Типи і стилі політичного лідерства

23508
знаков
0
таблиц
1
изображение

2.         Типи і стилі політичного лідерства

 

У наш час політичне лідерство є актуальною проблемою і має особливе значення в житті суспільства. Політичні лідери й політичні еліти справді є найпомітнішими суб'єктами соціально-політичного життя, що викликають загальний інтерес. Це призводить до того, що самих себе, свою участь у політичному житті держави ми часто розглядаємо крізь призму нашої орієнтації на того чи іншого політичного лідера, з яким пов'язуємо наші інтереси та перспективи.

“Лідерство. Окрім політології, проблему лідерства досліджують такі науки, як психологія, соціологія, теорія менеджменту й маркетингу. Кожна з них має свій предмет, але всі вони виходять з того, що лідерство являє собою одне з найпоширеніших явищ суспільного життя та один з найважливіших факторів, що визначає поведінку й мислення кожного з нас. Серед різних видів лідерства політичне лідерство посідає найважливіше місце.

Політичне лідерство — тип політичної взаємодії, один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи, виконуючи роль лідера, об'єднує і спрямовує дії всієї групи, яка приймає й підтримує його дії з метою організації на спільну діяльність та її здійснення.

Політичні лідери — найбільш визнаний, найбільш універсальний елемент політичного життя ознак і суттєвих характеристик, що викликає загальний інтерес. До провідних політичного лідера можна віднести:

• наявність власної політичної програми або новаторської стратегії і тактики, які він розробив сам і які висуваються від його імені;

• уміння висловлювати, відстоювати погляди й інтереси тієї чи іншої соціальної (етнічної) групи.” [№2]

У сучасних наукових, політологічних підходах функціонують різні критерії класифікації лідерства.

За мірою впливу на суспільство лідери поділяються: на реальних («лідери-герої»); на менеджерів, які не мають яскраво вираженого впливу на перебіг подій у суспільстві.

З огляду на психологічні риси і типи поведінки лідери поділяються:

1)         щодо ставлення до власного впливу й можливостей (лідер-ідеолог і лідер-прагматик);

2)         відносно своїх прихильників — лідер-харизматик (формує волю виборців) і лі-дер-представник (виражає волю тих, хто його висунув);

3)         стосовно супротивників — лідер-угодовець (залагоджує конфлікти, обминає гострі кути) і лідер-фанатик (бажає загострити конфлікт або знищити супротивника);

4)         за способом оцінки здібностей — відкритий лідер та лідер-догматик.

Вищеназвані чотири дихотомії «чистих» лідерів визначив Є. Вятр. Вони, на його думку, виявляються в різних комбінаціях.

У марксизмі лідерів поділяють: на правлячих та опозиційних; буржуазних і пролетарських; кризових і рутинних.

Залежно від стилю керівництва і політичної системи, де діє лідер, вирізняють: диктаторський тип лідера, який прагне досягти своєї мети, спираючись на страх покарання; демократичний тип лідера, що спирається не лише на свої якості та авторитет, а й підтримує дух співробітництва, співучасті в обговоренні питань; автократичний тип лідера, котрий повинен мати високі професійні та особисті якості, аби перемагати опонентів.

Виокремлюють і ще плутократичний тип лідера (часто це лідери «тіньової» економіки). Досить поширеним є визначення лідера-популіста, який спирається на популярні сьогоденні бажання, проблеми, пропонує прості й найбільш загальноприйняті (на рівні розуміння мас) способи виходу з негативних ситуацій, що склалися. Лідер-професіонал розглядається як лідер постіндустріального суспільства. Повага й довіра до нього базуються на його компетентності, особистій поведінці, ставлення виборців до нього. Лідер-професіонал повинен відповідати певним вимогам, а саме: вміти визначати пріоритетні цілі, давати науковий аналіз певної проблеми, будувати ієрархію проблем та визначати способи їхнього вирішення.

М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє три типи лідерів - традиційний, раціонально-легальний і харизматичний.

В основі традиційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу.

Раціонально-легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством обмежуються законодавством і контролюються виборцями..

Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію.

Серед перерахованих трьох типів політичного лідерства найбільший інтерес становить харизматичне лідерство — вихідне для розуміння феномена політичного лідерства. «Харизма» означає милість, благодать, виняткову обдарованість. Видатні політики, як стверджує Вебер, мали магічні здібності, пророчий дар, особливу силу слова й духу. Для харизматичного лідерства характерна фанатична відданість послідовників лідерові. Лідерство в такому разі має суто особистісний характер.

Харизматичне лідерство стає можливим за наявності таких умов, як відсутність у країні розвинутих парламентських структур, як це було в СРСР, або їх глибока криза, як це було в Італії, Німеччині напередодні приходу до влади фашистських партій, а також у Фракції напередодні приходу до влади де Голя в 1958 році.

Спонукальним мотивом до передачі влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами населення, а також значною частиною правлячої еліти нездатності існуючих у країні представницьких інститутів консолідувати населення навколо тієї чи іншої мети суспільного розвитку. Це викликає потребу в різкому посиленні впливу органів виконавчої влади, у пошуку політичного» діяча — месії, здатного вивести країну з політичної кризи, що затяглася.

У свою чергу, для того щоб стати харизматичним лідером, політичний діяч повинен мати особливі психофізіологічні якості:

• яскраво виражений вольовий характер;

• цілеспрямованість;

• здатність справляти сильну сугестивну (впливову) дію на великі групи людей;

• уміння вселяти в людей упевненість у собі, сподівання на успішне завершення справи;

• здатність вловлювати настрої мас;

• уміння акумулювати й висловлювати загальну волю.

Як правило, харизматичне лідерство відрізняється авторитарними методами політичного керівництва розвитком країни, жорстким політичним курсом, що все-таки, зазвичай, на якийсь період знаходить підтримку серед широких мас населення, незважаючи на всю «недемократичність» такої ситуації.

За всю історію людської цивілізації існувало кілька десятків харизматичних лідерів. У стародавньому світі харизматичний ореол мали Лікург, О.Македонський, Г. Ю. Цезар. В епоху середніх віків і нового часу — Чингіс-хан, Ж. д 'Арк, Іван Грозний, Б. Хмельницький, Катерина II, Петро Перший, Наполеон, Бісмарк. У XX ст. харизматичними лідерами були Ленін, Сталін, Гітлер, Муссоліні, У. Черчілль, де Гопь, Мао Цзедун, Г. А. Насер, Хомейні, Кім Ір Сен, І. Ганді, М. Тетчер. У наш час харизматичний ореол мають Я. Арафат, Ф. Кастро, М. Каддафі.

У залежності від того, яким способам зміни політичної та соціальної дійсності віддають перевагу лідери, їх поділяють на реформаторів, революціонерів і консерваторів.

Лідер-реформатор обирає еволюційний шлях зміни дійсності, прагне зберегти здобутки минулого, опирається на традиції.

Лідер-революціонер заперечує існуючі у суспільстві базові цінності й орієнтується на створення принципово нової суспільної системи. "Архитиповим" революційним політичним лідером називають Карла Маркса.

Лідер-консерватор вважає, що існуючий суспільний лад є найраціональнішим, і його він прагне зберегти й зміцнити.

У сучасній західній політології поширений «функціонально-рольовий підхід» до вивчення проблеми політичного лідера. Так, група політологів США під керівництвом М. Херманн висунула типологію політичного лідерства, що набула значної популярності:

1) прапороносець (або велика людина) — лідера-прапороносця відрізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, «мрія», здатна захопити маси. Яскравими представниками такого типу лідерства були Ленін, Мартін Лютер Кінг, Хомейні;

2) служитель — лідер-служитель завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців у цілому, орієнтується на їхню думку і діє від їхнього імені;

3) торговець — для лідера-торговця характерне вміння привабливо подати свої ідеї і плани, запевнити громадян у їх перевазі, примусити «купити» ці ідеї, а також залучити маси до їх здійснення;

4) пожежник — лідер-пожежник орієнтується на найбільш актуальні й пекучі суспільні проблеми, нагальні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.

У реальному житті ці чотири ідеальні образи лідерства зазвичай не зустрічаються в чистому вигляді, а поєднуються в політичних діячів у різних пропорціях.

Є й інші типології політичних лідерів. Так, вони поділяються на правлячих і опозиційних; великих і дрібних; кризових і рутинних; «натхненників» — ініціаторів соціального руху — і «виконавців» — продовжувачів розпочатої справи; конформістів — «пливуть за течією» — і нонконформістів — тих, хто йде «проти течії», долаючи інерцію й опір. Щодо політичного режиму й форми державного правління політичні лідери можуть бути такими, що обираються; такими, що призначаються; спадковими.

Роль політичних лідерів є особливо великою в переломні періоди історії коли потрібно швидко приймати рішення, правильно розуміти конкретні завдання, що стоять перед суспільством і державою.

Окрім основних типів політичного лідерства вчені-політологи виділяють також стилі політичного лідерства. За стилем розрізняються авторитарне й демократичне політичне лідерство.

Авторитарний стиль базується на наявності у певного політичного діяча неподільної влади над групою, масою, народом, щодо яких він, по суті, виступає воєначальником. Він передбачає єдиноосібний спрямовуючий вплив, що базується на загрозі застосування сили. Лідери авторитарного стилю можуть стати лідерами в більшості випадків лише за умови, що вони спочатку обіймають керівну посаду, а потім досягають загального визнання. Такі лідери зацікавлені у створенні командно-адміністративної системи, вони схильні до демагогії і докладають максимум зусиль до формування в народі тоталітарної свідомості.

Демократичний стиль лідерства відрізняє тих політичних діячів, які спочатку завойовують загальне визнання, а вже потім обіймають важливі посади в політичному керівництві країни. Вони приходять до влади «ніби на плечах» виборців і відчувають свою залежність від їхньої реакції на свою діяльність. Такого роду лідери і вважаються народними. Вони зацікавлені в політичній активності народу і здатні стати рушійною силою демократизації суспільного життя.


3.         Функції політичних лідерів

 

Функції, що виконують політичні лідери, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, і тією ситуацією (економічною і політичною), в якій їм доводиться діяти. В умовах надзвичайної ситуації, що складається в країні, для політичного лідера важливими є три такі функції:

• аналітична або функція постановки діагнозу, тобто глибокий і всебічний аналіз причин ситуації, що склалась, вивчення суперечності об'єктивних і суб'єктивних факторів і реалій;

• функція розробки програми дій. У її виконанні велику роль відіграють особистісні якості політичного лідера, його рішучість, енергія, розум, інтуїція, сміливість, здатність брати на себе велику відповідальність;

• функція мобілізації країни на виконання прийнятої програми. Тут багато залежить від уміння і здібностей політичного лідера увійти в контакт з широкими масами, переконувати, надихати, привернути на свій бік тих, хто не визначився.

В умовах відносної стабільності суспільства коло функцій політичного лідера суттєво розширюється і вимагає новаторську, комунікативну, організаторську, координаційну, інтегративну функції.


Взаємозв'язок між функціями та рисами, які повинні мати політичні лідери виконуючи їх.

 

 


Информация о работе «Політичне лідерство»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 23508
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
62347
0
0

... одержати нові джерела надходження рабів, а декласовані елементи грецького суспільства – знайти можливість прогодуватися, перебуваючи у найманому війську, очолюваному авторитетним полководцем. Цілісне уявлення про політичне лідерство в Україні (його генезис і динаміку) формується і шляхом дослідження політичних теорій та практик, і вивченням сукупності цивілізаційних та культурних чинників. Свого ...

Скачать
27961
0
0

... ій відзначалися надзвичайною обмеженістю. Як стверджував П. Струве, маючи на увазі В.Леніна вожаком стають не тому що він особистість, а саме тому, що він “ неособистість”. Концепція політичного лідерства У сучасній світовій політологічній думці склалося кілька концепцій витлумачення сутності політичного лідерства. Однією із самих популярних упродовж тривалого часу залишається “ теорія рис”. ...

Скачать
38409
0
0

... політичного устрою. Йдеться про лідерів демократичних режимів i різних пiдвидiв авторитарних — від олiгархiчних до воєнних, тоталітарних, диктаторських. Політичний досвід розрізняє лiдерiв за методами здійснення влади як демократів i диктаторів. Останній тип лідерства властивий авторитарним режимам. Як зазначав Р. Мiхельс, диктаторство вождів випливає не тільки з ганебної жадоби панування i ...

Скачать
24436
0
0

... За Г. Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. У такому розумінні лідер виступає рушійною силою соціалізації особи. Марксисти розглядають політичне лідерство в контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену, не претендуючи на особисті досягнення, а у випадку ...

0 комментариев


Наверх