб організації виробничої, побутової і культурної сторін життєдіяльності, який склався у людини, що дозволяє в певній мірі реалізувати свій творчий потенціал [3, 33, 38].

В.П. Горащук здоровий спосіб життя розглядає як діяльність, спрямовану на формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я людей як умови і передумови здійснення, розвитку інших сторін і аспектів способу життя [24].

В поглядах науковців можна виділити два основні підходи до змісту здорового способу життя. Представники першого підходу розглядають цей термін глобально, тобто як форми людської життєдіяльності (соціальні, фізичні, психічні), які приведені у відповідність з гігієнічними вимогами [3, 9, 13, 51].

Ці вчені визначають здоровий спосіб життя як спосіб біосоціальної діяльності людини, який безпосередньо зміцнює її здоров’я. Вони виходять з методологічної установки, що здоровий спосіб життя не можна відривати від його умов. Умови вони розуміють як властивості самого суб’єкта, які по відношенню до здорового способу життя виступають як зовнішні потенціали життєдіяльності, що можуть бути реалізовані в ній. Під змістом здорового способу життя дослідники розуміють як саму життєдіяльність, так і умови її функціонування.

Згідно з другим підходом, здоровий спосіб життя автори розглядають як відносно окрему частину життя людини, на яку відводиться певний час [15, 36, 29].

Прихильники цього підходу висловлюють протилежну думку щодо включення до структури здорового способу життя його умов, вважаючи, що він є конкретною діяльністю.

Спільною рисою у визначенні здорового способу життя є його спрямованість на формування здорової людини. Він виступає як дієвий і надійний засіб збереження та зміцнення здоров’я, є основою первинної профілактики захворювань, однією з найбільш ефективних форм їх запобігання [14, 41, 49].

Потрібно зазначити, що відсутність загальноприйнятого визначення змісту і структури здорового способу життя, як це не парадоксально, обумовлене відсутністю добре розробленої теорії здоров’я. Тобто, для розуміння змісту і структури здорового способу життя необхідно визначитися з поняттям “здоров’я”.

Немає у людини цінності більшої за здоров’я. Здоров’я людей належить до числа глобальних проблем, що мають життєво важливе значення для всього людства. Саме тут загострення сьогоденних та майбутніх протиріч може призвести в перспективі до катастрофічних наслідків [23].

Здоров’я – це не відсутність хвороби, а фізична, соціальна, психологічна гармонія людини, доброзичливе, спокійне відношення з людьми, з природою, з самим собою. Наука, і в першу чергу філософія, розробляє методологію та світоглядні аспекти глобальних проблем, та головне – вона вирішує задачі їх правильної постановки [55]. Автори по-різному формулюють глобальну проблему здоров’я людей; від часткової задачі ліквідації небезпечних інфекційних захворювань до алормістських (від фр. аlarme – тривога, хвилювання) постановок, зв’язаних з “виживанням” людства на планеті. Академік П.Л. Капіца включає інтереси людства в рішення будь-якої глобальної проблеми: “Зараз визначаються три основних аспекти глобальних проблем:

1)    техніко-економічний, пов’язаний з виснаженням природних ресурсів земної кулі;

2)    екологічний, пов’язаний з екологічною противагою людини та живої природи при глобальному забрудненні навколишнього середовища;

3)    соціально-політичний, оскільки ці проблеми пов’язані з необхідністю їх вирішення у масштабі всього людства”.

На думку П.Л. Капіци, однією з найбільш важливих глобальних проблем, які визначають долю людства, є проблема “якості” народонаселення, під якою він розуміє “комплекс медико-генетичних та соціально-психологічних характеристик життя людей, їх фізичне здоров’я, рівень розвитку інтелектуальних здібностей, психофізіологічний комфорт життя, механізм відтворення інтелектуального потенціалу суспільства і т.д. В той же час загально визнаного наукового підходу до рішення цієї проблеми ще немає” [31].

Проблема здоров’я людини – одна з найбільш складних комплексних соціально-філософських проблем сучасної науки. Дослідженню різноманітних сторін здоров’я індивідуума, різних соціальних та статево-вікових груп, а також всього населення присвячено велику кількість праць. В одних працях обговорюється саме поняття “здоров’я”, в інших досліджуються клінічні аспекти здоров’я (вірніше патології), а ще інші присвячені дослідженню факторів, що визначають здоров’я. Самостійну групу представляють праці, що розглядають шляхи та засоби охорони здоров’я населення. Частину досліджень складають теоретичні, фундаментальні розробки, які вирішують філософсько-методологічні питання здоров’я, інші ж носять більш прикладний характер і широко використовуються в практиці.

Все частіше ті чи інші види досліджень здоров’я об’єднуються в комплексні, міждисциплінні, що багато в чому підвищує їх ефективність в теоретичному та практичному плані. При цьому в проблемах дослідження здоров’я разом з вченими-медиками беруть участь представники суспільних наук. Разом з тим, для більшості робіт, що присвячені здоров’ю, притаманна одна особливість. При розгляді того чи іншого аспекту здоров’я індивідуума чи населення, воно характеризується за допомогою показників, які відображають не стільки здоров’я, скільки його патологію. Тобто аналізується у більшості випадків негативна сторона діалектичної єдності “хвороба – здоров’я”. В той же час прямі характеристики здоров’я використовуються недостатньо, що призводить до однобічного тлумачення людського здоров’я та його чинників. Недаремно існує думка, що медицина, вихідною точкою якої є хвороба, буде тільки допомагати “латати прогріхи” в здорової людини, але ніколи не навчиться керувати життєдіяльністю організму [32].

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров’я. За даними Е.Г. Булич, Г.В. Муравова [16], у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров’я.

Для філософського розгляду здоров’я, на думку І.І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру. Здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища і в онтогенезі. В цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватись до зміннного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях та мирному чеканню смерті [15].

А.Я. Іванюшкін розглядає “здоров’я” з точки зору наукового його змісту та цінностей смислу. Він пропонує три рівні цінностей:

1)       біологічний – початкове здоров’я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і як наслідок максимум пристосування;

2)       соціальний – здоров’я є міркою соціальної активності, відношенням діяльності людини до світу;

3)       психологічний, особистісний – здоров’я є не відсутністю хвороби, а скоріш запереченням її, тобто переборенням.

І.І. Брехман дає визначення, виходячи з концепції “людина в потоці інформації”, “здоров’я людини – її здатність зберігати відповідно віку стійкість в умовах різких змін кількісних та якісних параметрів триєдиного потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації” [15].

Розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін “здорова людина”. Цей термін, так як і термін здоров’я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

Г. Сигерист дає наступне визначення здорової людини: “здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям” [54].

Е.Н. Кудрявцева виділяє декілька типів здорових людей, маючи на увазі те, що їх всіх об’єднує, – повноцінне та ефективне виконання соціальних функцій:

1. У повній мірі здорова людина повноцінно та ефективно виконує соціальні функції.

2. У даний момент здорова, але на протязі року перенесла респіраторне захворювання без ускладнень. Це захворювання не відобразилося на можливостях індивідуума повноцінно виконувати соціальні функції.

3. Здорова, але має вогнища хронічної інфекції (карієс зубів, вогнища інфекції в мигдалинах та інше), які викликають зниження функцій і не заважають повноцінному виконанню соціальних обов’язків.

4. Вважає себе здоровою, і за об’єктивними даними у лікаря теж здорова, хоча час від часу має ті чи інші скарги, які свідчать про можливу наявність нерозпізнаного преморбідного стану, але всі свої соціальні функції виконує досить повно.

5. Здорова, але інколи відчуває недомагання, які пов’язані, наприклад, з процесом акліматизації, з перебуванням у стресовій ситуації.

6. Умовно можна віднести до здорових індивідуумів і тих, хто на думку лікарів і за особистою оцінкою здоровий, повноцінно та ефективно виконує свої соціальні функції, але одночасно має порушення в способі життя (курить, дуже часто вживає алкоголь, не виконує необхідних гігієнічних вимог до режиму дня, харчування, відпочинку і т.д.). Хоча такий тип індивідуума у даний момент є здоровим, потенційно він не здоровий, оскільки перераховані порушення є фактами ризику, що можуть призвести до того чи іншого захворювання [34].

М.М. Амосов запропонував поняття “кількість здоров’я” і технологію визначення суми “резервних потужностей основних функціональних систем організму” [3]. Слід відмітити, визначення рівня здоров’я за резервом функціональних систем не підходить до людей, які займаються спортом. Дослідження свідчать, що з підвищенням рівня підготовленості спортсмена, а з ним і суми “резервних потужностей” збільшується кількість захворювань за рахунок пригноблення оптимального функціонування імунної системи.

Аналізуючи здоров’я індивідуума і його мінливості під дією середовища існування (природного і соціального), важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити зміни здоров’я і характеризувати його як поліпшення або погіршення [2,3].

С.М. Громбах (1965) запропонував для оцінки здоров’я дітей і підлітків використовувати щонайменше 4 критерії:

1)    наявність (або відсутність) у момент обстеження хронічних захворювань;

2)    рівень функціонування основних систем організму;

3)    ступінь опірності організму до несприятливих впливів;

4)    рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності.

Ці критерії, на думку А.Г. Сухарєва, (1991) потрібно конкретизувати: вони повинні відображати динамічність процесу і давати можливість кількісно оцінювати рівень здоров’я індивідуума. Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності і морфо функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами та реально існуючими соціальними умовами. Крім того, критеріями оцінки здоров’я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність дітей та підлітків. Для оцінки здоров’я дітей і підлітків пропонується використовувати чотири критерії:

1)       відповідність процесу росту й розвитку індивідуума біологічним законам і соціальним потребам суспільства;

2)       досягнутий рівень фізичної працездатності, що відображає функціональні можливості організму;

3)       наявність хронічних захворювань і фізичних вад (дефектів);

4)       ступінь резистентності організму.

Визначення співвідношення процесів росту й розвитку віковим закономірностям і тим самим соціальним вимогам, які ставляться до дітей і підлітків, є досить складним і відповідальним процесом.

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя дітей, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров’я буде неповною.

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

Визначення фізичної працездатності дозволяє кількісно оцінити рівень здоров’я людини, ступінь розвитку функціональних можливостей різних систем організму і, в першу чергу, енергетичної (яка забезпечує транспортування кисню до тканин). Її функціональні можливості можуть бути виявлені під час максимальної роботи.

У відповідності із запропонованою НДІ гігієни дітей і підлітків схемою, діти, в залежності від сукупності показників здоров’я, поділяються на 5 груп. Перша група – це особи, у яких відсутні хронічні захворювання, не хворіли, або рідко хворіли в період спостереження і мають нормальний, що відповідає вікові, фізичний та нервово-психічний розвиток (здоров’я без відхилень). Другу групу складають діти та підлітки, які не страждають хронічними хворобами, але мають деякі функціональні й морфологічні відхилення, а також часто (не менше 4-х разів на рік) або тривалий час (більше 25 днів по одному захворюванню) хворіли (здоров’я з морфологічними відхиленнями та пониженою опірністю). Третя група об’єднує осіб, що мають хронічні захворювання, або вроджену патологію у стані компенсації, з рідкими й неважкими ускладненнями хронічних захворювань, без вираженого порушення загального стану і самопочуття (хворі в стані компенсації). До четвертої групи відносяться діти й підлітки з хронічними захворюваннями, вродженими вадами розвитку в стані субкомпенсації, порушеннями загального стану й самопочуття після загострення, із тяжким періодом реконвалесценції після гострих інтеркуррентних захворювань (хворі у стані субкомпенсації). П’яту групу складають хворі з тяжкими хронічними захворюваннями у стані декомпенсації із значним пониженням функціональних можливостей (хворі в стані декомпенсації). Як правило, такі хворі не відвідують дитячих і підліткових закладів загального профілю і не проходять медичного огляду.

Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення здоров’я та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності. Тому значна частина фахівців з фізичного виховання не володіє методами й критеріями оцінки здоров’я і, часто, працюють наосліп, без належного усвідомлення механізмів дії фізичних вправ, що використовуються [21].

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування [38 47].

Дещо подібні компоненти здорового способу життя подають американські фахівці Р.С. Паффенбаргер і Е. Ольсен: регулярне трьохразове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентів вони ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротіна, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Є декілька принципів активного життя:

–          знати, яку користь дають фізичні вправи. Найбільш ефективна мотивація залучення до активного способу життя;

–          не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння;

–          бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний;

–          використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Корекція маси тіла тільки дієтою низькоефективна, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється;

–          забезпечення регулярного виконання фізичних вправ [36].

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін “стиль здорового способу життя”, що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей [3]. Це поняття об’єднує такі компоненти діяльності:

–          усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

–          цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров’я;

–          навички використання природних факторів для зміцнення здоров’я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

–          створення і корекція нормальних психологічних умов на виробництві та в побуті;

–          боротьба із шкідливими звичками;

–          пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

Враховуючи велику соціальну і особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться його широка пропаганда [45].

У Великобританії суспільну думку про користь хорошої форми і здоров’я формує Рада по здоровому вихованню (заснована у 1968 р.). Члени цієї Ради спільно з Радою по спорту розробили й опублікували декілька програм виховання здорового способу життя. Зокрема, широкого розповсюдження набули програми “Слідкуй за собою”, “Проект здорового і фізичного виховання”, “Програма фізичної активності учнів початкових шкіл”.

У журналі американського міжнародного союзу охорони здоров’я “Наше здоров’я” (весна 1996) подається опис програми партнерства та взаємодії цього союзу зі школами, установами, храмами, домами престарілих і суспільством в цілому з метою дотримання здорового способу життя всіма, і в перспективі піднесення “Міста здорового способу життя”. Програма “Місто здорового способу життя” прийнята в Бостоні (штат Массачусетс, США), Джундіаї (Бразилія), Загребі (Хорватія), Печі (Угорщина), Санкт-Петербурзі (Росія), Саут Бенді (Штат Індіана, США), Торонті (Канада) [101].

В багатьох країнах у навчальних планах шкіл передбачено заняття з питань здорового способу життя. Наприклад, у США, Канаді і Японії – курс “Навчання здорового способу життя”, у Фінляндії – “Формування навичок здорового способу”, в Австралії – “Навчання раціонального використання дозвілля”.

Наукові дослідження доводять, що переважна більшість дітей, молоді й дорослого населення в Україні не дотримуються здорового способу життя, що призводить до різноманітних захворювань [11, 17].

Такий стан обумовив прийняття важливих державних документів, спрямованих на зміцнення здоров’я населення і формування здорового способу життя.

Державною національною програмою “Освіта” (1993) визначено, що пріоритетними напрямами реформування освіти є забезпечення в кожному навчально-виховному закладі гуманістичного підходу до дитини, відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової особи, запобігання пияцтву, наркоманії, насильництву, що негативно позначаються на здоров’ї дітей.

Прийняті документи, які регулюють правовий статус дітей та молоді: Закони України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (1992), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993), “Про освіту” (1991), Національна програма “Діти України” (1996) та ін.

У галузі фізичного виховання введено в дію Закон України “Про фізичну культуру і спорт” (1993), Державну програму розвитку фізичної культури і спорту в Україні (1994), Цільову комплексну програму “Фізичне виховання – здоров’я нації” (1998), які мають завдання зміцнити стан здоров’я населення та виховання соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя.

У школах введено навчальну дисципліну, яка має назву “валеологія”. Валеологія, як наукова дисципліна, вивчає фундаментальні закони формування, збереження і зміцнення здоров’я особистості та популяції, як, зрештою, і природи.

Понад 20 загальноосвітніх шкіл і шкіл-інтернатів України входять до “Європейської мережі шкіл зміцнення здоров’я”, створеної ВООЗ. У вересні 1996 р. команда координаторів-валеологів цієї програми брала участь у Міжнародному семінарі в Польщі (м.Крініца) і репрезентувала Україну. Успішно ведеться робота за міжнародним українсько-канадським проектом “Партнери в охороні здоров’я”. Канадські вчителі провели семінари для наших українських вчителів у 1995 та 1996 рр., у співпраці з українськими вчителями і вченими склали посібник для вчителя, навчальні посібники для учнів 4-7-х класів. За цими посібниками навчаються учні дев’яти експериментальних шкіл України. В 1997 р. розроблено навчальні посібники з валеології для учнів 1-3-х класів, 8-11-х класів, а також посібники для вчителів, і видані канадською стороною для наших експериментальних шкіл [10].

У літературі опубліковано окремі наукові дослідження з проблем зміцнення здоров’я дітей, дотримання здорового способу життя [ 18, 56]. Водночас, у сучасній медичній, психолого-педагогічній і спеціальній літературі відсутні комплексні наукові дослідження формування здорового способу життя у дітей, які проживають на території радіаційного забруднення.

Похожие работы

Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків

Скачать

664560

27

18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Формування здорового способу життя школярів засобами фізичної культури

Скачать

64216

0

0

... (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.). Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів. Розділ 3 Програмно-методичні основи навчання здоровому способу життя учнів в школі Потреба у формуванні здорового способу життя (ЗСЖ) і створенні програм навчання ЗСЖ влаштовується закономірностями змін стану здоров'я населення, характеру ...

Формування здорового способу життя дітей з неблагополучних сімей

Скачать

80414

0

0

... і цих засобів. Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність по формуванню здорового способу життя   2.1 Діяльність ЦСССДМ у напрямі формування здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей Дітям з емоційними розладами часто пропонують вплив психотерапевтичних або медикаментозних засобів (лікування антидепресантами). Цим дітям необхідна індивідуальна допомога (найкраще постійних ...

Робота педагога-організатора щодо пропаганди здорового способу життя особистості та профілактики наркоманії й захворювань на ВІЛ/СНІД

Скачать

31515

1

0

... наслідків вживання наркотиків ,алкоголю, тютюну тощо; формування поняття про здоровий спосіб життя. Слід пам’ятати, що будь-яка робота щодо пропаганди здорового способу життя та робота щодо профілактики наркоманії та захворювань на ВІЛ-СНІД направлені на рішення важливої задачі,основна мета якої це збереження майбутнього нації. II Розділ Загроза майбутньому. 2.1.     Стратегії ...