Збирання доказів у кримінальному процесі

Зміст

Вступ

1. Поняття збирання доказів та його зміст.

2. Методи і засоби збирання доказів

3. Особливості збирання речових доказів та письмових документів Висновок Список використаної літератури.

Вступ

Доказування у кримінальному процесі являє собою здійснювану в передбаченому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду за участю інших суб'єктів процесуальних правовідносин із збирання, дослідження, перевірки та оцінки

(доказів) фактичних даних.

Якщо розглянути процес доказування в аспекті практичної діяльності, то він може бути поділений на декілька взаємопов'язаних частин:

- збирання (пошук, знайдення, вилучення та закріплення) доказів;

- дослідження;

- перевірка;

- оцінка та

- використання доказів.

Кожна з названих частин процесу доказування незмінно супроводжується висуванням, побудовою та розвитком слідчих версій, уявним моделюванням подій злочину та процесів відображення його у зовнішньому середовищі.

Збирання доказів полягає в

- пошуку та віднайдені (виявленні) джерел, носіїв доказової інформації;

- отриманні (вилученні стосовно речових доказів), а також

- закріпленні (фіксації) у передбаченій законом процесуальній формі фактичних даних.

Зі змісту ст. 66 КПК України випливає, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд збирання доказів здійснюють шляхом:

1) провадження слідчих дій;

2) витребування від установ, підприємств, організацій та від посадових осіб і громадян предметів та документів, які можуть встановлювати необхідні у справі фактичні дані;

3) вимоги проведення ревізій.

Збирання доказів може здійснюватися і як результат подання таких в органи / розслідування або до суду: підозрюваним, обвинуваченим, захисником, потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, їх представниками; будь-якими громадянами, установами, підприємствами, організаціями.

Збирання доказів досить важкий та необхідний процес, без якого взагалі не можливо було б здійснювати доказування. Отже, давайте розглянемо детальніше, що із себе являє збирання доказів, якими засобами та шляхами воно здійснюється, які особливості його проведення.

1. Поняття збирання доказів та його зміст.

Щоб докази могли бути використані як засоби доказування, їх слід зібрати, тобто тим чи іншим шляхом одержати в розпорядження суб'єкта доказування саме як докази, виділити із усього значного обсягу фактичних даних за ознакою їх значення для справи.

Збирання доказів - необхідний елемент (етап) процесу доказування. В літературі по-різному визначають сутність процесу збирання доказів.

Так А.И.Винберг розглядав збирання доказів, як "сукупність дій по виявленню, фіксації, вилученню та зберіганню різних доказів".¹

Колмаков В.П. не включав у збирання доказів їх виявлення та закріплення, а розглядав як збирання, фіксація та дослідження доказів.²

А.М.Ларін розглядав в якості самостійних стадій процесу доказування пошук та виявлення доказів і їх закріплення (фіксацію).³

І.Б.Михайловська - виявлення, збирання та закріплення доказів, як самостійні стадії процесу доказування.⁴

А М.С.Строгович - виявлення доказів, їх розгляд та процесуальне закріплення.⁵

А.Р.Ратінов включає в поняття збирання доказів їх пошук (розшук), виявлення та одержання (вилучення) інформації, що міститься в них.⁶

С.А. Шейфер - знаходження, сприйняття та закріплення доказової інформації.⁷

Нарешті, П.А. Лупинська визначає збирання доказів, як "вчинення особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, судом передбачених законом процесуальних дій, направлених на виявлення,

'ВинбергА.И. Криминалистика. Раздел 1. Введение в науку. М., 1962. -с.іб

² Колмаков В.П. Способи собирания й закрепления доказательств. // Соц. Законность. М., 1955. №4.

³ Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М., 1966. -с.43.

⁴ Михайловская Й. Б. Уголовно-процессуальньїе основн деятельности органов внутренних дел. М., 1968. с.62.

⁵ Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. М., 1968 - с.302.

⁶ Ратинов А.Р. Теория доказательств в советском уголовном процессе. М., 1969 - с.ЗОО.

⁷ Шейфер С.А. Следственньїе действия. Система й процессуальная форма. М., 1981 - с.18.

витребування, одержання та закріплення в установленому порядку доказів".¹

Але, яке ж істинне поняття збирання доказів? Проаналізувавши вищенаведені поняття, можна висловити наступне: відділяти виявлення доказів від їх збирання не можна тільки вже через те, що ці поняття виражають дві сторони однієї і тієї ж діяльності, і не мають змісту одна без одної. Включати ж у збирання доказів їх "розгляд" (М.С. Строгович) чи "одержання (вилучення) інформації, яка міститься в ній" (А.Р. Ратінов) означає дублювання наступного етапу доказування - дослідження доказів. Немає необхідності виділяти у збиранні доказів спеціально їх сприйняття (С.А. Шейфер), оскільки сприйняття - передумова та умова як виявлення, так і фіксації доказів.

Визначення А.І.Винберга, напевно, являється найбільш точним, і потребує лише деякого поповнення за рахунок визначення П.А. Лупинської.

Отже, збирання доказів - поняття комплексне. Воно включає у себе їх

- виявлення (пошук, розшук),

- отримання,

- фіксацію,

- вилучення та

- збереження доказів.

Розглянемо кожен з елементів збирання доказів детальніше.

Виявлення доказів - їх знаходження, виявлення, звернення уваги на ті чи інші фактичні дані, які можуть набути значення доказів.

Це початкова та необхідна стадія їх збирання. Зібрати можливо лише те, що знайдено, виявлено, стало відомим суб'єкту доказування. На цій стадії суб'єкт доказування фактично має справу не з доказами, а з фактичними даними, які за його припущенням лише тільки можуть стати доказами, тобто вони ще не мають процесуального статусу доказів. Саме тому виявлення таких фактичних даних потребує оцінки їх як майбутніх доказів.

Лупинская П.А. Курс советского уголовного процесса. М., 1966 - с.612.

Фіксація доказів - це закріплення, тобто зафіксування фактичних даних в установленому законом порядку, що лише дозволяє після цього вважати їх доказами по справі.

Під фіксацією доказів розуміють "відбиття в процесуальних актах виявлених слідчим фактичних даних", "процесуальне засвідчення та документування" зібраних доказів у встановлених процесуальних формах.¹

Оскільки докази - суть відбиття злочину в середовищі, результат їх фіксації буде похідним відбиттям. В інформаційному аспекті мова йде про перенесення інформації з одного об'єкта на інший; з доказу на матеріальний засіб фіксації. Інформаційна сутність фіксації доказів заключається у тому, що:

1) - проходить перекодування доказової інформації, яка міститься у матеріальному носії, та перенесення її на засіб доказування;

2) - забезпечується збереження доказової інформації для неодноразового її використання в процесі доказування;

3) - забезпечується її накопичення до моменту доказаності всіх обставин, що входять до предмету доказування (ст. 64 КПК України);

4) - здійснюється відбір інформації про подію: фіксується не вся
інформація, а лише та, яка відноситься до предмету
доказування; л

5) - закріплюється не лише сама інформація, але й інформація про шляхи, способи та засоби її одержання, як необхідна умова її доступності по справі.²

Отже, фіксація доказової інформації являється вираженням засвідчувальної діяльності суб'єкту доказування.

Аналіз змісту поняття фіксації доказів в кримінальному судочинстві дозволяє наступним чином визначити це поняття:

¹ Трусов А.И. ОсновьІ теории судебньїх доказательств. М., 1960 - с.84.

² Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М.: Изд-во НОРМА, 1999 - с. 143.

фіксація доказів - це система дій по закріпленню у встановлених законом формах фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, а також умов, засобів та способів їх виявлення та закріплення.

Отже, об'єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті, "на підставі яких у встановленому законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння (злочин), та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи" (ст. 65 КПК України).

Із сказаного поняття фіксації доказової інформації, можна зробити висновок, що об'єктами закріплення при фіксації доказів являються:

- самі фактичні дані;

- дії по їх виявленню та фіксації;

- умови їх виявлення та фіксації;

- засоби і способи виявлення та фіксації фактичних даних та інших об'єктів закріплення.

Слід також відмітити, що процесуальна форма фіксації доказів потребує вказування і на суб'єкти фіксації.

Процесуальний порядок фіксації, як правило, строго регламентований законом, передбачається процесуальна форма, В| яку повинні бути наділені результати фіксації, його реквізити, послідовність, спосіб прилучення до справи результатів фіксації, порядок подальшого використання їх в процесі доказування.

Вилучення доказів переслідує мету забезпечити можливість їх використання для доказування, прилучення їх до справи і служить також засобом їх збереження для слідства та суду. В даному випадку, докази при цьому не вилучаються, а вилучаються, переносяться, переходять на новий об'єкт його доказові властивості. Новий об'єкт, носій цих властивостей, являється похідним речовим доказом.

При залишенні об'єктів, які мають доказове значення, по тих чи інших причинах (великі розміри, значна вага) на місці їх виявлення приймаються спеціальні міри щодо їх збереження (фотографування, детальне описування).

Одержання доказів. Для ряду учасників процесу закон передбачає можливість подавати докази. Цим правом відповідно до КПК України наділені:

^

- обвинувачений (ч. 2 ст. 43 КПК України),

- підозрюваний (ст. 43 - 1 ч. 2),

- захисник (п. 8 ч. 2 ст. 48),

- потерпілий (ч. З ст. 49),

- цивільний позивач (ч. 2 ст. 50),

- цивільний відповідач (ч. 2 ст. 51),

- їх представники (ч. З ст. 52).

Ні теорія, ні практика не розробили спеціальних процесуальних правил подання доказів, не дається в законі і назви документу (протоколу), який, за логікою, повинен складатися при поданні доказів. Закон нічого не говорить про те, яким саме шляхом учасники процесу можуть одержати докази для їх подачі, як забезпечуються умови їх одержання ними. Це явна прогалина в законі, яка ускладнює чи взагалі робить неможливою реалізацію на практиці декларативного права.

Крім подання доказів, одержанню доказів служить надане органу дізнання, слідчому, суду право вимагати докази (предмети та документи, що мають значення для справи) - ст. 66 ч. 1 КПК України.

Формування доказів - цей термін не передбачений законом, але зустрічається в процесуальних працях.¹

Але якщо зупинитись на точці зору, що складання протоколу слідчої дії як джерела доказів є діяльність слідчого по створенню доказів, то під формуванням доказів можна розуміти їх "створення". Але якщо визнати, що слідчий не створює тих фактичних даних, які містяться в протоколі, а лише надає їм передбачену законом форму, стає зрозуміло, що ні про яке створення доказів в даному випадку не може бути мови. Це - саме формування доказів, тобто заключення в законну форму одержаних слідчим чи органом дізнання відомостей, інформації.

_____________________________________________

Шейфер С.А. Следственньїе действия. - Москва, 1981 – с 5.

Зберігання доказів заключається в прийнятті заходів по збереженню самих доказів чи їх доказових властивостей, а також передбачає мету забезпечити можливість використання їх в будь-який момент доказування. Заходи по збереженню доказів можуть носити процесуальний характер (наприклад, прилучення до матеріалів справи), але можуть бути і технічно-криміналістичними (консервація об'єктів, які мають доказове значення, покриття їх захисними плівками та інш.).

Загальних правил по зберіганню доказів закон не передбачає, виняток становлять лише речові докази. Ст. 79 КПК України, яка так і називається "Зберігання речових доказів", передбачає, що докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду; повинні зберігатися при справі...".

Умови збирання доказів.

Збирання доказів здійснюється при дотриманні ряду умов:

1) безумовне дотримування при збиранні доказів вимог законності. Це означає:

- використання лише тих способів збирання доказів, які передбачені законом;

- збирання доказів лише вповноваженими на це законом особами;

- об'єктивність, неупередженість у збиранні доказів.

Зрозуміло, що закон передбачає лише загальні правила користування тим чи іншим способом збирання доказів і не може регламентувати багато численні технічні засоби і тактичні прийоми проведення слідчих дій, направлені на підвищення їх ефективності, забезпечення повноти збирання доказової інформації.

2) забезпечення повноти зібраної по справі доказової інформації.

Всі процесуальні дії по збиранню доказів повинні проводитися якісно; ні один з доказів, який є суттєвим для справи, не повинен залишитися не поміченим суб'єктом доказування.

3) своєчасність дій по збиранню доказів.

Це полягає в правильному виборі моменту проведення того чи іншого діяння по збиранню доказів. Якщо це діяння за своїм характером є невідкладне, то воно і повинне проводитись негайно, тоді як виникла у цьому необхідність.

4) дотримання необхідних гарантій достовірності свідчень про одержувані фактичні дані.

Ця умова забезпечується:

- вибором достовірних джерел доказової інформації;

- дотриманням тих тактичних умов та прийомів проведення слідчих дій, які створюють передумови для одержання достовірних результатів;

^-                      застосування таких технічних засобів, які дозволяють повністю виявити, точно зафіксувати і надійно зберегти докази.¹

 

^-                      ________________________________

-           ¹ Белкин А.Р. Теория доказьівания. Научно-методическое пособие. - М,: Изд-во: НОРМА, 1999 - с. 148.