Навигация
Теорії розподілу державного устрою
49303
знака
0
таблиц
0
изображений
1.2. Теорії розподілу державного устрою
Державний устрій—це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.[7;57] Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.). Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то можна з впевненістю сказати, що, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.
У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний. Проста унітарна держава. Поняття «унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін, про це мова піде далі у роботі. Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується по неоднакових принципах і включає різне число ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця. Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін у територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами центральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У Росії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації (наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації економіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначеними політичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднань набагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вони висувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічної політики. Друга тенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед США), де вже давно створювалися спеціальні округи (з питань утворення, водопостачання, санітарії й ін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що є професіоналами в даній області. Особливе положення займають столиці держав чи столичні округи (столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається в столиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевими представницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означають великий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити роль населення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояння різних соціальних і політичних угрупувань. Центром таких подій, що надають вирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці. Унітарна держава – найбільш централізована форма державного устрою. Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань. Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіального розподілу є органи, що тільки обираються, і немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії, Японії). Найбільш централізованим є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління зверху до низу. В даний час така система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування. Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави—це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія. Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.). У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань. Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії. Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення. Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат і унія. Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу. Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про її територіальну організацію.
Похожие работы
... Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні» у зв’язку з прийняттям Конституції України. 1.4 Етапи сучасної конституційної реформи Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові ...
... розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.ІІІ. Проблеми забезпечення державного суверенітету України. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін “правова держава”, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, ...
... заходів і здійснюється на засадах гласності і суворого додержання вимог законодавства, охорони прав громадян, підприємств та організацій[58][247]. Нарешті зазначимо, що значення адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції в концентрованому вигляді виявляється в його призначенні та меті. Цей примус слід розглядати як один з найважливіших засобів здійснення державної влади, що ...
... ємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); як прибутковість виготовлення окремої партії товарів; на теорії прибутку. Розділ II. Становлення та розвиток підприємництва в перехідній економіці України 2.1 Основні тенденції розвитку підприємництва в Україні Сьогодні вже ні в кого в Україні, мабуть, не викликає сумніву той загальновідомий факт, що підприємницька діяльні ...
0 комментариев