Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

План

Вступ

Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема

1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці

1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен

1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки

Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки

2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників

2.2 Аналіз і інтерпретація результатів

2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки

Висновки

Список використаної літератури:

Додатки

Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога - сприймання - дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов’язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина - людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як гколярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема курсового дослідження "Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи".

Об’єкт дослідження - девіантна поведінка особистості.

Предмет дослідження - психологічні причини проявів девіацій, види, методи і засоби психодіагностики та корекції схильності особистості до девіантної поведінки.

Мета дослідження - розробка теоретичних засад і практичних науково обґрунтованих пропозицій щодо психодіагностики та корекції схильності особи до девіантної поведінки.

Означена мета, предмет та об¢єкт дослідження зумовили необхідність розв’язання таких завдань:

здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;

надати характеристику психологічних причин та умов девіантної поведінки особи;

обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності особи до девіантної поведінки;

експериментально перевірити ефективність розробленої моделі корекції девіантної поведінки, дослідити особливості індивідуальних рис особистості девіантних старшокласників;

визначити можливості, розробити модель програми та методику психокорекційної роботи з особами схильними до девіантного повлдження.

Основними методами дослідження є аналіз психологічної, педагогічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв'ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності особи.

Для встановлення можливостей та напрямів психокорекційної роботи, визначення методик психокорекційної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, експертної оцінки, бесіди, спостереження, а також метод демонстрації практичних вправ та аналізу одержаних у процесі психокорекційної роботи результатів.

Емпіричну базу дослідження складають результати: опитування 17 осіб щодо розповсюдженості девіантних проявів у їхній поведінці; експериментально-психологічного дослідження.

Експериментальна база дослідження: психологічний експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі Рівненської загальноосвітньої школи № 3. У психологічному експерименті брали участь 17 осіб.

Дослідження проводилося в чотири етапи.

На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотеза, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі розроблялася програма формуючого експерименту, забезпечувалася дослідно-експериментальна робота в школах, удосконалювалася методика дослідження, уточнювалися психологічні способи подолання девіантної поведінки особистості.

На третьому етапі проводився формуючий експеримент.

На четвертому етапі дослідження було проаналізовано матеріали формуючого експерименту, систематизовано й узагальнено матеріали, зроблено висновки щодо реалізації завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що

уточнено характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки особистості;

узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги особам зі схильністю та проявами девіантної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики та психологічної корекції схильності до девіантності особистості; обґрунтуванні та апробації комплексу методик для діагностики схильності до девіантної поведінки; розробці та апробації програми психокорекційної роботи по нейтралізації девіантних проявів.

Матеріали дослідження можуть використовуватися при вивченні навчальних дисциплін "Психологія" "Конфліктологія", "Основи вікової психології"; а також при подальшому дослідженні даної проблематики, або суміжних тем.

Структура курсової роботи: Дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 31 найменування та додатків.

Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема 1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці

Психологічні традиції вивчення девіантної поведінки складалися в основному в соціологічних школах (статистичний аналіз аномальних проявів Ж. Кетле та Е. Дюркгейма; теорія аномії Р. Мертона; теорія стигматизації Ф. Танненбаума та І. Гофмана; теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна та ін). Психологічні школи представлені теоріями соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер), деструктивного впливу соціального конфлікту на особистість (Д. Кретч, Р. Кратчфілд), фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович) та ін. Звичайно, що єдності у поясненні детермінант девіантної поведінки немає, і це цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену “особистість”. [19, 99]

Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості. Серед останніх найбільш значимими є емоційно-вольові порушення (імпульсивність, дратівливість, конфліктність тощо), дефектність ціннісно-нормативної сфери (цілі і смисл життя), що, у свою чергу, ускладнює спілкування з оточуючими та призводить до виникнення емоціогенних зон із негативною забарвленістю (Максимова Н.Ю., Малкова Т.М. та ін). Отже, девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує, направляє й забезпечує реалізацію девіантної поведінки (Казміренко Л.І., Максименко С.Д., Максимова Н.Ю., Рибалка В.В., Синьов В.М., Татенко В.О., Яковенко С.І. та ін). [17, 35]

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 99]

Для розробки теоретичних основ профілактики протиправної поведінки мають значення фундаментальні дослідження загальних проблем виховання І. Беха, С. Бєлічевої, Б. Кобзаря, О. Киричука, І. Козубовської, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, А. Сиротенка, М. Фіцули. [19, 99]

Важливе місце в дослідженні попередження девіантної поведінки займають наукові праці з проблем мотивації поведінки: М. Бобнєвої, Л. Божович, А. Бодалєва, В. Вілюнаса, В. Демиденка, Ю. Клейберга, В. Мерліна, Е. Натанзона, П. Якобсона та ін. [14], [15], [16]

Загальні проблеми поведінки особистості аналізуються у працях Л. Божович, Л. Виготського, М. Дубініна, Б. Ломова, Л. Славіної, С. Рубінштейна, В. Крижка, Є. Павлютенкова та ін.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття "поведінка" трактується досить широко. Представники різних течій психології (У. Джеймс, П. Жане, Дж. Дьюї, Е. Торндайк, Е. Толмен, Е. Фромм та ін) визначали поведінку за схемою ”стимул - реакція" та зведенням поняття ”виховання” до маніпулювання людиною за допомогою різних зовнішніх подразників до більш глибокого розуміння людської поведінки, а саме: включали у її структуру внутрішню психічну складову, її регулювальною ланкою, розглядали потреби та мотиви людської поведінки, цілі, бажання, афективну та вольову сферу, вивчали їх з функціонального та динамічного боків. Таким чином був підготовлений грунт для психологічного вивчення переконань людини, її моральних цінностей, життєвої мети як особливого роду спонук поведінки. Ці положення знайшли подальший розвиток у працях Б. Ананьєва, М. Бахтіна, М. Басова, Л. Божович, Л. Виготського, О. Леонтьєва, В. М’ясищева.С. Рубінштейна та ін., які дійшли висновку, що конкретний акт поведінки включає в себе інтелектуальний та афективні компоненти, тоді як зовнішні впливи завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови. [19, 100]

Сучасне розуміння поведінки (І. Бех, О. Змановська, Ю. Клейберг, В. Оржеховська, В. Ромінець) виходить далеко за межі трактування сукупності реакцій на зовнішні стимули, поведінка визначається як взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою та внутрішньою активністю індивіда. [16, 141]

Активність розглядається як психологічно напружена вільна внутрішня робота щодо розв’язання завдань із самовиховання (процес саморозвитку), за якої і можливі зміни, тобто свідоме привласнення нових особистісних цінностей. Внутрішній світ людини складається з сукупності психічних процесів, які є предметом відображення у свідомості особистості. Для здійснення процесу їх пізнання необхідно, щоб у суб’єкта сформувалося уявлення про власне ”Я", яке з’являється у зв’язку з певними відносинами, в які вступає об’єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе. Розвиток самоусвідомлення перебуває у прямій залежності від розвитку мовлення, за допомогою якого у сферу суб’єктів, які стають доступними для певного перетворення дитиною залучається і її внутрішній світ (М. Білоус, Л. Масол, Н. Пустовіт). [19, 100]

Враховуючи зазначене вище, доцільно розглядати поведінку як діяльність особистості за для привласнення нових особистісних цінностей відповідно до суспільно значущої особистісної програми та реалізації їх у певних соціальних і міжособистісних відносинах, в які особистість вступає і від яких вона залежить. Є два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах відповідно до громадської думки і внутрішнє регулювання, яке базується на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільній поведінці. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Повноцінна моральність не може сформуватися у процесі навіювання чи наслідування, оскільки за умови застосування таких методів у людини виникає моральне утворення життєвого рівня ”поводитися, як усі”, в якому емоційний компонент домінує над інтелектуальним (В. Демиденко, Л. Деркач, С. Карпенчук, В. Сухомлинський, К. Чорна). [19, 100]

Спираючись на це твердження, можна зробити висновок, що немає підстав вважати індивідуально-вибіркові ставлення (особистісні властивості) такими, що належать до ядра особистості, оскільки, по-перше, їхні предмети (етичні норми) для людини не є достатньою мірою безпосередньо значущими, по-друге, самі вони слабко емоційно переживаються суб’єктом, тож внаслідок цього не фіксуються у його внутрішньому світі. Відтак у суб’єкта, який знаходиться на рівні розвитку цих ставлень, переважно не виникає необхідної стійкості щодо втілення їх у конкретні дії або вчинки так, як не відбулося усвідомлення самого себе, становлення змісту ”Я - образу", а також через те, що умови виховання не забезпечили утворення цього зв’язку (Л. Божович, Н. Непомняща, І. Кон, Ф. Хоппе). Враховуючи це, можна зробити висновок, що саме розвиток особистісних цінностей, а не розвиток суб’єктивно-оцінних ставлень може дати необхідний результат. У роботі показано, що цінності є стримуючими чинниками поведінки, чинниками, що закладають відповідні межі поведінки, регулюють її (С. Анісімов, Р. Бернс, Б. Братусь, А. Донцов). [19, 101]

1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен

Узагальнення наявних у науковій літературі трактувань (Бобнєва М.І., Братусь Б.С., Крейдун Н.П., Клейберг Ю.А., Кудрявцев В.М. та ін) дозволило запропонувати наступне визначення: девіантна поведінка - система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин і носить деструктивний характер; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них, внаслідок чого останній набуває для особи надзвичайного значення. [8, 22]

Зазначене положення може бути проілюстровано на прикладі формування схильності до алкоголізації, коли відбувається порушення опосередкованості поведінки та редукція спілкування. Як наслідок - поведінка спрощується, примітивізується, зникають перспективні мотиви. Потреба в алкоголі не просто змінює ієрархію мотивів, вона створює і актуалізує нові мотиви, внаслідок чого виникає ніби інша особистість, з якісно новими потребами і мотивами та новою їх організацією. Таку схему можна розповсюдити на всі різновиди адиктивної поведінки, оскільки вона у всіх своїх різноманітних проявах в основному є засобом подолання тривожності, соціальної невизначеності і навіть самоствердження.

Девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:

правові;

моральні;

естетичні.

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми - це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми - цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку. [5, 36]

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни) 2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін) 3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка.

Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до девіантної поведінки: певні особливості особистості - вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) - трансформація ієрархії мотивів - девіантний розвиток особистості - професійна деформація.

З аналізу наукових робіт з питань девіантної поведінки випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки - зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами, порушує їх (девіантна). [5, 39]

Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, наприклад молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан закладів освіти. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у підлітків, старшокласників, молоді, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири.

1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

Тривожні моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають сталий характер зазвичай в процесі стихійно-групового спілкування, яке відбувається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі й споруджуваних на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є слідством не якоїсь генетичної схильності, споконвічної агресивності та ін., а виступає, у більшості випадків, лише як ситуація заміщення або неприйняття підлітка в світ соціально-значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання того, що їх не розуміють.

Сформована в суспільстві система виховання дітей, прийняті до них вимоги, відношення дорослих до підростаючих не враховують особливостей їхнього особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба до самостійності, самореалізації, втечі від опіки. [13, 56]

Підліток хоче не просто уваги, а розуміння й довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає соціальної активності підлітка - він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають до девіантних форм поведінки.

Найбільш повну картину сутності девіантної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у цій мотивації грають почуття й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п.

Істотну роль біологічних умов у виникненні девіантної поведінки людини грає дисгармонічний розвиток. Деякі умови виховання також сприяють виникненню й закріпленню девіацій. І тут однією з найважливіших причин є авторитарний стиль виховання, при якому авторитет приписується дорослому в силу переваги його положення. Такий авторитет підкріплюється нагородами, покараннями, ляканнями. Дитина дуже скоро починає розуміти, що покарання не завжди пов'язане з її провиною, головна причина - втручання дорослого. Дитина вчиться уникати цього втручання, приховувати свої вчинки, брехати. [13, 59]

Сприяє формуванню девіантної поведінки відчуження батьків від дітей, конфліктні відносини між батьками, суперечливі вимоги батьків. Встановлено зв'язок між батьківськими покараннями й агресією в дітей.

У формуванні девіантної поведінки на першому місці по ступеню впливу стоїть реальне поводження батьків, потім знайомих дорослих, сімейне насильство, документальне кіно й художнє кіно.

Виділяють дві найбільш часті причини девіантності у дітей. По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Чим сильніше агресія або девіантні відхилення в поведінці, тим сильніше страх, який за ними стоїть. По-друге, це пережита образа або щиросердечна травма, або сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи.

Басс указав на ряд факторів, від яких залежить сила девіантних проявів.

По-перше, це частота й інтенсивність випадків, у яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які одержували багато гнівних стимулів, будуть більш імовірно реагувати агресивно, та з проявами девіантності у поведінці, чим ті, які одержували менше таких стимулів.

По-друге, це часте досягнення успіху шляхом девіантної поведінки, що, на думку Баса, приводить до сильних атакуючих звичок. Успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення, зниження девіантної поведінки) і зовнішнім (усунення перешкод або досягнення винагороди). Тенденція, що виробилася, до атаки може унеможливлювати для індивіда розрізнення ситуацій, які провокують і не провокують у нього девіантну поведінку. [16, 149]

1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки

У вітчизняній та зарубіжній науці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний", ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний", ”деліквентний" (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію. [11, 104]

Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису - така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення".

Узагальнюючи здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені - девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.

Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу. [26, 49]

Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки - це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін. [30, 8-9]

Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки 2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників

Метою нашого дослідження стало вивчення зв'язку девіантної поведінки й темпераменту підлітка. Підлітковий вік береться за основу, так як психологічний експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи.

Гіпотезою психологічного експерименту стало припущення, що існує зв'язок між девіантною поведінкою і психофізіологічними особливостями особистості.

Відповідно до мети й висунутою гіпотезою в ході емпіричного дослідження вирішувалися наступні завдання:

Вивчити особливості девіантної поведінки старшокласників.

Досліджувати темперамент старшокласників.

Проаналізувати взаємозв'язок різних форм девіацій у поведінці і темпераменту.

Як методики дослідження ми використовували: