2.1 Грецька міфологія походження світу і богів
За уявленнями давніх греків, спочатку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому полягав виток життя. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертні боги. З Хаосу виникла і богиня Землі – Гея. Широко простяглася вона, могутня, даючи життя всьому, що живе і росте на ній.
Далеко під землею народився похмурий Тартар – жахлива безодня, наповнена вічною пітьмою.
З Хаосу народилася і могутня сила, все оживляюча Любов – Ерос.
Безмежний Хаос породив вічний Морок – Ереб і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі і Мороку пішли вічне Світло – Ефір і радісний світлий День – Гемера. Світло розійшлося по світу, і стали змінювати один одного день і ніч.
Могутня Земля породила безмежне голубе Небо – Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордо підняли до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося море.
Уран-Небо запанував у світі. Він взяв собі за дружину Землю. Шість синів і шість дочок було в Урана і Геї. Їхній син, титан Океан, що обтікає всю Землю, і богиня Феміда породила на світ усі ріки, які котять свої хвилі до моря, і морських богинь – океанід.
Титан же Гіперон і Теля дали світу дітей: Сонце – Гелі оса, Місяць – Селену і рум’яну Зорю – Еос (Аврора).
Від Астрая і Еос пішли зірки і вітри: північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот, західний ласкавий Зефір, що приносить рясні дощі і хмари.
Високо над Олімпом простягнулося голубе небо. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса, там вічне літо. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Їжа богів – амброзія і нектар. Прекрасні доньки Зевса і Гери – Харіти (грації).
Підземні боги уособлювали сили природи, вони більш давні, ніж боги-олімпійці. В народних віруваннях вони грали більш вагому роль.
В результаті законних шлюбів народилися боги і склався пантеон із 12 олімпійських богів.
Гестія – богиня домашнього вогнища. Гефест – бог природного (вулканічного) полум’я, покровитель ковалів та ремісників. Де метра – богиня землі та землеробства, охоронниця заміжніх жінок. На її свята не допускались чоловіки. ЇЇ дочка Персефона – богиня смерті – була вкрадена Аїдом, але кожного року на деякий час відпускалася з пекла. Зевс (Юпітер) – отець богів, бог неба, грози, грому. Зевс – покровитель міста, дому, вогнища. Він верховний спаситель та охоронець родинних зв’язків, дає щастя та багатство, охороняє кордони, дає царську владу, захищає право і справедливість. Гера – дружина Зевса допомагає жінкам, береже подружнє щастя і материнство. Афіна – охороняє місто, народні зібрання, ремісників, богиня мудрості і справедливої війни. Гермес – бог родючості і торгівлі, подорожей, посланець і провідник душ померлих. Апполон – бог пастухів, лікарів, пророк, музикант, покровитель мистецтв, пізніше – бог світла і сонця. Артеміда – покровителька тварин і полювання, богиня Місяця. Арес – бог підступної війни. Афродіта – богиня любові і краси. Діоніс – бог виноробства.
2.2 Грецький культ
Релігія давніх греків була міцно пов’язана з державою. Народні збори відкривалися жертвоприношеннями. Оратори зверталися на початку свого слова до богів-покровителів. При цьому міцно організований стан жерців був відсутній. До виконання багатьох релігійних функцій допускалися всі. Між державою і релігією відбувався постійний обмін, під час якого вони передавали один одному своїх чиновників і жерців.
Замало турбуючись про догмати релігії, греки легше, ніж інші народи упокорювалися з віруваннями, що відрізнялись від їхніх. Існувало багато храмів, в яких греки приносили жертви богам. Кожне місто мало своїх богів-покровителів.
Жертвоприношення були визначені для кожного бога і розглядалися як торгова угода, тобто жертва приносилася для отримання від богів певних благ. Аналогічною була ситуація і з молитвою. Молитва мала певний текст, що містив те чи інше прохання до богів. Принесення здійснювали для випрошування милості, вдячності за виконання прохання, для спокути вини. Під час жертвоприношення повинен бути присутнім жрець.
