Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Книш Інна Василівна

УДК 37.013.73:37.033:101.8

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗНАННЯ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ДИСКУРСІ

 

спеціальність 09.00.10 – філософія освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кочубей Наталія Василівна, Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, доцент кафедри філософії та соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії ім. Г. C. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник відділу філософських проблем природознавства та екології;

кандидат філософських наук, доцент Сухова Надія Миколаївна, Київський національний авіаційний університет, доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться “ 21 ” лютого 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий 18 січня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення постнекласичної науки кінця XX -початку XXI ст. пов’язане, перш за все, з дослідженнями складних відкритих нелінійних систем. Однією з причин, що викликала таку гносеологічну трансформацію, став пошук оптимальної стратегії розвитку системи Людина – Природа, спрямованої на стабілізацію зв’язків між її основними структурними елементами. У даному контексті екологія стає одним з найголовніших напрямів постнекласичного етапу розвитку науки. Неухильне зростання організаційної складності суспільства, і відповідно опосередкованого впливу людини на природу викликає масштабні незворотні зміни біосфери, приводить до створення таких умов існування в сучасному світі, які стають все більш нестабільними, нестійкими, а отже, непередбачуваними.

Тому виникає необхідність якісно нового осмислення співвідношення Людини та Природи як ретроспективно, так і в перспективному плані в рамках постнекласичної парадигми з використанням інновацій системного підходу, а також методів нелінійної динаміки. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що, на нашу думку, осмислення й розуміння причин і можливих шляхів вирішення екологічних проблем неможливе без всебічного аналізу становлення та розвитку як природознавства, так і світоглядного елемента у системі Людина – Природа, у самій потребі модернізації екологічної освіти.

Актуальність теми дослідження, таким чином, детермінована необхідністю філософського аналізу сучасного наукового й освітнього дискурсів, у контексті яких екологічне знання набуло б всебічного й адекватного прочитання.

Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз літератури надав можливість виявити міждисциплінарні звязки та сформулювати теоретико-методологічні підвалини дисертаційного дослідження. Сутність становлення, функціонування, значення екології як науки неможливо зрозуміти без переосмислення філософських, психологічних, педагогічних, етичних і біологічних проблем існування людства.

Наукові джерела, що були нами опрацьовані в процесі дисертаційного дослідження, можна об’єднати у такі групи.

Першу групу складають праці дослідників докласичного та класичного періодів (від античності до Нового часу). Ідеї філософів ранньоантичного періоду (Анаксимен, Анаксимандр, Аристотель, Демокрит, Піфагор, Платон), специфічною рисою яких є ідентичність предмета науки й предмета філософії, характеризуються космоцентричністю та органічною єдністю Людини, Логосу та Природи.

Епоха Відродження ознаменувалася ідеями антропоцентризму та, як наслідок, першими спробами розробити експериментальні методи в науці Це, зокрема, створило передумови для майбутньої дихотомії – об’єкт і суб’єкт пізнання у філософії Нового часу (Ф. Бекон, Г. Галілей, П. Гольбах, Р. Декарт, І. Ньютон, К. Рульє). Ця дихотомія стала основою для ньютоно-картезіанської парадигми, яка остаточно сформувалася з виникненням класичної механіки.

До другої групи теоретичних напрацювань відноситься широкий спектр літературних джерел, автори яких презентують некласичний період розвитку науки. Представниками некласичного періоду є: В. Вернадський, Е. Геккель, Е. Леруа, П. Тейяр де Шарден та ін. У цей період відбувається перенесення акцентів з опису явищ, що відповідають статичним закономірностям, на процеси, які описуються динамічними законами: від розгляду окремих екологічних об’єктів до розгляду екологічних процесів. Ці дослідники одними з перших відзначили, що природа є не просто об’єкт, що перебуває у стані статики, а це, перш за все, процес, який піддається флуктуаціям, роль однієї з яких виконує антропогенний фактор, що постійно посилюється.

Розвиток природознавства та дослідження в галузі квантової фізики привели до виникнення некласичної парадигми, відмінною рисою якої є визнання в науковому пізнанні принципової ролі випадковості та стохастичних законів, які описують процеси, що мають імовірнісний характер.

Розвиток і накопичення знань про природу привели до розуміння, що екологія стала однією з основ постнекласичної науки, яка спирається на міждисциплінарні засади. Це знайшло відображення в працях таких вітчизняних філософів і вчених, як Т. Гардашук, Ф. Канак, М. Кисельов, К. Ситник, і зарубіжних - Д. Андреєв, М. Белл, З. Бжезинський, А. Добсон, П. Дювінью, Ч. Елтон, М. Коль, А. Нейс, Ю. Одум, В. Панов, А. Печчеї, М. Реймерс, Ч. Сноу, М. Стронг, М. Танг, А. Тоффлер, А. Урсул, С. Шварц та ін. Екологія в цей час стає постнекласичним знанням, у якому дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, межа між об’єктом і суб’єктом пізнання стирається; відбувається як онтологічне, так і гносеологічне поєднання Людини та Природи.

