Навигация
Механізм утворення негативних обставин
122649
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.1. Механізм утворення негативних обставин
У нетрадиційному ракурсі і з абсолютно нових позицій проводить дослідження суті негативних обставин В.К. Лисиченко. На його думку, яка підтверджується аналізом вивчення кримінальних справ, негативні обставини являють собою матеріальні відображення процесів взаємодії, що виявляються під час проведення слідчих дій у вигляді слідів та інших змін, які за своїм розміщенням, локалізацією, характером чи іншими ознаками не відповідають встановленим даним події розслідуваного злочину, або окремим елементам його розвитку [33, с.98].
Сучасний рівень наукових знань, в тому числі криміналістичних, свідчить про те, що різноманітні види рухомої матерії являють собою матеріальні динамічні системи (структури), а форми руху – різноманітні способи взаємодії відповідних матеріальних структур. Так, взаємодія елементів всередині атомів, зв’язків у кристалах атомів і молекул в матеріалах, взаємодія мікротіл, органів і тканин в цілому живому організмі і організму з середовищем, взаємодія індивідуалів між собою тощо – все це різновиди взаємодії, що відбувається за своїми особистими законами. При вчиненні злочину злочинець вступає в певні види взаємодії з жертвою, предметами обстановки, знаряддями вчинення злочину тощо. Тут суттєвим є те, що в процесі взаємодії об’єктів змінюється їх стан або структура. Будь-яка зміна залежить від природи і стану об’єктів, що вступили у взаємодію і від способу останньої між ними, внаслідок якої на них виникає відповідне відображення [23, с.99]. Наприклад, слід ноги на ґрунті при ходьбі залежить від механічних характеристик і взуття; почорніння фотоплівки залежить як від природи і характеру світла, так і від властивостей емульсії і т.п. оскільки всяка зміна (механічна деформація, хімічна реакція тощо) характеризується двобічною залежністю від обох взаємодіючих об’єктів, то для поняття змісту відображення суттєвим є однобічна залежність об’єкту, що відображається від іншого – відображеного. У гносеологічному плані ця залежність виступає як принцип первинності об’єкта і вторинності (другорядності) його відображення. Відображення – відбиток об’єкту, що відображається. “Під відображенням, - зазначає А.М. Коршунов, - розуміється властивість матеріальних систем в процесі їх взаємодії відтворювати особливості інших систем ”[36, с.34]. основною ознакою відображення є взаємодія матеріальних об’єктів і змін, що виникають в процесі адекватних зовнішніх впливів. В конкретних формах цих змін (зовнішніх і внутрішніх) відбувається “перенесення” особливостей одного об’єкта на інший, передача структурних характеристик однієї матеріальної системи на іншу. Іншими словами, в ході відображення відбувається “перенесення” певного змісту відображуваного у таку форму, в якій цей зміст у відображуваному об’єкті являє собою сумарний, нероздільний продукт – результат взаємодії об’єктів. Тобто, характеристики об’єктів, які взаємодіють, сумуються за законами їх стосунків, впливів так, що в змінах одного тіла немовби зашифровуються властивості (особливості) взаємодіючого тіла. Внаслідок цього об’єкти залишають свій слід один на одному. В теорії пізнання виділяють три основні рівні розвитку відображення – в неживій природі, на біологічному рівні і соціальне відображення.
Кожному з цих рівнів властиві свої закони взаємодії об’єктів і їх зміст. Відображення в об’єктах неорганічної природи вважається не функціональним, оскільки в його основі лежать фізико-хімічні процеси взаємодії і відповідні їм зміни, які не опосередковують поведінку взаємодіючих об’єктів. Тут має місце нижчий елементарний рівень розвитку відображення на межі ізоморфізму [43, с.67].
Вищим рівнем є функціональне відображення. Його особливості пов’язані з діяльністю системи, її поведінкою. Воно обумовлене особливостями взаємодії біологічних систем і різноманіттям видів їх поведінки і діяльності, які носять пристосований характер [20, с.56]. Так, А.М. Коршунов зазначає, що, наприклад, діяльність у водному середовищі, орієнтування живого організму на окремі ознаки, які мають для нього сигнальне значення, обумовили появу елементарного психічного відображення – відчуття. Розгортання ж поведінки в предметно-оформленому середовищі, орієнтування в складних системах привело до розвитку цілих чуттєвих образів – сприйняття. Найбільш адекватно живі організми відображають життєво значущі для нього особливості взаємодії. В процесі перетворення предмету діяльності на основі робочих операцій формується новий тип відображення – абстрактне мислення і т.д. Особливості відображення на соціальному рівні обумовлюються не фізико-хімічними закономірностями, що характерно для об’єктів неживої природи, а закономірностями розвитку різновидів практичної діяльності, соціальним типом законів взаємодії людини з об’єктами закономірного світу і соціальними відносинами між взаємодіючими суб’єктами [37, с.67].
Слід зазначити, що продукти психічної діяльності мають важливу специфічну ознаку: це їх співвідношення з взаємодіючими об’єктами, завдяки чому вони виступають для суб’єкта не з фізіологічної сторони, а своїм предметним змістом. Причому, об’єктивно-пошукові збуджувальні стани відображуючого суб’єкта діяльності є основною причиною збудження не тільки функції співставлення і формування із однобічних ізоморфних відбитків цілісної структури об’єктів, а й таких сторін діяльності відображення, як наявність відповідної взаємодії з проблемними ситуаціями і пов’язаної з ними постановки різного рівня завдань (від найпростіших пристосувальних у тваринному світі до пізнавальних у людини), самостійного визначення критеріїв процесу і варіантів рішень. Ці особливості активно-творчої діяльності суб’єкта пов’язані з психічним предметно-образним відображенням, що суттєво його відрізняють від відображення взаємодії об’єктів неживої природи, яке в предметному відношенні пасивне. Суттєвим тут є те, що носію відображення – суб’єкту зміст його дається у формі цілісного образу джерела – оригіналу. Саме такий предметний характер є специфічною ознакою свідомого відображення. Форма, в якій суб’єкту безпосередньо надається предметний зміст відображення і можливість співставлення його образу з набутим значенням і досвідом, з суб’єктивно-ідеальною формою відображення або образом дійсності.
Не викликає заперечень твердження, що “сам процес виникнення інформації є процесом відображення, а її виникнення – результат цього процесу” [10, с.62]. Оскільки ж будь-яка подія злочину необхідна, закономірно (як і будь-який процес) відображається у навколишньому середовищі, стільки і процес виникнення інформації про злочин носитиме необхідний, стійкий і загальний характер, тобто буде закономірним. Процес виникнення інформації про злочин виступає, таким чином, як “необхідний, об’єктивний зв’язок всіх сторін, сил, тенденцій цієї сфери явищ” [10, с..76].
Закономірність процесу виникнення інформації про злочин є однієї з об’єктивно-існуючих передумов встановлення істини в судовому дослідженні – проявом принципу пізнання світу.
Відображуваними об’єктами в процесі виникнення інформації про злочин будуть як елементи злочину, так і супутні йому різні ситуаційні і побічні процеси. За своїм походженням останні можуть бути різними, залежно, також, від періоду виникнення: вони виникають до, під час, чи після злочинних діянь; у залежності від характеру кореляційних зв’язків умов виникнення супутніх процесів з подією злочину, вони можуть між собою бути пов’язані або безпосередньо не зв’язані; в залежності від поведінки та вчинків учасників злочинної події: ситуаційні процеси стосовно невипадкових і побічні процеси стосовно випадкових додаткових факторів чи дій потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) та інших осіб тощо.
Здається, що виясненню механізму утворення негативних обставин і усуненню суперечливих питань про це поняття може сприяти системний підхід до них як до конкретного виду реальності і суперечливої єдності взаємодії багатьох елементів, що виникають при вчиненні злочину [16, с.75].
Системний підхід, який передбачає органічну множину взаємодіючих елементів.(динамічна система), робить можливим розглядати негативні обставини як матеріальні відображення, зумовлені різними за походженням і характером ситуаційними і побічними процесами, що виникають за певних умов, коли останні були безпосередньо причиною виникнення відображення, яке супроводжує злочинну дію. Супутні процеси можуть і не бути елементами механізму злочину, якщо його розглядати абстрактно, але завжди виникають у зв’язку з цим і можуть зустрічатись як на стадії готування до злочину, так і під час його вчинення, чи, як вже було згадано, після нього [8, с.87].
Сліди, які утворюються внаслідок супутніх злочинові ситуаційних або побічних процесів, інші, аналогічно утворені структурні або функціональні зміни навколишнього середовища, що утворюють обстановку місця події та її елементи, за характером зв’язку зі злочином і за своїм походженням будуть негативними обставинами. За природою відображення супутніх процесів, які є основою виникнення негативних обставин, останні, у загальному вигляді, можуть бути поділені на два види:
1) окремі предмети, сліди взаємодії та інші субстаційно-структурні зміни, що виявляються на місці події або на місці проведення слідчих дій чи інших процесуальних дій, які за своєю наявністю чи відсутністю в конкретній обстановці не відповідають, суперечать механізму події, що розслідується або зібраним матеріалам справи;
2) дисимуляції (ознаки приховування чогось), які зустрічаються під час розслідування в показаннях та актах поведінки, чи вигляді підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, за умови, що ці дисимуляції не виступають закономірним наслідком ситуаційного за даних умов перебігу подій, хоча й обумовлені змістом поставлених запитань чи навколишньою обстановкою [40, с.63].
