Навигация
Філолофсько-етична система Сократа. Призначення філософії. Метод сократичної бесіди
37109
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2 Філолофсько-етична система Сократа. Призначення філософії. Метод сократичної бесіди
Вся етична концепція Сократа побудована на прагненні зрозуміти щире призначення людини, що виражається в придбанні блага, чеснот, краси, щастя й багатства. Справжній зміст людського життя полягає в тому, як людина все це розуміє, цінує й уживає. Головний принцип Сократа - це принцип помірності. Захоплення тілесними насолодами руйнує тіло й придушує щиросердечну діяльність. Людина повинен прагнути мати мінімальні потреби, і задовольняти їх потрібно тільки тоді, коли вони досягають своєї вищої напруги. Все це наблизило б людини до богоподібного стану, при якому він, головне зусилля волі й розуму направляв би на пошук істини й сенсу життя.
Психологічна частина навчання Сократа носить абстрактно-ідеалістичний характер. Людина і його душа дані від Бога. У порівнянні із тваринами Бог дав людині більше зроблена будова й щиросердечні здатності. Від Божества людині дане прямоходіння, що звільнило йому руки й розширила обрій бачення, мова з його здатністю вимовляти членороздільні звуки, органи почуттів з їхнім прагненням бачити, чути, сприймати дотиком і т.д.. В основі щиросердечної діяльності лежать не відчуття й сприйняття, що нав'язують людині ззовні, а розуміння, що представляє чисто щиросердечний акт, що виражається в пробудженні, пожвавленні й пригадуванні знань, споконвічно закладених у самій душі. У розширенні області вроджених знань, що будять, і ідей за допомогою навідних запитань, або методу сократичної бесіди, Сократ бачив інтелектуальний розвиток людини. Для успішного придбання знань людина повинен мати відомі здатності, до числа яких він відносив швидкість схоплювання, міцність запам'ятовування й інтерес або відношення до засвоюваного знання. В історії філософії й психології Сократ виступив як зачинатель ідеалістичного напрямку. Його ідеї стали вихідними в наступних системах ідеалістичної психології.
В ідеалістичній системі Сократа втримувалися й важливі, з погляду психології, положення. Одне з них складається в перекладі наукового інтересу з питання про природу в цілому й першоосновах світобудови на проблему самої людини. Звертаючись до людини, його внутрішньому, духовному миру, Сократ уперше підкреслив провідне значення активності самого суб'єкта, його здатності управляти собою відповідно до соціально-етичних понять і принципами, що виступають як регулятори вчинків і поводження людини. Зазначено деякі істотні ознаки, що відрізняють людини від тварин. До їхнього числа філософ відносив прямоходіння, наявність звільненої руки, розуму, мови й членороздільної мови. Хоча походження цих відмітних ознак було витлумачено Сократом в ідеалістичній формі, сама вказівка перерахованих властивостей, властивій тільки людині й виокремлюючи його із тваринного миру, мало принципове значення для наступних матеріалістичних інтерпретацій проблеми антропогенезу.
1.3 Платон: щире буття й мир ідей. Почуттєвий мир і небуття. Вища ідея Блага й світова душа Зла. Безсмертя душі
У більше розгорнутому виді ідеї Сократа були представлені в його найближчого учня й послідовника - Платона. Із цього часу розвиток античної філософії й психології, а також філософії й психології всіх наступних сторіч відбувається в незатухаючій боротьбі двох протилежних плинів - матеріалізму й ідеалізму.
Хоча творча спадщина Платона велике (усього їм написано 36 добутків, що майже повністю збереглися до наших днів), однак спеціальних робіт із психології в нього немає. Психологічні питання зачіпаються Платоном у ряді добутків. В "Меноне" викладена теорія спогаду. У роботі "Федр" даний релігійний опис душі, "Теэтет" присвячений критиці навчання Геракліта про душ. У трактаті "Федон" представлене вчення про безсмертя душі. У добутку "Держава" утримується навчання Платона про будову душі, розподілі її на частині.
Основне положення Платона полягає у визнанні як щире буття не матеріального світу, а миру ідей. Відповідно до Платона нас оточує безліч гарних і прекрасних одиничних конкретних речей. Кожна з них із часом втрачає свою красу, і на зміну їм приходять інші прекрасні явища, речі, предмети. Це загальне, що є джерелом краси й зразком для всіх проявів матеріального світу, і названо було Платоном ідеєю, що представляє собою загальнозначущу ідеальну форму.
Все суще складається, по Платонові, із трьох сторін: буття, почуттєвого миру й небуття. Буття становить мир ідей. Небуття - це матеріальний світ, створений Богом із чотирьох стихій - води, землі, повітря й вогню. Мир почуттєвих речей являє собою результат проникнення буття в небуття, оскільки всі конкретні речі, з одного боку, причетні до ідеї, тому що вони є перекручені подоби, або тіні, ідей, з іншого боку - речі причетні до небуття, або матерії, тому що вони нею наповнені.
Ідея прекрасного представляє лише одну з вищих ідей. Самою найвищою ідеєю є ідея Блага. Вища ідея Блага становить світову душу. Оскільки ж усе у світі суперечливо й протилежно, те Платоном уводиться друга світова душа Зла. Ці дві верховні душі й дають початок усьому. Крім них, по Платонові, існують душі зірок, планет, людей, тварин і т.д. Світова душа надає рух і активність Космосу. Аналогічну роль виконують душі окремих тіл, живих істот, включаючи й людини. Кожна з названих душ покликана панувати й управляти тілом. Платон приписував душам активну функцію.
Душу людини не залежить від тіла. Вона існує до народження, і після смерті окремого тілесного організму вона може переселятися з одного тіла в інше. Прагнучи обґрунтувати безсмертя душі, Платон приводить чотири докази.
Перше з них засновано на принципі протилежності. Мир повний протиріч: прекрасне - потворне; добро - зло; сон - пильнування й т.д. Через ряд проміжних станів одна протилежність виникає з іншої. Так, при переході від вищої чистої душі мають місце напівдуховні стани, які поступово, усе тісніше зв'язуючись із тілом, приводять до таких якостей, які разом з тілом можуть руйнуватися.
Зміна смерті на пожвавлення відбувається за допомогою душі. Щоб така зміна живого на смертне й назад могла відбутися, потрібно щоб існували душі померлих, завжди готові вселитися в інші тіла, що народжуються. У такому випадку душу повинна існувати, і після смерті, і до народження тіла, тобто бути вічної й безсмертної.
Другий доказ безсмертя душі будується на основі теорії спогаду. Людина встановлює подібність і розходження в речах без усякого научения й навчання. Знання людини здобуває завдяки вродженій здатності душі до пригадування. Але згадувати душу людини може тільки те, що вона могла вже знати в минулому. Для цього душу повинна мати знання до того, як їй оселитися в тіло. Однак це було б неможливо, якби душу не існувала до поселення її в тіло, що народжується. Але якщо душа існує до народження тіла, то вона може й повинна існувати й після смерті тіла, а стало бути, вона по своїй природі вічна й безсмертна.
Третій доказ заснований на положенні про тотожність ідеї й душі, про приналежність і близькість її до всього божественного. На противагу тілу душу людини й ідеї незримі й не розкладені, а тому вони не піддані руйнуванню й вічні. Якщо душу при пізнанні користується тілесними органами, вона збивається із щирого шляху, стає точно п'яна. Коли ж вона пізнає самостійно, те вона веде в божественний мир ідей, де все просто, неподільно, незримо й вічно. Стало бути, душа родинна божественному й подібна йому. А що від Бога і йому подібно, те повинне бути вічно.
Мир улаштований так, що все тілесне підкоряється божественному. Коли ж душу поселяється в тіло, те останнє їй починає підкорятися. А що створено для влади й керування, то має божественне походження. Все божественне вічно. Отже, і душу людини безсмертна.
З наведених аргументів видно, що всі вони спрямовані на обґрунтуванні незалежності душі від тіла. Тіло людини є для душі лише тимчасовим пристановищем. Основне ж її місце перебування в божественних висотах, де вона знаходить спокій і відпочинок від тілесних страстей і прилучається до миру ідей, не всім людським душам призначено досягати божественних висот. Душі тих, хто були рабами тілесних прагнень, хто віддавався обжерливості або іншим тілесним надмірностям, через ряд поколінь вироджуються в душі тварин. До висот божественного миру ідей наближаються тільки душі філософів, оскільки лише їм властиво майже повне звільнення від тілесного рабства.
У людини Платон виділяв два рівні душі - вищий і нижчий. Вищий рівень представлений розумною частиною душі. Вона безсмертна, безтілесна, є основою мудрості й несе керуючу функцію стосовно нижчої душі й до всього тіла. Тимчасовим пристановищем розумної душі є головний мозок.
Нижча душа представлена двома частинами, або рівнями: нижча шляхетна частина душі й нижча душа, що жадає. Шляхетна, або палка, душу містить у собі область афективних станів і прагнень. З нею зв'язані: воля, мужність, хоробрість, безстрашність і т.п..
Вона цілком діє по велінню розумної частини душі.
Платон виділяв три рівні будови душі. Образно цей тричленний поділ душі називають "колісницею душі", де палкий кінь тягне візника до Божества; що жадає - до землі, але обоє вони управляються розумом.
На основі розподілу душі на три частини Платоном дається класифікація індивідуальних характерів, характерів різних народів, форм правління, поділ суспільства на стани. Люди розрізнялися Платоном по ознаці переваги в них тієї або іншої частини душі. Для мудреців і філософів характерна перевага розумної душі. У хоробрих і мужніх людей домінує шляхетна душа, а в людей, що віддаються тілесним надмірностям, що веде є частина, що жадає, душі. Подібним чином розрізнялися й окремі народи.
Перевага розумної душі властиво, на думку Платона, грекам; домінування шляхетної душі - народам півночі, а душі, що жадає, - єгиптянам і іншим народам Сходу.
Станова ієрархія також будувалася по психологічному принципі. Великий розум властивий аристократам, мужність - воїнам, пристрасті й потяга - ремісникам і рабам. Звідси робилися висновки щодо форм правління.
Ідеальним уважалася та держава, яким правлять аристократи, стражу несуть у ньому воїни, а працюють і підкоряються - ремісники й раби.
Політичний зміст психології Платона цілком був спрямований на захист інтересів панівного класу й аристократії.
Опираючись на досвід Сократа, що довело неподільність мислення й спілкування (діалогу), Платон зробив наступний крок. Він під новим кутом зору оцінив процес мислення, що не одержав вираження в сократовском зовнішньому діалозі. Платон відкрив внутрішній діалог.
Цей феномен відомий сучасної психології як внутрішня мова.
Похожие работы
... усю країну. Незважаючи на те, що твори соціалістів-утопістів не мали серйозної теоретичної основи, вони відобразили пошуки ідеального справедливого суспільства та справили значний вплив на еволюцію економічної думки. Видатні мислителі-утопісти: започаткували глибоку критику існуючого суспільного ладу, його суперечностей і спонукали до роздумів над проблемами еволюції людського суспільства; ...
... Волховського та ін. У ці ж роки до середини 90-х років XIX ст. поширився революційно-демократичний напрямок суспільно-економічної думки, представниками якого були І.Я. Франко, О.С. Терлецький, М.І. Павлик та ін. У їхніх працях проаналізовано коло питань: розвиток капіталізму, його соціально-економічні наслідки у сільському господарстві та промисловості, становище трудящих мас, шляхи подолання ...
... , від вірного рішення якої залежить не тільки розвиток інтересів людини, але і її активна позиція в житті. Розділ 2. Діагностика рівня пізнавальних здібностей та пізнавальної активності молодших школярів 2.1 Методика та організація дослідження Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі ЗОШ №.2 І-ІІІ ступеней м. Олевська Житомирської області. На етапі констатувальної частини дослі ...
концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем. Згідно остатнього підходу, етапи розвитку виокремлюються за історичними епохами – отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бороко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок ...
0 комментариев