Етичні принципи психотерапії

18. Етичні принципи психотерапії

В роботі з депресивними клієнтами діяльність професіонала також регулюється певними етично-моральними нормами, які передбачають певні відношення між учасниками терапевтичного процесу. Як вказує Л.Ф. Бурлачук [44], це насамперед, принципи відповідальності ( психотерапевт бере на себе відповідальність за організацію, результат та процес терапії), конфіденційність, гуманність.

Тому психотерапевт повинен мати знання по віковій, педагогічній, медичний, загальній та ін. психології. Добра теоретична підготовка, наявність навичок та практичних вмінь забезпечують позитивний терапевтичний процес. Спеціаліст несе відповідальність за правильність психологічного та психіатричного діагнозу, за необхідність участі психіатра в терапевтичній роботі.

Терапевт повинен розуміти, що стан гострого психозу передбачає не тільки психотерапевтичне втручання.

Факторами, що ускладнюють проведення психотерапії, є :

-     негативні переконання клієнта щодо ефективності психотерапії або можливостей психотерапевта зокрема;

-     надмірний рівень тривоги клієнта, який повністю дезорганізує його поведінку;

-     відсутність порозуміння, узгодження між клієнтом иа терапевтом щодо мети та засобів психотерапії;

-     психічна неадекватність клієнта;

-     нездатність клієнта до психологічного дослідження та рефлексії.

Професійні навички, котрими повинен володіти психотерапевт:

-     уважне відношення до клієнтів, до справи;

-     активне слухання;

-     бути присутнім, не втручаючись активно в події;

-     вміння виказати співчуття;

-     використовувати активне мовчання;

-     не сприймати злобу та агресію на свій рахунок, якщо вона і виказується відкрито клієнтом;

-     переказ;

-     перефразування;

-     відображення почуттів;

-     виділення основного;

-     фокусування;

-     питання “обмеження можливостей” та робота в ситуації невизначенності;

-     здатність викликати симпатію клієнта до себе у будь-яких умовах взаємодії;

-     допомога клієнтам у розумінні, інформування, тобто педагогічні навички;

-     вміти поставити мету та завдання перед клієнтом;

-     розмова на рівні “ти – я” з клієнтом, вміння тримати доцільну дистанцію, а не зливатись з ним чи насторожувати його відчуженням;

-     узгодження плану дій;

-     розташування пріоритетів при вирішенні задач;

-     вміння вирішувати проблеми;

-     оцінювання доцільності та реальності дій.

Соціальні працівники відіграють одну із основних ролей у допомозі клієнтам, які опинилися в скрутних умовах. Серед клієнтів можуть бути помираючі люди та ті, хто поніс втрату. Тому важливо визначити перелік тих знань та практичних компонентів, які необхідні для соціальних працівників для виконання їх функцій.

По-перше, соціальні працівники потребують знання про:

1.    Дані емпіричних дослідженнь стосовно психологічних реакцій помираючих та тих, хто поніс втрату; відомості про групи ризику, тобто клієнтів, в яких реакції можуть розвиватися за патологічними ознаками.

2.    Інтерпретацію даних емпіричних досліджень, можливість використовувати цю інформацію на практиці.

3.    Дані емпіричних досліджень стосовно втручання соціальних працівників в долю людей, які понесли втрату або знаходяться у важкому стані; питання визначення статусу, влади, повноважень, відповідальності за прийняття рішень, організаційних вимог щодо діяльності соціального працівника в даних умовах, політики закладів, які представляє соціальний працівник.

4.    Власний особистісний та професійний досвід переживання втрат та ставлення до втрат; власну екзистенціальну модель помирання та стану понесення втрати.

По-друге, соціальні працівники повинні вміти виділити фокус інтервенції:

1.    Індивідуум; (помираючий; чи людина, яка понесла втрату)

2.    Група; (помираючий і той, хто поніс втрату, сім’я, соціальне оточення, громадські ресурси).

3.    Інші професійні працівники; (медичний персонал в лікарні чи в громаді, соціальні працівники, працівники жеків).

