1.3. Особливості формування політичної культури української
молоді в умовах нестабільного суспільства та шляхи її
реформування.
Маємо брати до уваги найперше ту обставину, що Україна нині, як і більшість посттоталітарних держав, знаходиться на етапі так званого перехідного періоду, коли формуються принципово інші: політична система суспільства; економічні макро- і мікроструктури; різноманітні інститути соціалізації особи.
Радикальні політичні, соціальні зміни, структурна перебудова економіки в Україні сьогодні супроводжуються паралельним і досить складним процесом - формуванням відповідного громадянина. Тобто сьогодні мова йде не про виховання чи адаптацію людини, що вступає до життя, відповідно до умов та вимог стабільного суспільства (адже поки що такого суспільства просто немає), а про соціальне формування та становлення особи одночасно зі становленням соціальних, суспільних відносин.
Це складний і дуже суперечливий процес. Принципового значення на тлі вище зазначеного набуло те, що молодій людині нині доводиться швидко переходити від пасивної, виконавської життєвої установки, що існувала ще недавно, до активної та самостійної, і найперше у сфері економічних стосунків на ринку праці.
Відомо, що нестійкому, дестабілізованому, як і так званому соціалістичному суспільству, притаманні дисциплінарні форми і методи виховання громадян. Однак, нам іти цим шляхом не можна, попри навіть високу криміногенну ситуацію, велику кількість антигромадських проявів серед молоді в Україні. Бо це один із шляхів повернення до так званого "комуністичного виховання", що нівелює особу, ставить на перший план не її інтереси, а інтереси суспільства. У такий засіб сформувати справді демократичне суспільство практично неможливо.
Наголосимо ще раз на тому, що не може бути активної громадянської позиції особи, якщо вона не поважає державних інституцій, таких символів, як Герб, Гімн, Прапор, якщо вона не виявляє сумлінності щодо праці як у власних інтересах, так і в ім'я своєї держави. Звичайно, суспільні настрої людей надто вже залежні від соціально-економічної ситуації, від умов життя громадян. Але це зовсім не означає, що ідейний, виховний процес повинен бути призупинений до часів економічної стабілізації. Зовсім навпаки: саме через брак виховної роботи з молоддю ми втрачаємо її творчий потенціал, її участь у всіх процесах розбудови української державності. [11; 30 - 38].
Сама ж молодь при цьому стикається з тим, що раніше існуючі моделі поведінки, соціальні ролі, нині не можуть бути придатними, оскільки вони вимагають від особи найперше виконавської позиції. Відтепер виникла реальна потреба саме в соціальній активності особи і перш за все у сфері економічних відносин. У цьому складність, суперечливість поведінки самих молодих людей, повне нерозуміння їх життєвого кредо дорослими, старшим поколінням, особистий радикалізм, надмірно критична, а іноді й агресивна, позиція молодої людини.
Дається взнаки й така досить суперечлива ситуація. Сьогодні для молодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостей задовольняти свої інтереси та потреби, але, одночасно, ускладнюються й умови для такої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвів до того, що маємо нині такі проблеми, як зниження зайнятості молоді, зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації та перекваліфікації, соціального захисту окремих соціальних груп, в тому числі й молоді. Одночасно, дещо інших форм набули й такі "старі" форми експлуатації молоді, як економічна та сексуальна злочинність, наркоманія. Цілком закономірно, що суттєву зміну ми спостерігаємо в характері та особливостях і міграційних процесів серед молоді.
"Включення" молоді до активного суспільного, в тому числі й політичного, життя має два щільно пов'язані один з одним аспекти - соціалізація молоді й оновлення суспільства. Включаючи молодь у систему існуючих суспільних відносин, суспільство змінюється й само: процес соціалізації переростає в процес оновлення суспільства. У свою чергу, змінюючи суспільство, молодь змінюється й сама, стаючи активною часткою суспільства, включаючись у суспільний механізм.
Але високо оцінюючи роль молоді як суб'єкту соціальної дійсності, не варто впадати до крайнощів і пускати процес її політичної соціалізації на самоплив. Умовою успішної політичної соціалізації є зміна поведінки особи відповідно до потреб суспільства і згідно з бажанням самого індивіда. Будь-яке суспільство завжди буде прагнути виховати таку особу, яка б підтримувала ті суспільно-політичні процеси, що в ньому розвиваються. [18; 94 - 123].
На розвиток української політичної культури в історичній ретроспективі впливали такі чинники:
1) довга багатовікова бездержавність, упродовж якої народне мав можливості брати участь у політичному житті;
2) розчленування української території різними державами з окремими культурами, політичними системами, що вело до психологічного, побутового та культурного відчуження між певними частинами українського народу;
3) денаціоналізація провідної верстви українського народу. У XVII—XVIII ст. українська шляхетська верства спольщилася. У XVIII — XIX сторіччях нащадки козацьких старшин зрусифікувалися, а ті, хто не зробив цього, були фізично винищені. Більшість українських гетьманів були закатовані у чужоземних в'язницях — Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Самойлович, Павло Полуботок та ін. У XX сторіччі провідна верства або винищувалася в радянських концтаборах, або ж йшла на службу до радянсько-російської імперії. Це були втрати освічених носіїв політичної культури;
4) відсутність сильної національно свідомої середньої верстви — фахової інтелігенції, чиновників, громадян, господарників тощо.
Важливе місце в формуванні та вихованні політичної культури громадян України належить - політико правовій ідентифікації їх. Кожна людина має потребу в уподібненні до інших, у пошуках ідентичності, так зазначав Е. Фромм, називаючи потребу в ідентичності фундаментальною людською потребою.
Проблема ідентичності — це проблема пошуку відповіді на запитання: «Хто я?», «Куди належу?», «Де моє коріння?», «Як я ставлюся до інших людей?». «Якою є мета мого життя?», «Яке моє місце в політико-правових процесах великого українського політикумі?
Політико-правова ідентифікація, тобто відчуття приналежності до певної політико-правової спільноти, є важливою складовою формування політичної культури. [30; 373 - 379].
В сучасній Україні йдуть процеси руйнації старої політико-правової ідентичності та пошук нової. Поява такого нового політико-державного утворення, як суверенна Україна, зумовлює потребу пошуку шляхів до творення нової політико-правової ідентифікації населення нашої країни. Переважна більшість населення починає долати національну відчуженість і відчувати себе частиною такої спільноти, як український народ.
Однак слід мати на увазі, що є і люди, які вважають, що колишній СРСР зруйновано тимчасово, вони й далі відчувають себе «радянськими людьми».
Що стосується різних регіонів України, то слід зазначити, що у Західному регіоні цей процес йде значно інтенсивніше, ніж на Сході і Півдні України. Для цього є історичні причини та кризовий стан українського суспільства. Кому хочеться ідентифікувати себе із злиденною державою, яка не може надати елементарних засобів для існування мільйонам своїх громадян. Яку правову захищеність може відчувати пересічний громадянин у шкалі цінностей, в якій людині не складено ціни.
Важливо мати на увазі, що політична культура не є чимось вродженим, вона формується в процесі виховання, навчання, праці, спілкування. З психологічної точки зору тільки ці чинники можуть привчити більшість населення до норм демократичного життя, ознайомити його із структурою політичного життя, конституційними правами та обов'язками громадян.
Кожна держава створює свої підходи до системи виховання, такі підходи повинні бути теж і у нас в Україні. Виробляти рівень національної свідомості та політичної культури повинні не «мітингові оратори», а фахівці: політологи, філософи, соціологи, історики, психологи, юристи, культурологи. Потрібна велика праця, щоб рівень масової культури народу підносився до рівнів елітарної політичної культури початку XXI століття.[27; 234 - 245].
Отже, проблему формування політичної культури молоді в Україні сьогодні маємо розглядати з урахуванням як суттєвих змін у суспільстві, так і особливостей молодих громадян, як суб'єктів усіх державотворчих процесів.
... . Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. 1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе ...
... полягає в акценті на себе та акценті на інших. ВИСНОВКИ 1. У роботі проведено теоретичний аналіз і емпіричне дослідження присвячене особливостям цінностей студентської молоді з різним електоральним вибором. Цінності в роботі розглядаються як стандарти і переконання, які керують життєвим вибором індивіда. Електоральний вибір визначається як продукт відображення й переробки людиною процесів й ...
... і; нечітко визначена щодо культурних запитів, ціннісних та культурних орієнтирів. ВИСНОВОК Таким чином, соціологія молоді безумовно являється однією зважливих складових соціологічного знання. Наскільки важливою і потрібною є соціологія молоді для української держави, що не так давно здобула незалежність і стала на шлях демократичних перетворень, можна простежити проаналізувавши завдання і ...
... іально-правової держави багато в чому залежить від паралельного розвитку громадянського суспільства. І тут треба визнати факт недосконалості, «недооформлення» політичної системи і нерозвиненості інститутів громадянського суспільства в Україні; низького рівня політичної і громадської участі населення в суспільних справах. Недостатньо динамічний розвиток держави і громадянського суспільства взаємно ...
0 комментариев