2. Будь-яке важке завдання необхідно розділяти на стільки частин, на стільки це можливо і необхідно для найкращого його вирішення.
3. Дослідження необхідно проводити у певному порядку, починаючи з самих простих речей та найбільш зручних для пізнання, щоб мало-помалу досягти, начебто по сходинках, пізнання речей, найбільш складних передбачаючи зв’язок навіть і між такими предметами, які не слідують один за одним у природному порядку.
4. Необхідно вести облік всіх фактів і робити їх огляд настільки вичерпно, щоб можна було б бути впевненим, що нічого не пропущено.
Ці основні правила повинні застосовуватися всюди, де людина шукає істини на підставі фактів, за допомогою яких розкриваються або діють закони природи, або причини, що викликають які-небудь зміни у зовнішньому або внутрішньому світі[100].
Застосовуючи ці правила для дослідження істини через всебічне, повне та об’єктивне дослідження обставин справи в кримінальному судочинстві, ми отримуємо наступні керівні начала, яких необхідно дотримуватися при доказуванні та формуванні внутрішнього переконання судді у кримінальній справі:
1. Запобігати упередженості про винність особи, поки не будуть отримані факти, які не містять серйозних сумнівів ні в тому, що злочин дійсно мав місце, ні в тому, що він вчинений підсудним. Дізнавач, слідчий, суддя повинен вислуховувати свідків чесно, сприймати все, а не тільки те, що придатне для обвинувачення, тримаючи свою душу відкритою, як кажуть англійці (keep his mine open!), і непотрібно піддаватися впливу суспільного афекту, який Вольтер затаврував влучним словом: “la demence de la canaille” (рос. “безумие сволочи”). У кожній кримінальній справі повинен бути обов’язково такий вирішальний, фундаментальний доказ, який, при самих різних особистих поглядах на справу, сам по собі залишався б твердим і відправним пунктом для обвинувачення... Поспішність у висновках і упередженість – ось зло, яке необхідно запобігати тому, на кого покладено обов’язок доказувати винність. Чесну упередженість, якою частенько виправдовують тенденційність у правосудді, ми не допускаємо. Хто є чесним, той прагне до справедливості, а справедливість не допускає упередженої думки про винність...
Необхідно напрацьовувати звичку до всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, необхідно виробляти вміння керувати своїми почуттями, щоб позбавлятися упередженості думок, навіть тоді коли ці думки викликані обстановкою розгляду справи.
2. При доказуванні справу необхідно розділяти на частини, на стільки це можливо; при такому розділі більш чітко виділяються важкі завдання у справі, й їх можна кожне розглянути більш обґрунтовано. Це правило має особливе значення для складних справ, в яких багато обставин і, відповідно, велика кількість доказів.
3. При доказуванні необхідно вести вичерпний огляд наявних фактів. Факти люблять облік...
Цих правил достатньо, щоб, на скільки можливо, досягти істини, при виведенні висновку із здобутого матеріалу... Метод дослідження істини тільки тоді приносить користь, коли він стає звичкою людини, стає її звичайним прийомом[101].
Апеляційний суд в Україні наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Можливість скасування вироку з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового та судового слідства є надзвичайно важливою гарантією захисту прав та інтересів учасників кримінального судочинства. Однак, скасування вироку (як і його заміна) можливе лише в тих випадках, якщо для цього є обгрунтвоані підстави, які прямо вказані в законі (ст.. 367 КПК).
Апеляційний перегляд справи можуть ініціювати лише визначене коло осіб:
1) засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;
2) виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання;
3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;
5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;
6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;
7) цивільний відповідач або його представник — в частині, що стосується вирішення позову;
8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;
9) потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
10) цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову;
11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;
12) інші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).
Апеляції розглядаються апеляційними судами:
1) Апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя — на судові рішення районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;
2) Військовими апеляційними судами регіонів і Військово-Морських Сил — на судові рішення військових судів гарнізонів (ст. 356 КПК).
Апеляція, як правило, подається через суд, який постановив вирок. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяцівз дня направлення її до апеляційного суду. У апеляційному провадженні справа проходить попередній розгляд (при необхідності) у відповідності до ст.. 357 КПК, після чого починається безпосередній розгляд справи.
Виконавши підготовчі дії, зазначені в статтях 283-287, 293 КПК, головуючий роз’яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, — право підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами статті 296 КПК.
Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з’ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.
Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.
Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК лише щодо тієї частини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорюється в апеляції.
Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться у відповідності з вимогами статті 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду стосовно тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції. Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках — останнім.
Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення щодо законності і обгрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.
Нарада суддів апеляційного суду провадиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.
Протокол судового засідання та фіксація технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у випадку проведення ним судового слідства.
За результатами розгляду справи у порядку апеляційного провадження, якщо буде встановлено наявність однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства (ст. 368 КПК) апеляційний суд на підставі ч. 1 ст. 366 скасовує вирок і повертає справу прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; або скасовує вирок чи закриває справу.
При цьому апеляційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не вправі скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої ставилося питання про застосування цих засобів.
Апеляційний суд скасовує вирок (постанову) і повертає справу на додаткове розслідування у випадках, якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні (п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК).
Скасовуючи вирок (постанову), апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання.
У разі скасування вироку (постанови) з поверненням справи на додаткове розслідування, справа надсилається прокурору через суд, який постановив вирок (постанову).
Вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов’язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
Апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.
Ухвала апеляційного суду складається одним із суддів у відповідності до вимог ст. 377 КПК. Після складання ухвали і підписання її всіма суддями суд повертається до залу судового засідання, де ухвалу оголошує один із суддів.
Суддя апеляційного суду, залишившись при постановленні вироку, винесенні ухвали чи постанови при окремій думці, має право викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Цей документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 290 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, — помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною[102]. Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.
Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирає законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або у порядку виключного провадження.
3.2 Порядок касаційного скасування вироку суду з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового та судового слідства
Однією із стадій кримінального процесу, в якій перевіряється законність і обґрунтованість судових рішень судів у кримінальних справах, є касаційне провадження.
Відповідно до чинного законодавства єдиною касаційною інстанцією з перегляду кримінальних справ в Україні є Верховний Суд України і, зокрема, його Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія.
Слід зазначити, що в одній главі КПК, в одних і тих самих статтях врегульовано різні правовідносини касаційного перегляду справ, судові рішення в яких не набрали законної сили, і справ, судові рішення в яких набрали законної сили, що значно ускладнює сприйняття і застосування закону[103]. Це повинен врахувати законодавець при прийнятті нового КПК.
Як зазначено у ст. 383 КПК, у касаційному порядку можуть бути перевірені:
1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;
2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.
У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов.
Касаційні скарги на зазначені судові рішення мають право подати:
— засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;
— виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання;
— законний представник, захисник неповнолітнього і сам неповнолітній, стосовно якого застосовані примусові заходи виховного характеру, — в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
— законний представник і захисник особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
— обвинувачуваний, стосовно якого справа закрита, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;
— обвинувачений, стосовно якого справа направлена на додаткове розслідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;
— цивільний відповідач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову;
— потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
— цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову;
— особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду (ст. 384 КПК).
Касаційне подання на судові рішення апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, і прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, а на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені останнім в апеляційному порядку, крім названих осіб має право подати і прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді справи.
Касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення апеляційним судом вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Виняток передбачений для засудженого, що перебуває під вартою. Для нього касаційний строк обчислюється з моменту вручення йому копії рішення.
Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який постановив судове рішення.
Перебування в суді кримінальної справи протягом строку, встановленого для касаційного оскарження і внесення касаційного подання, і заборона на його витребування в цей період є гарантіями права учасників процесу на ознайомлення з провадженням у справі і скаргами (поданнями), що надійшли в суд.
Після надходження до суду касаційної інстанції справа передається судді-доповідачу. У судовому засіданні справи розглядаються касаційним судом у складі трьох суддів за правилами, встановленими ст. 394, частинами 1—З ст. 362 КПК.
У розгляді справи можуть брати участь всі особи, яким надано право на касаційне оскарження і внесення касаційного подання на судові рішення. Засідання проводиться з обов'язковою участю прокурора. Участь інших осіб є їхнім правом, а не обов'язком, і їхня неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Учасники судового розгляду, які з'явилися у судове засідання, мають право давати пояснення і суд зобов'язаний надати їм слово для цього. Якщо засуджений, що перебуває під вартою, заявив клопотання про виклик його в судове засідання для дачі пояснень, суд касаційної інстанції зобов’язаний викликати його і заслухати пояснення. Ухвала суду касаційної інстанції ухвалюється в нарадчій кімнаті а дотриманням вимог, які пред'являються до постановлений вироку (статті 322, 325 КПК).