Третя тематична група має етичне спрямування і репрезентована працями Аристотеля, Гіппократа та Цельса з філософії, медицини та етики, ідеї яких набули подальшого розвитку в дослідженнях Дж. Ді Бернардо, К. Бернара, С. Боткіна, В. Вересаєва, В. Власова, Ф. Гааза, О. Дембновецького, Г. Йонаса, Н. Кочубей, В. Кулініченко, Ю. Кундієва, Е. Лайта, М. Моїсеєва, А. Моля, Н. Петрова, В. Поттера, Р. Рудіємо, Т. Хофмана, М. Чащина, А. Швейцера. Екологічне знання доповнюється етичними засадами – медичною етикою та деонтологією, біоетикою та етикою Землі, екологічною етикою, етикою відповідальності аж до виникнення інвайронментальної парадигми та макроетики. Все це сприяло екологізації сучасної освіти та екологічного виховання, виникненню нового вектора соціальної еволюції, спрямованого на становлення екологічної свідомості та нооосферизації людського мислення.

Четверта група має освітньо-наукову специфіку та презентована іменами вчених, які працюють у царині сучасного освітнього і філософського дискурсу, екологізації сучасної освіти та екологічного виховання. У ній можна виділити три наукові напрямки досліджень: холістичний (А. Кочергін, І. Цехмістро), тоталогічний (В. Кізіма, В. Кіпень, В. Онопрієнко, В. Рижко, В. Суковата), синергетичний (О. Бріжатий, Л. Горбунова, І. Добронравова, І. Єршова-Бабенко, В. Крисаченко, С. Клепко, Н. Кочубей, В. Лутай, І. Предборська, С. Шевельова, Г. Шефер, А. Фомічов, В. Цикін та ін.).

До останньої, п’ятої групи відносяться праці вітчизняних та зарубіжних дослідників - Е. Азроянця, Т. Андреєвої, О. Базалука, М. Бауера, А. Беліченка, С. Біленького, Ю. Бойчук, Т. Дементьєва, М. Кисельова, Л. Курняка, В. Лозовського, С. Лозовського, А. Маковецького, Г. Марушевського, А. Матвійчука, О. Михалечко, Л. Тарасова та Т. Тарасової, А. Толстоухова, А. Федотова та ін., які працюють над проблемами сучасного природознавства, екологічної освіти та становлення етичних аспектів відношення “Людина – Природа”.

До окремої групи слід віднести праці М. Бердяєва, Й. Гердера, М. Грушевського, М. Костомарова, Г. Сковороди, П. Юркевича, які дають можливість розширеного трактування поняття етики як екології культури, масової екологічної грамотності, цінності життя, екологічної свідомості, української екологічної культури.

Однією з відмінних рис постнекласичної науки є її принципова екологізація та етизація, яка, на наш погляд, має три вектори розвитку: історія природознавства, оскільки без знання причин кризи та світоглядних установок, які призвели до неї як такої, неможливо розкрити сутність цієї кризи; морально-етичне спрямування через упровадження ідей та методів макроетики; педагогічний аспект, без якого становлення екологічної свідомості людини, яка живе в штучно створеному світі, неможливе.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з науково-дослідною темою “Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві”, номер державної реєстрації 0107U002825, яка досліджується на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка.

Об’єкт дослідження: історичний процес становлення та розвитку системи екологічних знань.

Предмет дослідження: філософсько-методологічні аспекти впливу екологічних знань на сучасний освітній дискурс.

Актуальність теми та стан її розробленості визначили мету й завдання дисертаційного дослідження.

Мета дослідження полягає у:

виявленні механізмів становлення екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі;

розробці теоретичної моделі екологічної освіти та екологічного виховання, що сприяли б становленню цілісного бачення світу.

Досягнення означеної мети зумовило постановку і виконання таких дослідницьких завдань:

1. Розкрити сутність і шляхи становлення екологічного знання, проаналізувати зміну статусу екологічного знання відповідно до етапів його розвитку: докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний.

2. Дослідити антропологізацію екологічного знання в некласичний період розвитку науки.

3. Проаналізувати методологічні зрушення у постнекласичний період розвитку екологічного знання та показати можливі шляхи виходу з кризового стану у відносинах Людина – Природа.

4. Дослідити екологічну освіту та екологічне виховання як продукт соціокультурного розвитку.

5. Проаналізувати вплив холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів у сучасній філософії на становлення концепції екологічної освіти та екологічного виховання.

6. Дослідити роль етичної складової в постнекласичний період розвитку екологічного знання.

7. Визначити основні вимоги та умови функціонування системи екологічної освіти та екологічного виховання у вітчизняній навчально-виховній системі.

8. Дослідити ментальні засади української екософії як джерела розвитку вітчизняної освіти та її роль у вирішенні проблеми виховання національної свідомості.

Методологічні та теоретичні засади дослідження складає філософське синтетичне теоретизування, за допомогою якого різноманітні підходи до дослідження екологічного знання розглядаються не тільки як опозиційні, а й як такі, що доповнюють один одного, демонструючи послідовність і плідність педагогічного дискурсу при вивченні та порівнянні різних концептуальних моделей ноосферизації людського мислення на основі екологічної свідомості, що можна досягнути шляхом екологізації освіти та виховання.