4.    Люди; (непряма інтервенція через зміну ставлення та зростання впевненості розуміння помираючих та тих, хто поніс втрату).

5.    Організація; (вплив політики, розміщення ресурсів).

По-третє, соціальні працівники повинні діяти так, щоб їх бачили:

1.    як таких, які заслуговують на довір’я; які не уникнуть страждання і мінімізують біль клієнта;

2.    як таких, які є надійними; які не відцураються, будуть розсудливими, систематичними та послідовними у роботі;

3.    як таких, які дотримуватимуться конфіденційності; не будуть збентеженими, сором’язливими, невпевненими;

4.    як таких, що є уважними; слухатимуть, будуть доступними, рагуватимуть на натяки;

5.    як таких; які намагатимусть зрозуміти значення ситуації, в якій опинився клієнт, будуть аналізувати, вивчати, досіджувати події і намагатися приймати єдино правильні рішення.

По-четверте, соціальні праціники повинні вміти:

1.спілкуватися вербально та невербально з клієгтами та колегами по професії;

1.         аналізувати, переводити стан проблеми у визначений, з яким можна працювати далі;

2.         звільнитися від почуттів страху та втрати контролю;

4. пояснити відчуття клієнта, потреби та почуття по відношенню до інших;

5. роз’яснити процеси взаємодії між клієнтами та іншими, в групах;

6. заохочувати визнання втрати, створення нових відносин, розвиток контролю та самоповаги;

7. просуватися вперед, ставити цілі, визнавати альтернативні джерела допомоги та незалежність.

Робота з помираючими та тими, хто поніс втрати, не вимагає унікальних методів. Та така робота, насправді, потребує готовність соціального працівника практично вирішувати важливі екзистенгціальні питання про смерть та втрату.

Додатки

Пацієнту можуть завпропонувати допомогу соціального працівника через дві причини: або пацієнт має певні побоювання щодо своєї роботи, сім’ї, фінансів і т.д., або він може бути занадто вибагливим, важким пацієнтом, “закритим”. Ці питання слід брати до уваги соціальним працівникам ще до проведення інтерв’ю. Слід на перед продумати і місце проведення інтерв’ю, бо важкохворі пацієнти не можуть вільно пересуватися і в таких випадках воно, зазвичай, проводиться на лікарняному ліжку. Слід також співпрацювати і з медичним персоналом, бо не бажано, щоби в середині інтерв’ю молодший медичний персонал прийшов викнувати медичні процедури, наприклад, брати зразки крові для аналізу. Багато наукової літератури також присвячено питанню організації самого інтерв’ю. Ітерв`ю повинно мати мету, структуру, тобто мати початок, середину та кінець. Завданням соціального працівника є визначити вимоги клієнта, узгодити мету, уточнити способи досягнення мети, спрямовувати та узгоджувати взаємодію. Cross [45] визначив основні критерії, яких необхідно дотримуватись при проведенні інтерв’ю: цілеспрямованість, наголошування на індивідуальності та на загальних закономірностях, найменша концентрація уваги на соціальних та культурних вигодах та обмеженнях для інтерв’юера та того, у кого беруть інтерв’ю.

