Загальні відомості про синдром емоційного вигорання
Діагностика
Робота психолога
Проблема професійних деструкцій в розвитку психолога
Психологи як потенційна жертва синдрому емоційного вигорання
Профілактика синдрому емоційного вигорання
ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛНОСТІ ПСИХОЛОГА НА РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
При проведенні опитування було використано методи анкетування та тестування
Отримані результати та їх вплив
Навигация
Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога
Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога
82995
знаков
1
таблица
0
изображений
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені І. Франка
Філософський факультет
Кафедра психології
Курсова робота
«Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога»
Виконала студентка IV курсу
психологічного відділення
філософського факультету
Стасюк Марія Миколаївна
Науковий керівник:
доцент кафедри психології
Католик Галина Вікторівні
Львів 2007
ВСТУП
Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивчені професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників та ін.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.
Саме тому зараз багато зусиль науковців спрямовано на дослідження взаємодії між людьми, виявлення впливу професійних факторів на особистість, зокрема на деформацію особистості. У зарубіжній та вітчизняній літературі можна зустріти багато досліджень феномену емоційного вигорання. Детально досліджені з точки зору потенційного розвитку даного феномену такі професії: персонал лікарень, як лікарі, так і медичні сестри; педагоги, соціальні працівники. Дослідження власне психологів зустрічаються значно рідше. Саме тому у цій праці досліджуваними виступають психологи, які, зазвичай, залишаються «за кадром».
Метою даної роботи є виявити, наскільки впливає робота з людьми на формування та розвиток емоційного вигорання у психологів.
Завдання:
· вивчити структуру синдрому емоційного вигорання, яка притаманна психологам;
· з’ясувати зв’язок між розвитком емоційного вигорання та рисами особистості;
· порівняти особливості формування та розвитку емоційного вигорання у психологів та механіків – працівників СТО.
Об’єктом дослідження виступає формування та розвиток синдрому емоційного вигорання.
Предмет дослідження: вплив практичної діяльності на формування і розвиток емоційного вигорання психологів.
Гіпотези:
o Припустимо, що інтернали менше схильні о синдрому емоційного вигорання.
o Припустимо, що у екстравертів менше виявляється синдром емоційного вигорання, ніж у інтровертів.
o Припустимо, що синдром емоційного вигорання більше притаманний психологам, ніж механікам.
Дана робота складається з двох розділів. Перший з них має назву: «Емоційне вигорання і робота психолога», де проводиться аналіз праць вітчизняних та зарубіжних авторів, які займалися дослідженням цієї проблеми. Основними працями, на які опиралися при вивченні даної проблеми є Бойко В. В. «Синдром эмоционального выгорания в профессиональном общении» і Рогинская Т.И. «Синдром выгорания в социальных профессиях».
У другому розділі описано власне дослідження, а також аналіз та інтерпретація отриманих результатів
1. ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ І РОБОТА ПСИХОЛОГА
1.1 Синдром емоційного вигорання: погляд на проблему
Ще 1970-ті роки ХХ століття було виведено поняття «синдром емоційного вигорання». Перш за все це поняття характерно для представників професій типу «людина – людина», які змушені постійно спілкуватися з іншими людьми, при чому не за власним вибором.
Декілька десятиліть назад К. Маслач дала різке формулювання: «Згорання – плата за співчуття». Звідси і пішла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому «я», приділяти більше уваги своєму внутрішньому світу, не ставати рабом своїх обов’язків, усіляко уникати моногонії, не шукати у роботі порятунку від власних проблем, на кінець (і це беззаперечно) – просто спокійно виспатися.
Г.Л. Станкевич зауважує, що саме через високі вимоги, які ставляться до комунікативної компетентності психолога, а також через труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування, виникає проблеми особистісної захищеності психолога – одне із актуальних питань професійної екології. Можливо, саме застереження, які виникають у зв’язку з цим, змушують психотерапевтів триматися за панцир свого професіоналізму, що дозволяє йому залишатися закритим і відгородженим у взаємодії з пацієнтом. Але нічого так не оголює, як прагнення бути закритим. Саме в професійній закритості ховається загроза дисоціативності переживань, яка може служити деформуючим фактором у нашій професії. Ігнорування власних невирішених проблем живить міф про те, компетентні психотерапевти можуть і повинні ефективно працювати з будь-якими пацієнтами в будь-який час і при будь-яких обставинах.
Синдром емоційного вигорання описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний стан здорових людей , які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні професійної допомоги. Соціальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття у відношенні до клієнтів чи пацієнтів. Спершу під поняттям синдром емоційного вигорання розуміли стан виснаження з почуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов’язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносили його до стану перед хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».
Як пише ряд авторів, існує дуже багато визначень «burnout», але Фроуденбергер говорить, що професійне вигорання «є виснаженням енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги, коли вони почувають себе перевантаженими проблемами інших людей.» Як він стверджує, тут виникає цинічна установка: «Навіщо хвилюватися? Це немає ніякого значення». Коли працівник вигоряє з будь-якої причини, він стає неефективним у своїх цілях і діях. Вигорання – це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може повноцінно функціонувати. Люди не можуть діяти адекватно, якщо вони ніколи не виходять за рамки своєї професійної ролі.
Маслач підкреслює, що вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудоту, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».
Вітчизняні дослідники (Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А.) розглядають синдром емоційного вигорання як стан «професійної деформації». Автори вказують, що симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина – людина», тобто у тих, хто через професійні обов’язки змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми. Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які наділені владою, що важко контролюється і важко обмежується. Дану точку зору підтримують А.Р. Конечний і М. Боухал, на думку яких, професійна деформація (вигорання) поступово розвивається із професійної адаптації. На прикладі медичних працівників вони прослідковують динаміку даного феномену. Певний ступінь адаптації першопочатково природний для медичного працівника. Сильне сприйняття страждань іншої людини на початку професійної діяльності, з часом, як правило притупляється. Автори дивляться на вигорання з точки зору однієї певної професії, в той же час, підкреслюють те, що «професія ризику» обов’язково повинна належати до системи «людина – людина».
Бойко вказує, що синдром емоційного вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у вигляді повного чи часткового виключення емоцій (зниження їх енергетики) у відповідь на певні психотравмуючі впливи.
Похожие работы
... ». Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. «Професійне вигорання» тлумачиться тут приблизно як синдром «хронічної втоми». Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного ...
... • Екзистенціальний відчай В роботах інших авторів пропонується 3 основні фази синдрому вигорання. Вони будуть докладніше розглянуті в роботі у розділі 2. 1.2. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різний ступінь ознаки синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і ...
... ічного настрою, надає йому певну особливість, яка може сприяти або заважати його згуртуванню. Особливо сильно перешкоджають згуртуванню колективу негативні риси характеру: образливість, заздрість, хворобливе самолюбство. РОЗДІЛ 2 Стисла характеристика Енергодарської багатопрофільної гімназії Гармонія Енергодарська багатопрофільна гімназія «Гармонія» за своєю організаційно-правовою формою є ...
... і p < 0,01. При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні 3. Саморегуляція психічних станів у працівників ОВС 3.1 Особливості рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними ...
0 комментариев