Навигация
Розвиток античної психологічної думки
37109
знаков
0
таблиц
0
изображений
Зміст
Вступ
1. Розвиток психологічних знань у рамках вчення про душу
1.1 Атомістична філолофсько-психологічна концепція Демокрита. Гіппократ і вчення про темпераменти
1.2 Філолофсько-етична система Сократа. Призначення філософії. Метод сократичної бесіди
1.3 Платон: щире буття й мир ідей. Почуттєвий мир і небуття. Вища ідея Блага й світова душа Зла. Безсмертя душі
1.4 Вчення Аристотеля
1.5 Епікур і Лукрецій Кар
2. Філософське вчення про свідомість
2.1 Гребель: психологія як наука про свідомість
2.2 Августин: християнське ранній середньовіковий світогляд
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Природничонаукові джерела психологічного знання заставлялися ще за кілька тисячоріч до н.е. , коли зароджувалися великі древні цивілізації: єгипетська, індійська й китайська. Для цих цивілізацій були характерні досить високий рівень виробничої культури, панування релігійної ідеології й ідеї безсмертя душі. У той же час у цих культурах зберігалися й джерела природничо-наукового пізнання. Природничо-наукові подання про психіку заставлялися в межах теологічного знання (релігійного світогляду).
Головним органом психічної діяльності переважним образом розглядалося серце.
У давньосхідної думки проблема душі починає вперше обговорюватися з етичної точки зору, тобто піднімаються питання правильного й неправильного поводження й удосконалення людини. Ці проблеми чітко позначені у вихідні для індійської філософії текстах Вед (друге тисячоріччя до н.е. ) і в їхньому логічному завершенні - Упані-шадах (близько 1000 р. до н.е. ) і в складним на їхніх основах релігійних навчаннях - джайнізмі й буддизмі (VІ в до н.е. ).
Виникла пізніше філософська школа Веданта розвивала суб'єктивно-ідеалістичні тенденції Упанішад і вчення про особливу інтуїтивну свідомість (вчення про Атмана й Брахмана). Особлива інтуїтивна свідомість, або сьогодення "Я" (Атман), тотожно нескінченній космічній свідомості, основі миру (Брахманові). Індивідуальна ж душа відрізняється від Ат-мана, оскільки сховано за потоком почуттєвих сприйняттів і тілесних прагнень. Шляхом пізнання й строгої моральної дисципліни вона може позбутися від них і стати ідентичної Брахманові. Таким чином, древньої східної філософії вводяться вперше поняття свідомості й самосвідомості (поняття "Я" у психології).
Жвавий інтерес до психології індивіда визначило прагнення древніх філософів розв'язати етичні питання. Результатом таких прагнень стали перші техніки й способи саморегуляції тіла, процесів уваги й мислення, а також психічних станів в індійській школі - йогу.
В індійській літературі філософами розроблялися перші теорії розумової діяльності, в основі яких лежала ідея нерозривного зв'язку органа пізнання з об'єктом пізнання. Центром аналізу ставали образи подання, що зберігаються після впливу предмета на органи почуттів. В індійській психології основна увага приділялася сприйняттю, вивчалися ілюзії сприйняття, галюцинації й образи сновидіння.
У школі Древнього Китаю - конфуціанстві - уперше була поставлена проблема про співвідношення вродженого й придбаного в психіці людини й можливостях правильного виховання (VІ-V ст. до н.е. ).
Характерні риси формування психологічних ідей на Сході й на Заході мають загальні особливості, що говорить про загальні закономірності розвитку психологічної думки. Зародження наукових подань про психіку було залежним від досвідченого вивчення організму й зустрічало протидію з боку містико-релігійної догматики.
Вивчення історії психології ставиться до циклу загальнопрофесійних дисциплін за фахом "соціальна робота" і дозволяє забезпечити формування в нас базових знань по історії зародження й динаміку психологічних знань, їхнього зв'язку з актуальним станом психологічної науки. У даній роботі поставлені наступні завдання: охарактеризувати логікові розвитку античної думки в області психології; зрозуміти чим відрізняється релігія від науки й що така міфічна свідомість; вивчити закономірності розвитку знань про психіку; розкрити взаємозв'язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення.
