Президент України і виконавча влада

ПЛАН

 

Вступ

1.   Конституція про Президента України і виконавчу владу.

2.   Розмежування компетенцій Президента України та Кабінету Міністрів України.

2.1.     Кадрові зміни.

2.2.     Зміни в організаційних повноваженнях.

3.   Оптимізація взаємодії інститутів Президента України, Прем’єр-міністра України у рамках парламентсько-президентської форми правління в Україні.

5. Висновки

6. Список використаної літератури.

ВСТУП

Як відомо в Україні з 1.01.2006 р. розпочалося впровадження реформ, результатом яких має бути встановлення парламентсько-президентської форми правління. У парламентській системі державного правління, яка передбачає наявність посади президента, останній є конституційним главою держави. Це означає, що уряд і його діяльність практично виведені із сфери впливу президента. І хоча формально Президент, згідно з конституцією, наділений такими важливими повноваженнями, як призначення глави уряду, об‘явою про розпуск парламенту і призначення дати чергових або позачергових парламентських виборів, а також представництво держави у сфері міжнародних відносин, але фактично всі ці й інші повноваження він повинен здійснювати тільки за згодою глави уряду, який ще й до того відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. В такому випадку главою виконавчої влади є прем‘єр-міністр (як у ФРН та Австрії - канцлер), який має необхідні повноваження для здійснення урядової політики. Президент в умовах парламентської системи правління не відповідає за дії уряду і залишається надпартійною фігурою, гарантом правопорядку, уособленням непорушного конституційного ладу.

Отже, однією з найважливіших проблем української юридичної науки, на сучасному етапі є теоретичне забезпечення здійснення державно-правової реформи. Підготовка i проведення цієї реформи органічно пов'язана з Конституцією України. Йдеться про максимальне використання наявного в ній потенціалу та водночас в необхiдностi вдосконалення конституційного фундаменту реформи через внесення змін до основного закону держави.

1. Конституція України про Президента і виконавчу владу

Сприйняття Україною загальновизнаних демократичних спо­собів управління суспільним життям зумовило засну­вання поста Президента України. У зв'язку з цим Верховна Рада 25 червня 1991 р. ухвалила за доцільне заснувати пост Президен­та до прийняття нової Конституції. А невдовзі були прийняті відповідні закони з цього приводу, зокрема: «Про заснування поста Президента України і внесення змін і доповнень до Консти­туції УССР» від 5 липня 1991 р., та «Про Президента України» від 5 липня 1991 р., «Про вибори Президента України» від 5 липня 1991 р.

З часу заснування інституту президентства в Україні статус Президента України зазнав суттєвих змін. Так, згідно з Законом «Про заснування поста Президента...» він оголошу­вався «найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади».

Згідно з Законом «Про внесення змін і доповнень до Консти­туції» від 14 лютого 1992 р. Президент України оголошувався «главою держави і главою виконавчої влади України».

Згідно зі ст. 19 Конституційного Договору Президент визнавав­ся «главою держави і главою державної виконавчої влади України».

А згідно зі ст. 102 чинної Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Якщо врахувати, що згідно зі ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, то до жодної з цих гілок влади Президент не належить. Цим підкреслюється, що він виконує інтегруючу функцію у процесі здійснення державної влади в цілому.

Що ж до функціонального статусу Президента України, визначеного Конституцією, то його функції органічно поєднані із функціями саме виконавчої влади.

Згідно з Конституцією України Президент України обирається громадянами України стро­ком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки поспіль.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду чи займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю тощо. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року його повноважень.

Новообраний Президент вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Згідно зі ст. 106 Конституції України визначені повноваження Президента, які є досить широкі та різнобічні [1], зокрема, він:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і пра­во­на­с­туп­ни­цтво України;

- бере участь у формуванні органів держави. Конституція встановлює різний порядок утворення таких органів та призна­чення їхніх керівників. В одних випадках це здійснює безпосе­редньо сам Президент, в інших - він діє - за згодою Верховної Ра­ди чи за поданням Прем'єр-міністра. Так, за згодою Верховної Ради Президент призначає Прем'єр-міністра, голову Антимонопольного комітету, Генерального прокурора, голову Фонду державного майна, голову Державного комітету телебачення і радіомовле­ння. За поданням Прем'єр-міністра Президент при­значає персональний склад Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повнова­ження на цих посадах. За поданням Прем'єр-міністра утворює, реорганізовує і ліквідовує міністерства та інші центральні орга­ни виконавчої влади. Призначає половину Ради Національного банку, третину Конститу­ційного Суду, утворює суди;

-   бере участь у законодавчому процесі та нормативному регу­люванні суспільних відносин шляхом реалізації законодавчої ініціативи, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето, видає укази і розпорядження, скасовує акти Кабінету Міністрів та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

-   представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво її зовнішньополітичною діяльністю, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших дер­жавах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

-  має право призначати всеукраїнський референдум, поза­чергові вибори до Верховної Ради, припиняти її повноваження;

-  є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил, призна­чає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил, очолює Раду національної безпеки і оборони України, вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни, приймає рішення про мобілізацію, введення воєнного та надзвичайного стану, оголошує у разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації;

-  присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги та класні чини, нагороджує державними нагородами, приймає рішення про прийняття до громадянства та його припинення, здійснює помилування тощо.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Достроково повноваження Президента припиняються у разі: відставки; неможливості виконувати їх за станом здоров'я; смерті; усунення з поста в порядку імпічменту при вчиненні ним державної зради або іншого злочину.

Згідно з Конституцією України до органів державної виконавчої влади України входять: Кабінет Міністрів, міністерства і відомства та місцеві державні адміністрації.

Найвищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністрів та інших органів виконавчої влади.

Він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Уряд перебуває у подвійному підпорядкуванні, оскільки згідно з Конституцією України він відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.

Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом обумов­люється тим, що саме Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра та припиняє його повноваження. За поданням Прем'єр-міністра Президент призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних ор­ганів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді реалізується шляхом затвердження Верховною Радою Дер­жавного бюджету України, організації контролю за його вико­нанням, схвалення Верховною Радою програм діяльності Кабінету Міністрів. Верховна Рада дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, контролює діяльність Кабінету Міністрів, має право розглядати і питання про відповідальність Кабінету Міністрів та приймати резолюції щодо недовіри йому тощо.

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Пер­ший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, а також міністри: аграрної політики, внутрішніх справ, екології та при­родних ресурсів, економіки та з питань європейської інтеграції, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтв, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і на­уки,
охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспор­ту, фінансів, юстиції.

Керує роботою Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр, який спрямовує її на виконання програм діяльності Кабінету Міністрів, схвалених Верховною Радою.

Прем'єр-міністр входить із поданням до Президента про ут­ворення, реорганізацію і ліквідацію міністерств та інших цент­ральних органів виконавчої влади.

Відставка Прем'єр-міністра має наслідком відставку всього Кабінету Міністрів.

Діяльність Кабінету Міністрів забезпечується Секре­таріатом, який очолює урядовий секретар, що призначається на посаду Кабінетом Міністрів за поданням Прем'єр-міністра.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені ст. 116 Конституції [1], згідно з якою він:

- забезпечує державний суверенітет і економічну самостій­ність України, здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики, виконання Конституції, інших законів та актів Президента України;

- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод; забезпе­чує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони приро­ди, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і забезпечує здійснення програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності;

-   розробляє проект закону про Державний бюджет України, забезпечує його виконання та подає Верховній Раді звіт про йо­го виконання;

-   здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України, боротьби зі злочинністю;

-   організовує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

-   спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр.

Кабінет Міністрів складає свої повноваження перед новооб­раним Президентом України.

Система органів виконавчої влади, побудована за принципом вертикалі, тобто підзвітності нижчестоящих органів вищестоящим.

Її складові:

-   вищий орган виконавчої влади; -   органи центральної виконавчої влади; -   місцеві державні адміністрації.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі цен­тральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.

Керівництво міністерством здійснює міністр, який як член Кабінету Міністрів особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики у сфері державного управління та програм Кабінету Міністрів з відповідних питань. Він здійснює управління у цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, що належать до його відання.

Державний комітет (державна служба) є центральним орга­ном виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування дер­жавної політики відповідним членам Кабінету Міністрів та за­безпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відан­ня. Державний комітет (службу) очолює його голови.

Зокрема, державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету, є комітети: архівів; будівництва, архітек­тури та житлової політики; по водному господарству; по зе­мельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; з енергозбережен­ня; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метро­логії та сертифікації; статистики; Вища атестаційна комісія; Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має особливі завдання та повноваження, щодо нього може вста­новлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників тощо.

Такими органами в Україні є: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з питань регуляторної політики та під­приємництва; Національна комісія регулювання електроенерге­тики; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна; Головне управління державної служби; Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.

Центральні органи виконавчої влади діють на основі поло­жень, які затверджує Президент.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його за­ступників призначає Президент за поданням Прем'єр-міністра, а припиняє їх повноваження Президент.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої тери­торіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, визначеному законодавством.

Призначення на посаду і звільнення з посади керівників те­риторіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює керівник центрального органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів у межах коштів, передбачених на утриман­ня органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади та здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові, регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Керівники цих органів призначаються на посади та звільня­ються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Згідно з Конституцією виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, діяльність яких регулюється Законом «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. (зі змінами і доповненнями) [1].

Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента і звільняються з посади Президентом.

Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом і Кабіне­том Міністрів та підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Актуальною проблемою в ході реформування є врегулювання повноважень між місцевими адміністраціями та обласними і районними радами. Так, якщо районна чи обласна рада передає частину своїх повноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.

Якщо ж районна чи обласна рада передає частину своїх по­вноважень відповідній місцевій адміністрації, то у цій частині адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Як­що ж таку недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент приймає рішення про його відставку.

Згідно зі ст. 119 Конституції місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують [1]: виконання Конституції та інших законів України; законність і правопорядок; додер­жання прав і свобод громадян; виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, національно-культурного розвитку національних меншин; підготовку та виконання обласних і районних бюджетів; звіт про їхнє виконання; взаємодію з органами місцевого самовря­дування тощо.

Голови місцевих державних адміністрацій у межах своєї ком­петенції видають розпорядження, які є обов'язковими для вико­нання на відповідній території всіма органами, підприємства­ми, установами і організаціями, посадовими особами та грома­дянами.

А керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій видають накази.