Необхідність дослідження філософських проблем екологічної освіти та екологічного виховання в контексті трансформації екологістських стратегій зумовила пріоритетність основного принципу організації екологічного знання – його етичного, гуманістичного, соціального, філософського, біологічного, психологічного та педагогічного спрямування.

Основною теоретичною базою дослідження стали філософські, етичні, педагогічні, гуманістичні, біологічні та психологічні інтерпретації екологічного знання в працях зарубіжних і вітчизняних вчених, наукові праці з біології, хімії, педагогіки, етики, матеріали науково-практичних семінарів і конференцій, публікації в періодичних наукових виданнях. У роботі широко використовуються методи аналізу і синтезу, дедукції та індукції, спостереження, формалізації, моделювання, порівняння тощо.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у створенні концептуальної філософської моделі розвитку екологічного знання та його методологічного впливу на становлення сучасного освітнього дискурсу. У результаті проведеного наукового дослідження:

· уперше у вітчизняній філософській думці презентована концепція розвитку екологічного знання в докласичний, класичний, некласичний та постнекласичний періоди розвитку науки, визначено його особливості, методи та специфіку пізнавальних відношень між суб’єктом, об’єктом та методами наукового пізнання;

· запропоновано теоретико-світоглядну специфіку розгляду співвідношення суб’єкта й об’єкта пізнання в некласичний період розвитку екологічного знання, що виникає у системі Людина – Природа і проявляється в антропологізації екологічних знань та визначається подвійним статусом екологічного знання як гуманітарного і природничо-наукового;

· аргументовано, що саме екологічна освіта та екологічне виховання відображають нерозривність зв’язку між суспільством і природою, органічно поєднують гуманітарне та природничо-наукове знання. У зв’язку з цим екологічні знання мають реалізовуватися в освіті та вихованні через два взаємопов’язані напрямки: теоретичне знання про природу та практичне знання про межі та наслідки людської діяльності;

· на основі аналізу холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку сучасної системи освіти встановлено їх взаємодоповнення та необхідність комплексного їх впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню екологічного світогляду як засновку формування ноосферного мислення;

· уперше доведено, що розвиток екологічного знання в добу постнекласичної науки супроводжується його глобалізацією та етизацією як взаємопов’язаними процесами. З’ясування сутності цих процесів дозволяє розширити етику до рівня макроетики як сучасної трансцедентальної етики науки, що регулює поведінку людини в ноосфері;

· визначено методологічні засади екологічної освіти та екологічного виховання, це:

а) інактивоване і ситуаційне пізнання та інтеграція знань, що будуються на засадах коеволюції та історизму і відповідають концепції універсального еволюціонізму;

б) світоглядний плюралізм, що забезпечує умови для світоглядного самовизначення особистості й зумовлює поліфонію та діалогізацію в стосунках Людина – Природа;

в) гуманістична та моральна спрямованість екологічних знань, що набуває особливого значення за умови трансформації освітньої системи в напрямку формування суб’єкт-суб’єктних відносин;

 г) синергетичний підхід як основа інтеграції гуманітарних і природничих наук щодо створення змісту екологічної освіти та екологічного виховання;

· доведено, що кордологізм, є засадничим принципом екологічної освіти та екологічного виховання, який означає певний синтез емоційного і раціонального на ґрунті української ментальності і відображає екофільність українського народу.

Теоретичне та практичне значення роботи. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому вирішенні філософсько-екологічних проблем, що стосуються екологічної освіти та екологічного виховання; при викладанні відповідних тем у курсах філософії освіти, концепцій сучасного природознавства, соціальної філософії, етики та педагогіки. Положення дисертації можуть бути використані при розробці програм, написанні навчально-методичних посібників і підручників з філософії та етики для забезпечення вивчення даних предметів у СумДПУ ім. А. С. Макаренка.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідались на науково-практичних конференціях: Міжнародні синергетичні читання пам’яті Іллі Пригожина (Київ, грудень 2003 р.); V Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими проблемами” (Київ, грудень 2004 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання формування особистості сучасного юриста” (Суми, травень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи в 2004 р. (Суми, 2005 р.); VІ Міжнародна науково-практична конференція “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, квітень 2005 р.); “Наука. Синергетика. Освіта” (Суми, вересень 2005 р.). Всеукраїнські науково-практичні конференції: V Всеукраїнська науково-практична конференція “Біосферно-ноосферні ідеї В. І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів” (Кременчук, квітень 2005 р.); І Всеукраїнська науково-практична конференція “Сучасна молодь: крок у майбутнє”(Суми, травень 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка” (Суми, квітень 2007 р.); Дні науки: за підсумками науково-дослідної роботи кафедри СумДПУ ім. А. С. Макаренка у 2006 р. (Суми, 2007 р.). Крім того, результати дослідження доповідалися на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А. С. Макаренка протягом 2003-2007 рр.

Основні ідеї та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри соціології та філософії Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка та відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України.

Структура роботи. Проблематика і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається із вступу, 2 розділів, висновків і списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 197 сторінках. Список використаної літератури містить 293 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, розкрито стан наукової розробки проблеми цілісного дослідження екологічного знання в сучасному освітньому дискурсі, визначено теоретико-методологічні основи роботи, сформовано завдання, методи; визначено об’єкт і предмет дослідження та теоретико-методологічні засади роботи, розкрито її наукову новизну і практичну значущість, подано загальні відомості про дисертацію, наведено дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади становлення екологічного знання” складається з чотирьох підрозділів. На основі концепцій Т. Куна та В. Стьопіна аналізується становлення екологічного знання, висвітлюються наукові підходи до його вивчення, подаються методологічні засади наукової роботи.

У першому підрозділі “Осмислення духовно-практичного ставлення людини до природи в докласичний період розвитку науки” автор розглядає, яким чином відбувається трансформація гносеологічної проблематики в середині самого екологічного знання.

У докласичний період розвитку екологічного знання відбувалося пізнання природи, накопичення та первинна систематизація цих знань, що ще не стали науковими теоріями. У період античності мислителі через космогонію робили спробу раціонально відобразити об’єктивну реальність і підійшли до визначення місця людини у світі. В цей період використовували такі методи пізнання, як аналогія, диференціація та ідеалізація.

У Середньовіччі на основі релігійного світогляду відбулося виокремлення людини з природного середовища, переорієнтація дослідження з розгляду природи на внутрішній світ людини, пізнання її сутності, її духу. Об’єктом вивчення став не Всесвіт, а Людина як Всесвіт.

У період Відродження увага дослідників сконцентрувалася на Людині, яка стала для них центром та вищою метою світоустрою. У цей час до зазначених методів додався ще й експеримент, який був запропонований Р. Бойлем. Об’єкт та методи дослідження розглядалися уособлено на каузальній основі, що надалі проявилося в концепції плаского детермінізму як монологу людини по відношенню до природи.

У другому підрозділі “Філософсько-методологічні концепції розуміння природи в класичний період розвитку науки” розглядається розвиток екологічного знання в класичний період. На класичному етапі розвитку екологічних знань, який обмежується рамками Нового часу, панувала механістична картина світу. В цей період людина з пасивного спостерігача перетворюється на хазяїна та володаря природи, а сама природа використовується для задоволення зростаючих потреб людини. Природа постає як об’єкт або система об’єктів для дослідження, що в свою чергу обумовило розвиток природничих наук.

Через весь класичний період розвитку екологічного знання, починаючи з ХVІІ століття, проходить ідея про те, що об’єктивність та опредметнення знання досягаються лише тоді, коли з опису та пояснення вилучається все те, що має відношення до суб’єкта та процедур, способів та операцій пізнавальної діяльності. Ці процедури, способи та операції сприймалися дослідниками як споконвічно надані та незмінні. Ідеалом у пізнанні класичного періоду вважалося створення абсолютно істинної картини природи та будови Всесвіту. Велика увага приділялася пошуку очевидних, наочних, отриманих з досвіду онтологічних принципів, на основі яких можна побудувати теоретичні узагальнення, які пояснюють та підтверджують дослідні факти. На основі механістичної установки розуміння природи пояснення тлумачилося як пошук механічних причин і субстанцій – носіїв сил, які детермінують аналізовані явища. Під поняттям обґрунтування розумілася ідея редукції знань про природу щодо функціональних принципів та уявлення світу.

У другій половині ХІХ століття виникає парадигмальна несумісність між еволюційною теорією Ч. Дарвіна та другим началом термодинаміки. “Пізнавальна сила” класичного підходу стала недостатньою. Таким чином, на класичному етапі розвитку екологічного знання увага дослідників була зосереджена, здебільшого, на об’єкті пізнання, а суб’єкт і засоби діяльності залишалися поза увагою.

У третьому підрозділі “Антропологізація екологічних знань некласичного періоду” зазначається, що в некласичний період механістичну картину світу Нового часу змінила квантово-релятивістська картина фізичної реальності. В цей період природознавство стало досліджувати сутність, нелінійність, самоорганізацію динамічних багатофакторних систем. Виникла нова наука, якій Е. Геккель дав назву – екологія. В. Вернадський пов’язав геологічну історію Землі з розвитком живого світу, заклав основи вчення про біосферу та її еволюцію, ввів і дослідив поняття “жива речовина”, вивчаючи антропний вплив на природу. Суб’єкт пізнання розглядається вже не як дистанційований щодо світу, який вивчається, а як той, що знаходиться всередині його, детермінований ним. Об’єкт дослідження сприймається вже не як собі подібна річ (тіло), а як процес, який відтворює деякі стійкі та мінливі стани серед інших характеристик. У некласичний період розвитку екологічного знання поняття “еволюція”, “ноосфера” та “епоха ноосфери” трактувалися з позиції технократизму. Вже тоді ставало зрозумілим, що невідворотно настає такий час, коли генерувати еволюційні процеси на нашій планеті стане, перш за все, людська діяльність. Тому її вивчення стає центральною науковою проблемою сучасності. Зростання антропологічного фактора та входження його до складу екологічного знання призвело до формування екології як науки, яка має подвійний статус гуманітарного та природничого знання.

У четвертому підрозділі “Методологічні зрушення в екологічному знанні за доби постнекласичної науки” зазначається, що в постнекласичний період розвитку екології як науки відбувся перехід від лінійної до нелінійної парадигми, у якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, виникає потреба екологізації мислення для вирішення глобальних проблем, зокрема екологічних. Для цього має відбутися усвідомлення того, що творцем науки та її методології є не абстрагований суб’єкт, а конкретна людина, вчений, індивід; попереднє розуміння методології як вчення про метод стає недостатнім. Одним із пріоритетних методів вирішення глобальних проблем виступає глобальний еволюціонізм, у якому поєднуються ідеї системного підходу з ідеями еволюції, коеволюції та історизму. Структура екологічнго знання у постнекласичний період стає складною: інвайронменталізм, екологізм, екорозвиток, концепція сталого розвитку, глобальна екологія, екофілософія, глибинна екологія, екодіяльність, екологічне виробництво, екологічна свідомість тощо. Екологічне знання, що містить етичну складову, передбачає включення ідей макроетики та залучення їх до складу екології. До вищезазначених методів дослідження додається метод математичного моделювання.

Екологічне знання еволюціонувало одночасно з розвитком науки. На сучасному етапі воно стало антропологічним, а оскільки ми маємо справу з людиновимірними системами, то під природоцентричністю розуміємо природу як об’єкт, наділений властивостями суб’єкта.

Отже, екологічні глобальні проблеми сучасності є комплексними і загальними. Існують різні способи вирішення екологічних проблем. Одним з них є розвиток нового екологічного знання, який передбачає: створення екофілософії як квінтесенції екологічного знання та однієї із засад сучасного наукового дискурсу, що має стати світоглядною відповіддю на екологічні виклики сучасного світу; розвиток екологічного знання як однієї з основ діяльності людини щодо вирішення екологічних проблем; перетворення діяльності людини в екодіяльність завдяки запровадженню біосферосумісних виробництв; поширення екологічних знань і переконань через систему освіти.

Підсумовуючи, зазначимо, що на постнекласичному етапі розвитку екології відбулося певне зближення суб’єкта, об’єкта, засобів і методів дослідження екологічних проблем. Вони почали розглядатися у взаємозв’язку, що сприяло розбудові нового мислення щодо збереження життя на Землі, пізнання ціннісно-цільових орієнтирів суб’єкта наукової діяльності та його ставлення до соціальних цілей і цінностей у системі “Людина – Світ”.

Другий розділ “Світоглядний та методологічний вплив екологічного знання на сучасний освітній дискурс” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Становлення сучасного освітнього дискурсу” досліджуються світоглядно-педагогічні аспекти, рівні та ступені формування постнекласичної освіти, аналізується вплив різних філософських течій на розвиток антропологічних вимірів екологічної освіти в сучасному світі.

В роботі аналізуються праці В. Андрущенка, В. Крисаченка, В. Лутая, В. Огнев’юка та М. Култаєвої, в яких освіта розглядається як стратегічний фактор виживання людства, його подальшого стійкого та безпечного розвитку, а також як одна із засад подолання глобальних проблем, в тому числі й екологічних.

Автор розглядає концепції Г. Драйден і Д. Вос, які виокремлюють есенціальний, енциклопедистський, сенсуалістський, прагматичний та інтегративний підходи. Близькими до них є філософські теорії В. Самуельсона та Ф. Марковиць, що впливають на розвиток сучасних концепцій освіти – реалізм, прагматизм, екзистенціалізм. Українські дослідники М. Євтух та І. Волощук, аналізуючи гносеологічні аспекти філософських течій інструменталізму, неопозитивізму, феноменології, екзистенціоналізму та неотомізму, приходять висновку про їх пріоритетну роль у переосмисленні філософських засад сучасного освітнього процесу, оскільки в постнекласичний період накопичення, передавання та засвоєння наукового та філософського знання має відбуватися не у формі монологу, а діалогу й полілогу.

Усі ці підходи віддзеркалюють різноманітність та багатоаспектність сучасного педагогічного дискурсу, на тлі якого відбувається становлення екологічного світогляду, що реалізується саме через освіту.

У другому підрозділі ”Екологічні знання в освіті за доби постнекласичної науки” зазначається, що в постнекласичний період розвитку науки пропонується багато концепцій розвитку освіти. У дослідженні проаналізовано три сучасні філософські концепції, які можуть скласти підвалини екологічної освіти: холістичну, тоталогічну та синергетичну.

З розробленої холістичної концепції щодо розвитку екологічної освіти випливає положення про те, що екологічна освіта має бути заснована на принципі “випереджаючого відображення”, який передбачає виховання людини як суб’єкта усвідомленого управління функціонуванням системи “суспільство – природа”. Холізм наполягає на перевтіленні людини з випадкового та стороннього спостерігача на необхідного та активного діяча. Однак недоліком “педагогічного холізму” є втеча від реальних питань фрагментарності світу та уникнення нагальних проблем культури.

Постнекласична освіта в тоталогічному варіанті ґрунтується, зокрема, на світоглядній позиції, згідно з якою людина і світ не існують відокремлено одне від одного, і ця нероздільна цілісність стає не тільки центром загальнотеоретичного осмислення світу, але й підґрунтям вибудовування освітніх систем. У цій концепції виділяються такі риси освітнього процесу, як америчність і сизігійність, що, на наш погляд, є близькими до синергетичного розуміння освіти.

Синергетика дає можливість певним чином переосмислити становлення та значення самої освіти, сприяє виробленню альтернативних шляхів її подальшого розвитку. Ноосферизація мислення може сприйматися як певний атрактор, до якого притягуються освітні, екологічні, соціальні та біоетичні складові. Макроетика, яка є певним регулятором у ноосферному просторі, також може сприйматися як можливий провідний атрактор. Екологічне і синергетичне мислення взаємопов’язані. Екологічне мислення розглядає здебільшого взаємозв’язок у системі “організм – середовище”, синергетичне – показує, яким чином відбуваються процеси самоорганізації в системі “організм – середовище”.

 Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнекласичної системи освіти показав взаємодоповнюваність цих підходів і можливість комплексного їх використання в сучасній екологічній освіті й екологічному вихованні. Вони забезпечують узгодженість етичних, гуманітарних, природничих та соціальних наук, що сприятиме найбільш повній коеволюції людини та природи. Саме надавши пріоритетності етичному виміру, людство може вирішити глобальні проблеми шляхом екологізації освіти та виховання, використовуючи при цьому постнекласичні методологічні підходи та напрямки (через полілог і діалог).

У третьому підрозділі “Етичний вимір сучасного екологічного знання” обґрунтовується актуальність і необхідність розширення етичного знання до рівня макроетики як методології постнекласичної освіти. Об’єднання різних аспектів етики, біоетики, медичної етики та деонтології, екологічної етики та етики відповідальності як невід’ємних складових у цілісну наукову картину світу можливе тільки за умов знаходження та відкриття загального, яке лежить в основі повсякденного життя людини, і наукового концепту як результату наукової діяльності. Тому макроетику треба вивчати й використовувати в практичній діяльності людини. А це все можливо завдяки розвитку постнекласичної освіти, яка головним своїм компонентом визнає екологічний моральний імператив, отже, сприятиме, у свою чергу, становленню екологічної свідомості внаслідок екологізації освіти і виховання та виробленню в подальшому ноосферного мислення.

У четвертому підрозділі “Кордологізм української екософії як принцип становлення вітчизняної освіти” зазначається, що українська нація має глибокі й міцні корені – свою культуру, мову, історію, але й спільні інтереси. Вивченню національних особливостей українців присвячені праці П. Грабовського, Л. Українки, М. Хвильового, Т. Шевченка та ін. Екологічна постнекласична наука, включаючи елемент людиновимірності, має розкривати положення про те, що людина – це не абстрагований суб’єкт, вона має свої традиції, історію, психологію, національні особливості. Нами проведено аналіз проблеми екологізації освіти, яка об’єктивується в українському просторі з урахуванням національних особливостей українського народу, які, у свою чергу, впливають на становлення світогляду сучасного українського суспільства. Специфіку української ментальності обумовлює також фактор природно-географічного середовища. Таким чином, екофільність українського етносу орієнтує українців на дотримання законів природи через ідеї кордоцентризму і в наш час розвивається до принципу кордологізму.

Далі аналізується екологічна культура та екологія культури, що мають забезпечити усвідомлення цінності життя, необхідності масової екологічної грамотності, екологічної свідомості, екологічної компетентності та екологічного мислення. Одним з головних засобів формування цих засад має стати екологізація сучасної освіти та виховання, що базуються на таких методологічних принципах: інактивоване та ситуаційне пізнання й інтеграція знань, світоглядний плюралізм, гуманістична й моральна спрямованість, кордологізм, який зумовлюється українською ментальністю і таким чином може поєднати раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним, екзистенційним.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи основні результати дослідження, ми дійшли таких висновків:

1. Еволюція екологічного знання історично відбувалася в межах наукового знання в цілому, тому до нього можливе застосування класифікації В. Стьопіна щодо періодів розвитку наукового знання, сутність якої полягає у виокремленні докласичного, класичного, некласичного та постнекласичного періодів. Ці періоди на кожному етапі розвитку екологічного знання мають свої особливості, специфіку пізнавальних відношень між суб’єктом, об’єктом і методами наукового пізнання.

2. Перехід від класичного до некласичного природознавства був спричинений кризою, яка відбулася у світоглядних установках класичного раціоналізму і завершилася переходом від лінійного до нелінійного сприйняття світу. У некласичний період виникає проблема антропологізації екологічного знання в процесі ґенези суспільства (у системі “Людина – Природа”), що проявляється у включенні спостерігача у процес дослідження та позиціювання його одночасно як об’єкта та суб’єкта цього дослідження. Цим визначається подвійний статус екологічного знання як гуманітарно-природничого.

3. У постнекласичний період розвитку науки актуальною стала проблема перегляду тактики пізнання, при якому не відбувалося б руйнування предмета дослідження, що було характерним для класичного та некласичного періоду розвитку наукового знання. Для того щоб досягти цього, потрібно ввести етику відповідальності за дії людини, які б були сумісними з усім живим, що мешкає на Землі. Введення етики відповідальності сприятиме подоланню екологічної кризи.

4. У роботі обґрунтовується, що однією з умов ноосферизації людського мислення, одним із головних інститутів, що може запропонувати шляхи виходу з кризи, стає екологічна освіта. Сучасна система освіти та виховання потребує впровадження нової моделі, що, у свою чергу, зумовлює звернення науковців у галузі освіти до філософії та екології. Це потрібно для того, щоб екологізувати освіту і виховання, зробити їх екологістськими (а не екологічними) через два взаємопов’язані напрямки – теоретичне знання про природу та практичне знання про межі й наслідки людської діяльності.

5. Аналіз холістичного, тоталогічного та синергетичного підходів щодо концепції розвитку постнекласичної системи освіти виявив взаємодоповнюваність цих підходів і необхідність їх комплексного впровадження в систему освіти, що сприятиме становленню людини, здатної до коеволюційних перетворень. На нашу думку, це стане можливим завдяки ноосферизації людського мислення, а цього можна досягти шляхом становлення екологічного мислення на основі ідей глобального еволюціонізму, що базується на концепціях історизму, коеволюції, екософії та екодіяльності.

6. Теоретично обґрунтовано, що впровадження етичних засад у різних галузях наукового знання в постнекласичний період розвитку наукового знання приведе до поглиблення взаємозв’язку глобалізації та етизації знання як двох взаємопов’язаних процесів.

7. Доведено, що екологічна освіта й екологічне виховання мають базуватися на таких методологічних засадах, як інактивоване й ситуаційне пізнання та інтеграція знань; світоглядний плюралізм; гуманістична і моральна спрямованість.

8. Обґрунтовано, що для української нації є характерним наявність специфічних рис екологічної свідомості, одна з яких – кордологізм, який протиставляється західному світоглядному принципу раціоналізму. Тому, на нашу думку, у постнекласичному періоді розвитку екологічної науки бажаним є синтез кордологізму з раціоналізмом. Це поєднає раціонально-наукове ставлення до природи з емоційним, сердечним, екзистенційним, що зумовлюється українською традицією в підході до розвитку екологічної освіти.

СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

 

1. Книш І. В. Еволюція екологічного знання: класика, некласика, постнекласика // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. – С. 103–109.

2. Книш І. В. Екофілософія в сучасному науковому дискурсі // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2005. – С. 101–109.

3. Книш І. В. Теорія В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу: сучасні концептуальні виміри // Практична філософія. – 2005. – № 3. – С. 77–80.

4. Книш І. В. Становлення метабіоетики як сучасної етики науки та освіти // Філософські науки: Зб. наук. праць. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. – С. 122–128.

5. Книш І. В. Проблеми становлення сучасного освітнього дискурсу // Філософські науки: Зб. наук. праць. Вип. 2. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. – С. 134–146.

АНОТАЦІЯ

Книш І. В. Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.10 – філософія освіти. – Інститут вищої освіти АПН України. Київ, 2008.

У дисертації досліджено засади накопичення, систематизації та розвитку екологічного знання в докласичному, класичному та постнекласичному періодах розвитку наукового знання. У класичний період увага дослідників була зосереджена на об’єкті дослідження, а засоби діяльності залишалися поза увагою. Усе це відбувалося з позиції монологу людини по відношенню до природи. У некласичний період зароджується екологія як наука та формується уявлення про ноосферу, постає проблема “діалогу двох культур”. Вирішити це питання щодо розриву між гуманітарними та науками про природу може, на нашу думку, екологія, оскільки вона має подвійний статус природничого та гуманітарного знання. У постнекласичний період розвитку екологічного знання постала проблема перегляду методів пізнання, при якому не відбувалося б руйнації предмета дослідження. Для цього в наукове знання має вводитися етика відповідальності за діяльністю людини.

Однією з умов створення екологічного мислення, а в подальшому і ноосферного мислення, може стати екологізація освіти та виховання. Для цього в дослідженні проаналізовані підходи щодо розвитку поснекласичної освіти та виховання у світлі холістичної, тоталогічної та синергетичної концепцій, запропоновані підходи щодо екологізації освіти і виховання з урахуванням кордологічних ідей українського суспільства.

Ключові слова: постнекласика, екологічне знання, екологічна освіта, екологічне виховання, макроетика, холізм, тоталогія, синергетика, освітній дискурс, кордологізм.

АННОТАЦИЯ

Кныш И. В. Экологическое знание в современном образовательном дискурсе. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.10 – философия образования. – Институт высшего образования АПН Украины. Киев, 2008.

В диссертации исследованы основы накопления, систематизации и развития экологического знания в доклассическом, классическом и постнеклассическом периодах развития научного знания.

В классический период развития экологического знания основу наук о природе составляли законы механики. При этом разум был дистанцирован от вещей, которые познавались и детерминировались только лишь качествами и характеристиками исследуемых объектов. Внимание исследователей сосредотачивалось на объекте изучения, а способы деятельности не принимались во внимание. Всё это происходило как монолог человека по отношению к природе.

В неклассический период развития экологического знания зародилась сама экология как новое научное направление, а также формируется представление о ноосфере как сфере разума. В этот период развития экологического знания встаёт проблема “диалога двух культур”. На наш взгляд, решить вопрос о преодолении разрыва между гуманитарными науками и науками о природе может экология, так как она имеет двойной статус естественнонаучного и гуманитарного знания.

В постнеклассический период развития экологического знания становиться актуальной проблема пересмотра тактики познания, при котором не происходило бы разрушения предмета исследования. Для этого в научное знание вводится этика ответственности за деятельность человека. В этот период рассматриваются не только объекты природы, но и процессы в рамках системы “человек – мир”. Все процессы стали исследоваться с учётом взаимосвязей, что, в свою очередь, способствовало появлению нового мышления. Экологическая ситуация, которая сложилась в постнеклассический период развития науки характеризуется как катастрофическая и апокалиптическая. В этой связи одним из путей выхода из кризисной ситуации, на наш взгляд, может стать мышление, основанное на новой картине мира, которая включает в себя идеи коэволюции, историзма, экософии, экодеятельности.

Одним из условий выработки экологического мышления, а в дальнейшем и ноосферного мышления, может стать экологизация образования и воспитания. Для этого в исследовании проанализированы подходы, которые существуют в постнеклассической системе образования. Современная система образования требует внедрения новой модели, что обуславливает необходимость обращения внимания учёных к достижениям в сфере образования, философии и экологии. Зарубежные исследователи в области образования выделяют несколько течений, которые существуют в постнекласической системе образования. Представители прагматизма и реализма отдают предпочтение изучению наук о природе, представители идеализма, энциклопедизма, эссенциализма и экзистенциализма отдают предпочтение изучению гуманитарных дисциплин. Объединить этот разрыв между гуманитарными науками и науками о природе предлагают отечественные и российские учёные. Холистическая концепция доказывает, что экологическое образование может быть основано на принципе “опережающего развития”. Холизм настаивает на преобразовании человека из случайного и отстранённого наблюдателя в необходимого и существенного активного деятеля. Тоталлогическая концепция утверждает, что постнеклассическое образование должно сформировать человека, который бы мог отвечать за свои поступки, понимая при этом, что мир и человек – одно целое.

Сторонники синергетической концепции считают, что её внедрение в образование может создать новую методологию понимания конструктивных принципов экологизации образования и воспитания.

В постнеклассический период развития экологического знания возникает проблема пересмотра методов познания, при котором не происходит разрушения предмета исследования. Для этого в научное знание вводится этика ответственности за действия человека.

Что же касается решения экологических проблем в Украине, то для украинской нации характерным является наличие специфических черт экологического сознания – кордологизм в отличие от западной мировоззренческой парадигмы рационализма. Поэтому в постнеклассическом периоде развития екологического знания и образования основополагающим принципом становится кордологизм, как определённый синтез эмоционального и рационального который основывается на украинской ментальности и экофильности украинского народа. Следовательно возникает потребность расширения сферы экологического образования и воспитания, при которых будет задействована эмоциональная сфера учеников не только на дошкольном, школьном уровне, но и на уровне высших учебных заведений.

Таким образом, учитывая этнокультурный компонент, современное экологическое образование должно базироваться на таких методологических принципах: инактивированное познание и интеграция знаний; мировоззренческий плюрализм; гуманистическая и моральная направленность; кордологизм.

Ключевые слова: постнеклассика, экологическое знание, экологическое образование, экологическое воспитание, макроэтика, холизм, тоталлогия, синергетика, образовательный дискурс, кордологизм.

SUMMARY

Knysh I. V. Ecology Studying in Contemporary Educational Discourse Manuscript.

The Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.10 – Phylosophy of Education. Institute of Higher Education Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.

The bases of accumulation, systematization and development of ecology studying in before classical, classical and post-non-classical periods of the development of scientific study are examined in the dissertation. The researches of classic period examined the object of investigation but the means of activity were beyond their attention. It was caused by monologue between the Man and the Nature. The ecology as a science and knowledge about noosphere were formed in non - classical period, the problem of the dialogue between two cultures also raised up. It is amphesized that ecology can solve the problem of gap between humanities and natural sciences because ecology has double nature of natural and humanities studying. The problem of reconsideration of studying methods appeared in the post-non-classical period of development of ecology studying. For this purpose the ethics of responsibility for human activity was introduced in scientific studying.

Ecologization of education can become the one of the condition of creating ecological thinking and further noosphere thinking. That’s why approaches to post-non-classical education and education in form of holistic, totallogic and synergetic conceptions have been analyzed in research. The approaches to ecologization of education concerning cordological ideas of Ukrainian society have been suggested.

Key words: post-non-classics, ecology studying, ecology education, macroethics, holism, totallogy, synergetics, educational discourse, cordologism.