Викривлений психічний розвиток з інтелектуальною недостатністю (варіант синдрому раннього дитячого аутизму)

3. Викривлений психічний розвиток з інтелектуальною недостатністю (варіант синдрому раннього дитячого аутизму).

ІІ. Енцефалопатичні форми:

Цереброастенічні синдроми із запізненням розвитку шкільних навичок.

Психоорганічні синдроми з інтелектуальною недостатністю і порушенням вищих кіркових функцій.

Гранична інтелектуальна недостатність при дитячих церебральних паралічах.

Інтелектуальна недостатність при загальному недорозвитку мови (синдром алалії).

ІІІ. Інтелектуальна недостатність, пов’язана з дефектами аналізаторів і органів чуття:

Інтелектуальна недостатність при вродженій або рано набутій глухоті або туговухості.

Інтелектуальна недостатність при сліпоті, яка виникла в ранньому дитинстві.

IV. Інтелектуальна недостатність пов’язана з дефектами виховання і дефіцитом інформації в ранньому дитинстві (педагогічна занедбаність).

В практичній роботі з дітьми із затримкою психічного розвитку більш широко використовується класифікація К. Лебединської (1980), розробленої на основі етіопатогенетичного підходу. В даній класифікації виокремлюються чотири основні варіанти затримки психічного розвитку:

1. Затримка психічного розвитку конституційного походження - гармонійний психічний і психофізичний інфантилізм. При даному варіанті на перший план в структурі дефекту виступають риси емоційної і особистісної незрілості. Характерні переважання емоційної мотивації поведінки, підвищення настрою, емоції поверхневі та нестійкі. Діти легко піддаються навіюванню. Інфантильність психіки часто поєднується з інфантильним типом будови тіла, переважанням емоційних реакцій в поведінці. Такі діти проявляють творчість у грі, ця діяльність для них більш приваблива, ніж навчальна. Вчитися вони не люблять і не хочуть. Перераховані особливості ускладнюють соціальну, в тому числі і шкільну адаптацію.

2. Затримка психічного розвитку соматогенного походження. Виникає у дітей із хронічним соматичним захворюванням серця, нирок, ендокринної системи та ін. Все це може призвести до пониження психічного тонусу. Також важливе місце має і затримка емоційного розвитку - соматогенний інфантилізм, обумовлений рядом невротичних нашарувань - невпевненістю, боязливістю, пов’язаними з відчуттям своєї фізичної неповноцінності, а іноді поставленим режимом заборон та обмежень, в якому знаходиться соматично ослаблена або хвора дитина. Такі діти - „домашні", в результаті чого коло спілкування у них обмежене, порушуються між особистісні відносини. Часто виникає вторинний інфантилізм, формуються риси емоційно-особистісної незрілості, що поряд з пониженою працездатністю і підвищеною втомлюваністю не дозволяє дитині досягти вікового розвитку.

3. Затримка психічного розвитку психогенного генезу. При ранньому виникненні і довготривалому впливі психотравмуючих факторів можуть виникнути стійкі відхилення в нервово-психічній сфері дитини, що призводять до невротичних і неврозоподібних порушень, патологічному розвитку особистості. В такому випадку може спостерігатись розвиток особистості за нестійким типом: у дитини переважають імпульсивні реакції, невміння контролювати свої емоції. В умовах гіперопіки формуються егоцентриські установки, нездатність до вольових зусиль, до праці. У психотравмуючих умовах відбувається невротичний розвиток особистості. В одних дітей при цьому спостерігається негативізм, агресивність, істеричні прояви, а у інших - боязливість, сором’язливість, страхи, мутизм. При даному виді ЗПР на перший план також виступають порушення в емоційно-вольовій сфері, зниження працездатності, не сформованість довільної регуляції поведінки.

4. Затримка психічного розвитку церебрально-органічного генезу. При цьому варіанті ЗПР поєднуються риси незрілості і різного ступеня порушень ряду психічних функцій [15].

