Утопічний соціалізм

1.2 Утопічний соціалізм

Становлення нового суспільства Сен-Сiмон уявляв як тривалий процес, що має розпочатися зі створення у Франції політичної партії промисловців. Це повинно прискорити появу таких партій і в країнах Європи, що забезпечить торжество нового суспільного устрою – промислової системи. В основі його вчення про нову промислову систему - погляд на суспільство як на особливий організм. Чим кращим є життя цього організму, тим краще почуваються його елементи.

Державну владу він розглядав як чинник організації суспільства. Вважав політику «наукою про виробництво», головне завдання уряду вбачав у створенні умов для розвитку виробництва, захисту його від безпорядків і різноманітних перепон. Цей принцип поширював і на суспільство, яке ще не стало «промисловою системою». В асоційованому суспiльствi державна Влада, на думку Сен-Сiмона, повинна бути замінена суспільним самоврядуванням. У такому суспільстві найважливiшi питання його буття вирішуватимуть не чиновні люди, а сили всього суспільного організму.

Ідея суспільного плану виробництва є визначальним аспектом вчення Сен-Сiмона, викликом анархії, властивої капіталізму на етапі його зародження що дає право вважати описаний ним новий суспільний устрій асоціацією.

Розцінюючи промислову систему як ефективний засіб подолання суспільних вад, гармонiзацiї суспільства, Сен-Сiмон основним джерелом добробуту, економічного зростання вважав органiзацiю машинного виробництва, централiзацiю управління промисловістю вiдповiдно до науково обґрунтованого плану. Тому «асоціація», як він її уявляв має бути об’єднанням промисловості, що можливе внаслідок централізації виробництва. У новому суспільстві все повинно підпорядковуватися промисловості й науковому прогресу, а політика як наука про суспільство має стати наукою про виробництво, сприяти розвитку всіх його видів. Це означає, що політика повинна дбати передусім про органiзацiю промисловості, основні принципи централізованого управління єдиним господарством, тобто бути наукою про управління. Здатність до управлінської діяльності, за його переконаннями залежить не від людини, а від її «позитивних здібностей». Люди рiвнi в тому сенсі, що кожен, незалежно від походження, може стати управлінцем. Водночас вони не можуть бути рівними, бо лише окремі з них мають дар до упралiння.

Проект справедливого суспільства передбачає можливість кожної людини працювати, збереження приватної власності вирішальну роль фабрикантів, купців i банкірів в управлiннi економічними процесами. Домінування в управлiннi наукових принципів повинно нейтралізувати одвiчну проблему управлінців i підлеглих, оскільки в ньому буде зжито суб’єктивізм. Нове адміністративне управління виходитиме з iнтересiв цілого, що забезпечуватиме процвітання суспільства i підтримку більшості громадян. У новому суспiльствi не буде більше управління людьми, а всі завдання керівництва ними полягатимуть в управлінні речами. Сукупна дія всіх цих чинників забезпечить довіру оскільки «справа управління буде зведена до нуля або майже до нуля».

У політичних аспектах проект органiзацiї майбутнього промислового ладу зберігав традиційну для тодішньої Франції спадкоємну королівську владу, яку повинні були доповнювати й урівноважувати кабінет мiнiстрiв i двопалатний парламент.

У багатьох творах Сен-Сiмона фігурують думки про освіченого монарха, можливість реформ зверху (внаслідок королівських декретів). Наприклад, у «Катехізисі промисловців» він наголошував, що пропоновані ним реформи не є ворожими королівській владі, навпаки, вони покликані принести королю більше спокою. На його сторінках було обґрунтовано необхідність «проголосити промисловий режим, промислову монархію», у межах якої між королем i палатами парламенту мала б працювати рада вчених, яка розробляла б наукові плани соціальних перетворень, i рада промисловців у складі найвидатніших представників промисловості й банківського капіталу, чиїм завданням були б розгляди прийнятих радою вчених проектів соціальних перетворень, складання проекту бюджету, після чого його можна було б надсилати на розгляд кабінету міністрів і парламентських палат.

Акт королівської влади, який закликає до управління країною «освічених промисловців» і вчених, а не дворян i духовенство, Сен-Сiмон вважав простим, раціональним і безкровним способом переходу від нерозумної феодально до нової, справедливої «промислової» системи, від системи «урядової» - до «адмiнiстративної», яка управляє виробництвом, а не людьми.

Як й iншi утопісти Сен-Сiмон вибудовував свої плани перебудови на засадах мирного вирішення усіх проблем, рішуче заперечуючи революційне насильство, класову боротьбу. Головним засобом суспільних перетворень вважав проповідь нової моралі. Дбаючи про цілісність своєї території, він в останні роки життя головну увагу приділяв духовним аспектам. Оскільки, за його спостереженнями людство поріднилося з ідеєю Бога, Сен-Сiмон намагався пристосувати релiгiю до потреб свого вчення саме в координатах моральних проблем. Водночас він наголошував, що досягнення науки , мистецтва, моралі змушують її до подальшого розвитку. Оновлена в його процесі релігія («нове християнство») повинна сприяти зміцненню «промислової системи», об’єднуючи людей, «змушуючи ставитися один до одного по-братськи», дбати про «поліпшення морального та фізичного становища найбільшого класу». Все це має забезпечити розквіт суспільства загалом. Концепція «нового християнства» не була запереченням традиційного світосприйняття, Сен-Сiмон лише намагався використати для пропаганди й реалізації свого вчення.