Початком інтерв’ю є той момент, з якого соціального працівника запросили до пацієнта, який має певні побоювання з приводу конкретного втручання. Працівник повинен усвідомлювати, що він повинен надати клієнту можливість виразити свої побоювання і використовувати такі речення, як, наприклад, “Я розумію, що Ви переживаєте з приводу … і я тут для того, щоб ми вирішили, як владнати це питання… або будь-яке інше, яке Вас турбує”. В будь-якому інтерв’ю вміння слухати обережно, споглядати та визначати натяки на проблему є важливими. Головним питанням є намагання зрозуміти: чи людина усвідомлює, що вона помирає, чи має бажання говорити про це, чи хоче зробити специфічні плани на майбутнє і т.д. Крім цього, соціальний працівник повинен демонструвати через свої манери, що він є готовим розділити ці проблеми з пацієнтом. Техніка уникнення може домінувати лише тоді, коли соціальний працівник впевнений, що він володіє інформацією про діагноз та прогноз, про які пацієнт сам не знає, і боїться, що така інформація може відкритися під час інтерв’ю. Якщо соціальний працівник сидітиме на відстані, уникатиме контакту віч-на-віч, буде дуже формальним, мінімізуватиме важливість проблеми пацієнта, не буде спроможним скласти домовленість про досягнення певних цілей і т.д., тоді це приведе до того, що клієнт почне не довіряти та визначить для себе безвихідний стан. Такий підхід відразу ж вкаже на те, що соціальний працівник уникає клієнта. Тому, з самого початку інтерв’ю соціальний працівник має налагодити невербальний контакт, проілюструвати бажання співпрацювати з клієнтом. Важливо також пам'ятати, що клієнт споглядатиме та інтерпретуватиме вміння соціального працівника діяти та комунікувати. Таким чином, початкову фазу інтерв’ю можна характеризувати, як “розвідку” та початкове обговорення з приводу форм та змісту комунікації.

Соціальний працівник допомагає прояснити природу труднощів, встановити приорітети, узгодити план дій.

Природа труднощів може бути як простою, так і складною.

У одному випадку типом труднощів можуть бути такі: дружина не може частіше відвідувати клієнта в лікарні, бо у них мала дитина і нема з ким її залишити (її вирішенням буде організація нагляду за дитиною на час відвідування клієнта в лікарні); якщо клієнт повертається додому і живе один, то може виникнути проблем організації нагляду вдома (її вирішенням буде отримання допомоги вдома, залучаючи волонтерський сектор, сусідів з метою відвідування, роблення покупок, вибирання пенсії тощо).

В іншому випадку клієнт знає або підозрює про свою хворобу, а тому або хоче поговорити про неї, або просто хоче усвідомити факт хвороби і не тримати це в собі, можливо захищаючи когось іншого від цієї інформації. В таких випадках, клієнт натякатиме на свою хворобу для того, щоб “перевірити” соціального працівника чи він відкритий до такого підходу. Клієнт використовуватиме такі речення, як, наприклад, “Має бути якась причина чому мої справи не йдуть на краще”, або “Я боюсь, що мої діти виростуть без мене” і т.д. В таких випадках соціальний працівник може “попастись на гачок” і не знати як реагувати в таких ситуаціях. Тому, часто доводиться використовувати тактику уникнення через вправи, які зводяться до контролю над незначними змінами у виразі обличчя, щоб не вказати на тривогу; над фізичними рухами у напрямку від клієнта; нагадування щодо справжньої проблеми, яку вони щойно обговорювали (наприклад, фінансові питання); продовження бесіди ніби нічого не сталося і т.д. Інакше клієнт може почуватися незручно, тому що він розуміє, що його соціальний працівник не може справитися з цією проблемою, або нещасним, бо вияснилось, що ще одна спроба поділитися своїми побоюваннями та надіями залишилася марною. На цьому інтерв’ю може бути ефективним, якщо соціальний працівник спробує сказати: “Мені шкода, але Ви захопили мене зненацька цим питанням”, або “Мені шкода, але я щойно роздумовував над Вашим питанням (наприклад, фінансовими труднощами клієнта), але здається є ще щось, що турбує Вас”. Слід пам’ятати, що клієнт не завжди хоче розмовляти про питання хвороби, а лише тестує соціального працівника. Найкращим способом продовжити інтерв’ю є показати клієнту, що залишається можливість змінити його стан або продовжити розмову у тому руслі, яке цікавить клієнта. Уважність, конфіденційність, тривала фізична близькість говорить клієнту про таку можливість. Цю ситуацію соціальний працівник може покращити, поставивши питання: “Хтось говорив з Вами про Вашу хворобу або Ваші справи?”, або “Що змушує Вас думати, що Ви не зможете побачити, як ростуть Ваші діти?”.

Також існує така можливість, коли клієнт продовжуватиме говорити про свою проблему, але буде думати про свою хворобу. Він не буде впевнений, чи він хоче згадувати про неї, або чи соціальний працівник є тою людиною, перед якою слід згадувати про свою хворобу. Симптоми такого ставлення до інтерв’ю є неспокійність, уникнення контакту віч-на-віч, не слідкування за розмовою, поява “смутних ноток” в тоні голоса. В такому випадку соціальний працівник може запитатись, чи є щось таке, що ще турбує клієнта, або прокоментувати нещасливий вигляд обличчя клієнта тощо. Якщо клієнт каже, що з ним все в порядку, то це лише можливість запевнитися, що соціальний працівник завжди поруч, якщо виникне потреба в обговорення будь-якої проблеми.

Іншою можливістю є та, що клієнт підніме відкрито проблему своєї хвороби, а соціальний працівник повинен бути готовим обговорити її без побоювань.

Якщо інтерв’ю фокусувалось на усвідомленій проблемі клієнта, соціальний працівник повинен впевнитись, що він зібрав усю необхідну інформацію, що було досягнуто домовленості про заплановану діяльність, що є все необхідне для написання його звіту. Якщо інтерв’ю захопило і проблему хвороби клієнта, то воно мало б торкнутися і ряду специфічних проблем та труднощів в процесі узгодження мети та дій. Якщо хвороба пацієнта усвідомлювалася мовчки без наступного опрацювання, необхідно, щоб соціальний працівник організував ще одну зустріч з пацієнтом, щоб запевнити його, що соціальний працівник “не віддаляється” через хворобу клієнта.

Соціальний працівник може спробувати завершити інтерв’ю на тій основі, що проблема клієнта була вияснена, план дії був узгоджений, або було призначено наступне інтерв’ю. Людина, яка перебуває між життям і смертю, часто використовує тактику підняття якогось болючого питання саме тоді, коли соціальний працівник вважає, що завершив інтерв’ю. В такому випадку соціальний працівник повинен продовжити дане інтерв’ю з тим, щоб організувати додаткове якомога швидше.

Важливо також пам’ятати, що соціальному працівнику слід підтримувати надію у важко хворих людей. Це означає, що не слід торкатися в процесі комунікації питання смерті чи помирання, слід ставитися до цієї проблеми як до того факту, що хтось має серйозну хворобу, яку на даний момент не можна вилікувати. Таке “уникнення” може стати надією для клієнта, що він зможе побороти хворобу, що подальше лікування зможе допомогти. Тільки таким способом рекомендують розмовляти про діагноз серйозно хворої людини і звертатись до невизначеного поки майбутнього, усвідомлювати, що лікування ніяк не пов’язане з інформацією про процес помирання.

Що може хотіти обговорювати клієнт

Клієнт може мати просте бажання поговорити про його змішані почуття злості, спантеличення, страху і т.д., можливість просто виразити себе, виговоритись перед кимось, на кого можна покластись, кому можна довіряти. Людина, яка помирає, схильна виражати “море” почуттів, якщо їй це дозволено. Вона може відчувати злість на весь світ або по відношенню до інших людей. Почуття клієнта можуть виражатися в питаннях, які він піднімає: “Чому я?”, у звинуваченнях: “Ніхто мною не цікавиться”, або “Це – не чесно”, або “Це мало б статися з кимось, хто вже прожив своє життя”. Соціальний працівник не повинен багато говорити в цей час, має толерувати такі ремарки і показувати, що людина може виговоритися і він нікуди не поспішає.

Коли клієнт сердитий, соціальний працівник: 1) може дозволити клієнту виражати свій гнів, бо це нормально і прийнятно; 2) може пояснити клієнту, що медичному персоналу важко толерувати гнів, бо вони й так переживають через пацієнта; 3) може пояснити медичному персоналу та сім’ї клієнта, що такий гнів є природнім, не направленим особисто до когось, пов’язаний з відчуттями фрустрації та безсилля; 4) може показати клієнту, що той порушує домовлені правила соціальної взаємодії.

Клієнт також може відчувати депресію та сумувати. В таких випадках соціальний працівник має: 1) усвідомити реалії клієнта, продовжувати стверджувати у ньому відчуття єдності та само-поваги; 2) діяти як міст між клієнтом та іншими та допомогти впорядкувати їх реалії; 3) в той час як усвідомлення реальності ситуації клієнта змінилось, ілюструвати можливості для клієнта важливої участі у формуванні та стверджуванні спільної реальності для інших.

Соціальний працівник не повинен боятися запитувати або уточнювати, так як це запевняє клієнта, що те, що той говорить має певне значення; що клієнт є індивідуумом, який все ще має сказати щось корисне та цікаве про його життя.

Пацієнт може проходити через певні втрати в процесі просування до настання смерті: втрачені можливості; речі, які він вже ніколи не зможе робити; стан речей, які він вважав невпорядкованим, але так і не зможе вже його змінити; втрата сім’ї та друзів; втрата задоволення; втрата відповідальності за виховання дітей тощо [46]. На цьому етапі пацієнт може відкрити бажання переглянути все своє життя. Виникають в пам’яті такі події, які в момент відбування, не мали жодного або мали незначне значення, а тепер набули великого значення через хворобу пацієнта. Соціальний працівник може заспокоїти клієнта, що він розуміє важливість впорядкування речей, бо іншої такої нагоди може і не бути.

Помираюча особа може проживати конфлікт між тим, що важливі люди не будуть переживати через її смерть. Тут соціальний працівник не може змінити ситуацію на кращу, але може запевнити, що цей момент є важливим для пацієнта.

З наближенням смерті пацієнт може перестати працювати над собою, соціальна взаємодія стає менш важливою, зникає бажання розмовляти, жартувати тощо. Саме в цей момент необхідними є спокійне сприйняття та розуміння відходу пацієнта від соціальних відносин.

Часто друзі та родичі не спроможні зрозуміти, що хтось може перестати боротися за життя і розуміють примирення пацієнта з смертю як особисте нехтування. Знову ж таки, соціальний працівник повинен пояснити, що це – загальна реакція, а не персональна відмова, повинен допомогти іншим глянути на реальність очима пацієнта.

Наукові дискусії з приводу соціальної роботи визначили необхідність індивідуальних (one-to-one) відносин між працівником і клієнтом. Слід відмітити, що групова взаємодія також може нести позитивні аспекти. Goodyear [47] займався проблемою використання груп з метою допомоги людям, в котрих встановлено захворювання раку. Початковою причиною намагань допомогти пацієнтам таким методом було їх почуття ізольованості та особисте збентеження. Тому треба було знайти спосіб показати клієнтам, що вони неодинокі з їх побоюваннями та фізичними проблемами. Окрім того, дослідники сподівалися, що пацієнти зможуть сприймати реальність їх теперішньої ситуації та накреслити план кращого використання часу, який їм залишилося прожити.

Goodyear описує, що групові обговорення, як правило, розвиваються на трьох чітко визначених стадіях:

1.    Пацієнти виражають занепокоєння та злість, часто скаржачись, що інші бачать їх “тривожними”, що близькі не можуть справитися зі своїми негативними почуттями і уникаютспілкування з ними. Всі члени групи виражали свій страх через втрачання емоційного та інтелектуального контролю. Вони вказували на постійний конфлікт між усвідомленням та запереченням хвороби.

Похожие работы

Типологія сімей. Соціально-педагогічна робота з проблемними сім’ями

Скачать

22217

0

0

... може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємос­тосунками у сім'ї або поганими тощо. З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-пси­хологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних ві ...

Соцiально-психологiчна робота в органах внутрiшнiх справ

Скачать

449685

6

1

... сьогоднішній день успішна реалізація завдань психотерапевтичної роботи в ОВС силами служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності є проблематичною. Слід підкреслити, що соціальна робота в органах внутрішніх справ, яка реалізується в діяльності служби психологічного забезпечення, базується на чітко визначеному правовому підґрунті. Служба психологічного забезпечення у своїй ...

Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Скачать

172920

3

32

... переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства: ·   систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури; ·   ...

Інноваційні форми і методи соціальної роботи з сім’єю

Скачать

168119

8

8

... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї   3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...