Предмет і метод логіки

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: “Логіка”

на тему: “Предмет і метод логіки”

 

Виконав: студент І курсу 3 групи

юридичного факультету

заочного відділення

Корендюк Сергій Григорович

залікова книжка № 037321

 

КИЇВ

2004

План:

 

1.   Вступ.

2.   Визначення логіки як науки.

3.   історичні етапи розвитку логічного знання.

4.   Значення логіки для юристів.

5.   Висновки.

6.   Список використаної літератури.

Виникаючи з насущних потреб суспільства і розвиваючись разом з ним, логіка, у свою чергу, має на нього зворотній і більш-менш значний вплив. Її соціальне призначення і роль у суспільстві визначаються насамперед її природою і тим місцем, що вона займає в загальній системі культури.

Під культурою взагалі розуміється сукупність цінностей накопичених людством. При цьому маються на увазі не тільки результати матеріальної і духовної діяльності людей, але і засоби цієї діяльності, і способи її здійснення. Логіка, як це очевидно, відноситься до духовного компонента культури і лише через нього так чи інакше втілюється в тих чи інших елементах матеріальної культури. Але яке вона займає місце? Будучи однією з найстарших і найважливіших наук в історії людства, вона входить невід'ємною складовою в систему наук, що утворюють інтелектуальне ядро духовної культури, і разом з ними виконує різноманітні і відповідальні функції в суспільстві. У цих соціальних функціях логіки виявляється її сутність і глибока специфіка як науки. Основними з таких функцій виступають наступні.

1). Пізнавальна функція. Як і будь-яка наука взагалі, логіка має справу з відкриттям і дослідженням об'єктивних законів, з тією лише істотною різницею, що це закони не зовнішнього світу, а мислення. У цьому розумінні, займаючи важливе місце в загальній системі пізнання світу, логіка виконує насамперед загальнонаукову - пізнавальну функцію, тобто пояснювальну і передбачувану. Вона дає більш-менш точне пояснення визначеної групи явищ і процесів мислення, а на цій основі - пророкування при яких умовах можливе досягнення щирих знань і які наслідки неправильного ходу міркування.

2). Світоглядна функція. Логіка, як відзначалося вище, особлива наука. Якщо в природних і суспільних науках мислення служить лише засобом пізнання дійсності, то в логіці - безпосередньою метою пізнання. Тому, розкриваючи закономірності мислення як однієї з найважливіших сфер дослідження поряд із природою і суспільством ця наука тим самим вносить свій вагомий внесок у те чи інше рішення фундаментальної філософської проблеми. Отже, вона активно бере участь у формуванні світогляду людей, більш-менш чіткої сукупності їх узагальнених поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу.

3). Методологічна функція. Як і будь-яка теорія взагалі, логічна теорія, будучи результатом попереднього пізнання свого об'єкта, стає засобом, а отже і методом його подальшого пізнання. Але як дуже широка теорія, що досліджує процес мислення, який виявляється у всіх науках без винятку, логіка забезпечує і їх визначеним методом пізнання. Це справедливо вже стосовно традиційної формальної логіки, основу якої складає теорія умовиводів і доказів, що обслуговує науки методами одержання вивідного знання. Це ще більш справедливо у відношенні символічної логіки, що розробляє нові спеціальні математичні методи рішення розумових задач. І звичайно, це особливо справедливо щодо діалектичної логіки, вимоги якої і є, власне кажучи, вимоги найбільш загального, діалектичного методу, використовуваного багатьма науками.

4). Ідеологічна функція. Зароджуючись і розвиваючись у класовому суспільстві, логіка ніколи не була нейтральної в ідеологічній боротьбі. Вона служила важливим засобом обґрунтування однієї ідеології, знаряддям боротьби з іншою. У ній самій завжди розгорталося ідейне протиборство найважливіших філософських напрямків - матеріалізму й ідеалізму, діалектики і метафізики. Звідси і її ідеологічна функція.

