Навигация
Особливості політичного центризму на українському грунті
62892
знака
1
таблица
0
изображений
2.1. Особливості політичного центризму на українському грунті
Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувалося в «екстремальних» умовах. Поглиблення економічної кризи, соціальна напруженість і зневіра у можливості демократичних структур ефективно розв’язувати гострі соціальні проблеми, крах суспільних ідеалів – все це негативно позначається на реальному статусі та впливовості політичних партій. Більшість політичних партій поки що не стали міцними організаціями, здатними відобразити корінні інтереси різних верств і прошарків суспільства. Вони не спроможні вести за собою маси, визначити соціальну базу й зробити свою діяльність соціально адресною.
У цьому процесі «жертвами» стають передусім політичні партії центристської орієнтації, які розраховують на середні верстви суспільства. Дискусійність щодо проблеми соціальної бази взагалі знімається за умови її екстраполяції на український соціально-політичний ґрунт. По-перше, тому, що наявність в українському соціумі середнього класу як такого перебуває під великим питанням, а його «формування» здійснюється надто повільними темпами. По-друге, українське суспільство на сьогодні є надто аморфним у стратифікаційному плані, і якщо в західних країнах середній клас охоплює 2/3 суспільства, тобто абсолютну більшість, то в Україні така більшість представлена збіднілим населенням, що перебуває в стані апатії та песимістичних настроїв і зневірилось у здатності політиків знайти спільну мову щодо подолання існуючої кризи. По-третє, нерозвинутість громадянського суспільства, яке є важливою передумовою демократії, як зрештою і центризму; низький рівень політичної культури тощо [14].
Проблема в тому, що й донині абсолютна більшість наших громадян не бере активної участі у вирішенні суспільно-політичних проблем. Першочергова роль у залученні людини до політичної діяльності належить політичним партіям і громадським організаціям. Однак в українських умовах складається парадоксальна ситуація - за наявності 140 політичних партій (станом на 2007 р.) сумарний відсоток громадян, які є їх членами, по відношенню до безпартійних залишається низьким [15].
Серед основних причин подібного стану речей можна назвати такі:
- абсолютна більшість політичних партій формувалася "зверху" і у зв'язку з цим не в змозі репрезентувати реальні інтереси широких верств населення;
- невідповідність між проголошуваними ідеологічними постулатами та їх фактичною реалізацією, що, зрештою, призводить до нівеляції перших;
- непослідовність у дотриманні партіями своїх передвиборних обіцянок;
- замкненість партійних еліт і невиконання ними функції політичного рекрутування (призначення, наприклад, на керівні посади у партії звичайними партійцями відбувається аж ніяк не за принципом активності й професіоналізму);
- низька якість парламентської роботи й негативний імідж парламенту накладають відповідний відбиток і на партії, що забезпечують представництво принаймні половини складу депутатського корпусу;
- фрагментарність партійної роботи й відсутність перспективних програм суспільного розвитку;
- розмитість ціннісних орієнтирів та шляхів їх досягнення;
- використання партіями (в першу чергу «опозиційними») широких верств населення в «провальних» акціях, що сприяє формуванню в суспільній свідомості стереотипу нездатності виконувати покладені на них функції;
- поява багатьох нових партій і блоків напередодні передвиборчих перегонів, що справляє враження, ніби організатори цих акцій керуються лише прагненням здобути владу за будь-яку ціну.
Саме з огляду на зазначені проблеми питання щодо соціальної бази взагалі будь-якої політичної сили як репрезентанта тієї чи іншої ціннісної системи серед українського політикуму стає риторичним. За таких обставин в Україні будь-яка політична партія чи блок матиме найширшу суспільну підтримку в разі вирішення зазначених вище проблем [16].
Тривалий час у середовищі аналітиків панувала думка, що найбільший потенціал у даному контексті належить соціал-демократам. Підстави для цього були досить переконливі: чітко визначена лівоцентристська позиція, що знаходить свій вираз у конкретизованій політичній ідеології та доктрині, науково сформульованих і обґрунтованих цінностях, які наділені конкретним смислом і мають економічне підґгрунтя (що підтверджує позитивний історичний досвід багатьох сучасних розвинутих країн), – саме цього завжди були позбавлені правоцентристи; власне оригінальне бачення майбутнього розвитку суспільства [17].
Перехідний етап економічних відносин лише посилює неструктурованість українського суспільства, надає йому рис маргінальності та нестабільності. Звідси випливає і та внутрішня нестійкість, залежність від різних фракцій та груп всередині партії, що приводить до чисельних розколів. Доки в Україні буде зберігатися така ситуаці, більшість українських партій, які ідеологічно орієнтовані на інтереси усталених соціальних верств, притамнних суспільству з ринковою економікою, приречені на роль лоцманів від політики, що закладають політичні орієнтири майбутнього [18].
Саме за наявності центризму з'являється можливість вести мову про відповідальність того чи іншого органу за ті чи інші невдачі або успіхи державної політики. Але оскільки політичний центризм, у свою чергу, є вкрай необхідною передумовою створення подібного центру, ми й маємо змогу спостерігати певну обмеженість українського парламенту як вищого законодавчого органу в процесі прийняття нагальних політичних рішень. Тому, наприклад, і в політичних системах західних країн зміна правлячої партії або коаліції політичних сил біля керма держави призводить не до паралічу управлінського механізму країни, а лише до певної корекції його курсу [19].
Проблема, на наш погляд, полягає ось у чому. Ослаблення судової гілки влади, що здійснює контроль за дотриманням легітимного порядку, в разі втрати парламентом здатності приймати життєво необхідні рішення призводить до зміщення умовного центру, про який йшлося вище, зі свого автохтонного місця за межі законодавчої сфери. Однак потреба в тому, аби парламент відігравав відповідну роль у згаданому умовному центрі, не зникає, оскільки державне управління є по суті процесом прийняття рішень та організації їх виконання саме в межах існуючого правового поля. Таким чином, ліквідація відповідального або ж, іншими словами, ініціативного ядра ухвалення рішень і формування на його місці вакууму власне в самому парламенті сприяє появі представників так званого «псевдоцентризму», один із його різновидів можна визначити як сукупність політичних сил, що формально представляють інтереси неформального центру ініціації та прийняття політичних рішень.
Екстраполяція даного висновку на політичну ситуацію в Українні виявляє суттєву небезпеку наявності, так би мовити, умовної більшості у Верховній Раді, яка радше репрезентує, а не ухвалює свої рішення як рішення реального центру. Істинний центрист не орієнтується на владу, а сам у певному розумінні її уособлює.
Ця небезпека значною мірою має відносний характер, оскільки незважаючи на трансформацію вітчизняної політичної системи від командно-адміністративного типу до демократичного, зберігається природна спадковість процесу державного управління, що унеможливлює швидкі зміни в концентрації владних повноважень і відповідне зміщення центру прийняття політичних рішень на його автохтонне місце. Проте, з іншого боку, сам процес демократизації має внутрішні механізми саморозвитку, розгортання якого з часом приведе до встановлення необхідного інституціонального балансу [20].
У даному контексті необхідно також зазначити, що авторитарний централізм, характерний для вітчизняної політичної практики, не слід ототожнювати з політичним центризмом, оскільки певну схожість між ними можна простежити лише стосовно форми, а не змісту. Так, наприклад, авторитарний централізм здебільшого спирається на примусову уніфікацію формально існуючих розбіжностей у поглядах, думках, баченні перспектив подальшого розвитку суспільства та відповідне прийняття політичного рішення, що не виходить за рамки стратегічної лінії правлячої еліти. Що ж до політичного центризму, то він функціонує на засадах узгодження реальних суперечностей та вироблення компромісного політичного рішення, що відображає інтереси не лише правлячої еліти, а й інших учасників політичного процесу [21].
Досвід становлення політичних систем західних країн переконливо доводить, що центризм є результатом гармонійної модернізації всіх сфер суспільно-політичного життя. В Україні ж модернізація набуває вигляду навздогінної, головним суб′єктом якої виступає держава. Саме держава «згори» ініціює принципи, що мають бути засвоєні суспільством і саме це є головною перешкодою успіху реформ. Тому будь-які спроби непослідовного впровадження пріоритетів центризму заздалегідь приречені на провал. Ідеться про те, що реалізація, наприклад, системи цінностей політичного центризму при використанні нецентристських засобів і методів політичної боротьби є неможливою, як неможливими видаються і спроби проведення центристської політики в умовах відсуності збалансованої демократичної політичної системи [22].
Отже, постає питання: чи маємо ми сьогодні в Україні політичну силу, яка була б здатною забезпечити здійснення такої політики? Мова йде про створення правлячої партії або коаліції партій. Слід наголосити, що саме правлячої партії (коаліції), а не партії влади, яка створюється державною бюрократією для подовження строку перебування при владі. Правляча партія грунтується в своїй діяльності на принципах політичного центризму, адже її завдання - узгодити, примирити усіх учасників політичного процесу, створити умови та програму дій, які б влаштовували, захищали інтереси всіх верств населення. Очевидно, що створення цієї програми можливо тільки на засадах політичного центризму. Тому практична реалізація центризму в Україні полягає саме у здійсненні такого переходу – від функціонування партій влади до створення правлячої партії чи коаліції.
Можна зробити висновки, що основними особливостями розвитку центризму в Україні є: по-перше, дискусійність щодо визначення соціальної бази центристських партій та об’єднань, адже нерозвиненість громадянського суспільства та маргінальністі і нестабільність суспільства гальмують процес виникнення середнього класу; по-друге, неможливість партій політичного «центру» створити в парламенті саме такий центр, адже ми можемо спостерігати певну обмеженість в Верховної Ради як вищого законодавчого органа в прийнятті нагальних політичних рішень; по-третє, наявність так званого «псевдоцентризму», як сукупності політичних сил, що формально представляють плітичні інтереси неформального центру, тобто наявності у Верховній Раді умовної більшості, яка радше репрезентує, а не ухвалює свої рішення як рішення реального центру; по-четверте, необхідність послідовного впровадження пріоритетів центризму, розмежування та регламентація діяльності більшості та меншості та ін.
Похожие работы
... політичний лідер думає тоді, коли він вже досяг її. А це, у свою чергу, призводить до серйозних невдач, помилок, прорахунків. Винятковий інтерес у теоретико-практичному плані становить класифікація, визначення особливостей політичної еліти в сучасній Україні. Багато авторів, зокрема В. Полохало, доводять, що в сучасній Україні треба вести мову не про еліту, а про так звану псевдоеліту як явище, ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
... в партійній політиці октябристів пройшла практично непоміченою, утворивши тільки дві секції партії і промонархічну агітацію. Розділ ІІІ Консервативні партії та політичні організації Бессарабії на початку ХХ ст. 3.1 Центристська партія В цей же період на політичній арені утвердилась Центристська партія, одна з державних партій яка підтримувалась партією «справжніх росіян». Основою нової ...
... відношенні відбулося в Англії. Розвиток парламенту в Англії зробило свій вплив на політичний розвиток у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та інших державах; і як політичні установи, так і політичні програми та теорії політичних партій Англії впливали на континентальні народи дуже значно. Становлення перших політичних протопартій і партій збігається за часом з виникненням ідеї національної ...
0 комментариев