2.1 Обґрунтування методики емпіричного дослідження

У дитини як і у дорослого може розвинутись симптомологія станів посттравматичного стресу. Для того щоб ще більше поглибити наші знання по відношенню до цього порушення потрібно продовжувати дослідження особливостей стресових станів за допомогою застосування методик що дозволяють більш детально ознайомитись з цією проблемою.

 Під впливом екстремального стресу деякі діти здається реагують більш ефективно і більш позитивно ніж іньші. як ми вже вияснили довготривалий стрес, який вже стає фоном всього життя призводить до незворотніх аномалій поведінки, зокрема диструктивному. Дивна, неслухняна занадто жорстока, некерована, або занадто апатична поведінка – значить дитина в якийсь момент «зламалась». Про те що пережиті в дитинстві травми проявляються і в дорослому житті говорити не доводиться. Іньша справа не всі розуміють що і наскільки важливо. Так як на даному етапі наука досягла значного прогресу зокрема в медецині та психології ми можемо говорити про не одну методику яка застосовується що до лікування та профілактики нервових розладів також кризових та стресових станів. Психосоматичні співвідношення які в дитячо-му віці особливо динамічні є більш складні для діагностики та лікування. На відміну від дослідника який має досить часу для розгляду проблеми з усіх її боків, практичний лікар працює тут і зараз і має справу з людиною як з уні-кальною цілісністю і приймає відповідальність за її здоров’я, а у випадку з дитиною також частково на його долю та подальший розвиток. Беручи до уваги теоретичну частину що визначає підхід до лікування та принципи роботи ми розуміємо, що вона принципово не може задати всю терапію, бо терапія – це завжди шлях в «невідоме» який ведеться творчістю та мистецтвом лікаря. В педіатрії значення психосоматичної терапії посилюється тим що чим меньш зрілий організм тим більш неспецифічні та непередбачувані його реакції. Педиатрія по суті є психосоматичною медициною. Протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть стає все більш очевидно що рішення деяких проблем таких як кардіохірургія, терапія, діабет та іньші виходить далеко за межі свідомості і нових технічних та лікарняних засобів. Якщо виходити з уявлень В. Давидовського про хворобу не просто як індивідуальне нещастя, але як прояв індивідуальної видової та популяцій-ної адаптації, тоді надії на універсальні засоби лікування стають марними. В кожному випадку зіткнення з хворобою, лікар опиняється перед обличчям нової можливо не тільки для нього, а й для медецини вцілому задачі, рішення якої потребує не тільки теоретичних законів та стратегій. В деяких крайніх випадках лікування взагалі потребує виходу за межі предписаних методик і потребує нових креативних засобів. І тут справа не в протипоставленні старого та нового, звичного та не звичного, а в адекватності, актуальності в обґрунтованості очікуваному результату, здійсненням лікарем вибору шляхів і засобів допомоги. Такий вибір має виходити із деяких осоново-покладених принципів терапії, комплекс яких задає напрямок пошуку та орінтує лікаря в цьому пошуку. Нижче наведені основні принципи що діють при застосуванні психосоматичної терапії:

Принципи системності. Практично всі керівництва мають вказівки на доцільність методів комбінованої терапії психосоматичних розладів. При цьому зазвичай мають на увазі необхіднісь паралельної, одночасної дії на фіізичну та біологічну сторону захворювання. В практиці це призводить до того що прийнята в лікуванні фізична терапія поєднується зі спробами психологічної корекції. В ряді захворювань такий підхід виявляється ефективним, але не завжди. Іноді він стає невдалим із за не ефективності засобів використаних лікарем. Наприклад при поєднанні у підлітка відчуття слабкості, втоми та непрацездатності з однієї сторони і ВСД (вегето-судинної дистонії) з іньшої, цілком природньо призначення соматичної терапії із стимулюючими препаратами. Але якщо ефект препаратів поєднується із стимулюючою дією на нервову систему то в результаті це спричинить тільки посилення ВСД. Серцево-судинні реакції на тревожність у жінок проходять зазвичай по гіпотоничному типу (зменьшення хвилинного обєму, розширен-ня судин), тоді як у чоловіків по гіпертонічному. Тому антистресові засоби у підлітків хлопців та підлітків дівчат мають поєднуватись застосуванням різних соматотропних препаратів. До цього можна додати що будь-яка терапія антистресовими засобами має враховувати сомото-та вегетотропну дію кожного з препаратів. Отже принцип системності передбачає дію на функціональні зв’язки окремих структур вцілому передбачаючи їх взаємодію.

Принцип індивідуалізації. Даний принцип є одним з основних в роботі з паціентами на сьогодні. Вислів: «лікувати хворобу або хворого» вже застарів, дитина унікальна як індивід(організм) та як індивідуальність (особистість), а тим більше як єдиність цих двох складових.

