Навигация
Моральна самосвідомість особистості
59202
знака
0
таблиц
0
изображений
2. Моральна самосвідомість особистості
2.1 Моральне самопізнання особистості, його умови та способи здійснення
Формування необхідності у моральному самопізнанні визначається мірою усвідомлення соціальної необхідності в моральній саморегуляції та самовдосконаленні відповідно до вимог суспільства до її поведінки. Зароджуючись у відчуженні, ця необхідність досягає різної необхідності в юності та зрілому віці, при чому переживається тим сильніше, чим ясніше індивід розуміє протиріччя між власними домаганнями та відношенням до нього оточуючих, чим більше він сам зазнає сумнівів у своїй моральній правоті, незадоволення своїми рішеннями та вчинками. Подібного роду "когнітивний дисонанс" стає важливим стимулом переосмислення та критичної переоцінки самого себе.
Якщо безпосереднім критерієм істинності морального знання людини стає власна поведінкова практика, то непрямим показником достовірності самопізнання може бути багатократне співпадання автохарактеристики зі справедливою суспільною думкою. "Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатися про це лише від народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд. Звіряючись із думкою інших про мене, я впевнююсь у власній правоті або помилковості. Суспільство ж дійсно визначає мою реальну моральну цінність не лише за суб'єктивними спонуками, а й за об'єктивними наслідками моїх вчинків, прямо чи непрямо зачіпаючи інтереси інших осіб. Про приховані помисли та відчуття реальних особистостей можна достовірно судити лише за соціально важливими діями, мотивами, цілями та результатами, які далеко не завжди збігаються за моральним змістом. У характеристиці індивіда не можна також беззаперечно виходити з його уявлень про себе самого, тому що, по-перше, у силу різних об'єктивних та суб'єктивних причин далеко не кожен спроможний скласти про себе правильну думку, а по-друге, не завжди він зважиться привселюдно визнати те, що думає про себе, особливо якщо це може характеризувати його негативно. При аналізі й оцінці власних переконань та вчинків "дуже легкі мимовільні непорозуміння із самим собою; тут відкрите, при всій добропорядності людини, найбільш широке поле помилок перед самим собою" [12].
Складність морального самопізнання полягає в тому, що об'єкт його динамічний та якісно невичерпний, бо моральна діяльність та відносини особистості безкінечно мінливі, різнорідні за змістом та формами прояву. Гносеологічний образ "Я" у моральній самосвідомості суб'єкта в даний момент вибірково відображає лише деякі фрагменти його багатомірного морального життя, знаходячись у безперервному розвитку, оскільки сам він спрямований у майбутнє, творить себе. Особистість як потенційний та актуальний об'єкт морального самопізнання за своїм змістом значно багатша, ніж її суб'єктивний образ.
За певних умов ще не стають або не є предметом самопізнання окремі моменти моральної діяльності, що не становлять особливого інтересу для самого суб'єкта в даний момент, випавши з його уваги або забуті ним, надміру важкі для розуміння чи самоочевидні, що виникли несвідомо або витіснені в сферу підсвідомого як звичні, неприємні, неприйнятні для нього. Людина далеко не завжди визнає значення та динаміку своїх внутрішніх й зовнішніх моральних дій, їх суб'єктивні звички та об'єктивні наслідки, хоча в принципі "будь-який несвідомий зміст може стати надбанням свідомості" [12]. Але навіть те в складі моральної діяльності, що безпосередньо є предметом пізнання, не осягається нею відразу, цілком та адекватно. У моральному самопізнанні неминучі суб'єктивності та обмеженість знань про себе долаються поступово на основі моральної практики у процесі руху від незнання, помилок, або відносно істинного про власне моральне обличчя до все більш повного та глибокого об'єктивно істинного знання; від чуттєво-конкретного, ситуативного самосприйняття до логічно-абстрактного, узагальненого поняття про моральне "Я".
"Оскільки моральна діяльність як система вчинків виступає у формі спілкування, не можна повністю погодитися із припущенням, ніби пізнання самого себе через діяльність має інші способи, прийоми та рівні, ніж методом спілкування" [33]. Адже моральне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральної діяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію, на рівні розуму
Важливим методом морального самопізнання слугує цілеспрямоване активне самоспостереження, за допомогою якого суб'єкт виділяє, збирає, фіксує, описує конкретні факти власної життєдіяльності. При цьому моральне самосприйняття залежить від світосприйняття особистості та чинить зворотну суб'єктивну дію на нього. "Немає свідка більш об'єктивного, ніж кожен стосовно до самого себе", але немає й більш тенденційного. Це проявляється вже в відборі й інтерпретації тієї цінної інформації про наші внутрішні стани та їх зовнішні прояви, яка отримана шляхом інтроспекції.
У процесі самопізнання елементарне відчуття безпосередньої тотожності людини із собою у самопереживанні через ідентифікацію себе з іншими здіймається до самоідентифікації в узагальненій думці про себе як Я. Систематично зіставляючи результати спостереження інших осіб з даними самоспостереження в контексті самоспілкування, індивід встановлює схожість та різницю між собою та ними, уподібнює та переносить на себе характерні їм риси, а свої - на них. У його самосвідомості виникають уявлення та поняття про себе як людину певної статі, віку, соціальної, етнічної, професійної приналежності, сімейного положення. У складі цільного образу Я, що формується, все тісніше переплітаються загальні, особливі та неповторно індивідуальні риси.
Чим повніше в моральній діяльності виражені типові риси представника певної епохи, країни, соціальної спільності і чим глибше методом самоаналізу він осягає їх у собі, тим вища науково пізнавальна цінність його автопортрету і тим достовірніше втілена в ньому моральна самосвідомість суспільства.
У науковій літературі часом дається розширене пояснення моральної рефлексії як здібності суб'єкта до раціонального обґрунтування суспільних та власних моральних ідеалів, принципів й норм, до пояснення та оцінки своїх вчинків. У такому поясненні рефлексія виступає як важлива ознака моральності, показник прогресу моральної свідомості, вираженого у здібності раціоналізованої мотивації, самоорієнтації, самостійному виборі, автономному самоконтролі. Доцільно виділити поняття моральної рефлексії в більш вузькому значенні як роздуму особистості над власною моральною діяльністю, її передумовами та результатами; здібності усвідомлювати свої вчинки, наміри, мотиви. Особливість подібної саморефлексії проглядається у такому аналізі своєї свідомості та поведінки, який приводить до узагальнення власних моральних позицій, рішень та дає відчуття внутрішньої свободи. "Етичне рефлектування стає при цьому способом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами". За допомогою рефлексії людина піднімається над собою, вириваючись за межі чуттєвої поглинутості безпосереднім потоком життя. На відміну від рефлективного роздуму про іншу особу або розумового діачогу з нею, саморефлексія є самоаналіз у формі діалогу із самим собою, особлива з приводу критичних ситуацій, у яких суб’єкту доводиться здійснювати радикальний моральний вибір [15].
У процесі морального самопізнання використовуються ті самі логічні операції, що і в інших формах ціннісного пізнання, з поправкою на специфіку предмета та характер дослідження. Прояв морального аспекту своєї життєдіяльності припускає здатність тимчасово абстрагуватися від інших її характеристик, у даному випадку неістотних для суб'єкта. Виходячи із власних моральних установок, суб'єкт у суцільному потоці інформації про самого себе виділяє, аналізує, зіставляє, диференціює та оцінює окремі вчинки і їх компоненти, які потім інтегрує й узагальнює у цілісний образ "Я". У результаті конкретні ситуативні прояви моральної діяльності у самосвідомості рефлектуючої особистості синтезуються та генералізуються у вигляді суттєвих моральних якостей, створюючи системне знання про її моральне обличчя - відносно стійку і у той же час динамічну "Я-концепцію", яка складається в двоєдиному процесі вивчення та узагальнення на основі соціального утвердження та самоствердження.
Ступінь саморозуміння характеризується адекватністю та глибиною проникнення суб'єкта в свою соціально-моральну сутність, цілісністю й повнотою охоплення її багатьох проявів, стабільністю та упорядкованістю знань про власне Я, здібністю ефективно використовувати їх у саморегуляції, прогнозуванні та вдосконаленні своєї моральної діяльності відповідно до вимог даного суспільства, класу. Там, де родова сутність людини викривлена її одномірним існуванням та в ілюзійному вигляді відображається суспільною думкою, розчарована самосвідомість не в змозі осягнути ні моральної значущості окремих вчинків, ні суті життя взагалі. Відмовившись від намагань зрозуміти себе та оточуючих, багато людей обмежуються бездумним спогляданням гри своїх та чужих пристрастей або цілком поглинуті метушнею життєвих розрахунків.
Моральне самопізнання стає розумним у міру того, як все глибше проникає в сутність не лише окремих вчинків і якостей особистості, а й усієї її моральної діяльності та морального обличчя в їх системній єдності та суперечливому розвитку, осягаючи загальне в одиничному, необхідне у випадковому, належне в сущому. Моральна проникливість розуму проявляється не стільки в здатності відчувати найтонші нюанси в мотивах та вчинках, скільки в поясненні всієї поведінки складним комплексом соціальних та психологічних, об'єктивних та суб'єктивних, суттєвих та несуттєвих причин у контексті різнорідних суспільних відносин. Дійсно розумне ставлення до себе, на відміну від розважливості як морально-прагматичної якості, спрямованої в основному на забезпечення власного блага та щастя, зумовлює насамперед піклування про блага та щастя інших людей. Лише людина, адекватно пізнавши глибокий взаємозв'язок соціального та особистого, здатна повною мірою стати морально вільною та нести відповідальність за власні помисли та діяння, спосіб життя та долю. Вона розуміє свої достоїнства та вади, вживаючи заходи для утвердження перших та викорінення других. Самокритично обдумуючи своє минуле та теперішнє, вона прагне правильно прогнозувати та творчо вдосконалювати моральну діяльність [17].
Одна із основних функцій моральної самосвідомості є оціночно-емоційие ставлення людини до себе як особлива форма моральних відносин, суб'єктом і об'єктом яких виступає вона сама.
Подібно до того, як свідомість у цілому є не тільки відбиттям, а й моїм ставленням до мого середовища, самосвідомість - не пасивне самоспоглядання, а моє активне ставлення до власного Я, як об'єктивної і суб'єктивної реальності. "Ставлення "Я" до свого іншого "Я" є ціннісне ставлення, акт ціннісної саморегуляції", що "включає передпідготовку і санкціонування нашого волевиявлення і потім наступної оцінки цього волевиявлення, тобто в остаточному підсумку оцінку оцінки".
На самовибір моральної орієнтації впливають соціальний статус особистості у визначеному макро- і мікросередовищі, її реальне і уявне положення в системі моральних відносин, життєвий досвід і ролі, які виконуються в процесі моральної діяльності, її духовна культура, вся сукупність виховних впливів, включаючи й самовиховання.
Система диспозиційних моральних орієнтацій особистості виступає як ієрархія фіксованих (більш-менш усвідомлених) загальних ціннісних установок щодо ступеня співвідношення своїх і чужих вчинків з етичними принципами суспільства (класу) ставши її нормативними переконаннями. Формально усвідомлене надіндивідуальне значення моральної норми залишається для особистості розумовим знанням, доки не придбає глибоко інтимного змісту в якості еталона і мотиву моральної діяльності, перетворившись на "внутрішню етичну інстанцію".
Розрив між етичними знаннями та їх емоційно-особистісною оцінкою породжує "суттєвий бар'єр" на шляху формування моральних переконань. Навпаки, зрілість переконань як суб'єктивної підстави моральної позиції характеризується тим, наскільки воно є усвідомленим активним спонуканням до визначених вчинків та їх самооцінки.
Моральні переконання як компоненти самосвідомості - не що інше, як глибоко осмислені, емоційно-вистраждані, апробовані життєвим досвідом моральні цінності, в істинності та загальзначущості яких особистість твердо впевнена, а тому керується ними як імперативними спонуканнями у вчинках, оцінках і самооцінках, виходячи із соціальних потреб і інтересів. Сформувавшись на вищому ярусі свідомості, переконання може потім "опускатися" до віри, не допускаючи сумнівів його правильності, що перетворює моральні цінності на щось святе. Особистість по-різному усвідомлює свої моральні переконання залежно від рівня їхньої зрілості та актуальності у даній ситуації.
Щоденні позитивні вчинки, звичні для оточуючих і самого суб'єкта, як правило, не зумовлюють аргументованої самооцінки. Така необхідність найчастіше усвідомлюється в умовах відповідального морального вибору, при істотній зміні його статусу, домагань, характеру взаємин з іншими, при підвищенні вимог до нього і власних претензій до себе, розбіжності суспільних оцінок і особистого ідеалу з колишньою думкою про себе. Конфлікти між добром і злом, моральним ідеалом і реальністю, належним та суттєвим, духовним і практичним у моральній діяльності особистості стають джерелами переоцінки цінностей і їхніх критеріїв самосвідомості.
Самооцінка - одна з основних форм проявлення індивідуальної моральної самосвідомості. У орієнтації на Я як суб'єкта моральної активності проявляється деякий "егоїзм"на відміну від "альтероцентричної" установки щодо оцінки інших.
І хоча в даному випадку абсолютизується один із суб'єктивних критеріїв поведінки, поза сумнівом, що самооцінка дійсно є фундаментальним структурно-функціональним компонентом моральної самосвідомості.
Зберігаючи відносну самостійність, самооцінка виступає в тісній єдності із самопізнанням моральної діяльності. Щоб оцінити себе по достоїнству, треба мати про себе достовірну і досить повну інформацію. Водночас самооцінка - не тільки фіксований підсумок морального самопізнання, а й неодмінна умова, і адекватна форма його перебігу. Без самооцінки збагнення моральної специфіки своїх характеру і діяльності неможливо. Якщо "вільний самоопис" може бути чисто актуальним, що констатує, то моральне самопізнання неминуче стає оцінюючим, а моральна самооцінка має значення як ціннісне знання про себе. Зміст моральної самооцінки визначається, з одного боку, об'єктом, на який вона спрямована, а з іншого - ціннісними критеріями, якими керується суб'єкт при визначенні своєї моральної значущості.
Предметом морального самоставлення особистості за певних умов стають її життя і здоров'я, праця і побут, навчання і дозвілля, внутрішні переживання і зовнішні манери - все, що актуально для неї й інших з погляду добра, обов'язку, гідності.
Розрізняючись за рівнем узагальнення, повноти, глибини, стабільності, моральна самооцінка буває вузькою і широкою, порційною і цілісною, ситуаційною і стійкою, виступаючи і як інтуїтивне визначення цінності вчинку, і як логічне обґрунтування лінії поведінки. Але в будь-якій формі вона виходить з переконань людини, відбиваючи інтереси різних соціальних груп і визначаючи її характер. "Ось чому в самооцінці особливо важлива опора на науковий світогляд, який дозволяє знаходити правильні крапки відліку у визначенні моральної значущості заподіяних вчинків". При цьому універсальні, абстрактні вимоги суспільства до поведінки кожного перетворюються на суб'єктивні критерії самооцінки, коли стають індивідуально-конкретними вимогами до себе не меншою мірою, ніж до інших [14].
Моральна самооцінка може бути в різному ступені адекватної або неадекватно моральної цінності вчинків і якостей особистості, що зумовлені рядом соціальних, гносеологічних і психологічних причин. Дійсність її в соціально-історичному плані визначається відповідністю ціннісних критеріїв, якими керується суб'єкт, корінними інтересами найбільш прогресивного класу, що збігається з потребами розвитку людства. Міра адекватності в оцінці самої себе залежить і від того, яке дійсне положення даної особистості в суспільстві, як склались її конкретні взаємовідносини з оточуючими і наскільки правильно вони оцінюють її моральну гідність. Нерівномірність морального і розумового розвитку особистості, багатогранність її моральних поглядів, складність її соціальної життєдіяльності визначають динамізм, різноплановість і суперечливість моральних самооцінок, труднощі, а часом і неможливість однозначної цілісної авто характеристики.
Помилкова моральна самооцінка пов'язана як з неадекватною оцінкою особистості навколишніми, так і з абсолютизацією або ігноруванням нею суспільної думки. Така самооцінка стає наслідком, фальсифікованого ставлення відношення до інших. "Кожна людина вимірює інших собою. Що нижче її або дорівнює їй, та вона розуміє, по-можливості тому вона вірить; що вище її здібностей або розвитку, того вона не розуміє, тому й не вірить". Людина схильна переоцінювати себе, коли приймає на віру занадто втішну думку про себе або захищається від негативних оцінок, вважаючи їх несправедливими, коли судить про інших зо завищеними критеріями, а про себе - за заниженими. Водночас з тим суб'єкт звичайно недооцінює себе, якщо навколишні оцінюють його низько.
Найбільш раціоналізованою і водночас гострою формою моральної самооцінки є самокритика. Ставлення до критики і здатність до самокритики - найважливіші показники рівня моральної та інтелектуальної зрілості особистості. Чим сильніша людина духовно, - писав Бєлінський, - тим сміливіше він дивиться на свої слабкі сторони і недоліки. Атмосфера взаємного відчуження, аморалізму і лицемірства у сучасному буржуазному суспільстві перешкоджає значному поширенню здорової самокритики серед його членів. В одних це проявляється в байдужості або цинічно-апологетичному ставленні до своїх і чужих вад; в других - у панічному страхові самовикриття і втрати престижу перед недоброзичливою громадською думкою, у прагненні до показної благопристойності; у третіх самокритика залишається безпринципною, пасивною або здобуває деструктивний характер, вироджуючись у релігійно-фанатичне самошельмування.
Критична моральна самооцінка, уміння втілити її, незважаючи на усі втішні самовиправдання, що підказує людині самолюбність, - неодмінна умова справжнього морального резонансу з іншими людьми, а значить і взаємо - і світоглядну позицію стосовно до себе, і морального змісту свого життя, відображаючись у всій багатогранності соціальної активності особистості. У такому трактуванні Я-концепція - не сукупність фрагментарних образів Я і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе як суб'єкта моральної життєдіяльності.
На формування індивідуальної моральної самооцінки суттєво впливає громадська думка. Водночас чутливість особистості до думки інших осіб за межами міри призводить до конформізму, в утрати моральної автономії. Але постійно скептично сприймаючи, або ігноруючи думку навколишніх про себе, вона ризикує втратити критерії моральної самооцінки і дезорієнтуватися щодо соціальної цінності свого Я.
Багаторазово породжувані громадською думкою оціночні ситуації, в які потрапляє особистість, стимулюють в ній схильність до самооцінки. Становлення індивідуальних критеріїв і мотивів, навичок і звичок моральної самооцінки відбуваються у спілкуванні за допомогою взаємооцінок людей на основі засвоєного морального кодексу даного суспільства. Психологи встановили, що людина часто неусвідомлено відтворює групову оцінку її поводження, провокує оцінку інших щодо себе і навпаки: про навколишніх нерідко судить за аналогією з собою.
Генетична та функціональна моральна самооцінка опосередкована оцінкою нас іншими, нашими оціночними ставленнями до них і лише на рівні світосприйняття стає автономним актом самовизнання і самоставлення. Але й зріло оцінюючи свої вчинки, особистість періодично "самовідчужується", дивиться на себе очима авторитетних осіб і референтних груп [19].
Таким чином, суперечності морального самопізнання, які не вирішуються в межах пасивного самопогляду та рефлексії замкнутого в собі індивіда стають цілком переборювані в процесі практичної взаємодії з іншими членами суспільства. З того, що далеко не кожний адекватно пізнає себе в моральному аспекті в міру невідповідності між вчинками та уявленнями про себе, ніби "взагалі навряд чи хто спроможний відобразити себе вірно". Принципове обмеження пізнавальних можливостей людини щодо самої себе веде до приниження та викривлення життєвих функцій самосвідомості, означаючи заперечення її можливості усвідомлювати те, що вона думає, відчуває, робить та свідомо творить себе за законами добра.
Похожие работы
... нерозвиненості психічних процесів, відсутністю або слабкою мотивацією навчання, невміння виділяти конкретні навчальні завдання у грі чи інших видах діяльності; в) відхилення у поведінки. Педагогічна занедбаність молодших школярів характеризується: а) психологічною і етичною непідготовленістю до навчання, в основі якої - незбалансований розвиток індивідуально-психологічних якостей особистості, ...
... Розділ 2. Дослідно-експериментальна робота 2.1 Особливості формування знань, умінь і навиків для розвитку мовної ввічливості в англійській мові (мета, завдання, методика, результати, констатуючого експерименту) Експеримент проводився на базі 7 "А" класу середньої загальноосвітньої школи №47. Метою навчання мовної ввічливості на уроці іноземної мови є формування таких мовних навиків, ...
... клас (Язлівецької школи) — контрольний. Всього в експериментальному дослідженні взяли участь 60 учнів. Предметом нашого дослідження став процес взаємодії дитини з дитячою художньою книжкою, спрямований на формування читацьких інтересів. На початку експерименту ми поставили за мету побудувати модель типу правильної читацької діяльності з тим, щоб показати яким же чином забезпечується безперервна ...
... навчально-виховного процесу молодших школярів. Дослідження даної проблеми дає змогу виробити рекомендації для практикуючих психологів і педагогів з метою оптимальної організації роботи по адаптації молодших школярів до навчально-виховного процесу. Проводились дослідження в загальноосвітній школі № 2 смт. Ярмолинці Хмельницької області протягом 2003-2004 навчального року. Брало участь: дітей – ...
0 комментариев