Визначити типи емоційності (комбінації емоційних модальностей) юнаків

4. Визначити типи емоційності (комбінації емоційних модальностей) юнаків.

5. Розробити психологічні рекомендації для корекції рівня емоційності та емоційних реакцій для тих осіб, у яких виявився підвищений або понижений рівень прояву емоційних переживань.

Об’єкт дослідження – емоційність та прояви емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження — якісні характеристики емоційності та характеристики прояву емоційних реакцій юнацтва в залежності від типу характеру.

Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, тестування, анкетування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова, тест-опитувадльник — «Діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків» (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища (В.В. Бойко), самооціночний тест «Характеристики емоційності».

Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку — учні 11 класу Рівненської ЗОШ №13. Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового (раннього юнацького) віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років.

Структура дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох частин, перша, з яких — теоретична, друга — практична, складається з емпіричного психологічного експерименту, обґрунтування результатів дослідження та розробки психологічних рекомендацій, висновків, додатків та списку використаної літератури, який налічує 74 найменування.

Розділ 1.Теоретико-методологічні засади дослідження емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці   1.1      Аналіз понять «емоції», «емоційні стани», «емоційні реакції»

Інтерес до емоційних явищ виникає не тільки у психологів, але й у представників усіляких наукових дисциплін і професій: біологів, фізіологів, медиків, філософів, соціологів, педагогів, юристів, мистецтвознавців, космонавтів. Він продовжує зростати, оскільки збільшується комплекс теоретичних і практичних проблем, для розв'язання яких необхідні глибокі знання емоційної сфери життя людини.

Незважаючи на очевидність і широку представленість емоцій у нашій психіці, на сьогодні в літературі не існує їхнього загальновизнаного короткого й точного визначення. Емоції розглядаються як «суб'єктивні реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що виявляються у вигляді задоволення і невдоволення, радості, страху тощо. Супроводжуючи практично будь-які прояви життєдіяльності організму, емоції відбивають у формі безпосереднього переживання значущість явищ і ситуацій та служать одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб» [29, 33].

Як правило, емоції тісно пов'язані з певними потребами індивіда. Зв'язок цей полягає в тому, що емоція, насамперед своєрідно обслуговує ту або іншу потребу, спонукаючи до необхідних для її задоволення дій. Як уже зазначалося, емоційні процеси обслуговують наші потреби, під якими розуміємо певні властивості організму або особистості. Це обслуговування потреб емоціями полягає в тому, що вони оцінюють як власний стан потреб, відбиваючи його в суб'єктивному переживанні, так і різні обставини, що сприяють або заважають їхньому задоволенню, тим самим спонукаючи індивіда до відповідних поведінкових актів.

Емоції як невід'ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахівці приділяють проблемі емоцій у різних галузях наукових знань, визначення їхньої сутності залишається актуальним питанням і для сучасних досліджень (Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Рубінштейн С.Л., Тихомиров О.К., Чебикін О.Я.та ін.) [12], [29], [43], [65], [70], [72]. Основна складність щодо цього пов'язана з кількома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторів по-різному витлумачують поняття «емоції». Так, одні з них (Ананьєв Б.Г., Вундт В, та ін.) [2], [14] емоції ототожнюють з почуттями й переживаннями, а інші чітко диференціюють їх (Анохін П.К., Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н. та ін.) [3], [12], [29], [43] . По-друге, визначення емоцій ускладнюється тим, що вони щільно інтегруються з іншими властивостями, процесами і станами (Запорожець О.В., Додонов Б.І., та ін.) [23], [17].

У цьому аспекті можна умовно виділити два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І.) [2], [17]. По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб'єкта до тих чи інших обставин. Узагальнення цих та інших підходів дозволило розглядати емоції як складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.

Отже, емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Однією з характеристик емоцій є задоволення і невдоволення. Можна виділити велику кількість різних характеристик емоцій. Найчастіше емоції поділяються на основі легко зрозумілих критеріїв на такі групи:

1) нижчі й вищі емоції;

2) позитивні й негативні;

3) стенічні й астенічні;

4) емоційні реакції та стани.

 Нижчі й вищі емоції. До нижчих почуттів відноситься задоволення функціональних потреб. Вищі почуття звичайно виникають під час задоволення духовних потреб. Ці емоції носять яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до різних сторін і явищ громадського життя — моральних, інтелектуальних, естетичних. Однак, як свідчить практика, чіткої межі між вищими й нижчими емоціями немає.

Емоції позитивні й негативні. Існує думка, що позитивні емоції — це корисні для людини емоції, а негативні для неї шкідливі. На думку К.Ізарда, позитивні емоції полегшують взаємодію людей, розуміння ними ситуацій і зв'язку між об'єктами, а негативні - відчуваються як шкідливі й не сприяють взаємодії [29, 36]. Деякі психологи вважають таке міркування неправильним. Набагато ближчим до істини є твердження, в якому позитивні емоції пов'язують просто з приємністю, а негативні — з неприємністю їхнього безпосереднього переживання. Позитивні емоції несуть у собі позитивну оцінку визначеного об'єкта, а негативні — негативну. Варто, однак, зазначити, що бувають емоції, які оцінюють ситуацію, в котрій об'єкт виявив себе негативно, а його самого — позитивно. Наприклад, такою є емоція жалю й співчуття.

Стенічними називають емоції, що підвищують життєдіяльність організму, астенічними — почуття гнітючої, гальмуючої життєдіяльності, що знижують енергію суб'єкта. Як приклад, ми можемо навести радість як стенічне переживання, а сум — як астенічне переживання. Незважаючи на те, що астенічні емоції користуються дурною репутацією, було б неправильним твердження, що астенічні переживання цілком шкідливі. Біологічно вони теж необхідні, хоча б для того, щоб дати відпочинок перевтомленому організмові, уберегти його від перенапруги. Досліджуючи проблему прояву індивідуально-психологічних і особистісних якостей суб'єкта мовленнєвої діяльності у вживанні ненормативної лексики, ми можемо відзначити важливість таких астенічних емоцій. Узагалі вживання ненормативної лексики дуже специфічне, не одноманітне. У різних психологічних станах людині іноді властиве вживання ненормативної лексики. Найчастіше це відбувається в результаті стресів, нервових зривів, переживань, негативних, а іноді й позитивних емоцій. У даному випадку астенічні емоції, що супроводжуються використанням ненормативних виразів, можуть відіграти певною мірою позитивну роль, забезпечуючи психологічну розрядку організму [17, 51].