У касаційному провадженні протокол судового засідання не ведеться, тому істотні обставини судового засідання (суть пояснень учасників процесу, виступ прокурора) викладаються в ухвалі.
Касаційний суд перевіряє судове рішення з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє й оцінює і нові матеріали, подані особами, що надіслали скарги (подання), або витребувані самим судом.
Касаційний суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами у межах оскарженої частини. Вийти за межі касаційних вимог суд може лише у випадку, якщо цим не погіршується становище засудженого або виправданого.
Якщо задоволення скарги або подання дає підстави для ухвалення рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або не внесено подання, суд касаційної інстанції повинен прийняти таке рішення (ст. 395 КПК).
Справа з касаційними скаргами (поданнями) вивчається суддею касаційного суду і призначається до розгляду в судовому засіданні для вирішення питання, чи є підстави до скасування або зміни судового рішення, чи таких підстав немає. У судовому засіданні, якщо колегія суддів у складі трьох суддів за участю прокурора дійде висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою відмовляє в задоволенні касаційної скарги (подання). Якщо ж колегія суддів дійде висновку про наявність підстав для скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою призначає справу до розгляду з обов'язковим повідомленням учасників судового розгляду про день і час цього розгляду; строк розгляду справи не повинен перевищувати два місяці з моменту винесення даної ухвали.
Вимоги до вмісту касаційної скарги (подання), обсягу перевірки справи касаційним судом (ст. 395 КПК), порядок розгляду справ з касаційними скаргами (поданнями) на судові рішення, зазначені в ч. 2 ст. 383 КПК, постановлений ухвали і звернення її до виконання такі самі, як ті, що пред'являються до відповідних документів і дій у справах з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, зазначені в ч. 1 ст. 383 КПК.
Відповідно до ст. 396 КПК у результаті касаційного розгляду справи суд може прийняти одне з таких рішень:
1) залишити вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання — без задоволення;
2) скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;
3) скасувати вирок, постанову чи ухвалу і закрити справу;
4) змінити вирок, постанову чи ухвалу.
Відповідно до ст. 398 КПК касаційний суд має право скасувати або змінити вирок, ухвалу, постанову тільки у випадках:
— істотного порушення кримінально-процесуального закону;
— неправильного застосування кримінального закону;
— невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.
Істотні порушення кримінально-процесуального закону — це порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, встановити істину в справі, забезпечити права і законні інтереси учасників процесу й постановити паком ний, обґрунтований і справедливий вирок (постанову).
До істотних порушень кримінально-процесуального закону належать обставини, коли: за наявності підстав для закриття справи її не було закрито; вирок винесено незаконним складом суду; порушено право обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;, порушено таємницю наради суддів; вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів та інші обставини, зазначені у ст. 370 КПК.
Ухвала касаційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і мотивованою. Зміст ухвали касаційного суду має відповідати таким самим вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду. В ухвалі зазначаються всі обставини, про які вказано у ст. 377 КПК, наведені докладні мотиви в обґрунтування прийнятого рішення та чітко і правильно сформульоване рішення.
Ухвала складається у нарадчій кімнаті одним із суддів, підписується всіма суддями, які беруть участь у розгляді справи, й оголошується у залі судового засідання. Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд вправі скласти і оголосити лише резолютивну її частину, яку підписують всі судді, а повний текст ухвали складається і оголошується учасникам судового розгляду не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року січня 29 дня колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого: Лугового М.Г.
Суддів: Сінашенка В.Г., Прокопенка О.Б.
З участю прокурора: Кононової Л.Ф.
Потерпілої: ОСОБА_1
Представника потерпілих: ОСОБА_2
Засудженої: ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора Сухоставець О.О., потерпілої ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_2 на вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 серпня 2007 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судима
засуджена за ст.121 ч.2 КК України з застосуванням ст.69 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 по 10000 грн. кожній на відшкодуваня моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_3 визнана винною і засуджена за вчинення злочину за таких обставин.
27 липня 2005 року ОСОБА_3 разом з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в домоволодінні по АДРЕСА_1 вживали спиртні напої. Близько 2 год. 27 липня 2005 р. до вказаного домоволодіння підійшов ОСОБА_11, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, і почав брутально лаятися на колишню співмешкану ОСОБА_7 та інших осіб, що перебували у дворі господарства. При цьому ОСОБА_11 вдарив ОСОБА_9, яка намагалася його заспокоїти. Коли присутні у дворі відчинили хвіртку, то ОСОБА_3 опинилась першою перед ОСОБА_11, якого штовхнула і разом вони впали на землю. При цьому ОСОБА_3 умисно з великою силою стала наносити удари ОСОБА_11 у життєво важливі органи, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть потерпілого.
В поданих апеляціях:
- потерпіла ОСОБА_1 вважає вирок суду незаконним, оскільки суд призначив засудженій покарання, яке є несправедливим внаслідок його м'якості, не врахував її думку про призначення засудженій максимального покарання та неправильно застосував положення ст.69 КК України, крім того, суд при визначенні розміру відшкодуванняїй моральної шкоди не врахував глибину її фізичних і моральних страждань, занизив розмір стягнення, а тому просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України 10 років позбавлення волі та стягнути з неї на її користь 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди;
- представник потерпілих ОСОБА_2 вважає вирок суду незаконним, оскільки суд призначив засудженій покарання, яке є несправедливим внаслідок його м'якості, не врахував його думку про призначення засудженій максимального покарання та неправильно застосував положення ст.69 КК України, крім того, суд при визначенні розміру відшкодуванняїй моральної шкоди потерпілим не врахував глибину їх фізичних і моральних страждань, занизив розмір стягнення, тому просить вирок суду скасувати і постановити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України 10 років позбавлення волі та стягнути з неї на користь потерпілої ОСОБА_12 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 7000 грн. на відшкодування витрат у сфері права, а також на користь потерпілої ОСОБА_5 стягнути 40000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 7000 грн. на відшкодування витрат у сфері права;
- прокурор Сухоставець О.О., не оспорюючи доведеності вини засудженої і правильність кваліфікації її дій, вважає, що суд не врахував тяжкість вчиненого засудженою злочину, яка вину не визнала і не розкаялася, і призначив їй м'яке покарання, крім того, висновки суду про умисне нанесення засудженою численних ударів у життєво важливі органи не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить вирок суду скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача про обставини справи та доводи поданих апеляцій, пояснення потерпілої ОСОБА_1 і представника потерпілих ОСОБА_2, які підтримали свої апеляції, засудженої ОСОБА_3, яка погодилась з вироком суду, думку прокурора Кононової Л.Ф., яка підтримала апеляцію прокурора і вважала, що вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.367 КПК України підставами скасування або зміни вироку при розгляді справи в апеляційному суді є однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, а відповідно до ст.368 КПК України однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи.
При проведенні досудовго слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді поряд з іншими обставинами, відповідно до ст.64 КПК України, підлягає доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
Органи досудового слідства не дотримались цих вимог закону і при пред'явленні ОСОБА_3 обвинувачення за ст.121 ч.2 КК України не розкрили об'єктивну сторону цього злочину щодо способу та інших обставин його вчинення.
Так. у постанові про притягнення як обвинуваченого органи досудового слідства зазначили, що 27.07.2005 р. ОСОБА_3, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння в районі будинку по АДРЕСА_1, підійшла до раніше знайомого ОСОБА_11 і на грунті раптово виникших неприязних стосунків умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження згідно висновку судово-медичної експертизи, від яких настала смерть ОСОБА_11( т.1 а.с.158-160 ).
Під час розгляду справи суд не звернув уваги на те, що органами досудового слідства ОСОБА_3 за ст.121 ч.2 КК України пред'явлено неконкретне обвинувачення, та при постановленні вироку і формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, також не розкрив об'єктивну сторону цього злочину щодо способу та інших обставин його вчинення.
Таким чином, органами досудового слідства ОСОБА_3 було пред'явлено неконкретне обвинувачення, чим було порушено її право на захист і це позбавляло суд можливості постановити законний і обгрунтований вирок. Зазначена неправильність та неповнота досудового слідства не можеь бути усунута в судовому засіданні, а тому колегія суддів вважає необхідним вирок суду відносно ОСОБА_3 скасувати і кримінальну справу повернути прокурору Ковпаківського району м.Суми для організації проведення додаткового розслідування, частково задовольнивши апеляції прокурора, потерпілої і представника потерпілих. Під час додаткового розслідування необхідно належним чином з'ясувати спосіб та інші обставини вчинення злочину щодо потерпілого ОСОБА_11 і в залежності від встановленого прийняти законне рішення.
Що стосується доводів апеляцій потерпілої і представника потерпілих в частині розміру відшкодування моральної шкоди, то це питання має вирішуватись під час нового судового розгляду кримінальної справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.362,365, 366, 377 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляції прокурора Сухоставець О.О., потерпілої ОСОБА_1 і представника потерпілих ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 серпня 2007 року відносно ОСОБА_3 скасувати, а кримінальну справу повернути прокурору Ковпаківського району м.Суми для організації проведення додаткового розслідування.
Мірою запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 залишити утримання під вартою.
Головуючий :
Судді :
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:| головуючого, судді | Пивовара В.Ф., |
| суддів | Канигіної Г.В., Мороза М.А. |
розглянула у судовому засіданні 17 січня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2. на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2006 року
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Львова, згідно ст. 89 КК України не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України на 6 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України на 1 рік обмеження волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 6 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути зОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3., ОСОБА_4 25 847 грн. матеріальної та 5 000 грн. моральної шкоди.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 10 квітня 2007 року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1. визнано винним у тому, що він 9 серпня 2006 року у м. Львові за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені для додаткової перевірки, відкрито викрав з автомобіля майно ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 вартістю 25 847 грн. та важливі особисті документи: паспорт громадянина Республіки Польща на ім'я ОСОБА_3 та диплом про вищу освіту.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у справі допущено неповноту досудового та судового слідства. Стверджує, що винністьОСОБА_1 у вчиненні злочину не доведена, справу фальсифіковано. Указує, що у справі істотно порушено кримінальний закон, зокрема затриманому не одразу надався адвокат, порушено таємницю нарадчої кімнати, оскільки суддя Горецький А.С. залишав нарадчу кімнату при постановленні вироку. Просить скасувати судові рішення і направити справу на додаткове розслідування.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи убачається, що висновок суду про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинів ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів і є правильним.
Так, потерпіла ОСОБА_3 показала, що автомобіль пограбували два хлопці, проте вона добре запам'ятала одного з них, оскільки звернула на нього увагу, коли він проходив біля автомобіля, та зустрілась з ним поглядом коли він, відчинивши двері, схопив барсетку батька. У міліції вона проглянула біля 500 фото й упізнала ОСОБА_1. як одного з грабіжників.
Ці її показання підтвердили потерпілі ОСОБА_4., ОСОБА_5, свідки ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8.
Зазначені докази узгоджуються між собою й іншими доказами у справі та об'єктивно підтверджуються протоколами пред'явлення особи для впізнання, очної ставки, довідкою НБУ та іншими матеріалами справи.
При цьому суд у вироку належним чином мотивував, чому ці докази покладено в основу вироку, проте як показання засудженого та деяких свідків не взято до уваги.
Посилання у касаційній скарзі захисника ОСОБА_2. на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. Отже, при розгляді доводів касаційних скарг колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
За встановлених судом фактичних обставин діїОСОБА_1 за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи захисника про те, що судом першої інстанції допущено порушення кримінально-процесуального закону, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження.
З матеріалів справи видно, що при допиті у якості підозрюваного ОСОБА_1 було роз'яснено його права, проте він відмовився від дачі показань та підпису під протоколами. У судовому засіданні засуджений підтвердив, що свідомо не скористався правом на захист, оскільки вважав, що затриманий помилково. Наступного дня, після пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачення, йому за його проханням було надано захисника.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені засудженим та його захисником в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_2., належним чином перевірено й спростовано.
Вивченням матеріалів справи порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування постановлених у справі судових рішень, у тому числі ст. 322 КПК України, не виявлено.
При призначенні ОСОБА_1 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчинених ним злочинів, дані про особу засудженого, обставини справи, які впливають на ступінь його відповідальності, і обрав покарання, яке є обґрунтованим, необхідним та достатнім для виправленняОСОБА_1 та попередження нових злочинів.
Отже, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для призначення справи щодоОСОБА_1 до касаційного розгляду відсутні.
у х в а л и л а :
у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_2. відмовити.
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
| головуючого - судді | Кравченка К.Т., |
| суддів за участю прокурора захисників | Пошви Б.М. і Кривенди О.В., Глибченко Т.Г., ОСОБА_2., ОСОБА_1 |
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 січня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_3. і його захисників ОСОБА_2. і ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2007 року.
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 року
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,
уродженця м. Мерефа Харківського району, раніше судимого 25.11.1998р. за ст. 17, ч. 1 ст. 117, ст. 17, ч. 2 ст. 118, ст. 94 КК України (1960р.) на 12 років позбавлення волі, звільненого 30.08.2004р. умовно-достроково на 2 роки 11 місяців 1 день,
засуджено :
- за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі,
- за ч. 2 ст. 153 КК України на 7 років позбавлення волі,
- за ч. 2 ст. 152 КК України на 8 років позбавлення волі,
- за ч. 3 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, остаточне покарання ОСОБА_3. призначено 12 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком від 25.11.1998р. і остаточно визначено 14 років позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_3. визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 травня 2005 року, у період з 15 до 16год., перебуваючи поблизу буд. 1 по вул. Станційної в м. Харкові та залізничної станції “Нова Баварія”, зупинив незнайому ОСОБА_4. і приставив до її шиї розбиту скляну пляшку. Погрожуючи застосуванням фізичного насильства, заставив її спуститися зі сходів і завів у кущі, де задовольнив з потерпілою статеву пристрасть неприродним способом, а потім її зґвалтував.
12 червня 2005 року, приблизно о 23год. ОСОБА_3, перебуваючи біля буд. 13 по вул. Джутова у м. Харкові, зупинив незнайому ОСОБА_5., до шиї якої приставив ніж і, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, завів її у кущі, де задовольнив з потерпілою статеву пристрасть неприродним способом, а потім її зґвалтував.
27 червня 2005 року, приблизно 23год., ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на алеї навпроти буд. 127 по пр. Ілліча у м. Харкові, зупинив незнайому ОСОБА_6. Він приставив до її грудей ніж і з метою задоволення статевої пристрасті неприродним способом, став розстібати її одяг, однак свій умисел до кінця не довів, оскільки потерпіла від нього втекла.
27 червня 2005 року, приблизно 23год. 15хв., ОСОБА_3, перебуваючи поблизу буд. 11 по пров. Джутовому у м. Харкові, зупинив незнайому ОСОБА_7. Погрожуючи їй ножем, почав її заставляти вступити з ним у статеві зносини неприродним способом, при цьому відштовхнув її у кущі та завдав удари рукою в обличчя та голову, спричинивши легкі тілесні ушкодження, однак свій умисел до кінця не довів, оскільки потерпіла ОСОБА_8. стала кричати.
1 липня 2005 року, приблизно о 16год., ОСОБА_3, перебуваючи біля буд. 93 по вул. Служебній у м. Харкові, зупинив незнайому ОСОБА_9. і погрожуючи їй ножем затягнув її у кущі, де зґвалтував.
19 липня 2005 року, приблизно о17 год., ОСОБА_3, перебуваючи між буд. 5 по вул. Кібальчича і залізничною станцією “Липова Роща” у м. Харкові, зупинив незнайому неповнолітню ОСОБА_10. Погрожуючи їй ножем затягнув її у кущі, де зґвалтував і задовольнив з потерпілою статеву пристрасть неприродним способом.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2007 року вирок щодо ОСОБА_3. залишено без зміни.
У касаційних скаргах та доповненнях до них: засуджений ОСОБА_3 просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись при цьому на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що його вину у вчиненні злочинів, за які його засуджено, не доведено. Крім того, вказує на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону;
захисник - адвокат ОСОБА_2. та захисник ОСОБА_1. також просять судові рішення щодо ОСОБА_3. скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, що вину ОСОБА_3. в інкримінованих йому злочинах не доведено. Вказують на те, що ОСОБА_3 себе на досудовому слідстві обмовив, внаслідок застосування до нього недозволених методів ведення слідства з боку працівників міліції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисників ОСОБА_2. та ОСОБА_1, які підтримали касаційні скарги, думку прокурора, яка просить касаційні скарги задовольнити частково і виключити з мотивувальної частини судових рішень посилання судів на обтяжуючі обставини вчинення особою злочинів повторно та рецидив злочинів, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг з доповненнями, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_3., захисників ОСОБА_2. та ОСОБА_1 слід задовольнити частково з таких підстав.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що оспорюються висновки суду щодо фактичних обставин справи, що були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, і відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а тому колегія суддів виходить з обставин, встановлених судом першої інстанції.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3. у вчиненні злочинів, тобто у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства повторно, у замаху на задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства вчиненого повторно, у зґвалтуванні, вчиненого повторно, а також у зґвалтуванні неповнолітньої і задоволенні статевої пристрасті, вчиненого щодо неповнолітньої, повторно, особою, яка раніше вчинила статеві злочини, підтверджується зібраними у справі доказами.
В основу вироку суд поклав показання потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9., ОСОБА_10. які ствердили, що ОСОБА_3 відносно них учинив статеві злочини, при обставинах, зазначених у вироку.
Даних, які б давали підстави вважати показання з боку потерпілих неправдивими, судом не встановлено і в скаргах не наведено.
Із показань усіх потерпілих у справі убачається, що на досудовому слідстві вони його впевнено впізнали, як особу, яка відносно них учинила статеві злочини.
Крім того, судом взято до уваги показання засудженого ОСОБА_3., дані ним на досудовому слідстві, де визнавав свою вину в інкримінованих злочинах у повному обсязі, детально розповідав про обставини вчинення злочинів, які співпадають з показаннями потерпілих.
Наведені у судових рішеннях показання потерпілих підтверджуються сукупністю усіх інших зібраних і досліджених у справі доказів, зокрема, даними висновків судових експертиз, згідно з якими у потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження характерні для статевих злочинів, у потерпілої ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження після заподіяного ОСОБА_3. над нею насильства, під час замаху на задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, на речах потерпілої ОСОБА_10. знайдена її кров, а також виділення чоловіка, яким міг бути засуджений.
Зазначені у касаційних скаргах доводи про те, що вину ОСОБА_3. у вчинені злочинів, за які його засуджено, не доведено, спростовуються наведеними вище доказами з яких убачається, що саме він учинив статеві злочини відносно потерпілих у справі.
Судом перевірено твердження засудженого про те, що він не міг учинити злочин щодо потерпілої ОСОБА_4, який при цьому посилався на своє алібі, яке на його думку підтверджували свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12. і ОСОБА_13.
Враховуючи, що дану версію про наявність алібі ОСОБА_3 висунув у суді, тому вона була не відкинута судом, а вказані ним свідки допитані та їх показанням дана критична оцінка.
Зокрема, встановлено, що свідки ОСОБА_11, є родичами засудженого і особами зацікавленими у його виправданні, а ОСОБА_13. - його сусідкою. Однак із її показань неможливо зробити однозначний висновок про те, що у вказаний у вироку час вчинення злочину щодо ОСОБА_4, ОСОБА_3 знаходився у себе вдома, а тому їх обґрунтовано не прийнято до уваги.
Судом також перевірено й обґрунтовано не прийнято до уваги твердження захисту про те, що на досудовому слідстві ОСОБА_3 себе обмовив унаслідок застосування до нього незаконних методів ведення слідства. З цього приводу було проведено прокурорську перевірку, де вказані твердження не підтвердились.
Як убачається з матеріалів справи, злочини було вчинено ОСОБА_3. аналогічним способом, в одному районі м. Харкова, неподалік від свого місця проживання, для подолання опору потерпілих застосовував ніж, який було вилучено по місцю його проживання у день затримання, згідно його показів.
Доводи у касаційних скаргах про те, що суд необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_3. по епізоду відносно неповнолітньої ОСОБА_10. за кваліфікуючою ознакою «вчинене щодо неповнолітньої» спростовуються показаннями потерпілої, яка пояснила, що під час учинення злочину вона повідомила нападнику про свій неповнолітній вік. Крім того, як зазначив суд, зовнішній вигляд потерпілої відповідає її віку і свідчить про те, що вона є неповнолітньою.
Ці та інші зібрані у справі докази дали суду підстави дійти обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3. у вчинені ним злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 152, ч. 3 ст. 152 КК України.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасуванню судових рішень, не встановлено.
Покарання засудженому ОСОБА_3. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості злочинів, учинення ним злочинів у період умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання за попереднім вироком та даних про особу засудженого.
Таким чином засудженому призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне виключити із вироку посилання суду на обставини, які обтяжують покарання - вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, у зв'язку з тим, що дані обставини є кваліфікуючими ознаками злочинів, за які ОСОБА_3. засуджено, а тому згідно з ч. 4 ст. 67 КК України суд не може повторно враховувати їх при призначенні покарання як такі, що його обтяжують.
Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанцій наведених вимог закону не виконав, колегія суддів вважає за необхідне мотивувальну частину судових рішень щодо ОСОБА_3. змінити та виключити з них посилання суду на обставини, які обтяжують покарання - вчинення злочинів особою повторно та рецидив злочинів.
Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів у кримінальних справах Судової палати Верховного Суду України.
у х в а л и л а:
касаційні скарги засудженого ОСОБА_3., адвоката ОСОБА_2., захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2007 року змінити, виключити із судових рішень посилання суду на обставини, які обтяжують покарання - вчинення злочинів особою повторно та рецидив злочинів.
У решті судові рішення залишити без зміни.
С у д д і :
Кравченко К.Т.
Пошва Б.М.
Кривенда О.В.
У х в а л а
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі :
| головуючого | Кравченка К.Т., |
| суддів | Кривенди О.В., Пошви Б.М., |
| за участю прокурора | Кравченко Є.С., |
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 17 січня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2006 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, востаннє 21 березня 1997 року за ст. 19. п. “ж” ст. 93, ч.1 ст. 101 КК України на тринадцять років позбавлення волі, звільненого умовно-достроково на три роки один місяць вісім днів,
засуджено за ч. 2 ст. 263 КК України на три роки позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання - чотири роки шість місяців позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2007 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено, пом'якшено засудженому покарання до трьох років шести місяців позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, за обставин, викладених у вироку, 5 лютого 2005 року носив при собі ніж, виготовлений саморобним способом по типу мисливського ножа загального призначення, який є холодною зброєю, без передбаченого законом дозволу.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, зазначає, що злочину, за який його засуджено, він не вчиняв, крім того, вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу - закрити.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого задовольнити частково; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України. У ній мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишатися без відповіді.
Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку не дотримався усіх вимог і положень закону.
Так, засуджений у своїй апеляції на вирок місцевого суду та доповненні до неї зазначав про однобічність та неповноту судового слідства, яка виявилася у тому, що суд безпідставно не задовольнив клопотання про виклик нових свідків та відмовив у витребуванні доказів, які мають суттєве значення для встановлення істини в справі.
Крім того, ОСОБА_1 вказував і на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Так, засуджений стверджував, що суд не з'ясував причини наявності суттєвих суперечностей у показаннях свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та зазначав, у чому, на його думку, ці суперечності полягають.
Вказував засуджений і на фальсифікацію деяких доказів та з посиланням на аркуші справи, обґрунтовував свої доводи.
В апеляції ОСОБА_1 йшлося й про те, що суд постановив необґрунтований і незаконний вирок, оскільки не дав належної оцінки всім доказам у справі.
Проте, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, ці доводи апеляції засудженого не проаналізовані і відповіді на них не дано.
За таких обставин ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 не можна вважати обґрунтованою та законною, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, - у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
С у д д і:
Кравченко К.Т.
Кривенда О.В.
Пошва Б.М.
Таким чином, в результаті дипломного дослідження можна сформулювати такі найсуттєвіші висновки:
1. Вимогу „всебічності” пропонується розглядати як вимогу до органу дізнання, досудового слідства й суду досліджувати справу з позиції принципу змагальності. Тобто дослідженню, процесуальному закріпленню й розгляду повинні піддаватися не тільки докази обвинувального характеру, але й ті, що виправдовують обвинуваченого (підсудного), або вказують на його меншу вину в інкримінованому злочині.