І. Марковська в залежності від їх співвідношення виділила дві групи дітей із ЗПР. До групи А були віднесені діти, у яких переважають риси незрілості емоційної сфери за типом органічного інфантилізму, тобто в психологічній структурі ЗПР поєднуються не сформованість емоційно вольової сфери (ці явища переважають) і пізнавальної діяльності, виявляється не груба неврологічна симптоматика. До групи Б - діти, у яких домінують симптоми ураженості: виявляються стійкі енцефалопатичні порушення, в структурі дефекту переважають інтелектуальні порушення [22].

На думку У. Ульєнкової, в плані компенсації велике значення має вік дитини, стан її здоров’я специфіка мікросоціального середовища, характер затриманої у розвитку функції, її співвіднесення з іншими психологічними особливостями дитини, своєчасність організації, корекційно-педагогічної роботи з ними [36]. Діти з названими варіантами затримки психічного розвитку можуть буди направлені в спеціалізовані дитячі садки або дошкільні групи при масових дитячих садках.

У 1984 році у світ вийшла перша вітчизняна монографія „Діти із затримкою психічного розвитку” під редакцією Т. Власової, В. Лубовського, Н. Ципіної [21]. Ця колективна праця, на основі експериментального матеріалу розкриває своєрідність гностичних процесів у дітей із ЗПР. Досліджено, що в структурі психічного дефекту у дітей із затримкою психічного розвитку на перший план виступає незрілість емоційно-вольової сфери з не різко вираженими інтелектуальними порушеннями, тобто затриманий розвиток психічних процесів.

Таким чином, велика кількість науково-практичних досліджень з проблеми затримки психічного розвитку у дітей свідчить про її наявність та неоднорідність структури, що зумовлює подальше її вивчення особливостей та закономірностей. Для нашого дослідження доцільним буде розгляд особливостей розвитку дітей дошкільного віку з ЗПР, які розглянемо в наступному розділі.

1.2 Особливості розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

Дошкільний вік - період найбільш інтенсивного формування пізнавальної діяльності й особистості в цілому. Якщо інтелектуальний й емоційний потенціал дитини не отримує належного розвитку в дошкільному віці, то його не вдається реалізувати в повній мірі в подальшому житті. Особливо це стосується дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку. Без надання своєчасної медичної і психолого-педагогічної допомоги відхилення у розвитку стають більш вираженими, охоплюють всі сфери психічного розвитку дитини, заважають її соціальній адаптації [13].

Кожен із варіантів ЗПР має певні особливості протікання, тому вважаємо за потрібне їх розглянути на основі матеріалів психологічних досліджень з проблеми затримки психічного розвитку у дошкільному віці, що дозволяють розкрити особливості пізнавальної діяльності дошкільників із ЗПР, а також охарактеризувати деякі інші аспекти їхнього розвитку.

Увага таких дітей характеризується нестійкістю, відмічаються її періодичні коливання, нерівномірна працездатність, що свідчить про очевидну недостатність цілеспрямованої діяльності, а саме: діти діють імпульсивно, часто відволікаються, можуть спостерігатися і прояви інертності. В цьому випадку дитина з труднощами переключаються з одного виду діяльності на інший [16; 12].

Встановлено, що більшість дітей відчувають труднощі і в процесі сприйняття (зорового, слухового, тактильного), завдяки зниженій швидкості виконання перцептивних операцій. Орієнтовно-дослідницька діяльність в цілому має більш низький, у порівнянні з нормою, рівень розвитку: діти не вміють обстежувати предмети, не проявляють вираженої орієнтовної активності, довгий час удаються до практичних способів орієнтації в якостях предметів.

На відміну від розумово відсталих дітей, дошкільники із затримкою психічного розвитку не відчувають труднощів у практичному розрізненні властивостей предметів, але їх сенсорний досвід довго не закріплюється і не узагальнюється в слові. Тому дитина може правильно виконувати інструкцію, яка містить словесне узагальнення ознаки „дай червоний олівець”, але самостійно назвати колір показаного олівця затрудняється [19].

Особливі труднощі діти відчувають при оволодінні уявлень про величину, не виділяють і не називають окремі параметри величини (довжина, ширина, висота, товщина). Також утруднений процес аналізу сприйняття: діти не вміють виділити основні структурні елементи предмету, їх просторове співвіднесення, дрібні деталі.