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Вплив емоційних реакцій середньої сили на поведінку людини добре контролюється її свідомістю. У тих ситуаціях, коли емоційна реакція носить особливо інтенсивний характер і спричиняє у людини часткову втрату контролю над собою, що виражається в незапрограмованих нею заздалегідь, мало обміркованих, імпульсивних учинках, це називають афектом.

Існує велика й різноманітна група емоційних станів. Це стани роздратованості, невдоволення, тривоги, страху, радості, зворушеності, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроєм.

Інші дві групи емоційних станів — порушення або напруга. У першому випадку мається на увазі хвилювання, занепокоєння, тривога, а в другому — стрес. Стан напруги похідний від порушення: він настає тоді, коли порушення доводиться стримувати.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоких страждань, які травмують, до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.

Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін [3, 19].

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин — гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, відчувається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвін, властиве лише людині. Емоції та почуття людини взаємно пов'язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв'язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції і почуття, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов'язані з виникненням емоцій. Існує інс­тинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об'єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб по­ведінки відображають координацію між стимулом і відпо­віддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.

Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигна­лів [56, 172]. При порушенні стереотипу з'являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли переш­коди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не пору­шується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезоргані­зація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситу­ації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емо­ції не тотожне її корисності. Дезорганізація може бути ко­рисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Але питання про емоції — не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Лю­дина як суб'єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. Людина не безсто­ронній споглядач подій, вона їх активний учасник.

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами. Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо.

Внутрішня або вісцеральна і вираженість переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров'яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення.

Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існують близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується на інші, головним чином на вісцеральні компоненти [3, 22]. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі. З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виразу переживань, уміння їх розпізнавати.

Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект [56, 178]. Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих істот [9, 46].

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай [42, 103] Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка торкається її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. «Пам'ятайте, — писав він, — що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті» [56, 183].

Емоційні реакції — посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов'язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати.

1.2      Емоційне реагування і його характеристики

Емоція зазвичай розуміється як переживання, щиросердечне хвилювання. Ще в першій половині XX століття говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку виниклого емоційного порушення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн використав терміни «емоційні» й «афективні» як рівнозначні: «...тричленний розподіл психічних явищ на інтелектуальні, емоційні і вольові не може бути утримано. Первинним, основним є двочленний розподіл психічних процесів на інтелектуальні й афективні...» [65, 269].

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв'язку з конкретним об'єктом).

І. В.Мельничук, поряд зі знаком, інтенсивністю, тривалістю й предметністю, виділяє такі характеристики, як їхню реактивність (швидкість виникнення або зміни), якість (зв'язок з потребою), ступінь їхнього довільного контролю [48, 150]. Перша з них не викликає заперечень. Хоча, говорячи про швидкість виникнення емоційних реакцій, варто сказати й про швидкість їхнього зникнення. Сумнів викликають дві інші характеристики, особливо остання. Довільний контроль емоцій — це прерогатива вольової сфери особистості, а не емоційної.

 По тому, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак відзначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором [29, 56]. Крім того, він відзначає, що і радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпроти, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту або іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона чинить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних етологічних і екологічних факторів» [29, 56-57].

Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу.

Вищий ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в наш час представники деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають верх щастя.

Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість — людина довгостроково залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, та виражається в бурхливих рухах.

Рівні емоційного реагування по С. Л. Рубінштейну

С. Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні [65, 573]. Перший – це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов'язаний з фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв'язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).

Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв'язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.

Третій рівень пов'язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].

Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].

Види емоційного реагування

Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].

З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов'язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.

У зв'язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].

Експресивний компонент емоційного реагування

Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).

Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

-          вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;

-          надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;

-          індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].

Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).

Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).

Психомоторні засоби експресії (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісні рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радості і сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторні засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів

також використовуються для того, щоб показати своє відношення, почуття до тієї або іншої людини або тварини, виразити свою емоційну оцінку подій, які відбуваються.

Звукові і мовні емоційні реакції. Зі звукових засобів експресії найбільш характерними є сміх і плач.

Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки й зміст. Одна справа, коли людина радується, і інша — коли людина сміється при вдалому жарті, комічній ситуації або коли її лоскочуть.

Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітки, м'язів живота (у зв'язку із чим говорять: «животик надірвав від сміху»). При реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору, верхня губа піднімає, обличчя і вся голова наливаються кров'ю, кругові м'язи очей судорожно скорочуються. Ніс морщиться, здається вкороченим, очі блищать, часто з'являються сльози.

Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в інтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання і паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, виборі лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантично нерелевантних повтореннях [46, 125].

Н. П. Фетискін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови [71, 127]. До них відноситься байдужний виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), рідке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорення і уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше зустрічаються альт і баритон), більш висока частота основного тону.

Підсумовуючи питання про прояв емоцій, потрібно погодитися з П.М. Якобсоном, що не можна назвати окремий суб'єктивний фізіологічний або поведінковий показник, який можна було б розглядати як «чисту» міру визначення знака і модальності емоцій [74, 46]. Будь-яка емоція являє собою складну інтегровану психофізіологічну систему (стан), що включає в себе специфічні прояви підсистем. Причому у різних індивідів ступінь прояву цих підсистем значно варіює.

1.3      Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці

Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки [44, 136]. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчальної діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.

Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) [42], [34], засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15-16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, які напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) [9], [23].

Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбачає розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема її динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна [50, 185].

Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А.М.Прихожан, Ф.Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агресії тощо [39], [60], [62]. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності [62, 19].

У представників раннього юнацького віку різноманітнішими стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих. Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування і самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи [62, 21]

Стаючи старше, юнаки навчається контролювати і придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтеріоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.

Особи раннього юнацького віку, так само як і підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.

Емоційні проблеми раннього юнацького віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітні дослідження відкидають думку про ранній юнацький та підлітковий вік як «невротичний» період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується [26, 138].

У роки раннього юнацтва виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми представники раннього юнацького віку почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь впевнені, що навколишні про них поганої думки.

В роки раннього юнацтва спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує юнака бути похмурим, незадоволеним собою. Такі особи помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими і з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань.

У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов'язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.

1.4      Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку

Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе як уже не дитину. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослим, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як «маленьких» їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування [27, 81].

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа «Я» нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів [28, 17].

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під «спокоєм» розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, «байдужість» визначається як «невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності», гумор розглядається як «особливого роду радість», «як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь» [38, 41].

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з очікуванням майбутнього, «яке повинне принести щастя» [74, 178].

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

1)         різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

2)         більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

3)         здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

4)         розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

5)         більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

6)         появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше [30, 42].

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [30, 43]

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості [38, 43]. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років [38, 43].

Висновки

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв'язку з конкретним об'єктом).

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності.

Підбиваючи підсумок чинників, які впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку, можна відзначити наступні моменти:

1)         збільшення кількості емоціогенних об'єктів, що особливо мають соціальний характер;

2)         зростання диференційованості емоційних переживань;

3)         виникнення емоційних переживань не тільки із приводу сьогодення, але, й із приводу майбутнього;

4)         поява здатності відривати експресивні засоби від переживань;

5)         збільшення здатності розуміння емоцій інших людей.

6)         перехід емоціогенних реакцій від імпульсивності до довільності.

Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження особливостей емоційних реакцій юнацтва   2.1Методика та організація дослідження особливостей емоційних реакцій в юнацькому віці

Експериментальна частина дослідження була організована на базі ЗОШ №13 І–ІІІ ст. м. Рівне. Дослідженням було охоплено 30 учнів молодшого юнацького віку.

Мета дослідження: вивчити особливості проявів емоційних реакцій в молодшому юнацькому віці.

Завдання дослідження:

-   провести серію тестувань та учнів 11-го класу;

-   проаналізувати отримані емпіричні дані;

-   зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, анкетування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

1.         На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження учнів раннього юнацького віку. Вибірка була сформована на базі Рівненської ЗОШ №13. В проведенні нашого дослідження брали участь 30 учнів 11-го класу. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: дослідження формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див Додаток 1, 2), діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо) (Див. Додаток 3), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996) (Див. Додаток 4), самооціночний тест «Характеристики емоційності» (Див. Додаток 5).

2.         На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики емоційності та емоційних реакцій юнаків, індивідуально-психологічні особливості учнів раннього юнацького віку. На протязі наступних етапів з кожним учнем проводилася індивідуальна консультація за результатами психологічного дослідження.

3.         На третьому етапі – заключному – відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня емоційної нестабільності та реагування, оформлення матеріалів дослідження.

Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова (Див. Додаток 1, 2).

Ціль: Визначення й загальна характеристика типу темпераменту.

Опитувальник дозволяє вивчити такі якості, як ергичність, пластичність, швидкість й емоційний поріг у трьох сферах поведінки: психомоторної, інтелектуальної, комунікативної. У контексті дослідження емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці, перш за все нас цікавить емоційність.

Обробка результатів. Вказівки по обробці

Перед обробкою необхідно переконатися, що відповіді дані на всі питання. Для підрахунку балів по тій або іншій шкалі використовуються ключі. Спочатку необхідно перекодувати деякі відповіді, зазначені в ключі для даної шкали. Підрахунок балів провадиться шляхом підсумовування всіх балів по даній шкалі. При обстеженні великих випробуваних доцільно сполучити бланковий метод з комп'ютерною обробкою даних. Отримана сума балів для кожної шкали записується у відповідну графу на бланку. Крім того, у бланку обов'язково фіксується ПІП, стать, вік випробуваного, рід занять або навчання, а також дата проведення обстеження. Необхідно пам'ятати, що випробувані, що мають по контрольній шкалі 18 балів і більше, з подальшої обробки виключаються, як не здатні, у силу надмірної соціальної бажаності адекватно оцінювати свою поведінку.

 

Ключі до шкал ОФДСІ

ШКАЛИ	ПУНКТИ
Ергичність психомоторна (ЕРМ)	1, 4, 32, 58, 60*, 70*. 75*, 84, 92, III*, 127, 132.
Ергичність інтелектуальна (ЕРІ)	3, 9, 17*, 36, 48, 54*, 82, 96*. 120*, 133*, 139, 143.
Ергичність комунікативна (ЕРК)	7*, 33, 35, 63*, 68, 77, 94, 98*, 112, 114*. 125, 129*.
Пластичність психомоторна (ПМ)	11, 13, 39, 40, 64, 66*, 76, 79, 99, 100, 115, 131*.
Пластичність інтелектуальна (ПІ)	2*, 8, 18, 41, 47, 59, 95, 97*, 107*, 130, 140*, 149.
Пластичність комунікативна (ПК)	15, 21, 43, 46, 51, 67, 80, 101, 113*, 116, 134, 135.
Швидкість психомоторна (СМ)	16, 19, 45, 49, 69, 83*, 93, 102,118*, 122, 128, 136*.
Швидкість інтелектуальна (ШІ)	5, 14, 23, 27*, 38*, 53, 62*, 65, 87, 119, 142*, 145.
Швидкість комунікативна (ШК)	20*, 50*. 57, 71, 81*, 85, 88*. 91*, 104, 117, 123, 137*.
Емоційність психомоторна (ЕМ)	22, 24, 52, 55, 73, 78, 89, 105, 108, 124, 141, 144.
Емоційність інтелектуальна (ЕІ)	6, 10, 12, 25, 28, 31, 37, 44, 61, 103, 106, 147.
Емоційність комунікативна (ЕК)	26, 30, 56, 72, 74, 90, 109, 110, 126, 138, 146, 148.
Контрольна шкала (КШ)	29, 34, 42*, 86*, 121*, 150*
Примітка: зірочкою (*) відзначені пункти, що вимагають перекодування (1 = 4) (2 = 3) (3 = 2) (4 = 1).