1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У РАМКАХ ВЧЕННЯ ПРО ДУШУ
1.1 Атомістична філолофсько-психологічна концепція Демокрита. Гіппократ і вчення про темпераменти
Серед сучасників Анаксагора й Гіппократа з найбільш великих філософів античної епохи особливо виділяється Демокрит (460-370 р. до н.е.). Справжнім засновником атомістичного напрямку прийнято вважати Демокрита, оскільки саме він дав систематичний виклад атомарної картини миру. Вихідним положенням у філософській системі Демокрита є те, що за першооснову миру їм приймаються не стихії, тому що вони самі вже є складні по своєму складі утворення, а атоми.
Природа атомів трактувалася Демокритом інакше, чим описував Анаксагор властивості гомеомерії. На відміну від гомеомерії, атоми менше по величині, більше легкі, неподільні й не тотожні видимим предметам.
Демокрит думав, що першооснова повинна бути принципово відмінної від своїх конкретних проявів. Існує нескінченна розмаїтість атомів, зіткнення й поділ яких породжують різні їхні сполучення, що утворять у підсумку різні тіла й речі. Головною й необхідною умовою руху атомів, їхнього з'єднання й роз'єднання є порожнеча. Без її мир був би нерухомим, він прийняв би статично мертвий характер.
У результаті механічних процесів з'єднання атомів виникає все, що оточує людини, включаючи і його самого. Життя не є продуктом божественного акту, вона породжується зчепленням вологих і теплих атомів, тварини виникли з води й мулу. Від тварин відбулася людина. Всі живі істоти безупинно змінювалися.
Душу тварин і людини є те, що змушує їх рухатися. Вона тілесної природи й складається з атомів особливого роду, що відрізняються своєю формою й надзвичайною рухливістю. Атоми душі - круглі, гладкі й родинні атомам вогню. Вогненні атоми проникають в організм при вдиханні. За допомогою подиху відбувається їхнє заповнення в тілі.
Проникаючи в організм, щиросердечні атоми розсіюються по всьому тілу, але разом з тим в окремих частинах його відбувається їхнє скупчення. Цими зонами скупчення є область голови, серця й печінки. В області голови затримуються вогненні й найбільш рухливі атоми, рух яких обумовлює плин пізнавальних процесів - відчуттів, сприйняттів і мислення. В області серця зосереджують атоми круглої форми, але менш рухливі. Цей рід атомів пов'язаний з емоційними й афективними станами. Атоми, що скопилися в області печінки, визначають сферу потягів, прагнень і потреб. Таким чином, Демокрит відносно локалізації душі не приймає ні мозкоцентричну точку зору Алкмеона, ні сердцецентричну позицію Эмпедокла. Намічаючи різні рівні щиросердечної діяльності, він намагається співвіднести їх з різними частинами тіла.
Розмежувавши окремі сторони душі, Демокрит намагається більш повно розкрити природу, умови й механізми виникнення пізнавальних і спонукальних сил людини, визначити їхнє місце в загальній картині його щиросердечного життя.
У пізнавальну сферу душі включалися відчуття, сприйняття й мислення. Первісною формою пізнавальної діяльності Демокрит уважав відчуття й сприйняття. На них опирається мислення. Без відчуттів і сприйняттів думки не виникають. Розглядаючи відчуття й сприйняття як початкова ланка пізнавального процесу, вона ясно уявляв собі, що почуття не можуть відбити сутність речей. Відчуття й сприйняття сковзають по поверхні й схоплюють лише зовнішнє. Тільки мислення, що виконує функцію, подібну до мікроскопа, дозволяє бачити те, що залишається за межами органів почуттів.
Відправними положеннями в поясненні виникнення відчуттів і сприйняттів є принцип подоби й механізм витікань. Демокрит помітив, що в тілах є лише атоми, а такі якості, як смак, колір, захід, тепло й т.п. самим атомам і тілам, що складаються з них, не властиві. Вони виникають тільки при взаємодії атомів з органами почуттів, що породжує в нашій думці відчуття солоного, солодкого, червоного, жовтого, теплого, холодного й т.д. Перераховані якості є як би вторинними, похідними, що не залежать цілком від фізичної природи атомів. Ті фарби й відчуття, які людина випробовує, являють собою суб'єктивні переживання, об'єктивною підставою яких є зовнішній мир, складений лише з атомів і порожнечі. Таким чином, у навчанні Демокрита про відчуття вперше звертається увага на об'єктивну й суб'єктивну сторони чутливості. Механізм сприйняття цілісних об'єктів описувався філософом з позицій теорії витікань. Витікання, названі Демокритом ідолами, являють собою сполучення тонких атомів, що відтворює форму сприйманого предмета.
Емоції й афекти визначаються різними властивостями атомів, що проникають у тіло. Крім фізичних властивостей атомів, емоційні стани залежать від потреб. Позитивні емоції викликаються рівним плином круглих, кулястих атомів за умови задоволення потреб. Негативні емоції виникають у результаті дії нерівномірно рухаються кутастих і гачкуватих атомів у випадку нереалізованих потреб.
Потребам людини Демокрит надавав великого значення. Вони розглядалися їм як основні рушійні сили, які пускають у хід не тільки емоційні переживання. Поза потребами людини не зміг би ніколи вийти з дикого стану.
Багато чого з того, чому навчилася людина, відбувалося, на думку вченого, у результаті наслідування. Наслідувати звуків тварин, людина починає позначати їх цими звуками. Після цього люди домовляються про загальне вживання звуків і їхніх сполучень.
Особливий інтерес представляє етика Демокрита, що звернена до окремої людини й носить психологічний характер. Тонкі спостереження за людьми і їхніми вчинками й поводженням знайшли своє відбиття в ряді повчань і наставлянь.
Навчання Демокрита поклало початок причинному поясненню психічних процесів: відчуттів, сприйняттів і спонукальних сил. Вказівка Демокрита про зв'язок мислення як вищого рівня пізнавальної діяльності з відчуттями й сприйняттями й зростанні його з них з'явилося важливим здогадом.
Навчання Геракліта про те, що від закону (а не від сваволі богів - володарів неба й землі) залежить хід речей, перейшло до Демокриту. Самі боги в його зображенні не що інше, як сферичні скупчення вогненних атомів. Людина також створена з різного сорту атомів, самі рухливі з них - атоми вогню. Вони утворять душу. Єдиним і для душі, і для космосу він визнав не сам по собі закон, а закон, відповідно до якого немає безпричинних явищ, але всі вони - невідворотний результат зіткнення атомів. Випадковими здаються події, причину яких ми не знаємо. Згодом принцип причинності назвали детермінізмом. Завдяки йому добувалося по крупицях наукове знання про психіку.
Демокрит дружив зі знаменитим медиком Гіппократом. Для медика важливо було знати пристрій живого організму, причини, від яких залежать здоров'я й хвороба. Визначальною причиною Гіппократ уважав пропорцію, у якій змішані в організмі різні "соки" (кров, жовч, слиз). Пропорція в суміші з названа темпераментом. З ім'ям Гіппократа з, що дійшли до наших днів назви чотирьох темпераментів: сангвінічний (переважає кров), холеричний (жовта жовч), меланхолійний (чорна жовч), флегматичний (слиз). Для майбутньої психології цей пояснювальний принцип при всій його наївності мав дуже важливе значення. Недарма назви темпераментів збереглися понині.
По-перше, на передній план ставилася гіпотеза, відповідно до якої незліченні розходження між людьми вміщалися в кілька загальних картин поводження. Тим самим Гіппократ поклав початок наукової типології, без якої не виникли б сучасні вчення про індивідуальні розходження між людьми (насамперед диференціальна психофізіологія).
По-друге, джерело й причину розходжень Гіппократ шукало усередині організму. Щиросердечні якості ставилися в залежність від тілесних.
Про ролі нервової системи в ту епоху ще не знали. Тому типологія була, говорячи нинішньою мовою, гуморальної. Відтепер і медики, і психологи говорять про єдину нейрогуморальну регуляцію поводження.
Похожие работы
... усю країну. Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки. Видатні мислителі-утопісти: започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства; ...
... Волховського та ін. У ці ж роки до середини 90-х років XIX ст. поширився революційно-демократичний напрямок суспільно-економічної думки, представниками якого були І.Я. Франко, О.С. Терлецький, М.І. Павлик та ін. У їхніх працях проаналізовано коло питань: розвиток капіталізму, його соціально-економічні наслідки у сільському господарстві та промисловості, становище трудящих мас, шляхи подолання ...
... , від вірного рішення якої залежить не тільки розвиток інтересів людини, але і її активна позиція в житті. Розділ 2. Діагностика рівня пізнавальних здібностей та пізнавальної активності молодших школярів 2.1 Методика та організація дослідження Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі ЗОШ №.2 І-ІІІ ступеней м. Олевська Житомирської області. На етапі констатувальної частини дослі ...
концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем. Згідно остатнього підходу, етапи розвитку виокремлюються за історичними епохами – отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бороко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок ...
0 комментариев