Вимогу об’єктивності до органів дізнання, досудового слідства і суду пропонується розглядати як необхідність керуватися не своєю суб’єктивною думкою, почуттями чи особистим ставленням до справи, а процесуальною функцією, якою їх наділила держава.
Вимогу повноти дізнання, досудового і судового слідства пропонується розглядати як вимогу в тому, щоб органи дізнання, досудового слідства й суд з'ясували усі обставин, що підлягають встановленню по кримінальній справі, всі факти злочинної діяльності обвинуваченого, а також залучили до справи таку кількість доказів, яка дозволить виконати це завдання.
2. У вітчизняній правовій доктрині історично склався домінуючий погляд, у відповідності з яким вимоги щодо „всебічності, повноти та об’єктивності” значною мірою ототожнюються з поняттям „істини” у кримінальному судочинстві. На мою думку, ставити знак тотожності між цими поняттями в кримінальному процесі є недоречним. Істина – це принцип, мета і завдання кримінального судочинства. Всебічність, повнота та об’єктивність – це сукупність процесуальних засобів, методів, підходів, за допомогою яких повинна встановлюватись істина в кримінальній справі.
3. Категорія всебічності, повноти та об’єктивності визначає загальні вимоги до кримінально-процесуальної форми. Принцип всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи – є основним принципом кримінального процесу, який пронизує всі його стадії й інститути.
4. Функції обвинувачення, захисту та здійснення правосуддя, відіграють важливе значення у процесі всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі та визначення місця і ролі окремих учасників кримінального судочинства. Останні мають низку прав і обов’язків, а їх процесуальні функції у різний спосіб спрямовані на встановлення істини у кримінальній справі.
Умовно всіх учасників кримінального судочинства запропоновано розділити на декілька груп. З огляду на роль і характер, яку відіграє кожен учасник у процесі всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі.
До першої групи, автор пропонує віднести учасників кримінального процесу, які здійснюють активну процесуальну роль, спрямовану на виявлення і закріплення, з дотриманням процесуального закону, необхідних для встановлення істини у справі доказів. До цієї групи відносимо: особу що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, який бере участь у розслідуванні кримінальної справи.
Вітчизняне законодавство та наукова доктрина традиційно ставить завданням перед органами дізнання та досудового слідства встановлення істини у справі. Однак, з такою позицією не можна погодитись. Тому що дані органи зобов’язані лише повно, об’єктивно і всебічно, у строки визначені законом, дослідити всі обставини події злочину для подальшого їх розгляду у кримінальному суді.
Неприйнятною є дана постановка завдання і з огляду на необхідність дотримання вимог презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Отже, метою діяльності органів дізнання і досудового слідства має бути збирання і процесуальне закріплення доказового матеріалу до суду і для суду. Висновки, які роблять ці органи на досудових етапах розслідування кримінальної справи мають бути достатніми для прийняття процесуальних рішень в тому числі і відносно того, що зібрано і закріплено достатньо доказів належної якості для направлення справи для розгляду у суді.
5. Провідну роль у забезпеченні всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи у судовому розгляді справи відіграє внутрішнє суддівське переконання.
Внутрішнє суддівське переконання – це свідома суб’єктивна впевненість конкретного індивідууму (судді) в існуванні чи не існуванні певних об’єктивних фактів, на підставі яких ним робиться висновок про винність чи не винуватість підсудного у скоєнні інкримінованого йому злочину та виникає рішучість у призначенні підсудному конкретного виду і міри покарання чи звільнення його від кримінальної відповідальності.
Істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею об’єктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування своїх позицій її учасниками, оцінки зібраних у справі доказів за вільним внутрішнім переконанням і проголошення його результатів у обвинувальному чи виправдувальному вироку суду.
6. Найбільш вагомою гарантією неупередженості і прояву здорового суб’єктивізму судді під час формування його внутрішнього переконання у конкретній кримінальній справі є моральні та професійні якості самого судді. Вагомим спонуканням до прийняття законних і неупереджених рішень та вироків, стимулом всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи є удосконалення механізмів персональної відповідальності суддів за прийняті рішення.
7. Завданням кримінального судочинства має бути охорона прав та законних інтересів його учасників, а також швидке і повне розкриття злочинів у відповідності з дійсними обставинами справи, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Кримінально – процесуальний кодекс // Затверджений Законом від 28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 15
3. Альперт С.А. Принцип объективной истины в советском предварительном следствии // Вопросы уголовного права, уголовного процесса и криминалистики. Учёные записки. - Вып.16. - Х., 1962. - С.45-55.
4. Безлепкин Б.Т. Проблемы уголовно-процессуального доказывания// Сов. государство и право. - 1991. - №8. - С.98-105.
5. Большой юридический словарь /автр.-сост. В.Н.Додонов, В.Д.Ермаков, М.А.Крылова и др.; ред. А.Я.Сухарев, В.Д.Зорькин, В.Е.Крутских.- М.: ИНФРА-М, 1998.
6. Бринцев В. Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя// Право України. - 2004. - №5. - С.28-31.
7. Брынцев В. Большие проблемы «малой судебной реформы»// Юрид. практика. - 2001. - 5 сентября. - № 36.
8. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003.
9. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: Институт адвокатуры при Киевском университете им. Тараса Шевченка, 1998.
10. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула: Автограф, 2000.
11. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР (1938-1969 гг.)/ под ред. С.В.Бородина.- М.: Юридическая литература, 1971.
12. Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса. - М.: Сов. Законодательство, 1934.
13. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. - М.: Госюриздат, 1950.
14. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального доказывания// Следователь.- 2001.- №1.- С.12-17.
15. Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник. - Харків: Право, 2000.
16. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. - Харьков: Вища школа, 1986.
17. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. - М.: Зерцало-М, 2001.
18. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергей, 2003.
19. Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках/ Віктор Андрушко (пер.), Стела Гатальська (пер.). - К.: Тандем, 2001.
20. Егоров К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания// Российская юстиция.- 2000.- №1.- С.32.
21. Ендовицкая Е.П. Фактические данные как доказательства в юридическом процессе: содержательная характеристика/ Казан. гос. ун-т им. В.И.Ульянова-Ленина.- Казань: КГУ, 1986.
22. Еникеев З.Д. Задачи и принципы уголовного процесса в свете проблем борьбы с преступностью// Актуальные вопросы уголовного процесса современной России: Межвузовский сборник научных трудов. – Уфа: РИО БашГУ, 2003.- С.21-25.
23. Зайцев О.А. Борьба со лжесвидетельством в уголовном процессе// Проблемы предварительного следствия и дознания. - М., 1996. - С.17-27.
24. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. - К.: Вища школа, 2002.
25. Калиновский К.Б. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2000.
26. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание при производстве расследования. - Горький: ГВШ МВД СССР, 1977.
27. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М.: Юрист, 1995.
28. Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи// Слово. - 2003. - 28 лютого. - №9. - С.3.
29. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003.
30. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.
31. Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст// Науковий вісник НАВСУ. - 1996. - №1. - С.244-250.
32. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания// Законность. - 1997. - №12. - С.16-19.
33. Кони А.Ф. За последние годы. Судебные речи (1888 - 1896). Воспоминания и сообщения. Юридические заметки - СПб.: Тип. А.С.Суворина, 1896.
34. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. (Общие черты судебной этики)// Право и образование. - 2000. - №5. - С.75-89.
35. Кони А.Ф. Судебные речи (1868 - 1888). - СПб.: Тип. А.С. Суворина, 1897.
36. Кононенко В.І. Неупередженість судді// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №2(30). - С.56 -59.
37. Конституционные основы правосудия в СССР/ Под ред. д.ю.н. В.М.Савицкого. - М.: Наука, 1981.
38. Кореневский Ю. Нужна ли суду истина? // Российская юстиция. - 1994. - №5.- С.20-22.
39. Костін М. Поняття „доказування” у кримінальному процесі України// Право України. - 2004. - №1. - С.143-146.
40. Костін М. Щодо реалізації принципу зясування істини у кримінальному судочинстві// Право України.- 2004.-№7.-С.48-50.
41. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
42. Круглов А. Словарь. Психология и характеристика понятий. Кн.1. - М.: Российское гуманистическое общество, 2000.
43. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе. - Самара: Изд-во «Самарский университет», 1999.
44. Ларин А.М. Обязанность доказывания и проблема допустимости доказательств, в частности, показаний свидетелей// СССР-Англия: юстиция и сравнительное правоведение. - М.: Юстиция и сравнительное правоведение, 1986. - С.136 -141.
45. Левченко О.В. Уголовно-процессуальное познание и его роль в установлении истины по делу// Государство и право. - 2003.- №4.- С.68-75.
46. Лопушанский Ф.А., Чангули Г.И., Михеенко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности. - К.: Наукова думка, 1983.
47. Лупинская П.А. Теоретические основы принятия решений в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1973. - 41 с.
48. Маевский В. Допустимость доказательств, полученных органами дознания до возбуждения дела// Российская юстиция. - 2000. - №6. - С.37.
49. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства: В 2 т. - СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1876.
50. Маляренко В. Про досудове слідство, його недоліки і реформу// Голос України. - 2004. - 12 жовтня. - №190 (3440). - С.6-7.
51. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.
52. Маляренко В.Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду (окремі аспекти)// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6(34). - С.6-10.
53. Маляренко В.Т. Про змагальність сторін у кримінальному судочинстві та функціональне становище суду (окремі аспекти)// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6(34). - С.6-10.
54. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №4(32). - С.31- 41.
55. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про інститут понятих у кримінальному процесі України// Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №3(25). - С.22-27.
56. Марітчак Т.М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6(34). - С.37-40.
57. Марітчак Т.М. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню// Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №5(45). - С.40-44.
58. Марочкин И.Е. Проблемы дисциплинарной ответственности судей // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб./ Нац.юрид.акад.України. - Х., 2001. - Вип.48. - С.155-161.
59. Матюшин Б.Т. Внутреннее убеждение судей и оценка доказательств// Вестник МГУ, Серия Право. - 1977. - №3. - С.61-65.
60. Милицин С. Сделка о признании вины: возможен ли российский вариант?// Российская юстиция. - 1999. - №12. - С.41-42.
61. Миньковский Г.М. Пределы доказывания в советском уголовном процессе. - М.: Госюриздат, 1956.
62. Михайловский И.В. Основные принципы организации уголовного суда. Уголовно-политическое исследование. - Томск: Паровая типо-лит. П.И.Макушина, 1905.
63. Михеєнко М.М. Питання встановлення об’єктивної істини в радянському кримінальному процесі// Проблеми правознавства. - К.: Вища школа, 1975.- Вип.32.- С.29-39.
64. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999.
65. Михеєнко М.М., Hop B.T., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підруч. - К.: Либідь, 1999.
66. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право: Підручник. - К.: Либідь, 1993.
67. Морозова И., Анненков А., Додонов С. Сделка о признании вины как вариант мирового соглашения// Российская юстиция. - 2000. - №10. - С.37.
68. Мотовиловкер Я.О. Вопросы теории советского уголовного процесса. - Томск: Изд-во Том. ун-та, 1971.
69. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права. - М.: Былина, 2002.
70. Мухин И.И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971.
71. Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003.
72. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М.: Госюриздат, I960.
73. Никитаев В.В. Проблемные ситуации уголовного процесса и юридическое мышление// Состязательное правосудие. Труды научно - практич. лаб. Вып.1: Ч.2. - М.: Изд-во Междунар. ком. содействия правовой реформе, 1996. - С.251-308.
74. Николайчик Н.И., Матвиенко Е.А. Всесторонность, полнота и объективность предварительного расследования. - Минск: Изд-во БГУ, 1969.
75. Овсянников И. Логика доказывания в уголовном процессе// Российская юстиция. - 1998. - №9. - С.5.
76. Овсянников И., Галкин А. Вероятное и достоверное в обвинительном приговоре// Российская юстиция.- 2000.- №9.- С.41-43.
77. Орлов Ю.К. Структура судебного доказывания и понятие судебного доказательства // Вопросы борьбы с
78. Печников Г.А. Проблемы истины на предварительном следствии. - Волгоград: Волгоградская академия МВД России, 2001.
79. Подкопаєв С.В. Проблеми фактичної підстави дисциплінарної відповідальності// Актуальні проблеми держави і права.- К., 2001. - Вип.12. - С.286-287.
80. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М.: Моск. ун-т., 1956.
81. Полянский Н.Н., Строгович М.С., Савицкий В.М., Мельников А.А. Проблемы судебного права/ Под ред. В.М.Савицкого. - М.: Наука, 1983.
82. Попелюшко В.О. Скорий суд – неправий суд// Юридичний вісник України.- 2001.- №37.- С.22-24.
83. Попелюшко В.О. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя//Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ.конф. (м. Харків, 18-19 квіт.2002 р.)/ Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. - К., 2002.- С.246-248.
84. Попов В. Типичные ошибки при определении судом допустимости доказательств// Российская юстиция. - 2001. - №1. - С.52-54.
85. Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія. – Сміла., 2006. – 200с.
86. Радянський кримінальний процес/ під заг. ред. А.Л. Ривліна. - К.: Наукова думка, 1971.
87. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. - М.: Юрид. лит., 1977.
88. Репешко П.И. Принципы уголовного процесса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции Украины. - Николаев: Атолл, 2001.
89. Ривлин А.Л. Предмет допроса в советском уголовном процессе// Ученые записки Харьковского юридического института.- Вып.2. - Х.,1940. - С.108-112.
90. Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. - К.: УМК ВО, 1990.
91. Случевский В.К. Учебник русского уголовного процесса. - СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1913.
92. Смородинова А., Зайцева С., Громов Н. Соотношение доказательств и фактов в уголовном процессе// Российская юстиция. - 1998. - №11. - С.24 - 25.
93. Советский уголовный процесс/ под ред. Л.М.Карнеевой, П.А.Лупинской, И.В.Тыричева. - М.: Юридическая литература, 1980.
94. Советский уголовный процесс/ под ред. Н.С.Алексеева, В.З.Лукашевича. - Л.: Юр. лит., 1989.
95. Советский уголовный процесс: Учебник/ Под ред. проф. Д.С. Кареева. - М.: Госюриздат, 1956.
96. Соловьев А.Д. Всесторонность, полнота и объективность предварительного следствия. - Киев: Наука, 1969.
97. Состязательное правосудие. Труды научно-практических лабораторий/ Под ред. С.А.Пашина, П.М. Карнозовой. - М.: Изд-во междунар. ком. содействия правовой реформе, 1996. - Вып.1.
98. Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в связи с судоустройством и судопроизводством: Лекции/ В.Д.Спасович. - М.: ЛексЭст, 2001.
99. Спиркин А.Г. Теория познания. - М: Наука, 1971.
100. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія. - К., 2005.
101. Стефановский Д.Н. О пределах исследования в уголовном процессе. - Ярославль: Тип. М.Х.Фальк, 1894.
102. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. - М.: Наука, 1968.
103. Строгович М.С. Уголовный процесс. - М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1946.
104. Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство. - К.: И.Н. Кушнарёв и Ко, 1889.
105. Теория доказательства в советском уголовном процессе/ Отв. ред. Н.В. Жогин.-М.: Юридическая литература,1973.
106. Тертишник В. Судочинство має бути дієздатним//Урядовий кур’єр. - 2003.- 6 листопада. - №209. - С.16.
107. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.- Д.: МВС України. Юридична академія, 2002.
108. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 1999.
109. Треушников М.К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 2004.- 272 с.
110. Трусов А. И. Основы теории судебных доказательств (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960.
111. Уголовный процесс/ Под общей ред. проф. П.А.Лупинской.- М.: Юрист, 1995.
112. Уголовный процесс/ под ред. В.П. Божъева.- М.: Спарк, 2002.
113. Устав уголовного судопроизводства.- В кн.: Российское законодательство Х-ХХ веков: В 8 т.- М.: Юрид.лит., 1991.- Т.8.- С.120-197.
114. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. В 2 т.- СПб.: Альфа, 1996.
115. Чангули Г.И. Конституционные принципы уголовного судопроизводства зарубежных социалистических государств.- К.: Наукова думка, 1981.
116. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. - М.: Госюриздат, 1962.
117. Чельцов М.А. Уголовный процесс. - М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948.
118. Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. Вып.2.- Х.: Из-д Харьк. юр. инст., 1929.
119. Чернышев В.А. Понятие уголовно-процессуальной функции в науке уголовного процесса// Вестн. Удмурского ун-та.- Ижевск, 1998.- №1.- С.177-187.
120. Шейфер С.А. Доказательства и доказывание по уголовным делам: проблемы теории и правового регулирования.- Тольятти: Волжский университет им. В.Н. Татищева, 1997.
121. Шейфер С.А. О понятии и цели доказывания в уголовном процессе// Государство и право.- 1996. - №9.- С.60-67.
122. Шейфер С.А., Тарасов А.А. Содержание и значение конституционных принципов уголовного процесса// Юриспруденция. - Самара, 1997.- С.3-13.
123. Шибіко В.П. „Мала реформа” судового розгляду кримінальної справи: рух від істини до змагальності?// Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків/ Редкол.: В.В.Сташис (голов. ред.) та ін. К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002.- С.99-102.
[1] Коваленко Є.Г. Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст// Науковий вісник НАВСУ. – 1996.- № 1. – С, 244-250.
[2] Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство. - К.: И.Н. Кушнарёв и Ко, 1889.- С.6 -13; Стефановский Д.Н. О пределах исследования в уголовном процессе. - Ярославль: Тип. М.Х.Фальк, 1894. - С.15; Фойницкий И.Я. Курс русского уголовного судопроизводства. - СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1883 -1894. - С.81, 84; Даневский В.П. Наше предварительное следствие, его недостатки и реформа. - М.: Т-во Тип. А.И.Мамонтова, 1895. - С.3-4; Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - СПб.: Изд. кн. магазина "Законоведение" , 1910. - С.55, 228; Стояновский Н.И. Практическое руководство к русскому уголовному судопроизводству. - СПб.: А.Смырдин, 1852. – С.63-64; Случевский В.К. Учебник русского уголовного процесса. – СПб.: Тип. М.М.Стасюлевича, 1895. - С.475; Кони А.Ф. Судебные речи (1868 - 1888). - СПб.: Тип. А.С. Суворина., 1897. - С.606-624.
[3] Чельцов М.А. Уголовный процесс. - М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. - С.371; Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса. - М.: Сов. Законодательство, 1934. - С.155; Строгович М.С. Уголовный процесс. - М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1946. - С.96, 145; Радянський кримінальний процес/ під заг. ред. А.Л. Ривліна. - К.: Наукова думка, 1971. - С.35; Петрухин И.Л. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая. - М.: Юрид. лит., 1966. - С.395; Советский уголовный процесс/ под ред. Л.М.Карнеевой, П.А.Лупинской, И.В.Тыричева. - М.: Юридическая литература, 1980. - С.86.
[4] Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку: Постанова Пленуму Верховного Суду України N 5 від 29.06.1990// Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К.: Юрінком, 1995; Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування: Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 11.02.2005// Вісник Верховного Суду України. - 2005. - №3. - С.4-7.
[5] Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания.- Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. - С.177, 179.
[6] Шаламов М.П. Теория улик.- М.: Госюриздат, 1960. - С.9.
[7] Трусов А. И. Основы теории судебных доказательств (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960. - С.86.
[8] Миньковский Г.М. Пределы доказывания в советском уголовном процессе. - М.: Госюриздат, 1956. - С.88, 96.
[9] Николайчик Н.И., Матвиенко Е.А. Всесторонность, полнота и объективность предварительного расследования.- Минск: Изд-во БГУ, 1969. - С.7-28, 85, 144-146.
[10] Соловьев А.Д. Всесторонность, полнота и объективность предварительного следствия.- Киев: Наука, 1969.- С.9 -16.
[11] Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - С.25.
[12] Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве. М., 1964. – С. 59, 60.
[13] Михеєнко М.М., Hop B.T., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підруч. - К.: Либідь, 1999. - С.43; Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.26-27; Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.25; Репешко П.И. Принципы уголовного процесса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции Украины. - Николаев: Атолл, 2001. - С.131-134; Чангули Г.И. Конституционные принципы уголовного судопроизводства зарубежных социалистических государств. - К.: Наукова думка, 1981. - С.62-64; Костін М. Щодо реалізації принципу з’ясування істини у кримінальному судочинстві// Право України. - 2004. - №7. - С.48-50.
[14] Полянский Н.Н., Строгович М.С., Савицкий В.М., Мельников А.А. Проблемы судебного права/ Под ред. В.М.Савицкого. - М.: Наука, 1983. - С.200.
[15] Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.: В 2 т.- М.: Наука, 1968. - Т.1. - С.135-136.
[16] Мотовиловкер Я.О. Вопросы теории советского уголовного процесса. - Томск: Изд-во Том. ун-та, 1971. - С.17, 20, 23.
[17] Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т.- М.: Наука, 1968. - Т.1. -С.135.
[18] Строгович М.С. Уголовный процесс. - М.: Юр.изд. Мин.юст. СССР, 1946. - С.73-74; Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.-Л.: Академия наук СССР, 1947. - С.14, 15, 39.
[19] Лопушанский Ф.А., Чангули Г.И., Михеенко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности.- К.: Наукова думка, 1983.- С.133, 134; Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - С.13.
[20] Рішення суду у кримінальних справах// Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С.20; Рішення Верховного Суду України: Щорічник /За ред. В.Ф.Бойка. - К.: Вид-во Верховного Суду України, 2000; Рішення Верховного Суду України: Щорічник /За ред. В.Ф.Бойка. - К.: Вид-во Верховного Суду України, 2001.
[21] Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник. - Харків: Право, 2000. - С. 61.
[22] Науково - практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. 2-ге видання/ ред. Бойко В.Ф., Гончаренко В.Г. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.51, 52.
[23] Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. - К.: Политиздат Украины, 1974. - С.35, 36.
[24] Комментарий УПК РСФСР. - М.: Политиздат, 1976. - С.34, 35, 481, 482; Советский уголовный процесс/ под ред. Н.С.Алексеева, В.З.Лукашевича. - Л.: Юр. лит., 1989. - С.79, 80; Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР (1938-1969 гг.)/ под ред. С.В.Бородина.- М.: Юридическая литература, 1971. - С.253; Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.66; Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - С.25.
[25] Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст // Науковий вісник НАВСУ. - 1996. - № 1. - С.244-250.
[26] Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.73.
[27] Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія.- Сміла, КПП «Тясмин», 2006. – С. 26.
[28] Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник.- Харків: Право, 2000.- С.60.
[29] Там само.- С.61.
[30] Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- С.66.
[31] Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст// Науковий вісник НАВСУ.- 1996.- №1.- С.244-250.
[32] Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу// Голос України. - 12 жовтня 2004 року. - №190 (3440). - С.6 -7.
[33] Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан// Закон Республики Казахстан от 13 декабря 1997 года N 206-1 (с изменениями, внесенными в соответствии с Законами РК от 09.12.1998 г. N 307-1; от 29.03.2000 г. N 42-II; от 05.05.2000 г. N 47-II).
[34] Уголовно-процессуальный кодекс Республики Узбекистан// Законом Республики Узбекистан от 22.09.94 г. N 2013-XII (с дополнениями и изменениями внесенными Законами РУ от 22.12.95 г., 27.12.96 г., 30.08.97 г., 1.05.98 г., 29.08.98 г., 25.12.98 г., 15.04.99 г., 20.08.99 г., 26.05.2000 г.).
[35] Лопушанский Ф.А., Чангули Г.И., Михеенко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности. - К.: Наукова думка, 1983. - С.134.
[36] Пионтковский А.А. К вопросу о теоретических основах советской криминалистики// Советская криминалистика на службе следствия. - Вып.6. - М., 1955. - С.10-11; Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М.: Моск. ун-т., 1956. - С.117; Ривлин А.Л. Предмет допроса в советском уголовном процессе// Ученые записки Харьковского юридического института. - Вып.2. - Х., 1940. - С.108; Альперт С.А. Принцип объективной истины в советском предварительном следствии// Вопросы уголовного права, уголовного процесса и криминалистики. Учёные записки. - Вып.16. - Х., 1962. - С.45-55; Трусов А. Основы теории судебных доказательств (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960. - С.29.
[37] Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. - СПб.: Альфа 1996. - Т.1. - С.88.
[38] Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). //Урядовий кур’єр (Орієнтир №6). - 2003. - №32. - С.11.
[39] Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергей, 2003. - С. 28.
[40] Там само. - С.29-31.
[41] Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія.- Сміла, КПП «Тясмин», 2006. – С. 93.
[42] Там само. – С. 94.
[43] Белкин А.Р. Теория доказывания. — М.. 1999. — С. 58: Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі // Рад. право. — 1993. — № 1. — С. 57-61: 3инатуллин 3.3. Уголовно-процессуальное доказывание. — Ижевск. 1993. — С.18: Михєєнко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. — К., 1984. — С 34; Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказывания на досудебных стадиях современного утоловного процесса. — Сумы. 1995. — С. 96: IIIейфер С.А. О понятии и цели доказывания в уголовном процессе // Государство и право. — 1996. — С. 60-67 та ін.
[44] Миньковский Г.М. Пределы доказьвания в советском уголовном процессе. — М.. 1956. — 113 с.; Элькинд П.С. Цель, предмет и пределы доказывания; В кн. Проблеми доказательств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978. — 216 с.
[45] Грошевий Ю.М. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі //Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 3(10). — С. 69-76; Долгополов С.В. Некоторые проблеми доказывания на предварительном следствии // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. — 1998. — Вип. 1. — С. 103-115: Лобойко Л.М. Тактика і методика доказування в дослідному кримінальному процесі // Вісник Університету внутрішніх справ. — Харків, 1998. — Вип.3-4. — С. 214-220: Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право. — К.. 2003. — С. 264-276: Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. — К., 2003. — С. 111-117.
[46] О. М. Ларін розглядає межі доказування як сукупність допоміжних фактів на відміну від предмета доказування як сукупності обставин, що підлягають доказуванню. Див.: Расследование по уголовному делу. — М., 1970. — С. 64.
[47] Савицкий В. М. Государственное обвинение в суде. — М., 1971; ГорскийГ. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. Проблеми доказательств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978
[48] Савицкий В. М. Зазнач, праця.
[49] Тыричев И. В. Принципи советского уголовного процесса. — М., 1983. — С. 37.
[50] Воробьев Ю. А. Неполнота следствия как процессуальное основание возвращения уголовного дела на дополнительное расследование // Проблеми предварительного следствия в уголовном судолроизподстве. М., 1980. - С. 129.
[51] Коваленко Є.Г.. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. — К.. 2004. —С. 121.
[52] Попелюшко В. О. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук. практ. конф. (м. Харків, 18-19 квітня 2002 р.) / Рсдкол. В. В. Сташис (голов, ред.) та ін. - К.,2002. – С. 244-248.
[53] Марітчак Т. М. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають доказуванню // Вісник Верховного Суду України. – 2004 -. №5 (45). – С. 43-44.
[54] Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України. – К., 2006.- С. 114.
[55] У дужках – порівняльні данні за 2005 рік.
[56] Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики) // Офіційний сайт Верховного Суду України. www.scourt.gov.ua
[57] Соловьев А. Д. Всесторонность, полнота и обьективность иредварительного следствия. — К., 1969. – С. 74
[58] Российское законодательство X—XX веков. Судебная Реформа. — Т. 8. — С. 121.
[59] Там само.- С.123.
[60] Маляренко В.Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 6 (46). – С. 3.
[61] Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002. - № 3 (15). – С. 90 – 94.
[62] Маляренко В.Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 6 (46). – С. 4.
[63] Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000). – Т. 2. – К., 2000. – С. 344 – 353.
[64] Омельяненко Г. Щодо інституту направлення справи на додаткове розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України // Право України. – 2000. - № 4. – С. 54.
[65] Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів. – К., 2005. – С. 180.
[66] Див.: Прилуцький П.В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України: Монографія. – Сміла, 2006. – С. 158
[67] Егоров К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания// Российская юстиция. - 2000. - №1. - С.32.
[68] Шейфер С.А. О понятии и цели доказывания в уголовном процессе// Государство и право. - 1996. - №9. - С.60-67.
[69] Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.-Л.: Академия наук СССР. - 1947. - С.123.
[70]Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.-Л.: Академия наук СССР.- 1947.- С.22.
[71] Там само. - С.21.
[72] Там само.- С.34-35.
[73] Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. (Общие черты судебной этики)// Право и образование. - 2000. - № 5. - С.75-89.
[74] Там само. - С.77-81.
[75] Там само. - С.69, 70.
[76] Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. - СПб.: Альфа, 1996. - Т.2. - С.189, 190.
[77] Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.: Академия наук СССР, 1947. - С.155.
[78] Там само. - С.165-166.
[79] Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.: Академия наук СССР, 1947. - С.128 -129.
[80] Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. Межвузовский сборник научных трудов./ Отв. редактор К.И.Комиссаров. - Свердловск, 1980. - С.62-65.
[81] Матюшин Б.Т. Внутреннее убеждение судей и оценка доказательств//Вестник МГУ, Серия Право.- 1977.- №3.- С.61.
[82] Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств. - М.: Юрид. лит., 1977. - С.34.
[83] Казимирчук В.П. Социологические проблемы действия права в социалистическом обществе//Право и социология. - М., 1973. - С.66.
[84]Лупинская П.А. Теоретические основы принятия решений в советском уголовном судопроизводстве. Автореф. дис… д-ра. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1973. - С.15.
[85] Проблемы гражданского процессуального права в свете Конституции СССР. Межвузовский сборник научных трудов./ Отв. редактор К.И.Комиссаров. - Свердловск, 1980. - С.62-65.
[86] Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи// Слово. - 2003. - 28 лютого. - №9. - С.3; Гринюк В.О. Деякі аспекти особистого порядку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності як гарантії принципу їх незалежності// Вісник Київського національного університету. - 2001. - Вип.43. Юридичні науки.- С.68-72; Марочкин И.Е. Проблемы дисциплинарной ответственности судей// Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб./ Нац.юрид.акад.України. - Х., 2001. - Вип.48. - С.155-161; Прилуцький С.В. Формування судового корпусу: національний та світовий досвід// Актуальні проблеми політики: Зб.наук.праць/ Голов. ред. С.В. Ківалов.- 2002.- Вип. 13-14.- С.562; Подкопаєв С.В. Проблеми фактичної підстави дисциплінарної відповідальності// Актуальні проблеми держави і права. – К., 2001. - Вип.12. - С.286-287; Виноградова Л.Є. Дискусійні питання відповідальності судді// Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №7(47). - С.45-46.
[87] Михайловский И.В. Основные принципы организации уголовного суда. Уголовно-политическое исследование. - Томск: Паровая типо-лит. П.И.Макушина, 1905. - С.89.
[88] Васьковский Е.П. Курс гражданского процесса. Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия.– СПб.: Изд. Бр. Башмаковых, 1913. - Т.1. - С.353-354.
[89] Кононенко В.І. Неупередженість судді// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №2(30). - С.56-59.
[90] Ларин А.М. Обязанность доказывания и проблема допустимости доказательств, в частности, показаний свидетелей// СССР-Англия: юстиция и сравнительное правоведение. - М.: Юстиция и сравнительное правоведение, 1986. - С.136 -141.
[91] Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания// Законность. - 1997. - №12. - С.16-19.
[92] Даневский В.П. Наше предварительное следствие его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергій, 2003.- С.68-69.
[93] Попов В. Типичные ошибки при определении судом допустимости доказательств// Российская юстиция. - 2001. - №1.- С.52-54.
[94] Треушников М.К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 2004. - С.113.
[95] Маевский В. Допустимость доказательств, полученных органами дознания до возбуждения дела// Российская юстиция. - 2000. - №6. - С.37; Григорьева Н. Исключение из разбирательства дела недопустимых доказательств// Российская юстиция. - 1995. - №11. - С.5-7.
[96] Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М.: Юрист, 1995.- С.13-27.
[97] Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе. - К.: УМК ВО, 1990. - 66 с.; Степанов О. Допустимість доказів за кримінально-процесуальним законодавством України// Право України. - 2002. - №7. - С.61-65; Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 323 с.; Дивишука І. Спірні проблеми допустимості доказів у кримінальному процесі// Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №6. - С.90-93.
[98] Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М., Изд-во Моск. ун-та, 1956.- С.224; Советский уголовный процесс: Учебник/ Под ред. проф. Д.С. Кареева. - М.: Госюриздат, 1956. - С.224.
[99] Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках / Віктор Андрушко (пер.), Стела Гатальська (пер.). - К.: Тандем, 2001. - 101 с.
[100] Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула: Автограф, 2000. - С.199.
[101] Там само. - С.199-203.
[102] Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 529.
[103] Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 571.
... мір примусу. Досвід Франції можна використати для організації судового контролю за досудовим слідством України. 3.2. Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства Кримінально-процесуальний Кодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальними повноваженнями. Так, відповідно ...
... проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин. При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не ...
0 комментариев