Принцип відносин. Будь-яке лікування це не вплив лікаря на хворого або хворобу, а процес відносин лікаря і пацієнта. В гіршому випадку пацієнт може виявляти бажання вилікуватись але піпідсвідомо асоціювати лікаря з одним з батьків до якого може проявляти агресію. Або ж лікар може прагнути допомогти пацієнту але при цьому асаціювати його з негативним підсвідомими стереотипом. Так як і будь які взаємовідносини між людьми базуються на спілкуванні таким чином взаємовідносини між лікарем і хворим мають базуватитсь на взаєморозумінні для досягнення кращих результатів при лікуванні.

Принцип середовища. Все що оточує пацієнта під час проходження курсу лікування є також вагомим елементом лікувальних відносин. Це включає в себе і емоціональну обстановку, і сам зовнішній і внутрішній вигляд закладу в якому відбувається даний процес. Нажаль більшість лікарень не володіють відповідним середовищем, а навпаки відштовхують погіршуючи моральний стан як дорослих так і дітей.

Принцип гуманізму. Терапія не може бути ефективною якщо її методи та засоби ігнорують інтереси особистості. Ніяка лікувальна ціль не виправдовує методів що будь яким чином дискримінують право дитини бути «самим собою», почуття власної гідності та інтимності – як тілесної так і психологічної.

Специфіка психосоматичної терапії заключається в тому що в основному вона пов’язана з впливом на нервово-психічні захворювання що є складовими етіопатогенезу. Призначене лікування – це тільки одна сторона біологічної терапії. Сприйняття та виконання їх дитиною та (або) сім’єю – це іньша сторона значно більш впливова на хід та ефективність лікування. Також велике значення мають знання лікаря про використовувані раніше методи, їх ефекти відношення до різних видів терапії, вміння використовувати психотерапевтичні методи роз’яснення при призначенні терапії. Чим молодша дитина тим більше значення має причепність та проїнформованість батьків до проведення терапії. Батьки, а при можливості і діти мають отримати не тільки чіткі вказівки що до процедури виконання призначень, але й моделі очікуваних ефектів того або іньшого видів терапії.

Особливе місце в психотерапії надається встановленню психотерапевтичного контакту. Від терапевтичного контакту залежить як організується терапевтична система «сім’я-дитина-лікар». Психотерапія дітей визначається не тільки необхідністю вирішення складних життєвих ситуацій, що лежать в основі захворювання але й етапами психічного розвитку дитини. Вона будується на застосуванні взаємодопоміжних психотерапевтичних методах.

В віці 2, 5-4 тобто в періоді формування особистості та самоствердження, формування самооцінки та системи відносин, вибір психотерапевтичного методу зумовлений основними психологічними проблемами дитини приймаючими участь в їх патогенезі. Окрім лікувально-педагогічної корекції неправильного стилю сімейного лікування можна застосовувати методи ігрової психотерапії, забеспечуючі оптимізацію взаємовідносин з однолітками.

У віці 4-7 років коло психотерапевтичних втручань розширюється. Дитину включають в сімейну та індивідуальну, орієнтовану на роз’яснення психотерапію, в групову психотерапію.

В 7-8 років під час адаптації в загальноосвітній школі психотерапія дитини в більшому направлена на подолання комунікативних складностей, оскільки саме вони виявляються основним в генезі захворювання. В цьому віці на ряду з сімейною та індивідуальною рекомендується використовувати поведінкову психотерапію: тренінг самоствердження та інші. Групову психотерапію корисно використовувати разом з сімейною.

В підлітковому віці найбільшу користь можуть принести методи індивідуально-орієнтовної психотерапії, сімейної та групової в інтеракційній та структурних моделях. Меньш значущі в цьому віці поведінкові та гіпносугестивні методи психотерапії.

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

Виходячи з попереднього розділу, метод психосоматичної терапії є найпоширинішим серед педіатрів та дитячих психологів. Але наразі важко віддати перевагу певному методу психотерапії. Зазвичай особлива перевага надається гіпнотерапії т ак як вона використовується для відволікання від хворобливих переживань, для релаксації та тн.

Для оцінки довготривалих і віддалених нервово-психічних розладів були проаналізовані 20 дітей, перенесших насилля в сім’ї або втрату одного з батьків. Вони були поділені на 4 групи:

1.         Хлопчики-підлітки від12 до 15 років (5хлопч. )

2.         Дівчатка-підлітки від 12 до 15 років (4дівч. )

3.         Хлопчики від 5 до 11 років (6хлопч. )

4.         Дівчатка від 5 до 11 років (5 дівч. )

В психопатології хлопчиків-підлітків (1-ша група) переважали аффективні розлади: у 2-х афективна збудливість, у1-го -страхи, у 2-х прагнення до самотності і дипресія. Самознищуюча поведінка у більшості підлітків, думки про суіцид і його спроби, переживання в зв’язку із почуттям непотрібності, алкоголоізм та наркоманія. В етіології описаних розладів окрім стресу приймали участь також інші фактори: явні психотравмуючі обставини такі як спадкова схильність до нервово-психічних розладів або соматичні хвороби: головний біль, біль в животі та шлунку та ін. Думки були зосереджені на почутті провини або страху перед майбутнім. У 2-х суіцидальна поведінка та створення небезпечних для життя ситуацій, у 1-го прагнення усамітинитись, небажання йти на конфлікт.

У дівчаток-підлітків (2-га група) на першому місці афективні розлади: прагнення усамітнитись, у 3-х явна дипресія, страхи в тому числі страхи смерті, та афективна збудливість. Самознищуюча поведінка відмічена у однієї дівчинки що намагалась покінчити з собою. Спостережені у них симптоми описувались в рамках наступних симптомокомплексів: депресія, агресивність, астенії, афективної збудливості, та дисомії. У 3-х з них перенесших розлучення батьків, мали місце переживання безцільності існування, страхи покинутості , прагнення повернути одного з батьків, прагнення цілісності сім’ї, а також психосоматичні розлади що являлись відображенням перенесеного стресу втрати.

Емоційні розлади в 3-й групі у хлопчиків від 5 до 11 років представлені афективною збудливістю, дипресією і страхами. У більшості дітей також виявлялись психосоматичні розлади. Виявлена симптоматика оцінювалась як затримка психічного розвитку, тривожність, та неворозоподібні стани. Хлопчикам з сімей в яких було насилля був поставлений діагноз зміни особистості резидуально-органічного генезу, затримка психічного розвитку з неврозоподібним синдромом. У хлопчиків що зазнали розлучення батьків явних переживань на цюю тему не було виявлено , переважали еквіваленти депресії та замкнутості що властиві дитинству.

На першому місці серед психопатологічної симптоматики у дівчаток 4-ї групи були розлади з переважаючою каритною страху, вираженого зниження настрою. У більшості були розторможені афективні стани вони були агресивними, самознищуюча поведінка була у формі думок про смерть. Перелічені симптоми складались в різноманітні симптомокомплекси: депресії, тривожності. Розгальмування дій виявлялись в схильності створю-вати ситуації підвищеного ризику. Дівчатка з сімей в яких відбувалось насилля мали девіантну поведінку, спостерігалась підвищена агресія, та невроз страху. У 3-х випадках дівчат що перенесли розлучення батьків була понижена самооцінка та розумова і фізична працездатність, астенія.

Із даного дослідження можна зробити висновок що особливості нервово-психічних розладів у дітей залежать від віку. У підлітків в три рази частіше чим у дітей зустрічаються психози. Також у підлітків адективна поведінка спостерігається в 10 разів і суіцидальні наміри в 3 рази частіше ніж у дітей. Більш чіткіше виражена дипресія та явні неврози. В той час у дітей пере-важають зміни особистості, емоційно-поведінкові особливості, та гальму-вання розумової працездатності, афективна збудливість, агресивність.

На особливостях психопатології також відмічались статеві відмінності, так у хлопчиків спостерігались частіше зміни особистості, а у дівчат емоційно-поведінкові розлади. У хлопців більш розповсюджені прагнення до усамітнення, агресивність більш девіантна поведінка. У дівчат частіше відмічались страхи, депресії, істерія , розлади сну та астенія.

Для психокорекції даних розладів для дитини підбирається індивідуальні методи психотерапії в залежності від її вііку та індивідуальних особливостей, в деяких випадках назначається також фармакотерапія.

Суггестивна терапія – (суггестія від лат. suggestio – навіювання) – форма психотерапії заснована на застосуванні цілеспрямованого впливу на функціональні порушення, вегетативні порушення, стани напруження, а також тілесні недуги. Однак суггестія дітей ускладнюється тим що при високому навіюванні в дошкільному віці їх гіпнабельність значно гірше ніж у дорослих. Досягти глибокгого гіпнотичного стану досить важко або зовсім не вдається в той самий час дитина може просто заснути звичайним сном. Ускладнення також пов’язані з несприйняттям або страхом дитини перед білими халатами та незвичного для неї оточення. Старші діти та підлітки більш піддаються гіпнотичному втручанню і тому його застосування може бути більш ефективним. Обмеженнями що можуть понизити ефективність гіпнотичного впливу є вік дитини. Так при роботі з дітььми до 7-ми років гіпнотизація – поняття умовне. В цьому випадку мова частіше йде про релаксацію, поверхневе навіювання в природньому поверхневому сні. Обмеженням може бути негативна установка по відношенню до гіпнозу, страх (не прокинутись) та ін. В таких випадках може допомогти роз’яснення. Також психотерапевту завжди доводиться ставити перед собою питанння, в якій мірі гіпнотерапія буде ефективною для застосування саме в цій ситуації. Нарешті безмежнів можливості гіпнотерапії створює звернення дитини до творчого потенціалу дитини та гри.

Арттерапія – терапія винахідливою творчістю яку використовують в якості засобу спілкування при спільному малюванні, для релаксації, покращенню самооцінки і подолання розчарування. Малювання понижує опір особистості в процесі лікування, спрощює контакт між лікарем та дитиною, сприяє концентрації уваги на переживаємих труднощах в зв’язку з чим покращюється їх розуміння та формулювання. Образна діяльність дити-ни дозволяє без слів виражати їх свої думки. Психотерапія за допомогою малювання найбільш ефективна у дітей 4-11 років. Особливо це стосується конкретних страхів.

Бібліотерапія – це використання сппеціально обробленого для читання матеріалу з ціллю вирішення особистих проблем за допомогою направленого читання. Цей мептод може бути фактором спряючим для відволікання дитини від думок про хворобу, допоміжним в перенесенні фізичних страждань. Бібліотерапію можна використовувати як частину психотерапії наприклад при психосоматичному розладі. Книги запропоновані хворому мають бути доступні за ступенем важкості викладення матеріалу. Бібліотерапія проводиться в індивідуальній формі або групі. Цей метод як і будь-яке керівництво читанням лікувально-педагогічний процес що важливо при курації дітей та підлітків особливо потребуючих виховних заходах під час лікування.

Музикотерапія – психотерапевтичний метод під час якого застосовують музику в якості впливу на психіку і через неї на організм хворого. За допомогою цього методу відбувається емоціональна стимуляція в процесі вербальної психотерапії; розвиваються навики міжособистісного спілку-вання, підвищюється рівень естетичних потреб. Музика також сприяє емоційній розрядці, регулюванню настрою, противостоянню житевим проблемам. Музику часто використовують при груповій психотерапії. Її достатньо широко застосовують при лікуванні різних видів патологій у дітей.

Групова психотерапія підлітків. Націлина на формування у підлітків адекватної самооцінки та цілісності «Я» – концепції, ототожнювання неадекватних варіантів з власними неусвідомлюваними проблемами, розкриття власних переживань та їх вербалізацію. Її також використовують для вдосконалення навиків керування ситуацією, навчанні будувати відно-сини з іньшими у взаємодіючій манері. Групову психотерапію з успіхом застосовують у підлітків з порушенням адаптації, невротичними та психосоматичними розладами.

Ігрова терапія. Заснована на тому що гра може моделювати діяльність, вигадану, уявну, бажану дійсність. Гра надає дитині або підлітку можливість пережити успіх в бородьбі , розкрити свої фізичні і розумові здібності. Ігри у дітей-важливий матеріал для розкриття емоційних відносин та життєвих конфліктів. Використовують спонтанну та направлену гру. Перша зменьшує емоціональний тиск, створює цікавість до лікування. Друга тренує психічні процеси, збільшує витривалість, стимулює активність. Цілеспрямовану гру проводять по плану але не вводять суворих обмежень ролевої поведінки допускаючи імпровізації. Ігри з більш жорсткими правилами корисні для діагностики. Ігрова терапія найбільш ефективна у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, але її можна також використовувати для лікуван-ня підлітків в модельованій ситуації, навчаючи прийняттю рішень в момент стресу.

Так наведені основні методи терапії що застосовуються при роботі з дітьми різних вікових груп. В будь якому випадку дистрес перенесений дітьми наводить на формування нових методів в терапії з урахуванням індивідуальності.


Информация о работе «Особливості стресових станів у дітей різного віку»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 79109
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
57633
2
0

... Київ, 17-19 жовтня 2006 р.- С.146-148. (Участь у плануванні клінічних досліджень, збір, аналіз даних, висновки). АНОТАЦІЯ   Мурадосілова Л.І. Вплив нейроендокринних факторів на клініко-етологічні особливості бронхіальної астми у дітей.-Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.10-педіатрія.- Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георг ...

Скачать
110016
2
0

... за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»); 4) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»). РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНОГО ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 2.1Організація дослідження Метою даного дослідження було виявлення особливостей особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами. Поставлена мета ...

Скачать
207226
14
12

... . До теперішнього часу немає достатньо повних, вивчених на обширному матеріалі даних про патологічні психологічні реакції, що виникли у шахтарів після виробничих аварій. РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАКЦІЇ ШАХТАРІВ НА СТРЕСОВІ СИТУАЦІЇ Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту створило навчання І.П. Павлова про типологічні властивості ...

Скачать
220073
4
2

... допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє. Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково і ...

0 комментариев


Наверх