Свої найважливіші функції логіка виконувала на всіх етапах свого розвитку, хоча виявлялися вони в різний час по-різному. У сучасних умовах її роль і значення особливо зростають. Це обумовлено двома основними обставинами.

Одна з них – це особливості сучасного етапу розвитку самого суспільства. Цей етап характеризується зростанням ролі наук у розвитку всіх сторін громадського життя, її проникненням в усі пори соціального організму. Відповідно до цього підсилюється і значення логіки, що досліджує засоби і закономірності наукового пізнання. Роль науки, а виходить, і логіки особливо значна в нашій країні в умовах переходу до ринкової економіки, що вимагає осмислення нових, складних і різноманітних економічних і соціальних процесів, що протікають у житті суспільства.

Інша обставина – це потреби розвитку науково-технічної революції. Ця революція означає, що наука і техніка переходять на якісно новий і більш високий етап свого розвитку, коли підсилюється значення абстрактного мислення. В зв'язку з цим зростає значення логіки, що досліджує його структуру, форми і закони. Потреба в логіці, особливо символічній, стає усе більш відчутна в нашій країні на новому етапі розгортання науково-технічної революції, пов'язаного із широкою комп'ютеризацією виробництва, керування, обслуговування, в умовах інтенсивного розвитку інформатики й інших її новітніх напрямків.

В той же час, слово "логіка" походить від давньогрецького слова "логос", яких можна перевести як "поняття", "розум", "міркування". В даний час воно вживається в наступних основних значеннях.

По-перше, цим словом позначають закономірності в зміні і розвитку речей і явищ об'єктивного світу. Закономірності в зміні і розвитку речей і явищ об'єктивного світу називають об'єктивною логікою.

По-друге, словом "логіка" позначають особливі закономірності в зв'язках і розвитку думок. Ці закономірності називають суб'єктивною логікою. Закономірності в зв'язках і розвитку думок є відображенням об'єктивних закономірностей.

Логікою називають також науку про закономірності в зв'язках і розвитку думок.

Логіка - складний, багатогранний феномен духовного життя людства. В даний час існує безліч самих різних галузей наукового знання. У залежності від об'єкта дослідження вони поділяються на науки про природу - природничі науки і науки про суспільство - суспільні науки. У порівнянні з ними своєрідність логіки полягає в тім, що її об'єктом виступає мислення.

У чому ж специфіка логіки в порівнянні з іншими науками, що вивчають мислення?

· Філософія досліджує мислення в цілому. Вона вирішує фундаментальні філософські питання, пов'язані з відношенням людини і його мислення до навколишнього світу.

· Психологія вивчає мислення як один із психічних процесів поряд з емоціями, волею і т.д. Вона розкриває взаємодію з ними мислення в ході практичної діяльності і наукового пізнання, аналізує спонукальні мотиви розумової діяльності людини, виявляє особливості мислення дітей, дорослих, психічно нормальних людей і осіб з відхиленнями.

· Фізіологія розкриває матеріальні, фізіологічні процеси, досліджує закономірності цих процесів, їх фізико-хімічні і біологічні механізми.

· Кібернетика виявляє загальні закономірності керування і зв'язку в живому організмі, технічному пристрої, у мисленні людини, пов'язаному насамперед з його управлінською діяльністю.

· Лінгвістика показує нерозривний зв'язок мислення з мовою, їх єдність і розходження, їх взаємодію між собою. Вона розкриває способи вираження думок за допомогою мовних засобів.

Своєрідність же логіки як науки про мислення саме в тому, що вона розглядає цей загальний для ряду наук об'єкт під кутом зору його функцій і структури, тобто ролі і значення в пізнанні і практичній діяльності, і в той же час з погляду складових його елементів, а також зв'язків і відносин між ними. Це і є власний, специфічний предмет логіки. Тому вона визначається як наука про форми і закони правильного мислення, що веде до істини.

