Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

3. Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

 

 Закон закріплює перелік заходів безпеки стосовно осіб, взятих під захист:

-особиста охорона, охорона житла та майна;

-видача спеціальних засобів індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку;

-використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальний нагляд;

-заміна документів та зміна зовнішності;

-зміна місця роботи або навчання;

-переселення в інше місце проживання; поміщення в дошкільний

-виховний заклад або в заклад органів соціального захисту населення;

-забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

-закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я, житла та майна осіб, які підлягають захисту, можуть застосовуватися й інші заходи безпеки.

Спробуємо проаналізувати ефективність застосування перелічених засобів безпеки.

Особиста охорона, охорона житла та майна. Житло та майно осіб, які потребують захисту, можуть бути обладнані засобами протипожежної та охоронної сигналізації, можуть бути змінені номери їх квартирних телефонів та державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать. Щодо цих осіб може бути встановлено особисту охорону.

Зазначені заходи безпеки включають у себе захист тілесної та “психологічної” недоторканості фізичної особи її життя та здоров’я від протиправних посягань; захист її житла та майна від пошкодження або знищення; забезпечення свободи пересування, відпочинку, дозвілля.

Забезпечення особистої охорони осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у разі виникнення реальної загрози їх життю та здоров'ю, покладається згідно Наказу МВС України №467 на спеціальний підрозділ міліції створений для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз, у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року за № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Діяльність підрозділів по забезпеченню особистої охорони осіб, взятих під захист, регулюється також Наказом МВС України від 26 лютого 1998 року № 130 «Про затвердження тимчасової інструкції, про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Особиста охорона осіб, взятих під захист, як правило, поєднуються із здійсненням заходів по охороні житла й майна осіб, взятих під захист, охороні громадського порядку та безпеки в приміщеннях судів під час розгляду на судових засіданнях, кримінальних справ про найбільш резонансні злочини, забезпеченні, у разі необхідності, правопорядку та безпеки під час закритих судових засідань або виїзних засідань судів. У цьому випадку постанови на здійснення охорони громадського порядку та забезпечення безпеки в приміщеннях судів а також під час закритих судових засідань та виїзних засідань судів виносяться головами судів або їхніми заступниками і скріплюються гербовою печаткою та направляються керівництву ГУ МВС (УМВС), із розрахунком, щоб одержати їх за три доби до початку судових засідань, але не пізніше ніж за добу. У разі, коли виникла необхідність в ході судового засідання негайно забезпечити безпеку, про це повідомляється чергова частина ГУ МВС (УМВС). У випадках і в справах, строки розгляду яких скорочені, вказаний документ може бути направлений з розрахунком, щоб одержати його командиром спецпідрозділу не пізніше ніж за добу до початку судових засідань. Здійснення спеціальними підрозділами міліції заходів безпеки щодо забезпечення особистої охорони осіб, передбачає широкий спектр заходів: а) прогнозування можливих методів і способів здійснення спроб нападів на особу, що охороняється, а також на наряди спеціальних підрозділів, які здійснюють охорону (засідки, мінування місць відвідування та транспортних засобів, використання інших методів); б) організацію взаємодії з територіальними підрозділами органів внутрішніх справ; в) підтримання зв'язку з особою, взятою під державний захист, зокрема за допомогою технічних засобів, для своєчасного обміну інформацією стосовно графіка роботи, не запланованих переміщень, наявних погроз та конфліктів тощо; г) інформування особи, відносно якої застосовуються заходи особистої охорони, про повідомлення, що надійшли і пов'язані з можливою їй загрозою, вживати заходів до їх недопущення; д) встановлення спеціальних постів з метою охорони житла й майна осіб, взятих під захист;  е) обладнання у разі необхідності житла та майна осіб. взятих під державний захист, засобами протипожежної та охоронної сигналізації, відповідно до чинного законодавства;  є) за поданням органів, які здійснюють заходи безпеки заміну номерів їх квартирних телефонів і державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать, в порядку, передбаченому чинним законодавством тощо.

Особи, на яких покладено особисту охорону повинні знати основні відомості про особу, що охороняється, знати в обличчя членів сім'ї та близьких родичів особи, взятої під державний захист, представників адміністрації установи, де ця особа працює, осіб, які часто контактують з особою, що охороняється, а також працівниками служби охорони (якщо така є) цього закладу для забезпечення взаємодії, їх дії при забезпеченні особистої охорони особи, взятої під державний захист, не повинні містити елементів провокації та фальсифікації з метою імітації надійності охорони.

