Референтометрія

2. Референтометрія

Однією з результативних методик, яка дає змогу діагностувати стан міжособистісних відносин в організації, є референтометрія. Референтометрія — методика, завдяки якій можна з'ясувати ступінь значимості кожного члена групи для його товаришів по колективу; виявити, з одного боку, тих, на чию думку в даній спільноті орієнтована більшість її членів, а з іншого — тих, чия позиція з того чи іншого питання практично байдужа всім.

На відміну від соціомстричного опитування, референтометрія дає можливість дослідити більш глибинний пласт міжособистісних відносин, опосередкованих у цілях, завданнях і змісті групової діяльності та міжіндивідуального спілкування, тобто йдеться про явно ціннісні фактори.

У процедурному плані референтометрія, на відміну від соціо-метрії, має явно непрямий характер, тобто в жодному разі неприпустимо задавати випробуваному прямі запитання про те, хто з членів групи для нього є найбільш значимим, па чию думку й оцінку він схильний зважати в першу чергу. У раді прямої постановки питання було б наївно розраховувати па одержаїпія даних, що адекватно розкривають реальний стан справ. Чому? По-перше, далеко не всі й не завжди усвідомлюють характер міжособистісних відносин у групі, свого членства та своєї власної ролі. По-друге, нерідко, навіть цілком усвідомлюючи значимість того чи іншого партнера по спілкуванню, випробувані не хочуть визнавати ні перед ким, що вони в особистісному плані перебувають у певній залежності від думки, оцінки, ставлення якоїсь конкретної людини.

Референтометрична процедура передбачає проведення двох експериментальних етапів. На першому, попередньому, здійснюється практично будь-яка процедура, яка дає можливість:

виявити думку, ставлення, позицію кожного члена групи з приводу тієї чи Іншої події, явища, що є важливими для спільноти; оцінити або порівняти партнерів по взаємодії. Так, якщо метою даного конкретного експерименту є визначення референтнихосіб у групі, то на цьому етапі можна використати соціо-метричне опитування або взаємооцінювання членами групи один одного.

У будь-якому разі підсумком першого експериментального етапу є набір думок і суджень усіх без винятку членів групи з приводу якогось значущого для них об'єкта оцінювання. На цьому етапі експериментатор може працювати з групою в цілому, дотримуючись двох основних вимог: об'єкт оцінювання й сама процедура повинні мати суттєве значення для випробуваних; жоден з випробуваних не повинен знати про відповіді своїх товаришів по групі.

Другий етап, упродовж якого проводиться власне референ-томстричне опитування, може починатися або згодом, або безпосередньо після завершення першого етапу. Основна мета другого етапу — виявити тих осіб, позиція яких (тобто думки й оцінки, висловлені ними на попередньому етапі) найбільшою мірою цікавить випробуваного, а, отже, і є особливо значущою для нього.

Другий етап може проводитися, як правило, у двох формах — у традиційній (індивідуальній) і груповій. Традиційна процедура дає змогу здійснити обробку великого масиву даних, але вимагає значного запасу часу для багаторазового тиражування індивідуального опитування. Групова форма дає не таку багату інформацію, але потребує значно менше часу. У разі проведення традиційної процедури реферснтометрії алгоритм дій дослідника може бути таким: по-перше, дослідник з'ясовує в кожного досліджуваного окремо, чи згодний він, щоб заповнений ним на попередньому етапі бланк був показаний тим членам групи, які цим зацікавляться.

Акт згоди чи незгоди з такою перспективою дослідник фіксує у своїх записах; по-друге, до відома випробуваного доводиться, що більшість його товаришів не заперечують проти того, щоб з їхніми опи-тувальними листами ознайомилися інші члени групи; по-третє, випробуваному пропонується назвати тих, з чиїми опитувальними листами йому хотілося б ознайомитися. Для того, щоб максимально підвищити вибірковість такої процедури, випробуваного спочатку попереджують, що він матиме можливість «заглянути» лише в один бланк.

Після того, як випробуваний називає прізвище його хазяїна, дослідник, пославшись на те, що останній може не погодитися оприлюднити свої відповіді, пропонує назвати іншого члена групи, чий експериментальний бланк хотів би побачити випробуваний. Коли здійснюється і цей, другий, вибір, як «виняток» опитуваному дозволяється назвати ще одну людину, відповіді якої на попередньому етапі становлять інтерес для випробуваного. Як показали спеціальні дослідження, кількість таких виборів не повинна перевищувати трьох, оскільки в іншому разі різко знижується вибірковість демонстрованих мїжіндивідуальних переваг.

У разі проведення групової форми реферептометрії, тобто коли дослідник працює з усією групою одночасно, порядок дій може бути таким (якщо, наприклад, на першому етапі було проведено соціометричну процедуру):

• по-перше, дослідник просить кожного випробуваного на зворотному боці своєї заповненої соціометричної картки поставити або знак «+», або знак «-!> залежно від того, згоден він чи не згоден оприлюднити свої відповіді;

• по-друге, як і при індивідуальному опитуванні, дослідник дає можливість кожному члену групи послідовно позначити не більше трьох своїх товаришів, чиї бланки його цікавлять найбільше. На відміну від індивідуальної форми, ці прізвища фіксує не експериментатор, а сам випробуваний, записуючи їх у стовпчик на зворотному боці своєї соціометричпої картки. Обробляючи матеріал, отриманий у результаті референтомерії, дослідник аналізує лише дані другого етапу.

Усі референтометричні вибори фіксуються в спеціальній референтоматриці, яка за принципом побудови не відрізняється від соціоматриці.

Крім матричної форми компонування матеріалу, можна використати й рсфсрентограму (за аналогією із соціограмою), що наочно демонструє ступінь взаємності референтометричних переваг і факт наявності чи відсутності скільки-небудь чітко окреслених підгруп в обстежуваній спільноті.

Такі основні методи вивчення стану взаємин в організації. Уміле їх використання дає керівникові можливість дослідити неформальну структуру організації — цю «невидиму частину айсберга» — й успішно керувати процесами групової динаміки.

Слід зазначити, що оптимальною умовою для визначення характеристик особистості с комплексний підхід. Останній може забезпечити адекватно підібрана система методів, що дає змогу всебічно оцінити особистість у всіх її проявах.

Література

1.   Аминов И.И. Психология делового общения // И.И. Аминов.-М.: Омега – Л.;2006. - 304 с.

2.   Большой толковый психологический словарь (Ребер Артур). В 2 –х т.: Пер. с англ. - М.: Вече, АСТ, 2000. - 592 с.

3.   Бурега В.В. Управленческая деятельность: теория и практика профессиографического исследования. – Донецк: НЭП НАН Украины, 2000. – 96 с.

4.   Бурега В.В., Любчук О.К. Економічна психологія в схемах і таблицях: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ; АПЕКС, 2003. – 63 с.

5.   Вересов Н.Н. Психология управления: Учебное пособие. – М.: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2001. – 224 с.

6.   Гертер Гите. Работа в команде: практические рекомендации для успеха в группе / Г. Гертер, К. Оттл: пер. с нем.-Харьков: Гуманитарный Центр, 2006. – 192 с.

7.   Карамушка Л.М. Психологія освітнього менеджменту: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004.

8.   Карамушка Л.М. Психологія управління закладами середньої освіти. – К.: Ніка-Центр, 2000. – 331 с.