 

Контрольна шкала (КШ)

Контрольна шкала варіює від 6 до 24 балів. При значеннях від 6 до 17 балів випробувані характеризуються більш-менш адекватним сприйняттям своєї поведінки. Випробувані з високими значеннями по даній шкалі (18-24 бала) з обробки виключаються, оскільки в них спостерігається явно неадекватна оцінка поведінки. У своїх відповідях вони прагнуть виглядати краще, ніж є насправді.

Індекси і Типи

Для рішення ряду наукових і науково-практичних завдань необхідно враховувати не тільки значення тієї або іншої окремої формально-динамічної властивості, але й індекси й темпераментні типи, що відображають різний ступінь інтеграції формально-динамічних властивостей індивідуальності. Виходячи зі змісту кореляційних і факторних зв'язків між шкалами ОФДСІ, запропоновані наступні 6 найбільш важливих індексів формально-динамічних властивостей людини.

Індекси активності

1.         Індекс психомоторної активності (ІПА) дорівнює сумі балів активних шкал у психомоторній сфері. ІПА = ЕРМ + ПМ + ШМ. ІПА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

2.         Індекс інтелектуальної активності (ІІА) дорівнює сумі балів активних шкал в інтелектуальній сфері. ІІА = ЕРІ + ПІ + ШІ. ІІА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

3.         Індекс комунікативної активності (ІКА) дорівнює сумі балів активних шкал у комунікативній сфері. ІКА = ЕРК + ПК + ШК. ІКА варіює від 36 до 144. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

4.         Індекс загальної активності (ІЗА) дорівнює сумі балів всіх активних шкал у всіх трьох сферах. ІЗА = ІПА + ІІА + ІКА. ІЗА варіює від 108 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 270+/-36, тобто від 234 до 306.

Індекс загальної емоційності

5.         Індекс загальної емоційності (ІЗЕ) дорівнює сумі всіх емоційних шкал у трьох сферах. ІЗЕ= ЕМ + ЕІ + ЕК. Середнє значення (норма) дорівнює 90 +/-12, тобто від 78 до 102.

Індекс загальної адаптивності

6.         Індекс загальної адаптивності (ІЗАД) дорівнює різниці балів між індексом загальної активності й індексом загальної емоційності. ІЗАД = ІЗА - ІЗЕ. Індекс варіює в межах від -36 до 432. Середнє значення (норма) дорівнює 180 +/-48.

На підставі вищенаведених індексів, У принципі, можна виділити досить велику кількість варіантів темпераменту. Класифікація цих типів — справа майбутніх наукових досліджень, однак уже зараз орієнтовно можна говорити про 9 найбільш типових варіантів (типів) формально-динамічних властивостей.

Диференціальні типи

Для обчислення диференціального типу темпераменту в певній сфері поведінки необхідно на осі ординат відкласти значення індексу активності в даній сфері, а на осі абсцис значення відповідної емоційної шкали.

1.         Тип 1. Якщо значення по обох шкалах вище норми, тобто активність вище 102, а емоційність вище 34, даний випробуваний відноситься до категорії «холерик» у відповідній сфері.

2.         Тип 2. Якщо значення по обох шкалах менше норми, тобто
 активність менше 70, а емоційність — менше 26, То
 даний випробуваний — «флегматик».

3.         Тип 3. Якщо в даного випробуваного активність вище норми
 (тобто вище 102), а емоційність — нижче норми (тобто нижче
 26), то цей випробуваний — «сангвінік».

4.         Тип 4. Якщо активність менше норми (тобто менше 78), а
 емоційність більше норми, тобто (більше 34), то випробуваний — «меланхолік» у відповідній сфері.

5.         Тип 5. Якщо випробуваний має «нормальне» значення по
 шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення
 нижче норми (тобто менше 26), даний випробуваний належить до «змішаного низько емоційного» типу.

6.         Тип 6. Якщо випробуваний має «нормальне» значення по
 шкалі активності, а по шкалі емоційності його значення вище норми (тобто більше 34), даний випробуваний належить до «змішаного високоемоційного» типу.

7.         Тип 7. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення вище норми (тобто вище 102), а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до «змішаного високоактивного» типу.

8.         Тип 8. Якщо випробуваний по шкалі активності має значення нижче норми, а по шкалі емоційності його значення перебувають у межах норми, то даний випробуваний належить до «змішаного низько-активного» типу.

9.         Тип 9. Якщо значення й активності й емоційності перебувають у межах норми, то випробуваний належить до «невизначеного» типу.

Загальний тип темпераменту

Обчислення загального типу проводяться аналогічно обчисленню диференціального типу. Для цього на осі ординат відкласти значення ІЗА (індексу загальної активності), а на осі абсцис значення індексу ІЗЕ (індексу загальної емоційності). Назви типів ті ж, що й у випадку диференціальних типів.

Якщо обидва значення вище норми — «холерик», якщо обидва значення менше норми — «флегматик». Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по шкалі загальної емоційності нижче норми — «сангвінік». Якщо загальна активність нижче норми, а загальна емоційність вище норми — «меланхолік». Якщо обидва значення в межах норми — «невизначений» тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності вище норми, то — «змішаний високоемоційний» тип. Якщо по активності значення в межах норми, а по загальній емоційності нижче норми, то — «змішаний низько емоційний» тип. Якщо по шкалі загальної активності значення вище норми, а по загальній емоційності в межах норми, то — «змішаний високоактивний» тип. Якщо по шкалі загальної активності значення нижче норми, а по загальній емоційності в межах норми, то — «змішаний низько-активний» тип.

 

Психомоторна сфера

Низькі значення (12-25 балів)	Середні значення (26-34 бала)	Високі значення (35-48)
Ергичність (ЕРМ).
Вузька сфера психомоторної діяльності, низький м'язовий тонус, небажання фізичної напруги, низька задіяність у процес діяльності, уникання роботи, рухова пасивність.	Нормальний м'язовий тонус, звичайна рухова активність; середньо-виражене прагнення до фізичної напруги, середня м'язова працездатність.	Висока потреба в русі, «широка» сфера психомоторної активності, спрага психомоторної діяльності, постійне прагнення до фізичної праці, надлишок фізичних сил, висока м'язова працездатність.
Пластичність (ПМ).
Підвищена схильність до монотонної фізичної роботи, острах, уникання різноманітних форм ручної праці, прагнення до шаблонових способів фізичної діяльності, в'язкість рухів.	Типова для людини гнучкість при перемиканні з однієї фізичної роботи на іншу, середньо-виражена схильність до різноманітних форм рухової активності й різних видів ручної праці.	Висока гнучкість при перемиканні з одних форм рухової активності на інші, високе прагнення до різноманітних способів фізичної діяльності, плавність рухів.
Швидкість (ШМ).
Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці.	Загальмованість психомоторики, низька швидкість рухових операцій при виконанні ручної праці.	Високий темп психомоторного поводження, висока швидкість у різних видах рухової активності.
Емоційність (ЕМ).
Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між задуманою моторною дією й реальним результатом цієї дії; відчуття спокою, впевненості в собі при виконанні фізичної роботи, відсутність занепокоєння у випадку невиконання або поганого виконання фізичної роботи.	Середньо-виражена чутливість до невдач у ручній праці, можливі розбіжності задуманої й реальної моторної дії; звичайна інтенсивність емоційного переживання у випадку невдач у фізичній роботі.	Висока чутливість (сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом ручної праці, постійне відчуття неповноцінності продукту фізичної роботи.
Інтелектуальна сфера
Ергичність (ЕРІ).
Низький рівень інтелектуальних можливостей, небажання розумової напруги, низька залученість у процес, пов'язаний з розумовою діяльністю, вузьке коло інтелектуальних інтересів.	Середній рівень інтелектуальних можливостей, середньо-виражене прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою.	Високий рівень інтелектуальних можливостей, високий рівень здатності до навчання, постійне прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою, легкість розумового спонукання.
Пластичність (ПІ).
В'язкість мислення, стереотипний підхід до рішення проблем, ригідність у рішенні абстрактних завдань.	Нормальна гнучкість мислення, середня виразність прагнення до різноманітних форм інтелектуальної діяльності.	Висока гнучкість мислення, легкий перехід з одних форм мислення на інші, постійне прагнення до розмаїтості форм інтелектуальної діяльності, творчий підхід до рішення проблем.
Швидкість (ШІ).
Низька швидкість розумових процесів, сповільненість виконання операцій при здійсненні інтелектуальної діяльності.	Середня швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.	Висока швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.
Емоційність (ЕІ).
Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між очікуваним і реальним результатом дії при виконанні розумової роботи, слабке емоційне реагування при невдачах, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, спокій, упевненість у собі в процесі розумової діяльності.	Середня виразність емоційних переживань у випадку невдач у роботі, що вимагає розумової напруги.	Висока чутливість (сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом розумової роботи, сильне занепокоєння із приводу роботи, пов'язаної з розумовою напругою.
Комунікативна сфера
Ергичність (ЕРК).
Низька потреба в спілкуванні, соціальна пасивність, «вузьке» коло контактів, уникнення соціальних заходів, замкнутість.	Нормальна потреба в спілкуванні, «середнє» коло контактів, середньо-виражене прагнення до встановлення нових знайомств, середній ступінь товариськості.	Висока потреба в спілкуванні, широке коло контактів, тяга до людей, легкість у встановленні соціальних зв'язків, прагнення до лідерства.
Пластичність (ПК).
Низький рівень готовності до вступу в нові соціальні контакти, ретельне продумування своїх учинків у процесі соціальної взаємодії, прагнення до підтримування одноманітних контактів, обмежений набір комунікативних програм.	Нормальна готовність до спілкування, типове для середньої людини прагнення до нових соціальних контактів.	Легкість вступу в нові соціальні контакти, легкість перемикання в процесі спілкування, імпульсивність у спілкуванні, широкий набір комунікативних програм.
Швидкість (ШК).
Низька мовна активність, повільна вербалізація, мовна загальмованість.	Звичайна швидкість мовної активності й вербалізації.	Легка й плавна мова, швидка вербалізація, висока швидкість мовної активності!
Емоційність (ЕК).
Низька чутливість до невдач у спілкуванні, відчуття радості й упевненості в собі в процесі взаємодії з іншими людьми.	Середньо-інтенсивне емоційне переживання у випадку невдач у спілкуванні, типова для людини чутливість до відтінків міжособистісних відносин; середньо-виражена радість і впевненість у собі в процесі соціальної взаємодії.	Висока чутливість (вразливість) у випадку невдач у спілкуванні, відчуття постійного занепокоєння в процесі соціальної взаємодії; непевність, дратівливість у ситуації спілкування.

2.1.     Психологічний аналіз проявів емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці

Дослідження темпераменту проводилося по Опитувальнику формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М.Русалова. Результати представлені у зведеній таблиці (Див Додаток 6).

Два хлопчики відразу вийшли з досліджуваної групи, тому що набрали занадто велику кількість балів по контрольній шкалі. Їхні результати при підрахунку враховуватися не будуть.

Результати дослідження міжстатевих розходжень загального типу темпераменту представлені на рис.1.

Рис.1. Розподіл загального типу темпераменту та його між статеві розходження (учні 11 класу)

На підставі результатів дослідження типу темпераменту учнів 28 класу, можна зробити наступні висновки:

1. 1, 3, 4, 8-й типи темпераментів у нашій групі випробуваних не зустрічається.

2. 2-ий тип у чистому вигляді виявився у одного учня – даний випробуваний — «флегматик».

3. 5-й тип (5 учня), «змішаний низько-емоційний», зустрічається тільки в хлопчиків (через низьку емоційність у комунікативній сфері).

4. 7-й тип, (3 учениці) «змішаний високоактивний», у нашій групі характерний тільки для дівчаток.

5. 6-й тип (9 учнів), «змішаний високоемоційний», є як у групі хлопчиків, так і дівчат.

6. 9-й тип (10 учнів), «невизначений», — останній, що зустрічається в нашій групі.

 Діагностика домінуючої емоційної модальності підлітків (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо)(Див. Додаток 3)

Для визначення модальної структури емоційності при спілкуванні з однолітками в групі в повсякденному житті ми скористалися «Чотиримодальним тестом-опитувальником» Л.А. Рабинович. Опитувальник вимірює частоту й інтенсивність переживання суб'єктом основних чотирьох емоцій, але в різних умовах.

При роботі з запитальником випробувані відзначали в стандартних бланках найбільш підходящі для себе варіанти наявних відповідей або оцінювали по 4-бальній шкалі інтенсивність своїх переживань у розглянутих навчальних ситуаціях. [Див. Додаток 3.]

Обробка даних

Обробка результатів проводилася для визначення модальної структури емоційності юнаків: для кожної із чотирьох основних емоцій підсумувалися набрані бали, що характеризують рівень переживання даної емоції, властивій суб'єкту в різних умовах. Відповідно до кількості балів емоції розміщалися в ранговій послідовності від домінуючої до вираженої мінімально. У такий спосіб складалися формули індивідуальної модальної структури емоційності в буквеному вираженні, типу РГСП, ГСРП, СГПР (радість, гнів, страх, печаль і т.д. (по початкових буквах назв основних емоцій).

Домінуюча емоція в структурі емоційності	Кількість учнів
Радість Гнів Страх Печаль	46,6 23,4 16,6 13,4

Таблиця2. 1. Домінування емоцій у модальній структурі емоціональності у учнів раннього юнацького віку (%)

 

Результати та їх обговорення

Загальна картина домінування основних емоцій у різних видах активності представлена в табл. 2.1.

З 30 учнів 11 класу у 14 юнаків виявилася домінуючою емоція радості, у 7 учнів – домінуюча емоція гнів, у 5 учнів – страх виявився домінуючою емоцією, і, відповідно, у 4 учнів домінуючої емоцією є печаль.

Рис.2. Розподіл учнів 11 класу по приналежності до домінуючої емоції

Юнаків, що характеризуються стійкою схильністю до радісних переживань, більше половини всієї вибірки. Найбільш вираженою рисою для осіб з переважаючою модальністю «радість» виступає емоційна стійкість у спілкуванні, яка характеризується здатністю до мобілізації, до керування своїм емоційним станом, до контролю над власною експресією та поведінкою. У представників даного типу емоційна стійкість у спілкуванні поєднується з вмінням захоплювати спілкуванням інших людей, створювати легку, невимушену атмосферу навколо себе. Їх виразність у спілкуванні заразлива за рахунок багатого жестикулювання, міміки, різноманітного інтонаційного репертуару. Вони приязні, здатні до співробітництва, розумних поступків. В цілому вони легко спілкуються, прагнуть до виграшного самоподання, вільні у визначенні лінії своєї поведінки.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «радість» властиві конформність, сміливість, чуттєвість, самовпевненість, залежність від групи, підозрілість.

Отримані дані свідчать, що домінування радості мають досить стійкі позитивні зв'язки із проявом гніву й негативні зв'язки із проявом печалі. Тобто, якщо у юнака радість виявилася домінуючою емоцією, то гнів майже у всіх випробуваних визначається, як друга емоція по величині після радості, і, навпаки, печаль виступає останньої або ж передостанньою по впливу на юнаків. Домінування гніву до деякої міри пов'язане зі зниженим проявом страху.

Особи з домінуванням емоційної модальності «гнів» характеризуються, в першу чергу, свободою думок та вчинків, вони прагнуть до незалежності від оцінок оточуючих, мало звертають увагу на враження, яке вони справляють на інших людей. Відстоюючи свою позицію, вони часто не приховують свої емоційні переживання, при цьому енергійно жестикулюють, виявляють невитриманість, нетерплячість. Вони схильні до конфліктності і не завжди вміють конструктивно спілкуватися, що періодично спричиняє труднощі у спілкуванні.

Представники групи з домінуванням емоційної модальності «гнів» відрізняються слабкістю «Я», залежністю від групи, суворістю, жорстокістю, тривожністю, афектотимією, екстраверсією, підозрілістю, фрустрованістю.

Домінування страху супроводжується незначною схильністю до підвищеного переживання гніву. Домінування страху виявляється самим стійким із всіх базальних емоцій.

Особи, у яких мають перевагу емоції патерну «страх», у спілкуванні переважно характеризуються вираженою покірливістю та поступливістю, вони схильні керуватися думкою оточуючих; та незважаючи на це, їх визначає високий рівень знань про способи та особливості комунікації, при необхідності вони можуть використовувати ці знання в своїх інтересах у спілкуванні. У спілкуванні у них можливі труднощі, вони виявляють деяку скутість.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «страх» властиві конформність, інтроверсія, імпульсивність, стурбованість, покірливість, консерватизм, практичність, нерішучість.

Представників груп з домінуванням емоційної модальності «печаль» характеризує деяка скупість міміки та жестів, вони в цілому стримані в зовнішній прояві своїх емоційних переживань. При цьому вони демонструють високу компетентність стосовно нюансів спілкування, здатні позиціонувати себе та свої інтереси в поєднанні з підпорядкованістю у взаємодії з іншими людьми, прийняттям норм, меж спілкування.

Представникам групи з домінуванням емоційної модальності «печаль» властиві нерішучість, стурбованість, відчуженість, інтроверсія, схильність до почуття провини, конформність, довірливість.

Діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища ( В. В. Бойко (1996). (Див. Додаток 4)

Методика діагностики емоціональної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища В.В. Бойко – дозволяє визначити тип емоційної реакції юнака на зовнішні стимули. За емоційними реакціями на зовнішні стимули (позитивні, амбівалентні, негативні) можна визначити рівень загальної емоційності та її особливості (за переважанням того або іншого типу реакції на даний вид стимулів).

Визначаються три чисті види емоційних реакцій:

Ейфорична – яка свідчить, про домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули.

Рефрактерна – свідчить про те, що емоційна система сприйняття пасує перед різними впливами: позитивними, негативними й амбівалентними. У навколишній дійсності вона вибирає переважно амбівалентні стимули. При цьому вони «застряють» в особистості, залишаються у вигляді переживань неприємного осаду, міркувань, затаєного смутку, злості.

Дисфорична – позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, а емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули.

 Дані показують, що «чисті» формули емоційних реакцій на впливи стимулів навколишнього середовища зустрічаються рідко і зазвичай їх демонструють особистості з акцентуаціями в характері, з ознаками невротичности. Найбільш характерною для нашої вибірки досліджуваних учнів виявився ейфорично-рефрактерний вид емоційних реакцій (12 учнів), ейфорично-рефрактерно-дисфоричний тип емоційних реакцій стоїть на другому місці по кількості приналежних до нього учнів (6 учнів), рефрактерний тип виявився у 5 учнів, рефрактерно-дисфоричний тип – 3 учня, ейфоричний та ейфорично-дисфоричний тип емоційних реакцій визначився у рівній кількості учнів – по 2 відповідно до одного і другого. Стосовно дисфоричного типу емоційних реакцій, то у чистому вигляді він не виявився у жодного учня.

Види емоційних реакцій юнаків	Відсоток учнів
1. Ейфорична	6,5
2. Ейфорично-рефрактерна	40,5
3. Рефрактерна	16,5
4. Рефрактерно-дисфорична	10
5. Ейфорично-дисфорична	6,5
6.Ейфорично-рефрактерно-дисфорична	20
7. Дисфорична	0

Таблиця 2.2. Розподіл кількості осіб (%) з різними видами емоційних реакцій на впливи стимулів зовнішнього середовища

Рис.3. Розподіл учнів 11 класу по приналежності до різних видів емоційних реакцій на впливи стимулів зовнішнього середовища

Самооціночний тест «Характеристики емоційності» (Див. Додаток 5)

Тест розроблений Є. П. Ільїним і призначений для самооцінки виразності різних характеристик емоцій: емоційної збудливості, інтенсивності емоцій, стабільності, впливу на ефективність діяльності.

Емоційна збудливість, емоційна імпульсивність, емоційна стабільність, сила, тривалість емоційних реакцій, емоційний тонус відносяться до емоційних особливостей. В свою чергу емоційні особливості обумовлені типом нервової діяльності. Саме вони в першу чергу виступають у поведінці і їх можна помітити без особливої напруги. Якщо у відносинах і почуттях людей розібратися нелегко, то емоційні особливості проявляються в поведінці більш-менш безпосередньо й тому відносно легко фіксуються. Наприклад, легко помітити, наскільки людина емоційно збудлива або який настрій у неї панує.

Ступінь виразності емоційних особливостей досить варіативна й коливається від легкої емоційної збудливості в одних до емоційної інертності в інших, від яскраво вираженої імпульсивності й ефективності до чітко вираженої стриманості. Сила, темп і ритм емоційних реакцій також варіюються й індивідуальні в кожної людини.

Індивідуальні особливості емоційних реакцій проявляються при зіставленні емоційної збудливості й стабільності. Типові випадки їхнього співвідношення наступні:

а) інтенсивна емоційна збудливість сполучається з інтенсивною емоційною стабільністю;

б) інтенсивна емоційна збудливість сполучається зі слабкою емоційною стабільністю;

в) слабка емоційна збудливість сполучена з інтенсивною емоційною

 стабільністю;

г) слабка емоційна збудливість сполучена зі слабкою емоційною стабільністю.

Самооціночний тест «Характеристики емоційності» дозволяє дослідити як сама особистість визначає свою емоційну сферу та її особливості – наскільки вона є емоційно збудливою, або стійкою, скільки тривають емоційні реакції, чи чинять емоційні реакції негативний вплив на ефективність діяльності та спілкування

Результати тестування учнів 11 класу виявили такі результати:

Емоційна збудливість/ тривалість емоцій притаманні 6 учням, інтенсивність емоцій переважає серед емоційних особливостей у 8 учнів, емоції тривалі і чинять негативний вплив на спілкування та діяльність у 6 одиннадцятикласників. Ще 10 юнаків не виявили домінування певних емоційних особливостей.

Ці результати графічно можна відобразити наступним чином:

Рис.4. Поділ учнів 11 класу на переважаючі у них емоційні особливості

Наступним етапом дослідження було простеження кореляції між типами темпераменту юнаків і визначеними показниками їх емоційної сфери та емоційними реакціями.

Відповідно до результатів дослідження виявлено, що представники змішаного високоемоційного типу характеру, в переважній більшості мають змішану формулу емоційних реакцій – ейфорично-рефрактерно-дисфоричну та ейфорично-рефрактерну, але для представників цього типу характеру в основному притаманне домінування ейфоричної формули, при якій емоційна система в цілому настроєна на позитивні стимули, з деякими вкрапленями рефлекторної та дисфоричної сфери. Стосовно розподілу особливостей емоційної системи (відповідно до самооцінного тесту «Характеристики емоційності»), то взаємозв`язок з типом характеру та емоційними реакціями на впливи стимулів зовнішнього середовища не був виявлений, так як у нашій вибірці учням зі змішаним типом характером і з домінуванням ейфоричної формули емоційних реакцій були притаманні різні прояви особливостей емоційної сфери: інтенсивність емоцій, певні емоційні реакції не домінують, тривалість емоцій з негативним впливом на спілкування та діяльність, емоційна збудливість у сполученні з тривалістю емоцій.

Представникам невизначеного типу темпераменту, для яких характерні показники активності й емоційності, які перебувають у межах норми, притаманні такі типи емоційних реакцій на стимули зовнішнього оточення: ейфорично-рефрактерна (4 учня), ейфорично-рефрактерно-дисфорична (3 учня). Відповідно до отриманих результатів дослідження представникам цього типу темпераменту характерні емоційна стійкість, тривалість та інтенсивність емоцій. Представники цього типу характеризуються однаковою виразністю всіх компонентів емоційної зрілості, при досить високій загальній адекватності емоційного реагування. Їм притаманні врівноваженість, емоційна стабільність, не агресивність, спрямованість на соціальні об’єкти, адекватність оцінки власних можливостей та свого місця серед інших людей.

У учнів яким притаманний змішаний низько емоційний та змішаний високоактивний тип виявляють в переважній більшості рефлекторно-дисфоричні емоційні реакції на стимули навколишнього середовища, серед емоційних особливостей у таких учнів домінують емоційна збудливість, тривалість емоцій та негативний вплив емоційних проявів на спілкування та діяльність.

За результатами дослідження домінування емоцій у модальній структурі емоціональності у учнів раннього юнацького віку можна узагальнити, що домінування патерну «радість» виявили 46,6% досліджуваних, провідна емоція «гнів» проявилася у 23,4% учнів, «страх» – 16,6% , емоційний патерн «Печаль» виявився у 13,4 % учнів. При аналізі результатів дослідження та їх співставленні виявилось, що учням, яким притаманна домінуюча емоція «радість» та «страх» відповідає ейфорично-рефракторний та ейфоричний напрям емоційних реакцій. Представники цього типу характеризуються високою активністю та врівноваженістю, що виражається в екстравертованості, емоційній стабільності, товариськості, упевненості в собі, оптимістичності.

Одиннадцятикласникам, які проявили домінуючу емоцію «гнів» та «печаль» відповідає переважання рефректорної та дисфоричної формули, тобто позитивні й негативні стимули зводяться до негативних переживань, і емоційна система в цілому настроєна на негативні стимули. Таких учнів виявилось шестеро. Представникам цього типу притаманна емоційна лабільність, тривожність, схильність до стресового реагування; разом з тим – екстравертність та товариськість.

З другого боку, виявилось 6 одиннадцятикласників, які мають явно виражений домінуючий патерн «радість», але їхня емоційна система характеризується емоційною збудливістю, тривалістю емоцій, а також має негативний вплив на спілкування та діяльність. Представникам цієї групи учнів властиві емоційна нестабільність (часті коливання настрою, підвищена збудливість, недостатня саморегуляція) спрямованість активності назовні (екстравертованість, потреба у спілкуванні, прагнення до домінування). Тому для цих емоційно нестійких особистостей варто провести практичну корекцію емоційного реагування, та емоційної сфери взагалі.

2.3      Психологічні рекомендації стосовно корекції нестійкої емоційної сфери

З метою корекції нестійкої емоційної сфери, та для контролю емоційних реакцій у учнів раннього юнацького віку, які виявили підвищену емоційну збудливість нестабільність, бурхливі емоційні реакції, або ж, навпаки, виявили знижене емоційне реагування, подібне апатії, варто проводити програми-тренінги спрямовані на регуляцію та саморозвиток емоційної сфери, та вміння контролювати свої емоційні реакції. Наведене нижче заняття-тренінг знімає емоційну напругу у учнів раннього юнацького віку, нівелює небажані негативні емоційні реакції, та замінює їх на врівноважені.

Тренінгові заняття «Регуляція психічних станів»

Ціль: формування вмінь саморегуляції й саморозвитку емоційної сфери особистості

Завдання:

1.         Зняття психоемоційної напруги

2.         Досягнення стану релаксації

3.         Заміна небажаних почуттів, нормалізація і урівноваження психічних станів і процесів

4.         Стимуляція позитивного самосприйняття, загальне зміцнення психіки

Вік: від 15 років і більше (без обмежень)

Тривалість заняття: 45 хвилин

План заняття:

1. Вступне слово

2. Вправа «Знайомство»

3. Вправа «День буває»

4. Діагностика схильності до стресу

5. Робота з таблицею емоцій

6. Способи уникнення негативних емоцій

7. Вправа «Дощ у джунглях»

8. Релаксаційна вправа «Сонце»

9. Рефлексія заняття

1. Вступне слово

Я не хотів би стати грозою –

У ній занадто багато грому.

Я б краще зробився росою,

Їй щастя тихе знайоме.

Я б краще зробився квіткою,

Як цвіт розцвів би найменший.

Йому не потрібний шум і грім,

Щоб бути щасливим у мрії червоній.

К. Бальмонт

…Вони називаються по-різному: розчулення, солодке томління, дивовижний спокій, радість, яка п'янить, тихий смуток, сумна тривога, безтурботне блаженство, сумовитий розпач, неспроможна злість. Про що це я? Звичайно, про почуття.

Емоції, настрої, переживання, почуття – все це «звуки нашої душі». Вони грають у нашому житті величезну роль. Ми сумуємо, радуємося, засмучуємося, захоплюємося, тужимо, сердимося, тривожимося або веселимося – все це прояви емоцій ­– емоційні реакції, «звуки» нашої душі.

Емоційні реакції бувають позитивні й негативні. Позитивні емоції офарблюють наше життя в яскраві, ошатні кольори; негативні викликають стан депресії й стресу. Про те, як позбуватися від негативних емоцій і стимулювати позитивні й піде сьогодні мова.

Але спочатку ми познайомимося.