Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

1.1 Закон, як нормативно-правовий акт, його значення та дія

На думку Пендюри М.М. закон необхідно розуміти так, як нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдум), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо актів вищих державних органів і громадських організацій.

Коталейчук С.П. розуміє закон, як, це НПА прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури вщим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який регулює найбільш важливі суспільні відносини та наділені вищою юридичною силою.

На думку науковця Скакун О.Ф. закон – це НПА, який регулює найважливіші суспільні відносини з метою забезпечення прав і свобод особи. Та прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосереднім волевиявленням народу (референдум) ф має вищу юридичну силу.

Класифікація законів може бути здійснена за різними підставами (вважає Коталейчук С.П.), а саме:

1. За юридичною силою:

§   Конституції (як основний політико-правовий акт країни, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади).

Конституцію бувають:

§   Кодифіковані – становлять єдиний писаний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та інші.) їх ще називають моно конституційними актами.

Правда, Конституцію Франції 1958 р., яка є кодифікованою, не можна називати моно конституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 р. рішення Конституційної ради прирівняти такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р.;

§   Некодифіковані – складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предмет регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права;

§   Конституційні закони (вносять зміни і доповнення в текст Конституції; або необхідність видання їх передбачення самою Конституцією. Наприклад Закон України «Про громадянство»). Конституційні закони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення.

Таким чинои можна виділити наступні ознаки закону:

1. Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму.

2. Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність.

3. Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно правових актів країни. Будь-який іншій правовий акт приймається на основі, на виконання і відповідно до закону. Акт, який суперечить закону, скасовується в установленому порядку, або дія його призупиняється до усунення протиріч.

4. Закон має загальний характер. Він не може враховувати особливостей всіх життєвих випадків у регулярній ним сфері суспільних відносин. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень.

5. Як різновид нормативних актів закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.

6. Закон э стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи скасовується чітко визначеним колом суб’єктів та в певному порядку.

7. Закон має відповідну структуру, тобто організацію змісту, доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.

Закон – це цілісний документ, який має свої структурні елементи структуриу:

v найменування органу, що прийняв акт;

v назва закону;

v правові припаси закону та наслідки їх невиконання;

v скасування законом інших нормативних правових припасів;

v норми щодо опублікування закону та набуття ним чинності;

v підпис відповідної посадової особи;

Виходячи з ознак, можна виділити такі юридичні властивості закону:

–   він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

–   закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема ст. 92 Конституції говорить, що виключно законами України визначаються: 1) права i свободи людини i громадянина, гарантії цих прав i свобод; основнi обов'язки громадянина; тощо.

–   він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Тобто акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

–   для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Закон має своє місце і значення у системі законодавства. За данноюхарактеристикою закони поділяються:

–   Конституція України є основним законом держави, в якому закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади

–   Конституційні закони – закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, які конкретизують її положення або вносять до неї зміни і приймаються в особливому порядку. Наприклад «Про громадянство», «Про загальний військовий обов'язок» та ін.

–   звичайні або біжучі закони – нормативні акти, які приймаються на основі Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України «Про освіту» від 28.10.1998 р.). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу ВР України.

–   надзвичайні закони – нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастрофи, епідемії тощо).

–   допоміжні закони – нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші акти або мають допоміжне значення для їх застосування (Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачення чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначено блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції У країни можна дійти висновку, що конституційним законом. Слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Герба України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції України (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших;

§   Органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.

§   Звичайні (поточні) закони – акти поточного законодавства, які присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічної, політичної та іншої сфер життя суспільства і не входять до вище вказаних груп.

Звичайні закони – регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються просто більшістю голосів, звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповіші за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

А) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

v    кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

v    поточні (наприклад, ЗУ «Про вибори»);

Б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмеженену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, ЗУ: «Про пенсії», «Про міліцію» тощо):

v    забезпечуючи (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо.

Їх ризначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад ЗУ від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків. отриманих злочинним шляхом».

До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

2. За строком дії:

1)         постыйні – закони, що діють буз обмеження строку;

2)         тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, ЗУ «Про оподаткування», «Про бюджет на 2007 рік»);

3)         надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей законами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів.

Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів «Про працю».

3. За сферою дії:

v    закон загальної дії («Про охорону навколишнього природного середовища»);

v    закон обмеженої дії (Закон верховної Ради АРК).

Отже, дія закону чи навіть окремої його норми права – це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому смислі слова), які наділені певними характеристиками.