Грубих порушень зі сторони слухового сприйняття не відмічається. Діти можуть відчувати деякі труднощі в немовних звучаннях, але головним чином страждають фонематичні процеси [29].

Перераховані вище недоліки орієнтовно-дослідницької діяльності стосуються і тактильно-рухового сприйняття, яке збагачує життєвий досвід дитини і дозволяє їй отримати знання про такі властивості предметів, як температура, фактура матеріалу, деякі якості поверхні, форма, величина, проте процес формування впізнавання предметів на дотик викликає труднощі.

У дітей із затримкою психічного розвитку уповільнений процес формування міжаналізаторних зв’язків, які лежать в основі складних видів діяльності. Відмічається недоліки зорово-моторної, слухо-зорово-моторної координації. В подальшому ці недоліки перешкоджають оволодіння читанням, письмом. Недостатність між сенсорного взаємозв’язку проявляється і в не сформованості почуття ритму, труднощах у формуванні просторового орієнтування.

Пам’ять дітей із затримкою психічного розвитку відмічається своєрідністю, при цьому вираженість дефекту залежить від причин походження ЗПР. В першу чергу у дітей обмежений об’єм пам’яті, знижена стійкість запам’ятовування. Характерна не точність у відтворенні і швидке забування інформації. Найбільше страждає вербальна пам’ять.

Значна своєрідність відмічається в розвитку їхньої мислительної діяльності. Відставання спостерігається вже на рівні наочно-дійових форм мислення, виникають труднощі у формуванні сфери образів-уявлень. Дослідники підкреслюють складність у створенні цілого з частин і виділення частин з цілого, труднощі в просторовому орієнтуванні образами [37].

Відмічається репродуктивний характер діяльності дітей із затримкою психічного розвитку, зниження здібностей до творчого утворення нових образів. У таких дітей уповільнений процес формування мислительних операцій. У старшому дошкільному віці у дітей із затримкою психічного розвитку не формується відповідний віковим можливостям рівень словесно-логічного мислення: діти не виділяють суттєвих ознак при узагальненні, узагальнюють або за ситуативними, або за функціональними ознаками.

Досліджуючи психологічну структуру затримки психічного розвитку в дошкільному віці, Є. Слєпович вказує на її основні ланки: недостатню сформованість мотиваційної діяльності, сфери образів-уявлень, недорозвиток знаково-символічної діяльності [31].

Ці особливості розвитку найбільш яскраво проявляються на рівні ігрової діяльності дітей із затримкою психічного розвитку. У таких дітей знижений інтерес до гри та іграшок, із затрудненням виникає задум гри, сюжети ігор стереотипні, переважно побутової тематики. У грі діти між собою мало спілкуються, часто виникають конфлікти, колективна гра не складається.

На відміну від розумово відсталих дошкільників, у яких без спеціального навчання рольова гра не формується, діти із затримкою психічного розвитку знаходяться на більш високому рівні, вони переходять на етап сюжетно-рольової гри. Однак, у порівнянні їх нормою, рівень її розвитку досить низький і потребує корекції [31].

Незрілість емоційно-вольової сфери у дітей із ЗПР зумовлює своєрідність формування їх поведінки та особистісних особливостей. Страждає сфера комунікації. За рівнем комунікативної діяльності діти знаходяться на більш низькому рівні розвитку, ніж однолітки [28]. Так, дослідження Є. Дмитрієвої показали, що старші дошкільники із затримкою психічного розвитку не готові до поза ситуативно-особистісного спілкування з дорослими, на відміну від своїх однолітків, які нормально розвиваються, вони досягають лише рівня ситуативно-ділового спілкування [9]. Відмічаються проблеми у формуванні морально-етичної сфери: страждає сфера соціальних емоцій, діти не готові до „емоційно теплих” відносин з однолітками, можуть бути порушення емоційні контакти з близькими дорослими, діти недостатньо орієнтуються в морально-етичних нормах поведінки, як свідчать дослідження Є. Васильєвої.

