Девіантна поведінка

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.  Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання.

2.  Поняття поведінкової норми, патології і девіації.

3.  Основні підходи до вивчення девіантної поведінки.

4.   Трактування девіантної поведінки у різних психологічних напрямах.

1. Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання

Суспільство завжди надає особливої уваги проблемі поведінки людей, яка не відповідає встановленим соціальним нормам. Релігія, література, мистецтво, наука, філософія з різних боків розглядають і оцінюють це явище.

За останні роки у зв’язку із кризою нашого суспільства інтерес до проблеми відхиленої поведінки значно зріс, що обумовило необхідність більш ретельно дослідити причини, форми, динаміку асоціальної поведінки, пошук більш ефективних засобів соціального контролю – превентивних, профілактичних, колекційних, реабілітаційних тощо

Психологія девіантної поведінки – це міждисциплінарна галузь наукового знання, що вивчає механізми виникнення, формування, динаміки розвитку и наслідки різноманітних форм поведінки, що виділяються вид норми, а також способи и методи їх корекції и терапії.

Психологія девіантної поведінки являє собою типовий приклад наукової галузі, в який знання, отримані науковцями з різних галузей, до цього моменту не призвели до становлення окремої наукової дисципліни. І причиною тому є зіткнення ортодоксально психологічних і ортодоксально психіатричних поглядів. А тому до сих пір вимагає подальшого розв’язання низка запитань: ДП слід розглядати як патологію, а різні девіації як ознаки психічних розладив и захворювань, або ж її слід визнати як крайні варіанти норми; в чому полягають причини (психогенез) девіантних форм поведінки: порушення мозкової діяльності, навиків адаптивної поведінки або соціальних очікувань; за допомогою яких засобів можна відновити адекватну поведінку (чи можливе її відновлення взагалі): психофармакологічної терапії або ж психологічної корекції.

І тому є поширеним підхід, що ґрунтується на ортодоксальних принципах не дозволяє з одного боку всебічно проаналізувати всі механізми психогенези, тобто психічні процеси, що обумовлюють формування девіацій, з іншої, він не дозволяє надавати адекватну и всебічну допомогу.

Психологія девіантної поведінки входить до спектру дисциплін, на одному з полюсів якої розташована психіатрія (психопатологія и патопсихологія), а на іншому загальна психологія. Проміжне положення у наведений схеми (рис. 1) посідають кринична психологія и психологія девіантної поведінки. Вони вирізняються вид дисциплін, розташованих на крайніх полюсах спектру, в першу чергу феноменологічним підходом до оцінки норми и патології. У клінічній психології функціонує принцип згідно якого кожен поведінковий прояв може обумовлюватися як певним феноменом, так и психопатологічним симптомом. Такий принцип є протилежним до принципів, якими керуються ортодоксальні психологи або ж ортодоксальні психіатри, коли намагаються пов’язати кожний поведінковий феномен із нормою у поведінці або з психічною патологією.

Для здійснення аналізу поведінкових девіацій важливими є знання, накопичені в таких галузях як клінічна психологія, патопсихологія, нейропсихологія, вікова и сімейна психологія, загальна психологія и психологія особистості, психіатрія, психосоматика, педагогіка і деяких інших.

Предметом вивчення психології девіантної поведінки э відхилення вид різноманітних норм ситуаційні реакції, психічні стани та особливості розвитку індивіда, що призводять до дезадаптації людини у суспільстві, до порушення самоактуализації и прийняття самого себе у зв’язку із сформованими неадекватними паттернами поведінки.

2. Поняття поведінкової норми, патології і девіації

Обґрунтування проблеми асоціальності і відхилень у поведінці почало формуватися у соціологічних та кримінологічних працях, серед яких особливої уваги заслуговують праці таких авторів, як Ч.Беккаріа, Л. Божович, М. Вебера, Л. Виготського, Е. Дюркгейма, О. Конта, Р. Міллза, Н. Смелзера, П.Сорокіна, Е.Феррі, Е.Фромма та інших. Із сучасних вчених слід назвати А.А. Александрова, Н.В. Абдюкову, Б.С. Братуся, С.А. Бєлічеву, М.І. Дідору, Я.І. Зелінського, А.А. Габіані, І.М. Гоян, В.П. Кащенко, А.Б. Коваленко, І.С.Кона, В.В. Клименка, В.Н. Кудрявцева, Ю.А. Клейберга, Н.Ю.Максимову, М.Ю. Максимовича, С.Д. Максименка, Л.Е. Орбан-Лембрик, А.А. Реана, А.А. Сукало, М.В. Савчина, Г.М. Федоришин, Ю.М.Швалба, С.Т. Шацького, М.Г. Ярошевського та інших учених.

Теоретичний аналіз зарубіжних джерел показує, що біля витоків дослідження асоціальної поведінки знаходився Е. Дюркгейм, який визначав поняття аномії, а більш повне визначення аномії зробив у праці “Самогубство” (1912). Під аномією він розумів стан розрушеності або послабленості нормативної системи суспільства, яка викликана різкими змінами, стрибками, тобто аномія у даному трактуванні – соціальна дезорганізація.

Водночас ані в зарубіжних, ані у вітчизняних психологів немає єдиної точки зору на визначення девіантної поведінки або поведінки, що відхиляється (асоціальна поведінка). Так, наприклад, на думку А. Коена, поведінка, що відхиляється (асоціальна) – це така поведінка, яка іде у розріз із інституціоналізованими очікуваннями, тобто з очікуваннями, які поділяються законами у середині соціальної системи [145, с.520 - 521]. Розуміння девіантної поведінки як такої, що не відповідає визначеним нормам і ролям э найбільш поширеним и можна сказати э традиційним. Протиставляючи девіантну поведінку соціальній поведінці, науковці говорять найчастіше про нормативну і ненормативну поведінку, тобто про поведінку, яка відповідає поведінковим нормам чи відхиляється від них. Отже, щоб оцінити її типи, форми и структуру необхідно визначитися вид яких саме норм суспільства вона може вихилятися. Одні вчені вважають що у якості точки відліку (“норми”) слід використовувати експектації (очікування) відповідної поведінки, а інші – аттитюди (еталони, зразки) поведінки.

Норми і правила поведінки, вироблені суспільством, прищеплюються людині з перших днів її життя в процесі виховання в умовах сім’ї, дошкільної установи, школи. Форми реагування дитини на навколишню дійсність, закріплюючись першочергово на рівні умовно-рефлекторної діяльності, набувають соціально чи особистісно значущого характеру вже тоді, коли на етапі інтенсивного розвитку вищих психічних функцій і проявів перших особистісно направлених реакцій вона починає виділяти себе з навколишнього середовища, співвідносити своє “Я” з реальними відношеннями, бажаннями. Егоцентрично спрямовані особистісні реакції (вперше починають спостерігатись у віці 3-х років) відображають досвід дитини і пережиті нею труднощі у спілкуванні з навколишніми. В залежності від умов виховання досвід спілкування чи взаємодії закріплюється, культивуються також нові форми і способи реагування, які на наступних етапах розвитку стають стійкими звичками поведінки.

Поведінка - це деяка відносно узгоджена і послідовна сукупність вчинків особистості, яка може мати місце у ситуаціях, які визначаються соціальною групою і регулюються певними правилами (нормами).

Норма – це явище суспільної свідомості у вигляді вимог, які поділяє більшість членів суспільства, що створюють оптимальні умови існування окремого індивіда з урахуванням його соціальної ролі [151].

У К.К.Платонова ми знаходимо близьке за сутністю визначення норми. Норма – це явище групової свідомості як у вигляди уявлень, що поділяються всією групою, так и найбільш часткових суджень членів, в яких знаходять своє відображення вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, и яки створюють оптимальні умови існування.

Норми, які визначають поведінку, залежать від соціальних цінностей тієї групи, яка їх сформулювала. Тому, їх можна виявити там, де є соціальні групи, тобто усюди.

Л.Е. Орбан-Лембрик, зазначає, що норми становлять сукупність вироблених і санкціонованих групою правил і вимог, які регулюють поведінку індивіда, зумовлюють специфічну для кожної групи систему взаємодії, взаємовпливу і спілкування.

На її думку норму характеризують такі параметри:

- норма є продуктом соціальної взаємодії, що виникає в процесі життєдіяльності групи;

- норма може бути задана більш широким соціальним оточенням;

- для кожної ситуації норми не встановлюються, вони формуються для більшості ситуацій;

- система норм забезпечує індивіда орієнтирами в навколишньому світі;

- соціальні норми не лише уніфікують поведінку в групі, а й регулюють внутрішньо групові відмінності;

- норма може приписувати стандарти поведінки в загальній ситуації, а може визначати реалізацію конкретної ролі у конкретній дії, в якій опиняється людина, як носій ролі;

- норми різняться за ступенем прийняття їх групою: одні – схвалюють майже всі, інші – підтримує меншість;

- норми різняться за мірою, широтою девіантності, які вони допускають, а також діапазоном санкцій, які при цьому застосовуються;

- групові норми призначені забезпечувати існування групи як цілісної системи;

- норми можуть бути чинником ригідності особистості, обмежувати діяльність у нових чи незвичайних ситуаціях, гальмуючи процеси індивідуального розвитку [214, с. 311].

Види норми:

·  правові норми;

·  моральні норми;

·  естетичні норми.

Правові норми оформлені у вигляди законив и передбачають покарання у випадку їх порушення, моральні и естетичні норми не регламентовані настільки суворо и у випадку їх невиконання можливий лише громадський осуд. У першому випадку можна говорити про те, що людина чинить «не за законом», в іншому – «не по-людськи».

Окремо в межах з кожної перерахованих суспільних норм існують норми сексуальної поведінки, що пов’язане із підвищеною значущістю сексуальної и статевої поведінки людини, а також частотою девіацій і перверсій саме у цій сфери інтимного життя людини. При цьому норми сексуальної поведінки функціонують як на рівні права, так и на рівні моралі та естетики.

Крим того можна виокремити норми психологічно комфортного самопочуття (переживання), рефлексії, задоволеності собою, порушення яких здатне призвести людину до емоційного дискомфорту и появи психологічних комплексів.

Стаючи вільною и відповідальною людина усвідомлено приймає відповідальність за виконання визначених «законив», що передбачають збереження прав и свободи оточуючих людей, а норм, традицій и стереотипів поведінки прийнятих в тому чи іншому мікросоціальному середовищі. При девіантною починає вважатися будь-яка поведінка, що вихиляється вид норми.

Поведінкова патологія (за П.Б.Ганнушкиним) передбачає наявність у людини таких ознак:

·  схильність до дезадаптації;

·  тотальність;

·  стабільність.

Під схильністю до дезадаптації слід розуміти існування паттернів поведінки, що не сприяють повноцінний адаптації людини у суспільстві и проявляються у вигляди конфліктності, незадоволеністю взаємодією з іншими людьми, протистояння реальності, соціально-психологічної ізоляції.

Поряд із дезадаптацією, спрямованою на зовнішнє середовище існує внутрішньоособистісна дезадаптація, в який проявляється незадоволеність людини собою, неприйняття себе як цілісної і значущої особистості. Ознака тотальності вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи спричиняють дезаадаптацію у більшості ситуацій, в яких опиняється людина, тобто вони проявляються завжди.

Стабільність відображає тривалість проявів дезадаптивних якостей поведінки, і зовсім не свідчить про їх швидкоплинність и ситуативну обумовленість.

Поведінкова (психічна) патологія може бути обумовленою психопатологічними проявами (симптомами и синдромами), а також ґрунтуватися на патології характеру, що сформувалася у процеси соціалізації.

Існує точка зору, що девіантні форми поведінки – це перехідні нерозгорнуті варіанти поведінкової патології. И основаним принципом їх визначення слід визнати, з одного боку, відсутність якостей поведінкової норми, з іншої – відсутність психопатологічних симптомів (рис. 2).

Рис. 2

норма → девіантна поведінка → патологія

Однак, більш обґрунтованим вважається підхід згідно якого девіантна поведінка розглядається як така що вихиляється вид норми поведінкового стереотипу за умов відсутності ознак психічної патології и поведінкових проявив психічних розладив и захворювань (рис. 3).

Нормативна гармонійна поведінка характеризується збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту), адаптивністю и само актуалізацією (на рівні характерологічних особливостей), духовністю и совістю (на особистісному рівні).

Отже, девіантну поведінку можна визначити як систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам и проявляються у вигляди незбалансованих психічних процесів, неадаптивності, порушення процесу самоактуалізації або ж у вигляди відхилень вид морального и естетичного контролю над власною поведінкою.

Похожие работы

Девіантна поведінка молоді як об’єкт соціологічного дослідження

Скачать

52221

1

0

... параграфи), висновків, списку використаної літератури (39 найменувань). 1. Девіантна поведінка як соціологічна категорія і проблеми її вивчення   1.1 Девіантна поведінка молоді як предмет соціологічного дослідження Проблеми процесу трансформації та соціальних змін розглядаються в наукових працях П. Бергера, [9, 31] I. Валерстайна, [9, 34] Т. Лукмана, [9, 34] П. Штомпки. [39] Серед украї ...

Девіантна поведінка молоді

Скачать

70970

0

0

... інку, оцінку своїх можливостей, вимог до себе, своїх претензій. Тобто неадекватна реакція дає змогу підлітку не припустити у свідомості наявності у себе невміння, несамостійності та ін. девіантна поведінка молодь моральний Незадоволеність спілкуванням, як підкреслює Я.Л. Коломийський, негативно впливає передусім на успішність, штовхає підлітка на різні, іноді навіть антигромадські вчинки, у зв' ...

Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Скачать

76770

5

1

... можна сказати, що показники яскраво виражених акцентуацій характеру досліджуваних невисокі, жоден з них не наближається до максимального – 24 бали. Висновки Дослідивши взаємозв’язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки, можна зробити наступні висновки: 1. Характер – це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її ...

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Скачать

85282

11

3

... міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку. Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність ...