Вставити речення, потрібне для послідовності викладу: Закінчився останній урок. Черговий прибрав клас і також пішов

2. Вставити речення, потрібне для послідовності викладу: Закінчився останній урок. Черговий прибрав клас і також пішов.

Значну користь дають і тренувальні вправи з використанням ілюстративного матеріалу. Демонструючи доступні за змістом картини і малюнки, можна запропонувати учням такі завдання:

1. Відповісти на поставленні запитання.

2.Скласти запитання за картиною. Дати відповіді на них.

З цією метою можна використати і сюжети серій малюнків - до кожного малюнка діти колективно підбирають запитання, а потім дають відповіді на поставлені запитання.

Можна зробити й по-іншому - придумати до кожного малюнка підписи у вигляді розповідних речень. Таким чином, діти складають простенький зв’язний текст.

Після цього можна перейти і до складніших запитань, відповідь на які вимагає уже не одного, а кількох речень. Спершу такі запитання будуть траплятись нечасто поряд із звичними, що вимагають відповіді одним реченням.

Запитання, що вимагають відповіді неоднаковою кількістю речень, можна ставити і при підготовці до написання творів:

Знову у школі.

1.Яка пора року настала? Настала осінь

2.Що змінилось у вашому житті? Почався новий навчальний рік.

3. Що ви робите у школі? Ми знову сидимо за партами, старанно вчимося. А після уроків усі граємось на шкільному подвір’ї.

4. Чи подобається вам школа? Нам дуже подобається школа.

Такі ж плани у вигляді питальних речень учні складатимуть і під час підготовки до інших переказів та творів, обґрунтовуючи потрібну кількість пунктів та кількість речень у кожному з них:

Наш їжачок.

1.Де діти знайшли їжачка? 1 речення

2.Куди його принесли? 2 речення

3.Як діти доглядали їжачка? 2-3 речення

4.. Як ставиться їжачок до дітей? 4 речення

Подібна робота може проводитись і за малюнками.

Поступово діти перейдуть до таких планів у вигляді питальних речень, що для відповіді на кожне з них необхідно буде вжити декілька речень.

Прагнучи, щоб у дітей складалось правильне уявлення про текст як одиницю зв’язного мовлення, вчитель повинен при кожній нагоді з'ясовувати, що використано у вправі - окремі речення чи текст.

У методичних посібниках рекомендується зіставляти текст не тільки з різними за змістом реченнями, але і з реченнями, у яких спільність змісту є, але немає послідовності.

У першому випадку наголошується, що всі речення в тексті служать висвітленню одного питання. Найзручніший і тому найбільш поширений прийом для того, щоб діти усвідомили цю закономірність - придумувати до тексту заголовок, який відповідав би його змісту. В другому в центрі уваги потрапляє питання про те, що зміст має бути викладено послідовно.

У процесі підготовки до написання твору перед учнем завжди повинна стояти проблема - що ж він хоче сказати, створюючи текст. Щоб закріпити питання про головну думку тексту, треба якнайчастіше ставити перед дітьми запитання: Яку думку висловив автор? Чого вчить нас це оповідання? Який висновок можемо зробити з прочитаного?

Складовою частиною роботи над текстом є ознайомлення учнів з абзацом, з принципами виділення абзаців у тексті, (формування у них відповідних умінь і навичок.

Практично цим питанням можна і треба займатися вже на початковому етапі навчання. Передусім потрібно ввести в навчальний процес самий термін.

Доброю нагодою для вживання терміна "абзац" є написання диктантів. Диктуючи зв’язний текст, вчитель при потребі попереджає: "Абзац". Вживати термін можна під час перевірки текстових вправ із підручників української мови.

Разом з тим учні помічають і особливості структури тексту: відповідь на кожне запитання починається з нового рядка і становить окремий абзац.

Систематичне вживання терміна дає учням змогу усвідомити, що абзац - це частина друкованого або рукописного тексту від одного відступу до іншого, що складається з одного чи кількох речень і характеризується єдністю і відносною закінченістю змісту. Більш складне ознайомлення з особливостями абзацу відбувається на уроках читання.

Як правило, перші письмові твори учнів абзацного поділу не вимагають: зміст їх розкривається схематично, в загальних рисах. Наведемо приклад:

Мій котик.

Мій котик зветься Мурчик. Він весь чорний, тільки лапки білі. Ходить Мурчик дуже тихо. Мій котик ловить мишей.

Такі твори складаються із речень, кожне з яких, як правило, становить певну мікротему. Це видно з того, що кожне з них дає відповідь на конкретне питання.

У процесі навчальної роботи над текстом діти неодноразово бачили, що не завжди на запитання можна відповісти одним реченням. Часто для цього потрібно кілька речень. Так, на запитання: „Як виглядає котик?” - відповісти одним реченням неможливо. Тут можна говорити і про величину котика, і про форму вух чи хвостика, і про колір очей чи шерсті, і про те, яка шерсть на дотик. Очевидно, для кожного з цих повідомлень потрібно буде окреме речення. Ось тоді усі ці речення, які в сукупності відповідають на одне запитання, тобто розкривають одну підтему, слід оформляти як один абзац.

Поступово учні усвідомлюють, що кожна розповідь може бути менш чи більш докладною. У першому випадку на питання відповідає одне речення, у другому - кілька речень, які становлять смислову цілісність і оформлюються на письмі окремим абзацом. Найкращий спосіб для роз’яснення цього – написання колективного твору за даними запитаннями. Так, за планом питальних речень можна написати такі два варіанти твору.

1.Де було гніздо ластівки?

Над вікном будинку було ластів’яче гніздо.

Над вікном будинку ластівки виліпили гніздо. Незабаром у ньому з’явились пташенята.

2.Що сталося з пташенятами?

Одного разу з гнізда випало пташеня.

Одного разу трапилось нещастя. Одне пташеня випало з гнізда. Воно безпорадно лежало на землі і жалібно пищало.

3. Що зробив Петрик?

Петрик підняв його і поклав у гніздо.

Петрик пожалів пташеня. Він підняв його і відігрів. А потім приставив драбинку, підліз до гнізда і поклав туди пташеня.

4.Як поводились ластівки?

Ластівки кружляли навколо і радісно щебетали.

Навколо кружляли дві ластівки і радісно щебетали. Петрикові здалось що пташки йому дякують.

Якщо у першому варіанті твору всі речення записуються підряд, як суцільний текст, то у другому кожну групу речень, що висвітлюють один із пунктів плану, треба записувати як окремий абзац.

Така робота дає змогу зрозуміти, що виділення абзаців зумовлене поступовим розкриттям змісту твору, що між реченнями кожного абзацу мусить бути тісний змістовний зв’язок. Це враховується при плануванні змісту і послідовності його викладу.

Сприятливою нагодою для роз'яснення ролі абзаців у тексті є складання розповідей за серією малюнків. При цьому можна спочатку ставити запитання до кожного малюнка або, обходячись без них, зразу почати розповідь, розкриваючи зміст кожного малюнка в окремому абзаці.

Таким чином, усвідомлення суті абзацу органічно поєднується з роботою над складанням плану та його реалізацією.

І аналіз готових текстів, і робота над власним творами дозволяють дітям зробити висновок, що кожен розповідний текст складається з трьох частин. У першій з них, як правило, вказується, де і коли відбувається дія, у другій розповідається про хід подій, а третя є підсумковою. Так, у темі "На екскурсії " до першої частини віднесемо відповіді на запитання, хто і куди ходив на екскурсію, до третьої частини - розповідь про враження від екскурсії. Ці дві частини тексту бувають дуже короткими. У другій частині буде говоритись про все, що бачили діти під час екскурсії. Ця частина головна. І тому вона не може бути короткою - адже розповідь повинна бути докладною, охоплювати різні питання.

Готуючи дітей до написання тренувального твору чи переказу, доцільно провести колективну підготовчу роботу, у ході якої розкрити зміст, звернути увагу на бажаний обсяг кожної з трьох частин тексту.

Уже при складанні розповідей слід постійно звертати увагу на ті чи інші мовні закономірності зв’язного тексту, поступово розширюючи обсяг спостережень. Якщо у пунктах плану можливе повторення слова, що називає об’єкт: Де живе білка? Які у білки голівка, вушка, хвіст? Що білка їсть? Корисна чи шкідлива білка? Але у відповідях на ці запитання, які в сукупності повинні становити текст, багаторазово повторювати одне слово не можна.

Про цю особливість зв’язних висловлювань не можна не згадати і при відтворенні деформованого тексту, яке теж часто практикується у початкових класах. Як правило всі речення деформованого тексту беруться з одного абзацу. Отже, і відтворити треба абзац, враховуючи смислові і мовні зв’язки між реченнями.

У роботі з деформованим текстом легко організувати і спостереження над розташуванням слів у межах того чи іншого речення. Наприклад:

1.Він був зроблений з газет. 2. Сашко приніс до школи звичайний зошит. 3. Мама дала Сашкові його. 4. На таких щитах діти писали в роки війни.

Відтворюючи деформований уривок з журнального тексту, доведеться не тільки по-іншому розташувати речення (2-1-3-4), але у третьому реченні змінити порядок слів: Його дала Сашкові мама. Адже тут найголовніше - вказати, звідки цей зошит, щоб згодом повідомити, що на таких зошитах діти писали в роки війни.

Увага до закономірностей побудови тексту сприятиме розвиткові мислення школярів, удосконаленню їх усних і письмових висловлювань, допоможе у опрацюванні навчального матеріалу з усіх предметів.

У початкових класах школярі вчаться будувати твори різних композиційних форм: розповіді, міркування, описи наукового й художнього стилів, ознайомляться також з окремими зразками ділових текстів. Кожен із трьох названих типів тексту має свої особливості у відборі і використанні матеріалу, в побудові тексту, в відборі мовних засобів. В ході підготовки до твору враховуються ці особливості опису, розповіді і міркування.

В розповіді говориться про які-небудь події. В таких текстах є сюжет і вони близькі до оповідання як літературно-художнього жанру. У тексті - розповіді, як правило, діють персонажі, може бути переданий діалог між ними; тут головна увага приділяється фактам, подіям.

В описі немає сюжету і, як правило, нема персонажів і у ньому змальовуються картини природи, окремі предмети і явища.

Міркування включає опис причин явищ, подій і розкриває взаємозв’язок з наслідками.

Плануючи розвиток зв’язного мовлення, вчитель передбачає вправи різних типів і організовує навчання описам, розповідям і міркуванням.

Уміння вдосконалювати написане - одне із головних умінь, необхідних для побудови розгорнутих монологічних висловлювань.

Дбаючи про формування комунікативних умінь і навичок учнів, слід пам’ятати про необхідність ретельного виправлення помилок та про систематичну роботу щодо запобігання їм. На уроках мови для цього регулярно і цілеспрямовано виконують тренувальні вправи на редагування школярами як власних творчих робіт, так і текстів, дібраних спеціально вчителем.

У сучасній методиці вправи на редагування вважаються одним важливих засобів формування в дітей правильного усного та писемного мовлення (Д.М. Кравчук, В.Я. Мельничайко, М.І Пентилюк та ін.). На думку вчених таким чином у школярів розвивається чуття "мови", критичне ставлення до побудови зв’язних висловлювань, уміння усувати допущені недоліки та помилки, загалом підвищується стилістична грамотність.

Помітну роль відіграють вправи на редагування у ході засвоєння дітьми знань про текст та при відпрацюванні умінь будувати власні стилістично диференційовані зв’язні висловлювання, на що спрямовує нині діюча шкільна програма.

Для редагування слід добирати тексти в яких є такі недоліки:

·           наявність елементів, що не відповідають загальному змісту; непослідовне розташування речень та частин тексту;

·           невстановлені межі речень; брак смислового зв’язку між частинами тексту;

·           незавершеність висловлювання;

·           пропуски абзаців;

·           невиправдані повторення слів або словосполучень;

·           використані мовні засоби, що не відповідають меті висловлювання стилістична неоднорідність).

Розвиваючи в учнів уміння співвідносити зміст і форму свого висловлювання з мовленнєвою ситуацією, вправи з редагування дисциплінують мислення, загострюють чуття мови, привчають гнучко користуватися нею, вибираючи із декількох мовленнєвих варіантів один, найбільш вдалий до цієї ситуації, тобто сприяють піднесенню мовленнєвої культури школярів.

Зміст роботи з редагування безпосередньо залежить від понять про лінгвістику тексту, мовленнєвих умінь та навичок, якими володіють учні. Так, щоб учень зміг свідомо здійснювати самоконтроль і покращувати написане, йому необхідні знання про те, як співвідноситься заголовок з темою і основною думкою висловлювання, як зв’язуються речення в тексті, що значить зачин і кінцівка, які є типи і стилі текстів тощо. Ці знання учні здобувають при ознайомленні з відповідними розділами програми з української мови, творами різних типів і стилів. Тому під час організації редагування в молодших класах учителю необхідно дотримуватися таких умов:

1.         Оскільки редагування завжди передбачає розвиток, удосконалення і закріплення тих мовленнєвих умінь, які учні отримують під час вивчення розділу "Текст", вправи з цією метою мають бути зорієнтовані на програмові вимоги до вказаного розділу в кожному класі.

2.         Щоб редагування було цілеспрямованим, посильним для молодших школярів, і щоб після внесених поправок вийшло цілком задовільне висловлювання, для цієї роботи необхідно пропонувати текст з обмеженою кількістю хиб (1-2).

3.  Робота, спрямована на удосконалення уміння редагувати, має проводитись спочатку колективно, в групах, у парах, а потім індивідуально.

4.  У зв’язку з тим, що на етапі удосконалення тексту детальна аналітична діяльність наближує мовленнєву практику до природної мовленнєвої діяльності, значна частина завдань повинна бути ситуативна, містити опис тих конкретних ситуацій, стосовно яких пропонується створити висловлювання.

У процесі редагування велике значення має те, наскільки в учнів сформоване уміння слухати текст, рецензувати його, тому бажано частіше проводити слухання і обговорення усних висловлювань учнів.

Вправи з редагування ефективні лише тоді, коли вони проводяться систематично і спрямовані на опрацювання помилок різного плану, а саме: інформаційно-змістового, структурно-композиційного, стилістичного, мовного оформлення.

Текст, як відомо, розглядається з точки зору літературознавчої, стилістичної і лінгвістичної. Літературознавчий аналіз - це розгляд художнього твору як факту естетичної і суспільної думки, стилістичний - як визначення індивідуально-авторських засобів художнього письма, лінгвістичний - як практика використання повних явищ. Лінгвістичний аналіз - основа для літературознавчого і стилістичного вивчення. Вчитель звертає увагу на лексичну і фразеологічну спрямованість тексту, пояснює значення незрозумілих, незнайомих учням слів, окремі граматичні особливості. Стилістичний розбір дає змогу побачити, як саме автор використовує лінгвістичні засоби для вираження змісту.

Ці два типи аналізу є синтезом складових частин для розгляду тексту як синтаксичної єдності.

Синтаксичний аналіз художнього твору і є основою знайомлення учнів (поряд з лексичним) з особливостями авторського стилю, надає змогу формувати мовлення учнів. Адже молодші школярі ще не вміють вільно оперувати конструкціями різних типів для висловлювань, спілкуючись загалом за допомогою двоскладних особових речень, мало і недоречно використовують питальні і окличні, скуті в діалогах.

Засвоєнню простих стилістичних умінь сприяє мовне середовище, спеціально підібрані тексти різних стилів.

Найкращий спосіб знайомство із стилем - показ зразка, його аналіз.

Найпростіші стилістичні розмежування доступні учням початкових класів. Так, уже учень 1 класу усвідомлює, що на уроці слід говорити по-іншому, ніж вдома. Він здатний відрізнити художню книгу від підручника. Читаючи, аналізуючи, переказуючи підручники, художні книги, дитячі газети, журнали, звикає у своєму мовленні диференціювати мовні засоби у залежності від змісту висловлювань та ситуації.

Важливо з першого року навчання дітей у школі стилістичним диференціаціям надати цілеспрямованого характеру. Організовуючи спостереження над стилістичними особливостями текстів, слід подбати про те, щоб вони не нав'язувались учням штучно, а природно випливали із завдань і обставин висловлювання. Такі спостереження (без використання теорії) мають на меті виробити у дітей внутрішню установку на добір мовних засобів, найбільш доцільних для тексту даного типу і стилю.

Формуючи комунікативні уміння і навички, відпрацьовуючи їх, вчитель має спинитися, насамперед, на розгляді стилістичної ролі речень за метою висловлювання (розповідних, питальних, спонукальних) і за фонацією (неокличних і окличних). Мета цієї роботи - розкрити перед учнями виражальні можливості кожного типу речення, навчити дітей використовувати їх у своєму мовленні для посилення емоційності і виразності висловлювання.

Як відомо, стилістично найбільш нейтральні розповідні речення. Вони використовуються у різних мовних сферах, тому що основне їх призначення - інформація, ствердження або заперечення. Питальні речення у цілому експресивні і мають забарвлення розмовного мовлення. Спонукальні мають яскраво виражене стилістичне забарвлення.

Вчитель, працюючи з текстом, звертає увагу учнів на різні за метою висловлювання й інтонацією типи речень на їх граматичні й пунктуаційні особливості. І розповідні, і питальні, і спонукальні речення, які за інтонацією можуть бути неокличними й окличними, вживаються для того, щоб передавати почуття, настрій людини. Тому найчастіше вони використовуються при описах стану природи, у ліричних відступах.

Після спостереження за різними типами речень учням можна запропонувати виконати самостійну роботу під час уроку або вдома:

а)написати листа (друзям, рідним), використовуючи різні за метою висловлювання й інтонацією типи речень;

б) написати маленький твір-роздум, у якому були б використані описи стану та явищ природи.

Матеріалом для роботи можуть бути вправи з підручника чи уривки з художніх творів, насичені відповідними реченнями, які допоможуть розкрити їх стилістичну роль:

1.Виразно прочитайте вірш. Визначте, який це текст художній, науковий). Зробіть висновок про те, як впливають речення різної інтонації на текст.

Калинонька.

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

їй намистечко надів?

Червонясте, променисте,

розквітає, як огні.

Дай хоч трішечки намиста,

Калиненько, і мені!..

2.Доведіть, що це науковий текст. Чому в ньому вжито лише розповідні речення?

Калина - кущ заввишки до 3 м. Цвіте наприкінці травня. Плід - ягодоподібна, червона, блискуча кістянка діаметром 7-12 мм, з терпкуватим присмаком, який зникає під дією морозу. Любить вологу.

Під час вивчення однорідних членів речення і звертань необхідно розкривати особливості вживання їх у текстах різних тилів. Однорідні члени речення служать для конкретизації певної думки, точнішого і яскравішого її висловлювання. Вони найчастіше використовуються в наукових і художніх текстах. Звертання надають текстові емоційно-експресивного забарвлення і є визначальною ознакою художнього і розмовного стилів.

У 3 класі учні опановують основні засоби словотворення, вчаться ділити слова на морфеми, добирати спільнокореневі слова. Такий матеріал варто застосовувати для вироблення навичок правильного, доцільного використання префіксів, суфіксів з метою формування емоційно-експресивного мовлення:

1. Знайдіть у тексті слова з пестливими суфіксами. Визначте, як вони впливають на текст? Який це текст (науковий, художній, розмовний)? Який тип мовлення?

Микола, Прокопів хлопчик, такий школярик гарненький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще й такий чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки кругленькі, ще чубок кучерями.

(А. Тесленко).

2. Перепишіть речення, вибираючи з дужок найбільш вдале за змістом слово. Якого значення надають суфікси?

Повіяв свіжий (вітер, вітерець). Пішов (дрібний, дрібненький, дрібнуватий) дощик. Земля освіжилася від (краплин, крапельок, крапель) дощу. Яскраві промені (сонця, сонечка) вже бризнули.

Під час виконання таких завдань у дітей формується вміння розпізнавати стилістичне забарвлення синонімічних суфіксів і префіксів. Учні не тільки закріплюють опрацьований матеріал, а й виробляють уміння практично користуватися набутими знаннями.

Протягом чотирьох років навчання молодші школярі загачують свій словниковий запас добором синонімів, антонімів, необхідно звертати увагу на стилістичні відтінки цих лексичних категорій. Не менш важливо показати засоби образності на прикладах уживання слів у переносному значенні.

На уроках вивчення частин мови варто використовувати ряд вправ, які допоможуть учням глибше зрозуміти стилістичні особливості іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів. Наприклад:

1.   До слова гарний доберіть близькі за значенням слова і складіть з ними речення. Порівняйте значення слів.

2.   Зіставте подані вирази. Поясніть, в яких одне й те ж слово вживається в прямому і переносному значеннях. Якого значення збувають слова в переносному значенні?

Гострий ніж. Гостре слово,

Прокинулася бабуся. Прокинулася земля,

Свіжий хліб. Свіжа думка,

Плаче дитина. Плаче небо.

У яких текстах уживаються слова першої колонки, а в яких –другої ?

3. Поясніть, чим відрізняються слова, коли їх можна використати?

Маленький - крихітний; говорити -балакати, базікати; великий-здоровенний; плакати - ревти; трава- травичка.

Розвивати в учнів уміння і навички стилістичного аналізу тексту треба якомога раніше, щоб надалі ці знання стали надійною основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні. Виконуючи стилістичні завдання на уроках рідної мови, учні відкривають для себе багатство мови і набувають звичок практичного користування нею.

Отже, зв’язний текст має стати основою на заняттях з мови. Вивчаючи ті чи інші теми, учні спостерігають за граматичними формами та конструкціями, закріплюють вивчене раніше і водночас ознайомлюються з виражальними можливостями та стилістичною функцією мовних засобів.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження ефективності формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів на уроках рідної мови