Слід відмітити деякі особливості у формуванні рухової сфери дітей із затримкою психічного розвитку. У дітей не спостерігається грубих рухових розладів, але при більш ретельному дослідження виявляється відставання у фізичному розвитку, несформованість техніки в основних видах рухів, недостатність таких рухових властивостей, як точність, витривалість, гнучкість, спритність, сила, координація. Особливо стає помітним нерозвиненість дрібної моторики, зорово-моторної координації, що затримує у дітей формування графо-моторних навичок [18; 33; 35].

Отже, затримка психічного розвитку є однією з найбільш розповсюджених форм психічної патології дитячого віку, що найчастіше виявляється з початком навчання дитини в першому класі загальноосвітньої школи, проте як показують дослідження науковців і практиків серед невстигаючих є діти з педагогічної занедбаністю, затримкою психічного розвитку, не різко вираженими моторними, сенсорними, інтелектуальними і, особливо значимими для нашої роботи, мовленнєвими порушеннями, зумовлюючі обставини виникнення яких ми розглянемо далі.

 

1.3 Особливості емоційно-комунікативного розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

У дошкільників із затримкою психічного розвитку (ЗПР) спостерігається відставання у розвитку емоцій та спілкування. Найбільш вираженим є емоційна нестійкість, лабільність, легка зміна настрою і контрастних проявів емоцій. Вони легко й часто немотивовано переходять із стану сміху до плачу і навпаки.

Відмічається нетолерантність до фруструючих ситуацій. Незначний привід може викликати емоційне збудження і навіть різку афективну реакцію на неадекватну ситуацію. Така дитина то проявляє доброзичливість по відношенню до інших, то раптово стає злою та агресивною. При цьому агресія направляється не на дії особистості, а на саму особистість.

Нерідко у дошкільників з ЗПР відмічається стан тривожності, неспокою.

На відміну від дітей, що нормально розвиваються, дошкільники із ЗПР фактично не потребують взаємодії з однолітками. Вони віддають перевагу грі на самоті. У них не відмічається вираженої прихильності до кого-небудь, не виділяються друзі, міжособистісні стосунки нестійкі.

Взаємодія носить ситуативний, нестійкий характер. Діти надають перевагу спілкуванню з дорослими чи дітьми старшими за себе, але і в цих випадках не проявляють значної активності.

Слід відмітити своєрідність проявів регулюючої ролі емоцій, діяльності дошкільників із ЗПР. Труднощі, які зустрічають діти при виконанні завдань часто викликають у них різкі емоційні реакції, афективні спалахи. Такі реакції виникають не лише у відповідь на дійсні труднощі, але і в наслідок очікування труднощів, страху перед невдачами. Цей страх значно знижує продуктивність дітей у вирішенні інтелектуальних завдань і призводить до формування у них заниженої самооцінки (М.Л. Белопольская).

Недорозвиток емоційної сфери проявляється в гіршому (порівняно з дітьми, що нормально розвиваються) розумінні емоцій, як чужих так і власних. Успішно розпізнаються тільки конкретні емоції. Власні прості емоційні стани розпізнаються гірше, ніж емоції зображених на картинках персонажів. (Є.С. Слепович)

Можна припустити, що при появі труднощів в розумінні емоцій пов’язані з несформованістю відповідних образів, уявлень. Поряд з тим слід відмітити, що діти з ЗПР успішно виділяють на картинках причини емоційних станів персонажів, що є недоступним дошкільникам з РВ.

Серед дітей з ЗПР церебрально-органічного ґенезу виділяють групи з проявами психічної нестійкості і психічної загальмованості.

Діти шумні та рухливі: на прогулянках лазять по деревах, голосно кричать, намагаються брати участь в іграх інших дітей, але невміючи слідувати правилам, сваряться, заважають іншим. З дорослими бувають ласкавими і навіть настирливими, але легко вступають у конфлікт проявляючи при цьому грубість та крикливість. Почуття розкаяння та образи у них неглибокі та короткочасні.

При психічній загальмованості поряд з особистісною незрілістю особливо проявляється несамостійність, нерішучість, повільність, надмірна прив’язаність до батьків призводить до труднощів, звикання до дитячого садка. Такі діти часто плачуть, сумують за домом, уникають рухливих ігор. Особливу увагу в корекційно-педагогічному процесі приділяють двом напрямам. З одного боку це передумова емоційного розвитку, а з іншого - розвиток основних функцій мовлення: функції спілкування (комунікативної), пізнавальної функції й функції регуляції діяльності.