Що ж таке логічна культура? Це культура мислення, що виявляється в культурі письмового й усного мовлення. Вона включає:

а) визначену сукупність знань про засоби розумової діяльності, її форми і закони;

б) уміння використовувати ці знання в практиці мислення, оперувати поняттями, правильно робити ті чи інші логічні операції з ними, будувати умовиводи доводити і спростовувати;

в) навички аналізу думок - як своїх власних, так і чужих, для того щоб виробляти найбільш раціональні способи міркування, запобігати логічним помилкам, а якщо вони допущені, знаходити й усувати їх. Зрозуміло, вироблення логічної культури - справа довга і важка. І значення логіки тут, безсумнівно, велике. Говорячи про це значення, важливо уникати двох крайностей: як переоцінки логіки, так і її недооцінки. З одного боку, не можна думати, начебто логіка учить нас мислити. Це було б великим перебільшенням. Логіка не вчить нас мислити так само, як фізіологія не вчить переварювати їжу. Мислення - такий же об'єктивний процес, як і травлення. Саме використання логіки припускає наявність двох необхідних умов: по-перше, визначеної здатності до мислення, а по-друге, відомої суми знань. Люди мислили, і мислили більш-менш правильно задовго до появи логіки. Вона сама виникла лише як узагальнення практики мислення, і притім правильного мислення. Ще знаменитий оратор стародавності Демосфен думав, що ми від природи вміємо викладати як була справа, і доводити те, що нам потрібно та спростовувати це. І в даний час багато людей, не знаючи логіки, мислять і міркують досить правильно.

Чи означає це, що без неї можна обійтися? Ні. Це було б іншою крайністю: ігноруванням чи зменшенням її значення, недооцінкою. Насправді, без логіки важко обходитися, якщо ми хочемо, щоб наша думка протікала правильно не тільки в простих, повсякденних, але й у складних, теоретичних міркуваннях. Вивчення логіки відкриває можливість надійно контролювати мислення з боку його форми, структури, побудови, перевіряти його правильність, попереджати логічні помилки виявляти і виправляти їх. У цьому відношенні вона те саме що граматика, освоєння якої дозволяє робити лінгвістичний аналіз письмового чи усного мовлення, попереджати граматичні помилки або швидко знаходити їх і виправляти.

Значення логіки обумовлене тим, що логічні помилки допускаються дуже часто, набагато частіше, ніж дехто думає, вважаючи, начебто культура мислення є природженою якістю кожної людини. Ні, як і всяку культуру, її потрібно завзято опановувати.

Звідси випливає, що хоча навчитися мислити за допомогою логіки неможливо, усе-таки вивчати її необхідно. Її головне значення для нас полягає в тому, що вона підсилює наші розумові здібності і робить мислення більш раціональним, подібно тому як знання фізіології допомагає нам правильно, раціонально харчуватися.

Звичайно, для різних людей з різним рівнем розвитку мислення логіка має неоднакове значення, як вища математика для дикуна і для сучасного інженера. Але той, хто ретельно вивчає її, у будь-якому випадку одержує перевагу перед тим, хто її не знає. А той, хто усвідомлює недоліки свого мислення, може значно розвити й упорядкувати його за допомогою логічних вправ. Це можна порівняти з тим, як Демосфен завзятим тренуванням виправив дефекти своєї мови і досяг вершин в ораторському мистецтві, став знаменитим оратором.

Саме на практичні аспекти вивчення логіки звертали насамперед увагу видатні розуми минулого. Так, уже згаданий вище середньовічний філософ і вчений Сходу аль-Фарабі - видатний коментатор праць Аристотеля, що заслужив голосне ім'я "Другого вчителя"(після Аристотеля), спеціально підкреслював: логіка вчить сукупності законів і правил, "сприятливих удосконалюванню інтелекту, що наставляють його на шлях істини", що охороняють його від помилок і допомагають перевіряти наші думки. Правила логіки, їхнє значення для перевірки правильності наших знань про речі він порівнював з "вагами і мірами, лінійкою і циркулем". Він відзначав "велику цінність" логіки і розкривав негативні наслідки її незнання. Якщо ми неосвічені в логіці, вважав він, то не можемо бути упевненими в правильності тверджень того, хто правий, і не будемо знати помилки того, хто помиляється, - словом, "рубаємо дрова вночі".

М. Лейбниц цілком справедливо думав, що якби вчені так само старанно займалися логікою, як музиканти музикою, то вони творили б чудеса.

Дж. Ст. Милль вважав, що єдиною задачею логіки є керування власними думками.

В. Минто зтверджував: "головною метою і призначенням" логіки є "запобігання розуму від оман ".

Як бачимо, логіка в тому чи іншому ступені була потрібна людині в самі різні історичні епохи. Але особливо необхідна вона в сучасну епоху. Пояснюється це тим, що чим вище рівень розвитку суспільства, тим більші вимоги пред'являються до самої людини, рівню її власного розвитку, її загальній і спеціальній культурі. Тим більш високої повинна бути і її логічна культура. Все більш нагальною потребою для неї стає уміння масштабно мислити і міркувати, здатність глибоко розбиратися в процесах громадського життя. Відповідно до цього підсилюється роль і значення логіки як науки про мислення. Така тенденція особливо помітна в умовах економічної реформи, здійснюваної в Україні і демократизації країни. Ці кардинальні процеси захоплюють все більш широкі версти населення, жадають від них підйому ділової і суспільно-політичної активності, а отже, і активності мислення. Її напрямок - переміщення центра ваги з вузькопрофесійної убік широко фундаментальної підготовки фахівця, здатного краще орієнтуватися в досягненнях науки і техніки, повніше відповідати швидко мінливим потребам суспільства, що переходить до ринкової економіки.

У цих умовах особливу значимість здобуває така фундаментальна наука, як логіка. В силу своєї граничної спільності й абстрактності вона має відношення буквально до всіх галузей науки і техніки. Тому що як би не були різні і своєрідні ці галузі, усе-таки закони і правила мислення, на яких вони ґрунтуються, єдині. Правда, також, як фахівець з харчування може дати нам будь-яку інформацію, як харчуватися, але не може ні харчуватися за нас, ні переварювати їжу, так і логік може видати найбагатшу інформацію про правильне мислення, але не здатний допомогти тим, хто не вчиться мислити самостійно.

 Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Аристотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арстотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка). Античні стоїки доповнили теорію силогізму, описавши складні умовиводи (Зенон, Хрисипп та ін.). Також великий вклад зробили такі мислителі як Гален, Порфірій, Боецій.

В середні віки логіка слугувала в основному релігійній схоластиці, тим самим удосконалюючи і розвиваючи свої можливості.

В Новий час значний вклад зробив Ф.Бекон (1561-1626), розробивши на противагу дедуктивній логіці Аристотеля індуктивний метод, принцип якого виклав у праці “Новий Оганон”. Розроблені методи наукової індукції, систематизовані пізніше англійським філософом і логіком Д.С.Міллем (1806-1873) суттєво укріпили позиції логіки як окремої науки. Тим самим дедуктивна логіка Аристотеля і індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальноосвітньої дисципліни названої формальною логікою. Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант.

Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи ви числення. Цей напрямок розроблений в працях Д.Буля, І.С.Джевонсонц, П.С.Порецкього, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Россела, Я.Лукашевича та ін. математиків і логіків. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.

Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку.

Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють об’єктивність і всебічність розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.

Сучасна логіка формувалась наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Але її засновником по праву можна вважати видатного німецького вченого Готфріда Лейбниця (1646-1716). Хоча він жив у ХVII ст., однак його праці випереджали свою епоху на декілька століть вперед. Вони навіть не були сприйняті сучасниками. Лише у ХХ ст. з розвитком сучасної логіки ідеї Г. Лейбниця отримали підтримку та були розвинуті у працях сучасних логіків.

Перш за все це торкається його ідеї побудови соціальної штучної мови, завдяки якій можна будь-яке міркування перетворити в ланцюжок знаків певного типу. Ще в двадцять років Г. Лейб ниць в своїй праці “Про комбінаторне мистецтво” писав, що його основною метою є створення загального методу, за допомогою якого всі істини можна буде звести до деякого виду обчислення. Вчення про спеціальну мову було кроком у побудові такого методу.

Аналіз цієї мови свідчить про те, що вона була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Перша така формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. у 1879 р. німецьким вченим Готлобом Фреге у його праці “Шрифт понять”.

Ще одна ідея Г. Лейбниця – це його теорія можливих світів. Саме вона покладена в основу побудови сучасних семантик для модальних логік, розробка яких почалася у 60-70-ті рр. ХХ ст.

Сучасна логіка, засновником якої був Г. Лейбниць, суттєво відрізняється від традиційної, основу якої заклав Аристотель. На другому етапі розвитку логічного знання інтереси логіків значно розширюються. Вони починають звертатися до аналізу таких типів міркування, яким раніше взагалі було відмовлено в можливості логічного аналізу. Так, поряд з різними видами теоретичних (наукових) міркувань, основна мета яких полягає в обґрунтуванні знання, предметом дослідження багатьох логіків стають практичні міркування, основна мета яких полягає у поясненні дій людини. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов`язані із різними галузями наукового знання і типами міркувань у них. Це – математика, лінгвістика, право, філософія, психологія, економіка, інформатика тощо.

Однак, разом із цим треба зазначити, що сучасна логіка не є запереченням традиційної (аристотелівської) логіки. Вона – її продовження. Яскраве порівняння цих двох логік дає англійський вчений А. Уайтхед (1861-1947) у передмові до книги У. Куайна “Система логістики”. Він пише: “У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою.”

Спочатку сучасна логіка орієнтувалася повністю на аналіз лише математичних міркувань. За її допомогою вчені намагалися розв`язати проблему основ математичного знання після того, як були знайдені парадокси у теорії множин. Цей період її розвитку іноді називають “класичним”.

Біля джерел класичної логіки стояли поряд з багатьма дослідниками Джордж Буль (1815-1864), Огастес де Морган (1806-1871), Чарльз Пірс (1839-1914) та інші. В їхніх працях була поступово реалізована ідея перенесення у логіку тих методів, які звичайно застосовують у математиці. Результатом цієї роботи стало створення таких розділів сучасної логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів.

Критика класичної логіки почалася на початку ХХ ст. і велася у різних напрямках. ЇЇ результат – виникнення нових розділів сучасної логіки, які становлять у сукупності так звану некласичну логіку.

Некласична логіка важко піддається визначенню, бо її гілки розглядають різни типи міркувань. Так, наприклад, розділами цієї логіки є:

·     алетична логіка, яка розглядає міркування, до складу яких включаються такі модальні поняття як “необхідно”, “можливо”, “випадково” та їх різновиди;

·     логіка часу (темпоральна логіка), яка описує логічні зв`язки висловлювань про минуле, сучасне, майбутнє;

·     епістемічна логіка, що розглядає такі міркування, до складу яких включаються модальні поняття “спростовано”, “доведено” тощо;

·     логіка норм (деонтична логіка), яка розглядає зв`язки нормативних висловлювань;

·     логіка оцінок (аксіологічна логіка), яка має справу з поняттями “добре”, “погано” тощо;

·     логіка дії, яка описує міркування, пов`язані з діями людини.

Цей перелік не охоплює всіх розділів некласичної логіки. Перелічити їх усі практично неможливо, бо їх ріст не закінчився і сьогодні. Можна лише сказати, що в цілому завдання, яке стоїть перед некласичною логікою – це повні описати ті елементи логічної форми (схеми) міркування, які були пропущені класичною логікою.

Таким чином, етапами розвитку логічних знань є: