Давність у кримінальному праві

Міністерство освіти і науки України

Національний університет "Острозька академія"

Правничий факультет

Кафедра правосуддя та кримінально-правових дисциплін

Курсова робота на тему:

Давність у кримінальному праві

студентки групи П-22

Татарчук Л. І.

Науковий керівник:

викладач Герасимчук О. П.

Острог – 2009

Зміст

Вступ

1. Поняття давності у кримінальному праві

2. Інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності

2.1 Перебіг строків давності та порядок їх обчислення

2.2 Умова не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості

2.3 Зміст поняття не ухилення особи від слідства або суду

3. Значення давності для звільнення від покарання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження полягає в тому, що в теперішній час необхідно розглянути один із важливих інститутів кримінального права – інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Адже, як свідчать статистичні дані, із кожним роком застосування звільнення від кримінальної відповідальності застосовується до все більшої кількості осіб, що скоїли суспільно небезпечні діяння. Щорічно кількість закритих постановою суду кримінальних справ із звільненням підсудного від кримінальної відповідальності перевищує бар’єр двадцяти тисяч. Цей факт свідчить про досить широке розповсюдження звільнення від кримінальної відповідальності у судовій практиці. Досить значним є обсяг застосування звільнення від кримінальної відповідальності за підставою передбаченою статтею 49 Кримінального кодексу України – звільнення від відповідальності у зв’язку з закінченням строків давності. Важливим є те, що у цих випадках звільнення можливе у значній кількості справ, без прив’язування до конкретних складів злочинів. Необхідність особливого законодавчого розв'язання питання застосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють. Застосування чи незастосування судом цього інституту провадиться зважаючи на особливості справи, а також поведінку винного. Можна сказати, що у масштабі України інститут звільнення від кримінальної відповідальності через його гуманну, виховну дію і утвердження поваги до закону, вносить свою частку у справу розбудови режимів законності та верховенства права, створення передумов громадянського суспільства.

Метою роботи є дослідження поняття та значення звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку закінчення строків давності.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких наукових завдань:

Ø   Визначити основні ознаки, які відрізняють звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строків давності від інших форм.

Ø   Розкрити значення та необхідність звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строків давності.

Ø   З’ясувати необхідності та доцільності звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з спливу строків давності.

Ø   Порівняти теоретичний та практичний зміст застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

У курсовій роботі використовувалися такі методи як:

- системного аналізу: розділено об’єкт дослідження на окремі частини для детального його вивчення. Такими частинами стали розділи моєї курсової роботи;

- порівнянь: в рамках співставлення різних видів звільнення від кримінальної відповідальності;

- індуктивний;

Об’єктом дослідження є дослідження даної наукової роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з застосуванням давності у кримінальному праві. Предметом даної курсової роботи є давність у кримінальному праві. Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані у підготовці лекцій і практичних занять із кримінального права. Робота може бути одним із джерел для опрацювання матеріалу по цій темі.

А також не всі учасники суспільних відносин знають, як саме реалізується інститут звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок перебігу строків давності. Отже, практичне значення даного дослідження є висвітлення цих питань. Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття давності у кримінальному праві

Відомо, що основним завданням кримінального правосуддя є виконувати веління закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто порушує таке веління. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Якщо ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним проміжком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В такому разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Тут можна говорити про те, що чим менший цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарання, досягаються цілі загального та спеціального запобігання. Проте, навпаки, значний час послаблює виховне та запобіжне значення покарання, а в деяких випадках робить застосування його недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, що набуває рис помсти з боку держави. Воно стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.

Таку ж саму думку обґрунтовував М.С.Таганцев. Він говорив про те, що існування давності притягнення до кримінальної відповідальності з одного боку, призначення у таких випадках покарання є непотрібним і безцільним, а з іншого процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється у даремну трату зусиль держави.

Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу справа, зазвичай, має значно менший суспільний резонанс і це суттєво відбивається на досягненні мети покарання. Особа, котра в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому з часом розслідування справи правильний розгляд її судом стає ускладненим, а інколи навіть неможливим.

Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим (наприклад, внаслідок закінчення тривалого строку після вчинення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки відпадає або істотно зменшується суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної превенції, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише в тому разі, якщо притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи у суді.

Існує декілька визначень давності притягнення до кримінальної відповідальності:

1) закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.

2) це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту призначення покарання.

Законом передбачено два види строків давності:

1) диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;

2) загальний для всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.

2. Інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності

Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:

• сплив встановлених ст. 49 КК строків;

• відсутність обставин, які порушують їх перебіг;

• згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.

Існує також інша класифікація умов для застосування звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачена ст. 49 ККУ:

1) закінчення зазначених у законі строків;

2) не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості;

3) не ухилення особи від слідства або суду.

Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439), геноцид (ч. 1 ст. 442), повинні бути притягнеш до кримінальної відповідальності незалежно від часу, який минув з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів проти миру та безпеки людства.

Додержання вимог, передбачених ч. 1-3 ст. 49 КК, як правило, є безумовною підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. З цього правила, проте, закон знає два винятки: один - факультативний, а інший - обов'язковий.

Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчинення особливо тяжкого злочину, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, минув п'ятнадцятирічний строк давності, то питання про застосування давності вирішується судом. У суду є два варіанти вирішення цього питання: 1) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати давність, у зв'язку з чим винести обвинувальний вирок, а також призначити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж заслуговує на довічне позбавлення волі, він, однак, не має права його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин.

Обов'язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-39, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов'язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифікувала Конвенцію ООН "Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства", відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов'язкову силу. На підставі ст. 9 Конституції України ці положення Конвенції є частиною національного законодавства України.