Після вчинення злочину до постановлення Вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу

2.9. Після вчинення злочину до постановлення Вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу.

Питання про звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину і до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.

Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Інші ситуації, пов'язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.

Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд не зобов'язаний звільняти її від покарання.

Другою ситуацією є така: особа після вчинення злочину або після постановлення Вироку захворіла на іншу тяжку (непсихічну) хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Наявність такої хвороби до постановлення Вироку підстав для застосування статті 84 КК України не дає.

Незалежно від висновків лікарів, суд може прийняти рішення про звільнення особи від покарання, або не приймати такого рішення. Особа, яка захворіла іншою тяжкою хворобою, залишається в здоровому глузді і щодо неї, хоч і обмежено, можуть здійснюватися передбачені Законом заходи примусового і виховного характеру. Треба також мати на увазі, що в системі Державного департаменту України з питань виконання покарань існує мережа медичних стаціонарів для лікування хворих всіх профілів.

Нарешті, деякі засуджені до позбавлення волі, в першу чергу вбивці, сексуальні маніяки, як правило, не заслуговують та таку милість, та й можуть бути схильні до рецидиву [15, 410].

Отже, суд вирішує питання про звільнення такої категорії осіб від покарання або подальшого його відбування, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання особи засудженого та інші обставини справи. Суд також враховує поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.

І якщо суд дійде висновку про доцільність звільнення від покарання на підставі частини 2 статті 84 КК України, він приймає позитивне рішення.

Треба зауважити, що засуджені, щодо яких службовою перевіркою встановлено, що їх хвороба є результатом навмисного заподіяння собі ушкоджень під час відбування покарання, на звільнення від дальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких ушкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікарями-фахівцями [16, 21].

Нарешті, третьою ситуацією є така, коли військовослужбовці, засуджені до одного із трьох видів покарання: службового обмеження, арешту (який відбувається згідно з частини 2 статті 60 КК України військовослужбовцями на гауптвахті) або тримання в дисциплінарному батальйоні, визнаються в ході відбування покарання непридатними до військової служби за станом здоров'я. У таких випадках вони обов'язково і остаточно звільняються судом від покарання (частина 3 статті 84 ККУ).

Що ж до звільнення від покарання осіб, що захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, то у разі їх одужання, вони повинні бути направлені для відбування покарання.

Особи, звільнені від покарання у зв'язку з захворюванням на психічну або іншу тяжку хворобу, не можуть бути примушені для подальшого відбування покарання, якщо закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 та 80 ККУ, або у наявності є інші підстави для звільнення від покарання. Особи, звільнені від подальшого відбування покарання, мають вважатися такими, що мають судимість на загальних підставах [17, 89], крім осіб, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру.

 

2.10. Амністія (від грец. Атпезііац- забуття, прощення) - це акт законодавчої влади, який приймається Верховною Радою Ук­раїни як закон і яким повністю або частково звільняються від кримінальної відповідальності і покарання певні категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального ко­дексу України та Закону України від 1 жовтня 1996 р. (із зміна­ми і доповненнями) “Про застосування амністії в Україні”.

Приймаючи рішення про амністію, держава підкреслює гуманістичний напрям у своїй внутрішній політиці, дає можливість певним категоріям злочинців відчути піклування про себе і не допускати вчинення злочинів у майбутньому.

Акт амністії не змінює і не відміняє кримінальний закон, що передбачає відповідальність за діяння, вчинене амністованою осо­бою. Амністія не кидає тіні на законність і обґрунтованість ви­року, винесеного такій особі, не реабілітує її.

Амністія згідно з прийнятим законом розповсюджується на певні категорії осіб (тобто має не персоніфікований характер), які на думку законодавців, заслуговують на застосування до них цього акту. Категорії цих осіб і умови їх звільнення визнача­ються в кожному акті про амністію окремо.

Акт амністії приймається з нагоди певної знаменної події в житті держави (“День незалежності” тощо). Закон про амністію не може прийматися частіше одного разу протягом календарного року (крім так званих умовних амністій).

У всіх випадках не підлягають амністії:

1)  особи, яким смертну кару (призначену у часи, коли вона була передбачена законом) в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

2)  особи, що мають дві і більше судимості за вчинення умис­них тяжких і особливо тяжких злочинів;

3)  особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обстави­нах;

4)  особи, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (крім злочинів, передбачених у п. 3) і які відбули менше половини призначеного вироком суду основ­ного покарання.

Законом про амністію може бути передбачено:

1)  повне звільнення зазначених у ньому осіб від криміналь­ної відповідальності чи від відбування покарання (як основного, так і додаткового);

2)  часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбуван­ня призначеного судом покарання (як основного, так і додатко­вого);

3)  заміна засудженим покарання або його невідбутої части­ни більш м’яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

У першому випадку така амністія зветься повною, у другому і третьому — частковою.

Судимість законом про амністію не знімається. Це питання вирішується на підставі ст. 88–91 КК із врахуванням фактично відбутого покарання.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно (маються на увазі ті злочини, по яких особи, що їх вчинили, підлягають амністії). Амністія не поширюється на злочини, що тривають або продов­жуються (див. розділ “Множинність злочинів”), якщо вони закін­чені, припинені або перервані після прийняття закону про амніс­тію. Наприклад, якщо людина незаконно зберігала вибухові речовини (ч. 1 ст. 263 КК), і на осіб, які вчинили цей злочин, з певної дати була оголошена амністія, то продовження зберіган­ня цих речовин означає, що амністія на цей злочин не поши­рюється.

Законом передбачена ще так звана умовна амністія, яка прак­тично не застосовувалася. Її суть сформульована таким чином: “У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпеч­них групових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених в за­коні про амністію” (ч. 2 ст. 4 Закону від 1 жовтня 1996 р.).

На вже виконане до вступу в силу закону про амністію пока­рання майнового характеру (конфіскація майна, штраф) цей акт не поширюється. У той же час амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (йдеться про необхідність по­дальшого виконання амністованим його обов’язків, що випли­вають із задоволеного судом цивільного позову, пов’язаного із вчиненням злочину).

Остаточне рішення у справах конкретних осіб, що підпадають під амністію, приймає суд. Він приймає рішення, впевнившись, що особа відповідає всім вимогам, які сформульовані в законі про амністію.

Якщо акт амністії вступає в силу, коли справа знаходиться у стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч. 2 ст. 6 КПК). Закриття справи за актом амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку (ч. 3 ст. 6 КПК).

Помилування - це акт Президента України, за яким певна особа (група осіб) повністю або частково звільняється від пока­рання.

У ч. 1 ст. 44 КК зазначається, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі акта помилування. Таким чином, закон наділяє Президента правом помилування осіб, відносно яких ще не було постановлено обви­нувального вироку, але така форма помилування у практиці не зустрічається, не зазначена вона і у затвердженому Указом Пре­зидента України Положенні “Про порядок здійснення помилу­вання”.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

• заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Цей строк має бути не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87 КК). У разі засудження особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування її може бути подано після відбуття нею не менше як двадцяти років при­значеного покарання (ч. 2 ст. 4 Положення);

• повного або часткового звільнення від відбування як основ­ного, так і додаткового покарання;

• заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. [18; 289-295 ].

Коло засуджених осіб, відносно яких може бути здійснено по­милування законом не визначене. Практично це може бути будь-який засуджений і Президент може прийняти відносно нього будь-яке з вказаних рішень зразу після засудження до покарання або в ході його відбування

Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудже­ного, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини; думка керівника установи виконання пока­рань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських органі­зацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого само­врядування (ст. 12 Положення).

Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особ­ливо тяжкі злочини, розглядаються лише за наявністю надзви­чайних обставин (ст. 14 Положення).

Підготовку матеріалів для розгляду клопотання про помилу­вання здійснює Управління з питань помилування Адміністрації Президента України. Підготовлені Управлінням матеріали попе­редньо розглядаються Комісією при Президенті України у пи­таннях помилування. Комісія вносить Президентові пропозиції про застосування помилування.

 

ВИСНОВКИ

Для написання курсової роботи, мною була обрана тема «Поняття та види звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України» – на мою думку, дана тема є досить актуальною у наш час.

При дослідженні даної теми я зрозуміла на яких підставах особа може бути звільнена від подальшого відбування покарання. При цьому слід визначити такі підстави:

1. звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності;

2. звільнення від відбування покарання з випробовуванням;

3. звільнення від відбування покарання з випробовуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

4. звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання вироку;

5. умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

6. заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

7. звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

8. звільнення від покарання за хворобою

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 270.

2. Стаття 58 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.

3. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 273.

4. Стаття 74 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С177-179

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 408-411

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С. 181

8. Стаття 76 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007.

9. Стаття 78 Кримінального кодексу України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007

10 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – С 183, 184.

11. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип., - С. 95-96.

12 Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. - С 278-279.

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005. - С. 378.

14. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – С 286-287

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 2004. - С. 410.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».

17. Стаття 89 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

18. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – С. 289-295

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (зі змінами і доп.). – К.: Атака, 2006. – 64 с.

2. Кримінальний кодекс України № 2001-V від 28 грудня 1960 року

3. Кримінальний кодекс України станом на 10 квітня 2007 р. – К.: «ВЕЛЕС», 2007. – 152с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 року № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»

5.Постанова ПВС № 10 від 26 грудня 1975р. "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким"

6. Положення “Про порядок здійснення помилуван­ня” затверджено Указом Президента України від 12 квітня 2000 р.

7. Закон України від 5 липня 2001 р. "Про амністію" // Урядовий кур'єр. - 2001. - 21 липня.

8. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань»

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.. М. І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2003. – 1104 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор, 512 с.

11. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. – 328 с.

12. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип., - 292 с.