У давньогрецькій культурі широко використовувались передрікання долі – віщунство. Воно здійснювалось в знаменитому храмі Аполлона в Дельфах, при вході до якого можна було прочитати надпис на стіні „Пізнай самого себе”. Бажаючи пізнати щось важливе про минуле чи майбутнє зверталися в цей храм з проханням до дельфійського оракула, що передрікав долю. Оракулам допомагали піфії (гарні і цнотливі дівчата). Тлумаченням, „розшифруванням” і інтерпретацією віщування оракула займалися екзегети. Значне місце в давньогрецькому культі займало гадання за нутрощами жертвенної тварини – гаруспіції. Це гадання здійснював жрець. Перд значними діяннями: походом, битвами обов’язково зверталися до віщунів і проводили гаруспіції.
Однією з центральних подій у релігійному житті давніх греків було олімпійське свято. Воно проходило один раз на чотири роки. Подібно до християнської Пасхи це було велике свято і святкувалося в кінці червня – на початку липня. В цей час проголошувалося перемир'я з усіма ворогуючими державами. Посли сповіщали про свято в усіх кінцях – від Чорного моря і Єгипту до іспанських колоній.
Ристалище вміщувало близько 40000 чоловік. На ньому були присутні лише чоловіки і зрідка молоді дівчата чи гетери, заміжнім жінкам не дозволялося бути на святі під загрозою смертної кари. Тут збиралися політики, поети, філософи, оратори з усієї Греції і демонстрували свої вміння.
Багаті жертвоприношення від усіх здійснювалися з ранку до вечора. Набожні люди молилися біля вівтаря, де курився фіміам і піднімався пар від вина і крові. Головним вівтарем був вівтар Зевса.
За статутом олімпійські боги приймали тільки жителів Еллади. Іноземці повинні бути представленими богам кимось з флейців. Делегації наближалися до вівтаря у святкових костюмах, білому одязі, вишитому золотом і пурпуровими стрічками, що майоріли на вітрі. Позаду голови посольства юнаки з благородних сімей і невільники несли атрибути богослужіння і приношення чи гнали перед собою жертву. Особливі посередники – прожени кожного міста чи службові особи Еллади представляли богу архіфеора, який схилявся перед ним, співав гімн і подавав знак приступати до церемонії. Коли виконавці жертвоприношення спалювали пророцтво, процесія відходила просити милості ще якогось божества.
Свято продовжувалось п’ять днів. Другий, третій і четвертий дні були присвячені іграм. Крім спортивних змагань на олімпійському святі відбувалися змагання поетів, ораторів, артистів у своїй майстерності. Вчені сповіщали про свої винаходи, живописці виставляли свої витвори. Геродот створив собі репутацію саме на олімпійських іграх.
Давньогрецька релігійно-культова система не була монолітною, бо Давня Греція ніколи не мала державної релігії. У цій системі вживалися різноманітні культи. Найважливішими були культи Апполона і Діоніса. Апполон – бог сонячного світла, мудрості, покровитель мистецтва – символізував розум, закон, суспільну гармонію. Його послідовники сповідували спокій і врівноваженість. Діоніс – бог виноградарства і виноробства – символізував стихійне, руйнівне, буйне, архаїстичне начало. Його послідовники влаштовували бучні оргії, пиячки і бешкетували, не визнаючи ніяких моральних законів.
Культи Діоніса і Апполона були традиційними у Давній Греції, але з VI ст.. до н.е. з’являються нові релігійні течії, у яких переважає містичний настрій. Однією з таких течій орфізм, послідовники якого опирались на вчення міфічного співця Орфея. У культі орфіків значну роль відігравав образ померлого і воскреслого Бога. Іншим різновидом давньогрецького містицизму був піфагореїзм. Піафгорці – послідовники давньогрецького філософа і математика Піфагора, вірили в ствердження Піфагора про те, що він – нащадок Геракла і напівбог. Піфагорі розробили релігійну систему, в якій значне місце посідала процедура релігійної медитації. Вони так саме, як індуїсти та інші представники давньосхідних релігій, вірили в перевтілення душі.
Ці релігійні течії справили помітний вплив на формування такої форми релігійно-культових дійств, як знамениті елевзинські містерії (таїнства).
Греки не мали свого Святого Письма, лише окремі священні тексти – богослужебні пісні, молитовні формули, гімни, яких збереглось дуже мало. Найважливіше місце у вивченні давньогрецької міфології посідають поеми Гомера „Іліада” та „Одіссея”. Систематизатором міфів про створення світу, народження богів, їх генеалогію („Теогонія”) був поет Гесіод (VII ст.. до н.е.). Втім, це світські, а не релігійні твори, які наділяють богів суто людськими якостями, відрізняючи їх від людей фактично тільки безсмертям.
РОЗДІЛ ІІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНІХ СЛОВ'ЯН
Давні слов’яни, як і інші народи, пройшли через стадії поклоніння предметам (фетишизм), деревам (друїди), тваринам (тотеїзм), духам природи (анімізм), предкам (культ предків).
Культ кам’яним фетишів дуже давній. В „Слові Іоанна Златоуста” (ХІVст.) при перерахуванні місць, куди народ „приходяще молясь” і „жертву приносящу”, називається „каміння”. На березі озера Плещова Переяславлі-Заліському до цього часу лежить камінь-валун – Синь-камінь вагою 12т. При зустрічі весни камінь прикрашали квітами і стрічками, кругом нього водили хороводи.
Поширеним було поклоніння деревам. Так, в північних районах Русі існував культ берези. За переказом, на місці міста Білозерська раніше росли берези, яким приносили жертви. У Придніпров’ї був розповсюджений культ дуба. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму творі „Про управління державою” (948 - 952) писав, що русини у поході „біля досить великого дуба приносили в жертву живих птахів”.
Поряд з вшановуванням дуба дніпровські слов’яни поклонялися священним тваринам – диким кабанам-вепрам. Тотемістські ігри ведмедя („комоїдиця”) збереглися в білоруських селах до другої половини ХІХ ст.. отці християнської церкви шаленіли, коли навернуті християни продовжували дотримуватися „бісовських” обрядів, під час яких учасники „надягали на себе звірячі шкури”, танцювали, стрибали і співали.
Найбільш яскраво то теїзм виявився в руських народних казках, перш за все чарівних і про тварин. Тотемною твариною виступає у казці чудова корова, що допомагає падчерц3і. Падчерка не їсть м’ясо корови, а з повагою її ховає, тобто тотем (корова) може врятувати людину, попередити її про небезпеку. Завдавання шкоди тотему приносить шкоду і пов’язаній з ним людині.
Часто у казках називають лисичку-сестричку, вовчика-братика, ведмедя-дідуся. Це свідчення уявлень про кровно родинні зв’язки людини і тварин. Чи казка про Івана-царевича і сіроманця. Вовк з’їв коня. Він сам потім служить герою за коня. Вовк вважає, що повинен за законами кровно-родинного зв’язку служити людині і відшкодовувати царевичу нанесений ним збиток.
Далі. Існують тотемські уявлення про зв’язок людини і тварин, птахів. Звідси казкові герої, напівлюди. Так, у казці про Івашку-ведмеже вушко розповідається про дитину жінки і ведмедя. Зв’язок з тваринами виявляється в уявленнях про перевертенництво. Наприклад, Царівна-жаба, Іванко-козлик та ін.
Існував у давніх словян і культ предків, зокрема, культ Чура чи Щура, що вважався предком-родоначальником. Це уявлення втілилося у слові „пращур”, прапредок. Зв’язок з цим культом зберігся до сьогодення в дитячих іграх, коли діти кричать: „Чур мене!”, „Чур, це моє!”. В давності це були заклинання, що закликали Чура на допомогу. Пізніше Чур стає богом добробуту. Він оберігає домашнє вогнище, тепло і затишок в домі, заступається за родину.
Анімізм проявлявся у слов’ян в одухотворенні природи: ліс, вода, земля-матінка, поклонялися водяним і лісовим стихіям. Поступово відбувається антропоморфізація – природним стихіям надаються людські подоби. У водяній стихії – це берегині і водяники, пізніше – віли і русалки. За народними повір’ями, весною русалки виходять на берег, гойдаються на гілках, розчісують своє довге зелене волосся, співають пісні, заманюють перехожих, переважно вродливих юнаків, і намагаються залоскотати їх до смерті. З русалками пов’язані також уявлення про загиблих у воді жінках, дівчатах, про нехрещених померлих дітей.
Ліс – це царство лісовика, який живе на деревах чи в дуплах. Вночі він моторошно кричить, виглядає з-за старого дуба. З’являється і зникає раптово. Іноді лісовик жартує з людьми, намагається заплутати їх, завести вглиб лісу, а потім лягає свистом. Він дуже веселий, часто в лісі чути його решіт. Влітку він живе у лісових хащах, ходить з людьми хрестити дітей, грати в карти. Харчується мохом і шишками, любить випити горілки. Дружина лісовика – лісовичка. На Єфрея (17 жовтня) лісовик провалюється під землю. В цей день до лісу ходити не можна. Прокидається він на Василя (26 квітня).
Язичництво стародавніх слов’ян, як система поглядів на реальність, що оточує людину, пройшла 4 етапи розвитку.
1. Культ духів природи, доброзичливих чи ворожих у ставленні до людей, наприклад, Берегині чи упирів.
2. Поклоніння землеробським небесним божествам, наприклад, Рожаницям.
3. Культ бога грози, блискавки і рому – Перуна, головного божества і покровителя князя.
4. Двовірство – після прийняття християнства на Русі в 988р., тобто поєднання християнства та язичництва. Поряд з вірою в Христа продовжує існувати віра в сили природи на землі (домовики, лісовики, русалки, водяні ) і під землею (злі демони – біси, чорти). При цьому частина давніх богів переходять як святі в нову релігію, наприклад, Велес став св.. Власієм.
ВИСНОВКИ
1. Усі релігії Стародавнього світу пройшли через стадії ранніх релігій (фетишизму, магії, анімізму, культу предків) та зберегли зв’язок з ними і в пізніші періоди свого розвитку. При цьому у різних релігіях цей зв’язок мав різний, специфічний для даного народу і культури характер. Наприклад, для Давнього Єгипту більш характерний зв’язок з тотемізмом, що виражався у зооморфізмі, уявленні богів напівлюдьми-напівтваринами; у східних слов’ян тотемізм і анімізм проявилися в одухотворенні сил природи.
2. Для усіх релігій Стародавнього світу характерним є язичництво. Саме поняття „язичництво” багатозначне. У християн язичниками називали всіх нехристів. Слово „язичництво” походить від церковно-слов'янського слова „языцы”, тобто народи, іноземці. В сучасній науці язичництвом називають комплекс релігійних обрядів, вірувань, уявлень, що передували виникненню світових релігій (буддизм, християнство, іслам) і стали їх основою. Часто язичницькими називають релігії, в яких присутній політеїзм (багатобожжя) і поклоніння природним стихіям.
3. На відміну від ранніх релігій, що виникли на початку існування людства та існують донині в тій чи іншій формі, релігії Стародавнього світу зникли і не існують сьогодні, зберігаючись лише як міфи, казки, перекази, легенди, тобто в культурно-філологічній формі. Виключення становить в деякій мірі релігія стародавніх слов’ян, яка збереглася до сьогоднішнього дня у вигляді свят, забобонів, прикмет, гадань тощо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Гиро П. Частная жизнь греков. – СПБ., 1997;
2. Кривошеев Ю.В. Религия восточных славян накануне крещения Руси. – Л., 2000;
3. Кун Н.А. Легенды и мифы Древней Греции. – Ростов н/Д., 2004;
4. Лобовик Б. Вірування давніх українців. – К., 1996;
5. Мелетинский Е.М. Мифологический словарь. – М., 1995;
6. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М., 1999;
7. Хоростовцев М.А. Религия древнего Египта. – М., 1999;
8. Штейнер Р. Мистерии древности и христианство. – М., 1990.
... , мислячим і хоробрим народом, що добре надбав історичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час в розвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним. Роль Афін серед інших полісів дуже зросла внаслідок перемог Афін в греко-перських війнах (500-499 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз ...
... ів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки. Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Богословсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці почуття з надприродним джерелом, «із зустріччю віруючого з божеством, священним». Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надприродне джерело ...
... Дотримання цих умов обов’язкове для покупця жінки. Спробуємо тепер перевірити правильність наших висновків. Звернемося до історії, оскільки вона зберегла до нас дані щодо правового становища заміжньої жінки, заснованого в стародавності на викраденні, давнині, купівлі й інших способах. Найдавніша історія скупа у своїх свідченнях. Дещо зберегла вона для нас із глибокої давнини. Але і це дещо часто ...
... ією фараонів”. У релігійному житті країни все повернулося на круги своя - знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон. Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських ...
0 комментариев