Поняття забезпечення безпеки

1. Поняття забезпечення безпеки.

Ефективність здійснення учасниками процесу покладених на них функцій, належна реалізація прав і обов’язків, можлива тільки в тому випадку, якщо нічого не загрожує безпеці їх життєдіяльності. Остання залежить від фізичної, психічної і духовної недоторканості самої особи, членів його сім’ї і близьких родичів, від цілісності й схоронності їхнього житла й майна. Предметом захисту в даному випадку є життя, здоров’я, честь, гідність, майно й помешкання вказаних осіб. Відповідно до ст. З Конституції України - людина, її життя, здоров'я, честь та гідність визнається найвищою соціальною цінністю... Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Саме тому забезпечення безпеки учасників кримі­нального судочинства можна розглядати як конституційну гарантію здійснення правосуддя і одним із важливих принципів кримінального процесу України.

Прийняття 23 грудня 1993 року Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" є лише однією зі складових частин створення реального механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють правосуддю. Без нього нормальне функціонування системи кримінальної юстиції у державі не можливе.

Потрібно зазначити, що відносно невелика частка впливу після судового розгляду не дозволяє ігнорувати необхідність застосування (продовження застосування) на цьому етапі заходів безпеки. Справедлива думка, що “коли злочинні посягання відбуваються по мотивам помсти, вони вже не можуть зробити впливу на рішення по кримінальній справі але суспільна небезпека цієї обставини не знижується, тому що тримає в страху як свідків по даній справі, так і тих, хто в майбутньому може стати ними”.

Як уже відзначалося, обов'язок держави захистити особу, що сприяла судочинству, не припиняється одночасно з закінченням кримінального процесу, тобто з припиненням кримінально-процесуальних правовідносин. Відомо, що по загальному правилу вони припиняються з вступом вироку в законну силу, проте варто визнати, що застосування мір безпеки об'єктивно не може бути обмежено припиненням цих правовідносин. Ряд мір, що вже здійснювалися до вступу вироку в законну силу, продовжать дію після припинення кримінально-процесуальних правовідносин, у деяких випадках - без тимчасових обмежень (наприклад, зміна документів). По-друге, підстави для застосування мір безпеки вперше можуть виникнути після припинення кримінально-процесуальних правовідносин внаслідок намірів помститися особам, які сприяли правосуддю з боку злочинців.

На мою думку у законодавстві слід закріпити захист особи, яка сприяла здійсненню судочинства після вступу вироку у законну силу у виняткових випадках. До яких слід віднести переслідування особи з метою помсти.

Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб'єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.

Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу залежить від однозначного розуміння усіма посадовими особами, причетними до нього, основного категоріального апарату. І, насамперед, від усвідомлення змісту таких понять, як “небезпека”, “безпека”, “заходи безпеки” і т. п.

Усі названі поняття, взаємопов'язані і тому кожне з них має лише відносну самостійність. Це означає, що розкриття сутності одних понять  можливе лише при адекватному розумінні змісту інших. На цю обставину важливо звернути особливу увагу, бо розкриття суті безпеки і відповідного йому поняття можливе лише при усвідомленні сенсу і суті небезпеки. І це дійсно так, адже поняття безпеки похідне від розуміння небезпеки. Отже, перш, ніж з'ясувати суть безпеки, необхідно усвідомити природу і зміст такого протилежного йому явища, як небезпека.

Під небезпекою, звичайно, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь певної шкоди, можливість настання якої близька до здійснення, через що вона сприймається конкретною особою, як щось прийдешнє, яке невблаганно наближається і тому для неї небезпечне.

Таким чином, основною характерною ознакою небезпеки є загроза, що виходить від когось (чогось) конкретній особі, членам її сім'ї, близьким родичам у зв'язку з можливістю позбавлення їх життя, заподіяння шкоди здоров’ю, знищення житла, майна або інших цінностей, що їм належать.

Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляє специфічний вплив на контролюючого суб’єкта процесу і тим самим зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Із психологічної точки зору небезпека обумовлює стан побоювання (остраху) людини для якою характерне відчуття тривоги, передчуття загрози особисто їй або тим цінностям якими ця особа дорожить; виникненням у зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою; наявність психічного напруження, соціального і біологічного дискомфорту.

Загальновідомо, що страх може виконувати як негативну, так і позитивну функції зумовлюючи відповідну поведінку людини. Позитивна функція страху виявляється в сигналізації суб'єкту про наявність для нього якої-небудь загрози, спонукуючи його до прийняття заходів захисту, адекватних небезпеці.

Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуацію, що склалася, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Остання може бути реальною і уявною.

За наявності небезпеки першого виду і вжитті належних заходів безпеки можливість заподіяння шкоди буде реалізована. Якщо ж небезпека уявна, то вжиті заходи безпеки виявляться зайвими, а самі витрати на реалізацію заходів безпеки не раціональними. Який же критерій розмежування названих видів небезпеки? Визначення небезпеки, як реальної і уявної, повинно ґрунтуватися на достовірному знанні тих фактів, які безсумнівно свідчать про існування реальної загрози заподіяння шкоди особам, які охороняються, або цінностям, що їм належать. Якщо доказових фактів погрози нема, то і загроза небезпеки може кваліфікуватися як уявна, а не реальна. Від конкретних фактів, що свідчать про реальну загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, слід відрізняти чинники, які створюють потенційну загрозу настання вказаних негативних для конкретної особи наслідків. Такими чинниками є зростання злочинності взагалі і організованих її форм, зокрема, збільшення актів тероризму та поширення наркобізнесу.

2. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.

На мою думку міри захисту необхідно застосовувати не тільки до родичів свідка, але і до осіб, що "тісно пов'язані" із свідком, якщо вони піддаються небезпеці через участь свідка в судочинстві. У такому випадку умовою застосування захисних заходів є не наявність юридичних характеристик, що фіксують той або інший ступінь, вид родинних зв'язків особи, яку захищають з учасниками судочинства, наявність "тісного зв'язку" – категорії духовної, моральної, що, є правильним, тобто “близьких” людей.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. І це зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що є виправданим. Проте, неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, постраждалих від злочину та осіб, які виконуючи свій громадянський обов'язок сприяють кримінальному судочинству, захищені законом менш рішуче.

Використовуючи законодавство, визначимо перелік осіб, до функціональних обов’язків яких входить здійснення захисту учасників кримінального процесу.

 Згідно статті 3. Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

До першої групи відносяться:

• органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримі­нальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;

• органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Заходи безпеки здійснюють:

• органи Служби безпеки України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивіль­них позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, пе­рекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компе­тенції Служби безпеки України;

• органи Міністерства внутрішніх справ України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримі­нальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представ­ників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціа­лістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції МВС України.

Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.

Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться спра­ви, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності да­них про особу.

 Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командира­ми (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів).

Саме на посадових осіб цих органів покладається, обов’язок, з одного боку, приймати рішення про необхідність застосування заходів безпеки відносно конкретних осіб, з іншого – здійснювати для виконання прийнятого рішення цілком визначені заходи, необхідні й достатні для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для прав і обов'язків характерна диференціація: права органів які приймають рішення про застосування заходів безпеки та органів які здійснюють заходи безпеки - диференційовані, а обов'язки однакові.

Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

Органи, які здійснюють заходи безпеки мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати та доповнювати ці заходи;

б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадження процесуальних дій, або про скасування здійснюваних заходів.

Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у зв'язку з їх сприянням судочинству;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла та майна відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Стаття 6 закріплює комплекс повноважень органів, що приймають рішення про застосування заходів безпеки, та органів, що здійснюють заходи безпеки. Водночас ці органи мають однакові обов'язки.

Право органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки, насамперед стосується тих випадків, коли заходи безпеки здійснюються до порушення кримінальної справи з метою запобігання злочину.

Не виключається таке право і у слідчого, прокурора, суду (судді) при необхід­ності застосування заходів безпеки в кримінальній справі. Вони зобов'язані прийняти рішення у строки і в порядку, визначених ст.52¹ КПК України.

Тобто, мова йде у першому випадку про можливість застосування заходів безпеки під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Підставою для прийняття рішення про застосування заходів безпеки щодо осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича;

б) звернення керівника відновідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

У разі наявності відомостей про злочин слід в порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК України, провести відповідну перевірку та прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.

Як і особа, взята під захист, орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право вимагати від органів, які здійснюють заходи безпе­ки, вжиття додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки.

Логічним є право органу, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, скасовувати здійснювані заходи повністю або частково. Проте поста­нови про це підлягають оскарженню в порядку, передбаченому ст.52⁵ КПК України.

Правом визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи ч.2 статті наділяє органи, які здійснюють заходи безпеки. Отже, законодавче визначено пріори­тет цих органів у вирішенні даних питань.

У той же час правом вимагати додаткових заходів безпеки наділені і особи, взяті під захист, і органи, які приймають рішення про забезпечення заходів без­пеки.

Право органів, які здійснюють заходи безпеки, вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання закон­них розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів, зазначене в п. "б" ч.2 ст.6 і нерозривно пов'язане з обов'язком осіб, щодо яких здійснюються за­ходи безпеки, виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку. Якщо ці відносини регулювати і розглядати інакше, реальне забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства стає неможливим.

У разі порушення кримінальної справи орган, який здійснює заходи безпеки, за власною ініціативою має право звернутися до органу дізнання, слідчого, проку­рора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотан­ням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

З одного боку, таким чином робиться все для комплексного застосування всіх необхідних заходів безпеки, передбачених законом. З іншого боку, саме ці органи (з огляду на їх повноваження) повинні володіти реальною інформацією щодо наявності або відсутності підстав і приводів для подальшого застосування захо­дів безпеки або їх скасування.

Загальними підставами скасування зоходів безпеки є:

-закінчення строку конкретного заходу безпеки;

-усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

-систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасуваня.

В свою чергу приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

-заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

-отримання достовірної інформації про усунення загрози загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, про що письмово протягом доби повідомляється особі, щодо якої були застосовані ці заходи.

Комплекс обов'язків, що їх Закон покладає на органи, які приймають рішення щодо забезпечення заходів безпеки, і на органи, які здійснюють заходи безпе­ки, спрямований на безумовне виконання ними вимог Закону щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві:

• негайне реагування на кожен випадок вчинених у зв'язку із сприянням судо­чинству протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону;

• забезпечення захисту життя, здоров'я, житла і майна цих осіб відповідно до характеру загрози;

• своєчасність повідомлення осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Провадження окремих слідчих дій та організація розслідування і судового розгляду кримінальної справи в цілому повинні виключати будь-який витік інформації щодо осіб, взятих під захист, та щодо здійснення конкретних заходів безпеки.

Особа, щодо якої застосовано заходи безпеки, повинна бути попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомо­стей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснене як шляхом ознайомлення особи, яка береться під захист, з відповідною постановою слідчого, так і шляхом застереження при відібранні підписки про нерозголошення даних попереднього слідства.

Якщо у зв'язку з участю в провадженні окремих слідчих дій учасники кримі­нального судочинства отримали дані, розголошення яких може мати негативні наслідки для особи, взятої під захист, чи для осіб, які здійснюють заходи безпеки, то від них відбирається підписка про нерозголошення даних попереднього слідства (згідно із ст. 121 КПК України ).

Відповідно до п. 2 ч.4 статті 6 відомості про заходи безпеки та про осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поши­рюються правила, передбачені ч. 2 і 3 ст. 48, ст. 217 — 219 і 255 КПК України. Оригі­нали та направлені до виконання копії постанов органу дізнання, слідчого, проку­рора, суду (судді) про вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві, зберігаються за правилами таємного діловодства. За цими ж правилами здійснюються підготовка, облік, зберігання, використання і знищення таких документів.

Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані дотримуватися законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

В чинному законодавстві чітко визначено права та обов’язки працівників, що здійснюють заходи по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також осіб, взятих під захист. Лише точне і неухильне виконання даних прав та обов’язків може забезпечити захист осіб, що сприяють судочинству, від загрози з боку кримінальних елементів. Логічним також є висновок, що коли особа, яку захищають не виконує умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку, то останній може відмовитись від виконання покладених на нього завдань у зв’язку з неможливістю їх виконання.

Стаття 5 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" визначає, що особи взяті під захист, мають право:

а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;

б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;

в) вимагати від органу дізнання слідчого, прокурора суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

Стаття 52⁵ КПК України передбачає право на оскарження рішення про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування відповідному прокурору або суду, а якщо така постанова винесена прокурором – вищестоячому прокурору або суду. Відповідно така постанова судді або ухвала суду може бути оскаржена особою, якої вона стосується, до вищого суду.

Прокурор здійснює нагляд за законністю, обгрунтованістю і своєчасністю вживання заходів забезпечення безпеки щодо учасників кримінального процесу. У цьому плані він може давати слідчому і органу дізнання писмові вказівки, відміняти незаконні рішення відповідних осіб, розглядати скарги у встановлені терміни і приймати відповідно до закону необхідні рішення, особисто приймати необхідні процесуальні рішення, вилучати кримінальу справу в одного слідчого і передавати її іншому. Зазначені права має і начальник слідчого відділу.

Особи взяті під захист зобов’язані:

а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;

б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо них;

в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.

Неприйняття або несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, невжиття , несвоєчасне вжиття достатніх зоходів щодо забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність. Розголощення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про застосування цих заходів, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей призвело до тяжких наслідків, - кримінальну відповідальність. Розголошення ж таких рішень особою, взятою під захист, тягне адміністртивну, а якщо призвело чи могло призвести до тяжких наслідків, - кримінальну відповідальність.

Неприйняття рішення по забезпеченню безпеки осіб, які потребують захисту, означає, що при наявності необхідніх підстав питання по суті службовою особою, яка повинна прийняти рішення про вжиття заходівбезпеки, не розглядається, відповідної постанови чи ухвали не приймається.

 Несвоєчасне прийняття рішення означає, що відповідна постанова чи ушвала прийнята службовою особою в строки пізніше трьох діб або у невідкладному випадку – не була прийнята негайно, або не була своєчасно доведена до органу, який має здійснювати заходи безпеки.

Прийняття недостатньо обгрунтованих рішень означає, що при наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна небезпека особі, яка потребує захисту, службова особа органу, від якої залежить рішення про вжиття заходів безпеки, приймає рішення про їх недоцільність зазначає в постанові про вжиття заходів, які явно не забезпечують реальну небезпеку особі, що потребує захисту.

Невжиття заходів для безпеки означає, що службова особа органу, який здійснює заходи безпеки, одержавши постанову з зазначенням конкретних заходів і строків їх здійснення від органу\ який приймає рішення про вжиття заходів безпеки, не виконує відповідних приписів.

Несвоєчасне вжиття зоходів для безпеки означає, що вказана вище ссслужбова особа застосовувала заходи безпеки вже після того, як почався розвиток події, що призвело до тяжких наслідків, які вказаними заходами в силу їх несвоєчасності відвернути вже було неможливо.

Невжиття достатніх заходів для безпеки означає, що службова особа вжила такі заходи безпеки, які не стали перепоною для настання тяжких наслідків, причому вона повинна була і могла усвідомлювати, що вжиті заходи є недостаттніми, такими, що не забезпечують безпеки особи, взятої під захист, і при умові, що могли відвернути вказані наслідки.

Для осіб, взятих під захист, передбачена майнова відповідальність (стаття 26 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”) за втрату майна, виданого для забезпечення безпеки. Втрата може виражатися в продажі, заставі чи передачі іншим особам, а також в загубленні чи пошкодженні.