У дітей в нормі раніше всього з’являється функцією спілкування з дорослими. Вона носить емоційний, предметний й діловий характер. Згодом виникає й розвивається спілкування з однолітками. Чим вищий рівень загального психічного розвитку дитини, тим більшу роль в спілкуванні відіграють емоційно-комунікативні процеси. Особливе значення це має для дітей з ЗПР у колективних видах діяльності дітей, в першу чергу у грі. Тут за допомогою комунікативних процесів вони домовляються про зміст гри, складають її план, розподіляють ролі, домовляються при цьому про поведінку кожного персонажу. За допомогою комунікації здійснюється й взаємовідносини дітей у ході самої гри.

У дітей з ЗПР спілкування розвивається з запізненням. На початковому етапі навчання діти, як правило не вміють спілкуватись між собою й, у деяких випадках, не мають потреби до нього, так як у них зовсім не розвинуті колективні види діяльності але певна потреба спілкування з дорослими й засоби реалізації цієї потреби є у кожної дитини. Діти звертаються до дорослих з різними потребами. Комунікація дитини та дорослого, дитини та однолітків супроводжується активним використанням емоційно-комунікативними якостями.

Спілкування з оточуючими і розвиток предметної діяльності призводить до появи передумов емоційно-комунікативних потреб. Але ці передумови будуть нереалізовані, якщо дорослі не будуть спеціально керувати цим процесом. Необхідно створювати такі умови, такі ситуації, в яких у дітей виникне потреба у емоційно-комунікативній взаємодії. Наприклад, можна запропонувати дітям побудувати вулицю, де кожен будує будинок у певному місці, треба розподілити будівельний матеріал порівну, принести його. Треба спеціально створювати умови де б діти взаємодіяли між собою, обмінювалися інформацією, збагачувалися емоційно.

Поява різних форм емоційно-комунікативної діяльності, в якій дитина співпрацює як з дорослими, так і з однолітками складають передумови розвитку потреб у спілкуванні. Згодом після цього розвиваються потреби для емоційно-комунікативного розвитку.

Таким чином, передумови для розвитку емоційно-комунікативної сфери складаються у процесі життя дитини у спеціальному навчально-виховному закладі, як результат цілеспрямованої корекційно-виховної роботи.

Розділ 2. Методика

 

2.1 Діагностика емоційно-комунікативного стану дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку

Доцільність ідеї ранньої корекції емоційно-вольової та комунікативної сфер розвитку дитини теоретично доведена і реалізується в практиці спеціальної педагогіки. На сучасному етапі актуальною є проблема попередження порушення емоційно-комунікативного розвитку [5], то в сучасних умовах вона є актуальною і останнім часом відчувається дуже гостро.

Діти із ЗПР це діти з нереалізованими віковими можливостями розвитку, з загальною психічною незрілістю. Вони мають бідне та вузьке коло уявлень про довкілля, нерозвинені функції аналізу і синтезу, що зумовлюють уникання спілкування. Емоційно-комунікативний стан має своєрідні прояви, зокрема, це нездатність усвідомлювати та контролювати свої переживання, розуміти емоційні стани інших людей, регулювати власну поведінку. У змісті корекційної роботи з такими дітьми особлива увага приділяється розвитку емоційно-комунікативних якостей.

Тому розпочинаючи експериментальне дослідження необхідно провести психологічне діагностування з метою виявлення недоліків емоційно-комунікативної розвитку дітей дошкільного віку із ЗПР.

Дослідження проблеми емоційно-комунікативного розвитку здійснювалось впродовж 2006-2007 навчального року, відповідно визначеної мети і завдань. Експериментальна робота здійснювалась поступово і містила три етапи: констатувальний, формувальний і узагальнюючо-порівняльний. Була проведена підготовча робота: відділені діти із ЗПР на базі ДНЗ № 41 „Гніздечко” м. Полтави; було обрано 14 дітей віком 6-7 років (7 з них складали експериментальну групу і 7 контрольну).

Констатувальний експеримент складається з двох частин: