Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

2.5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Якщо особа, яка вчинила злочин, протягом довгого часу, який визначається роками, не була притягнута до кримінальної відповідальності й одночасно не вчиняла нових злочинів (крім злочинів невеликої тяжкості), то припускається, що вона повністю або значною мірою втратила суспільну небезпеку. Насамперед - за рахунок того, що з плином часу діяння, яке нею було вчинене, втрачає суспільну небезпеку, а також за рахунок того, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину вона демонструє своє виправлення [18, 217].

Звідси й доцільність застосування покарання через значний проміжок часу стає проблематичним з точки зору досягнення його цілей. Крім того, з плином часу губляться або втрачають силу зібрані докази й тому правильне рішення справи судом стає або ускладненим, або взагалі неможливим.

Це обумовлює існування інституту давності кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Йому присвячена стаття 49 КК України, він встановлює певні диференційовані строки, після закінчення яких особа обов’язково (за винятком випадку, вказаного в частині 4 статті 49 КК України) звільняється від кримінальної відповідальності.

Згідно з частиною 1 статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання Вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Звернемо увагу на те, що строки давності починають спливати з дня вчинення злочину і закінчуються днем набрання Вироком законної сили.

Днем вчинення злочину для виконавця є день вчинення ним діяння (дії чи бездіяльності), для інших співучасників - день, коли була завершена їх злочинна діяльність. Днем вчинення триваючого злочину є день припинення виконання об’єктивної сторони (наприклад, зберігання зброї) складу триваючого злочину або закінчення перебування особи в злочинному стані, а днем вчинення продовжуваного злочину - день, коли було вчинено останній злочинний епізод.

Днем закінчення перебігу строку давності є день, коли згідно з нормами КПК України Вирок набрав законної сили. Якщо до цього моменту спливли зазначені вище строки давності, особа, що вчинила злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

Ніякі слідчі або судові дії (притягнення як обвинуваченого, складання обвинувального висновку, призначення справи до судового розгляду, постановлення Вироку та час до набрання Вироком законної сили) не зупиняють і не переривають перебігу строку давності.

Закінчення строків давності й, отже, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з їх спливом, обумовлено певними вимогами. Ці вимоги полягають:

1) в тому, що особа не повинна ухилятися від слідства або суду;

2) в тому, що вона не повинна вчиняти нових злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких (вчинення злочину невеликої тяжкості не впливає на перебіг давності).

В разі порушення вказаних вимог подальший перебіг давності зупиняється або переривається.

Згідно з частиною 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. Йдеться про випадки, коли особа була попереджена про необхідність явки за викликом органу дізнання, слідчим, прокурором, суддею або їй обрано запобіжний захід, не пов’язаний із взяттям під варту, і вона, ігноруючи приписи вказаних службових осіб, скрилася з метою уникнути покарання. Ситуація, при якій особа, що вчинила злочин, невідома правоохоронним органам або підозрюється у вчиненні злочину, але ніяких вказівок про обов’язкову явку не отримала, на зупинення перебігу давності не впливає.

При ухиленні від слідства і суду перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання (частина 2 статті 49 КК України). Це означає, що в строк давності не враховується тільки строк, протягом якого особа ухилялася від слідства і суду. Час з моменту вчинення злочину і до початку ухилення від слідства або суду в строк давності зараховується.

Якщо ухилення від слідства і суду тривало щонайменше п’ятнадцять років і за цей час особою не було вчинено нового злочину (крім злочину невеликої тяжкості), вона в обов’язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності за винятком випадків, передбачених частиною 4 статті 49 та статтями 437-439 і частиною 1 статті 442 КК України (частина 5 статті 49 КК України).

Якщо ж особа, що вчинила злочин, незалежно від того, відома чи невідома вона органові дізнання, слідчому, прокурору чи суду, вчиняє до закінчення строків давності новий злочин (крім злочину невеликої тяжкості), перебіг давності переривається.

Згідно з частиною 3 статті 49 КК України обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Тобто в разі вчинення особою після першого злочину нового злочину (крім невеликої тяжкості) строк давності, що спливав з моменту вчинення першого злочину, вважається анульованим, юридично незначущим і починає спливати знову паралельно зі строком давності стосовно другого злочину. Така ж ситуація виникає щодо строків давності відносно двох перших злочинів при вчиненні третього. Строки давності стосовно кожного злочину не складаються і не поглинають один одного, вони спливають самостійно і незалежно один від одного.

Як зазначалося раніше, закінчення строків давності є імперативною (безумовною) підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Однак, у частині 4 статті 49 КК України передбачено виняток із цього положення, який полягає в дискреційному (факультативному) вирішенні питання.

Якщо після закінчення п’ятнадцятирічного строку давності буде виявлена особа, котра вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із Законом може бути призначено довічне позбавлення волі (сьогодні - це тільки посягання на життя, вбивство або замах на нього при обтяжуючих обставинах), питання про застосування давності вирішується судом.

Суд може прийняти рішення про застосування давності й звільнити особу від кримінальної відповідальності, а може не визнати за можливе застосувати давність. Але через те, що з моменту посягання на життя минуло понад п’ятнадцять років, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк (тобто максимум – п’ятнадцять років позбавлення волі).

Нарешті, згідно з частиною 5 статті 49 КК України давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частиною 1 статті 442 КК України. Для осіб, які вчинили ці злочини (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушення Законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення; геноцид) не існує строків давності кримінальної відповідальності, в тому числі й у виді довічного позбавлення волі у випадках, коли цей вид покарання передбачений у санкції відповідної статті.

Цей виняток з загальних правил, передбачених статтею 49 КК України, базується на положеннях Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» ратифікованою Україною 25 березня 1969 року.

РОЗДІЛ 3. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному праві Росії

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності відомий Російському кримінальному праву вже більше півстоліття. При цьому якщо враховувати, що на практиці звільнення від кримінальної відповідальності з тих або інших підстав (наприклад, у зв’язку з дійовим каяттям) існувало фактично на протязі всієї історії, то даний інститут бере свій початок ще із джерел зародження самої кримінальної відповідальності.

Сучасне законодавство не має легального поняття звільнення від кримінальної відповідальності, в тім, воно не давалося й у раніше діючому кримінальному законодавстві, що, однак, не заважає нам дати таке поняття самостійно.

Найпростіше визначення, яке можна дати, ґрунтуючись на аналізі статей 75-79 КК РФ і сучасної юридичної думки, є таким: звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави від негативної оцінки дії особи, що скоїла злочин.

Як підкреслюють дослідники: «Звільнення від кримінальної відповідальності тоді можна визнати обґрунтованим і справедливим, коли воно не перешкоджає охороні прав і свобод особи, усього правопорядку від злочинних зазіхань і разом з тим сприяє виправленню винної особи, попередженню здійснення нових злочинів, іншими словами, коли воно відповідає завданням кримінального законодавства й дозволяє досягти цілей покарання без його реального застосування» [19, 563].

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності - це по суті своєї відмова від винесення державного осудження особі, що скоїла злочин, і виражається воно в припиненні кримінальної справи до винесення судом обвинувального Вироку.

Основний сенс існування цього інституту полягає в тому, щоб допустити фактичне незастосування мір кримінальної відповідальності й покарання в тих випадках, коли їхнє застосування явно недоцільно, виходячи з характеру скоєного злочину й особистих якостей особи, що скоїла злочин, у тому числі її поведінка після скоєння злочину.

Важливо підкреслити, що таке звільнення застосовується тільки до особи, у діях якої є склад злочину. Якщо зроблене діяння в силу малозначності, при наявності умов правомірності необхідної оборони, гострої потреби або інших обставин, що виключають злочинність діяння, за відсутністю вини або з інших причин не містить всіх ознак складу злочину, тоді особа взагалі не підлягає залученню до кримінальної відповідальності.

При розгляді інституту звільнення від кримінальної відповідальності необхідно чітко відмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності й звільнення від покарання.

Як підстави застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності й звільнення від кримінального покарання кримінальний Закон виділяє: втрату, або невеликий ступінь суспільної небезпеки особи, що скоїла злочин.

Дані інститути (звільнення від кримінальної відповідальності й звільнення від покарання) відмежовують:

- за стадіями кримінального судочинства;

- за колом осіб і органів, уповноважених приймати такі рішення.

Звільнення від кримінальної відповідальності можливо як на стадії попереднього розслідування, так і на стадії судового розгляду. Звільнення ж від кримінального покарання можливо лише на стадії судового розгляду.

Звільнити від кримінальної відповідальності можуть: слідчий, прокурор, дізнавач за згодою прокурора й суд. Звільнення від кримінального покарання - прерогатива суду.

Звільнення від кримінальної відповідальності автоматично спричиняє звільнення від кримінального покарання. При цьому початковий момент звільнення від кримінальної відповідальності - стадія попереднього розслідування, кінцевий - судового розгляду, але до винесення обвинувального Вироку. Після цього мова може йти про звільнення тільки від кримінального покарання [20, 564].

Сучасний КК РФ (на відміну від КК РСФСР) не зберіг раніше існуючі підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з достатністю передачі на поруки, передачі матеріалів у товариський суд, застосування мір адміністративного стягнення. Справа тут не тільки в тому, що ці випадки не були звільненням від кримінальної відповідальності в чистому виді; скоріше на досудовому етапі кримінальне покарання замінялося іншими мірами. Але й у тому, що центр ваги переносився на необґрунтоване розширення втручання громадськості в кримінальне судочинство на шкоду вимогам законності, здійснювалося маніпулювання клопотаннями громадськості, а то й фальсифікація їх.

У цей час звільнення від кримінальної відповідальності регламентується главою 11 Загальної частини КК РФ, у якій передбачено чотири підстави для звільнення:

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям;

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (стаття 76 КК РФ);

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки (стаття 77 КК РФ);

- звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Залежно від конкретності, види звільнення від кримінальної відповідальності можна підрозділити на:

- загальні (зазначені в Загальній частині КК РФ і поширюються на всі злочини, що підпадають під відповідні ознаки й обставини);

- спеціальні (зазначені в Особливій частині КК РФ, як правило, у примітках до конкретних статей і ті, що стосуються тільки конкретних злочинів).

Висновки

Інститут звільнення від кримінальної відповідальності органічно притаманний сучасному кримінальному праву, йому багато приділялось уваги в минулому. Але тільки на сучасному етапі розвитку суспільства цей інститут набуває властивих йому специфічних рис і може виконувати важливу соціальну функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, ефективних формах і гуманними методами.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це, здійснювана у відповідності з кримінальним і кримінально-процесуальним Законом, відмова держави в особі компетентних органів від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин.

Соціально-політична основа різних видів звільнення від кримінальної відповідальності полягає в прагненні держави ефективно і раціонально вести боротьбу зі злочинністю кримінально-правовими засобами. В інституті звільнення від кримінальної відповідальності одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

При звільненні від кримінальної відповідальності особа, що вчинила діяння, не засуджується судом, їй не виноситься Вирок і звільнення здійснюється на любій стадії кримінального судочинства до винесення Вироку.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правових відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою. Це означає також, що з цього моменту дана особа вже не несе обов’язку відповідати перед державою за вчинене, не може нести тягар кримінальної відповідальності. Тобто, вчинене раніше нею діяння визнається юридично незначним, підлягає забуттю (вчинений раніше злочин не може враховуватися при визначенні повторності і сукупності злочинів, рецидиві, призначенні покарання за вчинення нового злочину). Разом з тим звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав.

Передбачені Законом види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути поділені на групи за різними підставами.

Так, залежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: обов’язкове і необов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене статтею 47 КК України (передача на поруки) і статтею 48 КК України (зміна обстановки). Це означає, що за наявності підстав, установлених зазначеними статтями, суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога Закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, що зобов’язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і при спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК України).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним і умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім одного, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності під умовою, що протягом року вона виправдає довіру колективу. В противному разі вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення:

1) у випадках, передбачених КК України;

2) на підставі Закону України «Про амністію»;

3) на підставі Указу Президента України «Про помилування».

Нарешті, від того, де в КК України передбачена підстава звільнення від кримінальної відповідальності, виділяють звільнення, передбачене:

1) у Загальній частині КК України;

2) в Особливій частині КК України.

У Загальній частині питання про звільнення від кримінальної відповідальності розглядаються в різних розділах. Так, добровільна відмова від доведення злочину до кінця - у Розділі III «Злочин, його види та стадії», а питання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі амністії і помилування - у Розділі XII «Звільнення від покарання та його відбування». Розділ IX «Звільнення від кримінальної відповідальності» передбачає п’ять видів такого звільнення, кожен з яких має свої передумови і підстави. Вони не можуть заміняти один одного або поєднуватися між собою, а застосовуються самостійно. Порядок же звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється Законом, насамперед КПК України.

Перелік посилань

1. Стаття 44 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – C. 213.

3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 344.

4. Матюшенко Р. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. – 2002. - № 8. – C. 99.

5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – C. 248.

6. Стаття 45 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

7. Матюшенко Р. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. – 2002. - № 8. – C. 100.

8. Стаття 7-1 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.

9. Стаття 72 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.

10. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – C. 410.

11. Стаття 286 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

12. Стаття 8 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.

13. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – C. 412.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – C. 215.

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 346.

16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – C. 347.

17. Стаття 246 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

18. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – C. 217.

19. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – C. 563.

20. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – C. 564.

Список використаних джерел

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // http://zakon.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року // http://zakon.rada.gov.ua.

4. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // http://zakon.rada.gov.ua.

5. Конвенція ООН «Про попередження злочину геноциду та покарання за нього», ратифікована Україною 18 березня 1954 року // http://zakon.rada.gov.ua.

6. Конвенція ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», ратифікована Україною 25 березня 1969 року // http://zakon.rada.gov.ua.

7. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» № 13 від 02 липня 2004 року // http://zakon.rada.gov.ua.

8. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23 грудня 2005 року // http://zakon.rada.gov.ua.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 c.

10. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. – 493 c.

11. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – 576 c.

12. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 297 c.

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – 328 c.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – 512 c.

15. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 c.

16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – 480 c.

17. Дадерко Л. Практики обговорюють проект Кримінального кодексу України // Право України. – 1995. - № 1. – C. 91-98.

18. Шевченко Ю. До проекту нового Кримінального кодексу України // Право України. – 1995. - № 8. – C. 28-35.

19. Головко Л.В. Прекращение уголовного дела в связи с деятельным раскаянием // Законодательство. – 1999. - № 1. - C. 34-38.

20. Ваксян А.З. Освобождение от уголовной ответственности согласно общей части УК РФ // Гражданин и право. – 2000. - № 2. – C. 54-57.

21. Азімов М. Про умови та механізм звільнення від відповідальності члена організованого злочинного формування // Право України. – 2000. - № 2. – C. 64-70.

22. Ваксян А.З. Освобождение гражданина от уголовной ответственности и наказания // Гражданин и право. – 2000. - № 3. – C. 23-30.

23. Наден О. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності за умови добровільної здачі наркотичних засобів: спірні питання // Право України. – 2001. - № 5. – C. 47-56.

24. Вырастайкин В. Добровольный отказ от преступления и явка с повинной // Российская юстиция. – 2001. - № 9. – C. 45-49.

25. Матюшенко Р. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям // Право України. – 2002. - № 8. – C. 99-101.

26. Йоффе М. Кримінально-правові та процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків // Право України. – 2002. - № 10. – C. 67-70.

27. Михайлов В. Признаки деятельного раскаяния // Российская юстиция. – 2002. - № 12. – C. 12-17.