Загальні відомості про синдром емоційного вигорання
Діагностика
Робота психолога
Проблема професійних деструкцій в розвитку психолога
Психологи як потенційна жертва синдрому емоційного вигорання
Профілактика синдрому емоційного вигорання
ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛНОСТІ ПСИХОЛОГА НА РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ
При проведенні опитування було використано методи анкетування та тестування
Отримані результати та їх вплив
Навигация
Психологи як потенційна жертва синдрому емоційного вигорання
Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога
82995
знаков
1
таблица
0
изображений
1.2.3 Психологи як потенційна жертва синдрому емоційного вигорання
Професійна лікувальна діяльність має ряд особливостей, суттєве місце серед яких займає висока частота міжособистісних контактів при спілкуванні з хворими та їх родичами, що висуває високі вимоги до комунікативної компетентності лікаря. До цього також варто віднести психологічні труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування. Однак в будь-якому випадку залишається відкритим питання: чи є емоціогенні форми професійної дезадаптації характерною ознакою певних професій чи проявом професійної непридатності.
Синдром емоційного вигорання описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Коли працівник «вигорає» з будь-якої причини, він стає неефективним у своїх цілях і діях. Вигорання - це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може повноцінно функціонувати. Це один з найпоширеніших наслідків роботи в якості психотерапевта. Люди не в стані діяти адекватно, якщо вони ніколи не виходять за межі своєї професійної ролі.
Автори вказують, що симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина - людина», тобто у тих, хто за обов’язком змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми. Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які мають владу, що важко контролюється і важко обмежується.
1.2.4 Проблеми самодопомоги в діяльності практикуючих психологів
Оскільки сама психологія являється одною із сфер професійної діяльності, то виникає природне питання: хто ж буде самим психологам допомагати оптимізувати свою працю? Простіше за все було б сказати, що цим повинна займатися методологія психології, оскільки суттю методології і виступає рефлексія (осмислення власної діяльності). Слід зауважити, Що в кожній науці (і в кожній сфері виробництва) є своя «конкретно-наукова» методологія, але все-таки психологи працюють в найрізноманітніших сферах і приносять певну користь, тобто без психологів методологи все-таки не можуть обійтись. Окрім чисто методологічних проблем є ще проблеми, пов’язані з організацією праці, з медико-гігієнічними аспектами трудової діяльності психологів, на кінець, проблеми розвитку і саморозвитку психологів і своїй «нелегкій» праці.
Але, як відомо, простіше надавати допомогу іншим спеціалістам і надто важко допомагати самому собі (чи таким же спеціалістам, як ти сам). Справа в тому, що і психологічна допомога (і інші види допомоги людям, напр., медична та ін.) передбачає певну віру в психолога, в його «чудодійні» методи, тобто передбачають «некомпетентного» і навіть «наївного» клієнта, здатного повірити в «психологічний міф», адже якщо б клієнт сам розбирався в психології (або в медицині), то він сам міг би і розібратися зі своїми психологічними проблемами.
Але і у самих психологів є свої психологічні проблеми, і тоді виникає ситуація «шевця без чобіт». А біда психологів в тому, що вони (як спеціалісти) вже не можуть бути «наївними» і «некомпетентними» клієнтами. Тому їм потрібна якась особлива допомога, яка відрізняється від допомоги звичайним людям. Можна виділити різні варіанти такої допомоги (допомоги «самому собі»):
1. Одним із найбільш поширених (реальних) варіантів являється взаємодопомога колег-психологів в неформальному спілкуванні: посидіти разом, пожалітися, допомогти у вирішенні певних питань, по-дружньому звернути увагу на помилки і недоліки своїх колег, а інколи просто морально підтримати…
2. Напівформальні варіанти допомоги, наприклад, на різноманітним виїзних конференціях і творчих семінарах. Часто головним сенсом таких форм роботи є не «обмін досвідом» і не прослуховування «докладів» своїх колег, а обмін досвідом накопичених проблемі способів їх вирішення, а також створення атмосфери «професійної єдності», «професійної спільності», яка тебе «розуміє» і при необхідності «підтримає». Організаторам і учасникам подібних конференцій слід постійно пам’ятати про це і всіляко сприяти досягненню і цих важливих цілей.
3. Створення реабілітаційних центрів для відновлення сил психологів і психотерапевтів (це поки що на рівні фантастики).
4. Грамотна організація праці психологів і психотерапевтів, яка не допускає їх надмірної перевтоми і, тим більше, нервових зривів в роботі (наприклад, у спілкуванні з невихованими відвідувачами, у «виясненні стосунків» з нетактовними адміністраторами та ін.). Хоча повною мірою виключити професійні конфлікти навряд чи вийде (психологічна практика – це нервова робота), але потрібно хоча б прагнути звести до розумного мінімуму нервові навантаження.
5. На кінець, формування у психолога навичок професійної саморегуляції, релаксації і т.п. На жаль, і в цьому питанні більше проблем, ніж вирішень.
Звідси загальна мораль: важливим елементом професійної культури психолога є формування у себе готовності самостійно вирішувати свої власні психологічні питання (поки що це реально не робиться при підготовці психологів у багатьох вузах). Одночасно дана невирішена проблема (з допомоги самим психологам) може стати предметом для творчого пошуку деяких сьогоднішніх студентів-психологів, які розуміють, наскільки це важливо для розвитку психологічної практики.
Похожие работы
... ». Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. «Професійне вигорання» тлумачиться тут приблизно як синдром «хронічної втоми». Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного ...
... • Екзистенціальний відчай В роботах інших авторів пропонується 3 основні фази синдрому вигорання. Вони будуть докладніше розглянуті в роботі у розділі 2. 1.2. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різний ступінь ознаки синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і ...
... ічного настрою, надає йому певну особливість, яка може сприяти або заважати його згуртуванню. Особливо сильно перешкоджають згуртуванню колективу негативні риси характеру: образливість, заздрість, хворобливе самолюбство. РОЗДІЛ 2 Стисла характеристика Енергодарської багатопрофільної гімназії Гармонія Енергодарська багатопрофільна гімназія «Гармонія» за своєю організаційно-правовою формою є ...
... і p < 0,01. При збільшенні розбіжності між кутами ц1 і ц2 і збільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмір ц*, тим більше мабуть, що розходження достовірні 3. Саморегуляція психічних станів у працівників ОВС 3.1 Особливості рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС Люди розрізняються між собою по тому, як і де вони локалізують контроль над значними ...
0 комментариев