Працівники спецпідрозділів не повинні відволікатися від несення служби, вступати з особою, що охороняється, в розмови, крім випадків, коли необхідно дати вказівки про порядок руху, приймати від особи, що охороняється або передавати їй від сторонніх будь - які предмети, записки та інше, розголошувати стороннім дані про особу, що охороняється, маршрути руху наряду, кінцевий їх пункт, а також інші відомості, які можуть становити загрозу безпеці цієї особи.

Забезпечення особистої охорони осіб, взятих під державний захист повинно носити постійний характер, не обмежувати законних прав та інтересів особи, яка взята під захист. Зазначений захід повинен застосовуватись також стосовно особи, взятої під захист:

а) під час прогулянок та спортивних занять;

б) під час відвідування нею місць проведення культурно-видовищних і спортивно-масових заходів, кафе, ресторанів;

в) під час слідування автомобільним, залізничним, повітряним чи водним транспортом тощо.

Про умови застосування особистої охорони, охорони житла й майна орган, на який покладено здійснення заходів безпеки та особа, яка береться під захист можуть укласти договір, в якому визначаються взаємні права та обов'язки, відповідальність сторін.

Особа, стосовно якої застосовується зазначений захід безпеки, попереджається про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомостей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснено як при ознайомленні особи, яка береться під захист, з відповідною постановою, так і шляхом застереження при відібранні від неї підписки про нерозголошення даних досудового слідства.

У разі відмови особи від захисту, заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9, 11-16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", не проводяться.

Але, за наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно них осіб можуть здійснюватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла й майна без її згоди. У цьому випадку про застосування зазначених заходів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону).

У разі отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу та майну особи, взятої під державний захист; закінчення строку конкретного заходу щодо забезпечення безпеки, а також систематичного невиконання цією особою законних вимог щодо забезпечення безпеки, якщо ця особа письмово попереджалась про можливість такого скасування, органом, який здійснює заходи безпеки готується клопотання перед органом, який приймав вищезазначене рішення, про скасування заходів безпеки, яке здійснюється в порядку, передбаченому ст. 21 Закону.

За наявності небезпеки для життя та здоров'я осіб, які підлягають захисту, їм, з додержанням вимог чинного законодавства, можуть видаватися спеціальні засоби індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку.

Дане питання урегульовано положенням про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів та правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві закріплене Наказом МВС України №523 від 24.07.1996 року.

В частині 2 пункту 1.3 положення зазначено, що особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, згідно з Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" видаються тільки спеціальні засоби індивідуального захисту. Кожній такій особі може видаватися один газовий пістолет (револьвер) та комплект патронів до нього, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Для прийняття такого рішення на підставі заяви особи, яка потребує захисту, та відповідної перевірки такої заяви компетентним органом виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки таких осіб та строків їх здійснення.

У необхідних випадках, особам, відносно яких здійснюються заходи безпеки, можуть видаватись бронежилети.

В положенні також врегульовано питання придбання, зберігання, обліку та видачі спеціальних засобів індивідуального захисту та порядок їх застосування, особами які беруть участь у кримінальному судочинстві.

У пункті 4.2 закріплено, що особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, застосовують спеціальні засоби індивідуального захисту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії".

Аналізуючи зміст положення, стає зрозумілим, що видача вогнепальної зброї особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві не передбачена.

Це можна пояснити тим, що досить складно спрогнозувати поведінку особи, яка перебуває в стані постійного емоційного напруження, тобто даний стан може викликати в неї психічне захворювання – фобію або манію, а згідно чинного законодавства видача вогнепальної зброї особі, яка хворіє на психічне захворювання – заборонена.

Прослуховування телефонних та інших переговорів. За наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, які беруться під захист, за письмовою заявою цих осіб або з їх письмового дозволу може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування цих переговорів може використовуватися звукозапис.

Згідно ст.31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Конституція сприйняла положення статті 12 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції.

Лише наявність загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист є підставою прослуховування їх телефонних та інших переговорів, візуального спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото і кінозйомки (ст. 14¹ КПК України).

Обов'язковою умовою застосування зазначеного заходу безпеки є письмова заява цих осіб або за їх письмова згода. Але, прослуховування телефонних та інших переговорів може мати місце і при відмові особи від захисту за наявності загрози настання тяжких наслідків. У цьому випадку технічні засоби контролю й прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюються за рішенням суду. Про їх застосування, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону).

Зважаючи на те, що прослуховування здійснюється всупереч волі однієї з осіб, що ведуть телефонну розмову, і може торкатися прав та інтересів непричетних до злочину осіб, така дія повинна здійснюватися за мотивованою постановою слідчого з санкції прокурора або за рішенням суду.

Досить проблемним є питання заміна документів та зовнішності. У Законі закріплено, що у разі необхідності з санкції прокурора можуть бути замінені документи, що посвідчують особистість, інші документи особи, яка підлягає захисту, а також змінена її зовнішність.

Зміна зовнішності може здійснюватись шляхом проведення відповідних пластичних операцій (медичний аспект) та шляхом тимчасового маскування особи, взятої під захист, за допомогою гриму, фарбування волосся. використання париків, окулярів тощо ( криміналістичний аспект).

У більшості випадків саме криміналістична зміна зовнішності в поєднанні з іншими заходами безпеки (конфіденційність відомостей про особу, особиста охорона, закритий судовий розгляд тощо) дозволяє реально забезпечити безпеку особи. Криміналістична зміна зовнішності застосовується у випадках, коли є загроза ідентифікації особи за ознаками зовнішності при провадженні процесуальних дій, розгляді справи в суді. Виклик такої особи слідчим чи судом повинен здійснюватись виключно через органи, які здійснюють заходи безпеки.

Повна (медична) зміна зовнішності повинна застосовуватися як крайній захід лише за клопотанням або згодою особи, яка взята під захист на договірних умовах з органами, які здійснюють заходи безпеки. У цьому випадку забезпечення безпеки повинно носити комплексний характер – зміна зовнішності повинна бути поєднана із заміною документів, що посвідчують її особу та заміною інших документів, а при необхідності, доповнюватись переселенням в інше місце проживання та зміною місця роботи або навчання.

Але виникає питання, який орган уповноважений видавати нові документи, який порядок їх видачі, куди мають дівати документи, що вилучають у осіб, які потребують захисту. Заміна документів повинна проводитись повністю чи частково. На який термін видавати “нові” документи. У багатьох випадках заміна основних документів (свідоцтво про народження, паспорт, військовий квиток для військовозобов'язаних, ідентифікаційного коду платника податків тощо) тягнуть за собою ряд проблем у правовідносинах, вирішення яких потребує заміни ряду інших документів свідоцтва про шлюб (розірвання шлюбу), свідоцтва про народження дитини (дітей), посвідчення водія транспортного засобу, свідоцтва про освіту, трудової книжки, свідоцтва про смерть (родичів, близьких) тощо. Заміна документів особі, яка береться під захист, обов'язково тягне несприятливі наслідки та обмеження прав родичів та інших осіб (за місцем роботи, постійного проживання, перебування тощо), що погребує окремого вирішення в межах повноважень слідчих органів та органів, які здійснюють заходи безпеки. Повну чи часткову заміну документів потрібно проводити разом з іншими заходами: зміною зовнішності, особистою охороною, переселенням особи в інше місце проживання, переведенням на іншу роботу, навчання.

Отже, ефективність такого заходу як заміна зовнішності можлива лише при її комплексному застосуванні з іншими заходами.

При провадженні дізнання і досудового слідства, виникають питання пов’язані з застосуванням перелічених вище заходів на практиці. На жаль на сьогоднішній день не розроблено нормативну базу, яка б передбачала видачу документів у випадку забезпечення безпеки осіб, взятих під захист.

Постанова слідчого, яка обов'язкова для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, саме в частині заміни документів носить декларативний характер у силу вищезазначених обставин.

Зміна місця роботи або навчання. Якщо задля усунення загрози безпеці особи, яка підлягає захисту, необхідне залишення старого місця роботи або навчання, їй за її клопотанням або з її згоди допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.

Час вимушеного прогулу особи, що потребує захисту, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація. Якщо заробітна плата на новому місці роботи нижча, ніж була раніше, цій особі сплачується різниця в заробітній платі у відповідності з чинним законодавством і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз кодексу законів про працю України з постатейними матеріалами показує, що дане питання не врегульовано чинним законодавством. Для виконання норми Закону, потрібно внести зміни й доповнення до глави ІІІ КЗПУ Трудовий договір, яка регулює переведення особи на іншу роботу. У главі VIII цього кодексу слід визначити порядок компенсації під час вимушеного прогулу чи переведенні на роботу з нижчою заробітною платою.

Переселення в інше місце проживання. Вирішення питань, пов'язаних з переселенням підзахисної особи в інше місце проживання, наданням їй житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної платні та працевлаштуванням, забезпечує орган, що прийняв рішення про вжиття заходів безпеки.

В разі тимчасового переселення такої особи в інше місце проживання житлова площа, що належить їй за постійним місцем проживання, підлягає бронюванню.

Переселення особи, яку взято під захист, має регулюватися цивільним кодексом. Отже, як пропозиція, слід внести відповідні доповнення і зміни до законодавства.

Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути застосовані лише за клопотанням або зі згоди особи, яка підлягає захисту, а також з санкції прокурора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, яка потребує захисту, не може бути усунена іншими заходами.

Для забезпечення безпеки неповнолітніх з письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені в дошкільні виховні заклади, а повнолітні непрацездатні особи - в заклади органів соціального захисту населення.

Забезпечення конфіденційності даних про особу. Нерозголошення відомостей про осіб, які потребують захисту, може забезпечуватися шляхом:

а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також у протоколах слідчих дій та судових засідань; заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органів дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не додаються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;

б) проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізнають, з додержанням вимог кримінально-процесуального законодавства;

в) не включення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, справжніх анкетних даних про особу, яка потребує захисту;

г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, що здійснює заходи безпеки;

д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, яка підлягає захисту, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Закрите судове засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд справи.

Для забезпечення безпеки свідка або потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора або іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, що підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цими ж підставами допускається також допит одного підсудного за відсутності решти. Після повернення підсудного до зали судового засідання суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями, які були дані під час його відсутності, та надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань.

Суд у виключних випадках може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних раніше.

Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Згідно з ч.6 статті 303 КПК України, для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурара, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалупро проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

Положення закону передбачають також порядок забезпечення безпеки військовослужбовців та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання; підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, їх зміни і скасування; відповідальність за невжиття заходів безпеки та розголошення відомостей про них; наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту; контроль і нагляд за забезпеченням безпеки тощо.

ВИСНОВКИ:

 

Наша країна переживає особливо важкий період своєї історії. Здобуття у 1991 р. незалежності, створило передумову для розбудови держави на демократичних засадах, на основі загальнолюдських гуманістичних принципів.

На сьогоднішній день, коли добігають кінця перехідні положення конституції, Україна значно розширила і привела у відповідність із загально визначеними міжнародними нормами та принципами. Наша держава офіційно визнала і закріпила у законодавстві, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека є найвищою соціальною цінністю.

 Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” – є першим кроком забезпечення виконання процесуальних обов’язків особами, які беруть участь у судочинстві. Закон у своїх положеннях намагається захистити осіб, які сприяють правосуддю від протиправного впливу з боку зацікавлених осіб, тим самим реалізувати їх конституційні права й свободи.

Під час написання даної роботи, зроблено спробу дослідити проблему захисту та роцесуального порядку забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Аналіз чинного законодавства України показує, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві носить комплексний характер. Застосування лише одного із визначених у Законі заходів, буде захищати особу однобічно. Наближена до ідеалу сукупність заходів безпеки не може бути застосована на практиці, тому що крім написання закону потрібно забезпечити його виконання.

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, незважаючи на деякі недоліки, є прогресивним явищем в історії Української юриспруденції і має велике майбутнє.

На мою думку, забезпечити виконання даного закону – це справа часу. Молоде покоління юристів, яке зацікавлене в покращенні політичного, економічного та правового становища нашої держави, прикладе максимум зусиль для його виконання, адже несправедливо захищати злочинця краще, ніж особу, яка виконує свій громадський обов’язок.

Щоб Закон запрацював необхідно якісно піднести статус усієї правоохоронної системи у суспільстві. Ось чому програми, які проводить наша академія позитивно впливають на правове виховання громадян.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1.   Конституція України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

2.   Кримінальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

3.   Кримінально-процесуальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

4.   Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

5.   Наказ МВС України №467 “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів” від 23 липня 1997 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

6.   Наказ МВС України №130 "Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 26 лютого 1998 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

7.   Наказом МВС України №523 “Про затвердження Положення про порядок придбання, видячі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів іправоохоронних органів, а також особами, які беруть участь в кримінальному судочинстві” від 24.07.1996 року. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

8.   Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

9.   Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) "Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії". Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

10. Гогусь О.В. Розвиток законодавства про безпеку суб’єктів кримінального судочинства як один із напрямків судово-правової реформи. // Вісник Дніпропетровського юридичного інституту. 1998р. № 8. Ст. 56-64.

11.  Смірський В.В. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства // Запорізький юридичний інститут. Вісник. – Запоріжжя, 2000р. №2. Ст.152-155.

12.  Зеленецький В.С. Куркін М.В. Поняття безпеки та її забезпечення учасниками кримінального процесу. // Університет внутрішніх справ. Вісник. – Х., 1997р. Ст. 84-88.

13.  Усенко О.В. Проблема захисту учасників кримінальпого процесу//Боротьба з організованою злочинністю і корупцією.- Міжвідомчий науково-дослідний центр. Науково-практичний журнал №7. Київ-2003. Ст.133-138.