В основі виникнення першого виду негативних обставин лежать загальні просторово-часові закономірності, властиві формам відображення, відповідно, діянь осіб або взаємодії певних об’єктів в конкретній обстановці. Їх різновиди в кожному випадку будуть окремими випадками віддзеркалення певного супутнього процесу, який обумовлений проявом в конкретній обстановці додаткового фактору, що спонукав даний процес і його відображення на предметах, які взаємодіють [24, с.76].
Наприклад, такі негативні обставини, як синці, крововиливи на обличчі і тілі підозрюваного, пошкодження одягу й наявність на ньому волокон, схожих з тканиною одягу потерпілого, безпосередньо не пов’язані з механізмом вчинення вбивства. Вони викликані специфічною причиною в ситуації взаємодії, яка створена діями злочинця (потерпілий захищався від нападу), і як результат (відображення цього супутньо-ситуаційного процесу), обумовлені боротьбою між вбивцею і потерпілим.
Інколи причина, яка викликала супутні процеси, відображенням яких будуть негативні обставини, не пов’язана з подією злочину, а обумовлена побічним для неї явищем. Це характерно, наприклад, для випадків, коли на відкритій місцевості після дощу на місці виявлення трупа з численними пораненнями не спостерігається великої кількості крові ні на одязі, ні під трупом. Так, оглядаючи труп військовослужбовця Турсунова, що лежав біля об’єкта, котрий він охороняв, на відкритій території в N частині, слідчий зафіксував численні поранення грудної клітини і спини від дії вогнепальної зброї (специфічні вхідні і вихідні отвори від пострілів впритул з автомата). Автомат АКС-74 лежав поруч біля ніг трупа. Тут же було знайдено три автоматні стріляні гільзи. Ці речові докази та деякі інші відомості давали підстави припустити факт самогубства. Тим не менш, на одязі трупа, ні під ним не спостерігалось великої кількості крові. Як з’ясувалось далі, напередодні, майже цілу ніч падав проливний дощ [39, с.65].
Тому, у цьому випадку специфічною причиною виявленої негативної обставини (відсутність крові) були атмосферні опади, які викликали в даній обстановці (відкрита місцевість) побічний супутній процес (змивання крові).
Негативні обставини як результат певного супутнього процесу, обумовленого наявною дією або взаємодією в конкретній ситуації, своєю наявністю вказують не тільки на процес відображення, що мав місце, а також на його відношення, як момент зв’язку з даною подією чи обстановкою, з конкретною особою чи предметом [65, с.54].
Часті випадки, коли виявлені у руці трупа волосся, яке співпадає за груповими властивостями з волоссям підозрюваного, може вказувати на причетність останнього до вбивства. Під час проведення у м.Львові будівельних робіт силами військовослужбовців одного з дисциплінарних батальйонів колишнього Прикарпатського ВО, мало місце падіння з третього поверху новобудови конвоїра, сержанта Чикіна. Від травми голови Чикін на місці падіння помер. Ніяких зовнішніх тілесних ушкоджень, крім ран на голові у потерпілого та пошкоджень його військової форми оглядом виявлено не було. Але у затиснутій лівій руці трупа було знайдено певну кількість короткого волосся темно-русого кольору. Колір волосся Чикіна русявий. У справі було призначено комплексну судово-біологохімічну експертизу. Експерти встановили, що волосини, знайдені у руці трупа належать людині, вирвані з “корінням” з голови і мають нашарування вугільних пилинок. Без особливих складностей було встановлено групу з шести військовослужбовців перемінного складу (тих, які відбували у ДБ покарання за вчинені злочини), які напередодні описаної події залучались до розвантаження вугілля. Серед цієї групи тільки у одного військовослужбовця було волосся подібне за кольором волоссю, знайденому в руці трупа. Додаткова судово-біологічна експертиза встановила, що волосся з місця події подібне з волоссям підозрюваного, яким виявився Носов. Останній повідомив, що на підставі особистих неприязних відносин між ним і сержантом Чикіним виникла сутичка, в процесі якої останній вхопив його за волосся на голові, після чого він штовхнув Чикіна у віконний отвір і той випав з поверху [35, с.76].
Перелік випадків, коли за допомогою виявлених негативних обставин з’ясовувались суттєві моменти розслідуваних конкретних кримінальних справ, можна продовжувати і далі, але цим питанням буде присвячений окремий параграф роботи.
Отже, як вказує слідча практика, виявлення під час проведення слідчих дій відображень супутніх злочинним діям процесів у вигляді слідів ніг, рук, знарядь на місці події чи в інших місцях , синців, крововиливів та інших слідів на тілі й одязі потерпілого і підозрюваного, а також зміна окремих предметів (нашарування бруду тощо), чи у вигляді відсутніх або забутих предметів може вказувати не тільки на безпосередню причину, що зумовлює ці процеси. А також є підставою для узгодження чи вияснення їх зв’язку з відповідною ситуацією, а потім з обставинами розслідуваної події.
До другого виду негативних обставин відносяться різноманітні дисимуляції, які можуть виражатися як у формі суперечливих, інколи з суттєвими прогалинами пояснень обставин події і діянь її учасників, а також інших, не контрольованих волею проявів підвищеної внутрішньої психічної активності і емоційної напруги тощо, обумовлених предметом допиту, змістом запитань або інше [27, с.87].
Запідозрена у вчиненні злочину особа ще до порушення кримінальної справи вивезла з своєї квартири всі цінні речі. На допиті вона заперечувала цей факт. Тоді слідчий запропонував їй назвати своїх родичів і знайомих. Допитувана “забула” вказати деяких своїх добре знайомих та родичів. Під час обшуку у цих осіб було знайдено речі підозрюваної. У наведеному прикладі фігурує негативна обставина у формі суперечливої і суттєвої прогалини у поясненні підозрюваної, а саме – у штучному забуванні певних фактів (не назвала добре знайомих та своїх родичів), які, за звичайних обставин, підозрюваною називалися б в першу чергу.
Схожий приклад: відповідаючи на запитання про те, яком шляхом можна дістатись до села. Йдучи до якого зникла потерпіла, підозрювана змовчала про один із шляхів, що пролягає через ліс. Після запитання слідчого саме про цей шлях, вона ретельно, у всіх подробицях описуючи його, не назвала глибокий рівчак. Під час його огляду було виявлено закопаний труп потерпілої [46, с.78]. у цьому випадку негативною обставиною – дисимуляцією є подвійна прогалина в поясненнях підозрюваної, які за даних умов закономірно не повинна б була мати місце.
2.2. Поняття негативних обставинНегативні обставини – дисимуляції є не що інше як “відбитки” у відомості, поведінці та інших проявах активності, що спостерігаються зі сторони і вони виявляються не тільки у підозрюваного чи обвинуваченого, а також в окремих свідків – очевидців і навіть у потерпілих.
Негативні обставини – дисимуляція другої форми (неконтрольовані прояви підвищеної внутрішньої психічної активності і емоційної напруги) ілюструє такий приклад з опублікованої слідчої практики. Один із співучасників вбивства, розповідаючи про обставини вчинення злочину зокрема про те, як був захований труп потерпілого, пожалкував, що не настояв свого часу на своєму: він пропонував по-іншому сховати труп. Слідчий звернув увагу на той факт, що, промовивши останню фразу, допитуваний чомусь збентежився і на півслові замовчав. Незважаючи на уточнюючі запитання, обвинувачений так і не договорив, яким чином, на його думку потрібно було заховати труп. Під час наступних допитів, даючи детальні докази, обвинувачений, відмовлявся розповісти про те, як він пропонував заховати труп, і весь час “прискорював” слідчого з скеруванням справи до суду. Така активна і емоційна напруга обвинуваченого, відмова пояснити свою поведінку змусили слідчого ще раз ретельно дослідити зв’язок обвинуваченого з іншими співучасниками злочину і виявити їх причетність до зникнення їх спільного знайомого. Під час подальшого розслідування і, зокрема, детального огляду місця події вияснилось, що на місці, де про пропонував заховати труп потерпілого згаданий співучасник, знаходився труп зниклого знайомого [49, с.43].
Негативні обставини – дисимуляції, які, як вже згадувалось, найчастіше зустрічаються в поведінці, в змісті показань, а також в інших формах самовиразу особи мають психофізичну природу, однак причини, що їх породжують, неоднозначні. Суть цих неконтрольованих волею (або ж контрольованих – коли йдеться про зміст показань допитуваних по справі осіб, зокрема, при симуляціях) зовнішніх проявів залишилась, здебільшого, не вивчено юридичною психологією, а тому, наприклад, під час допиту та інших слідчих дій можна виявити прояви негативних обставин в показаннях, поведінці і в стані організму підозрюваного та інших осіб, які в порівнянні нескладно спостерігати збоку, але визначити їх причини складно. В одному із селищ невиявлений злочинець протягом невеликого проміжку часу підпалив одинадцять будинків та господарських будівель громадян.
Аналізуючи ці справи, слідчий звернув увагу на те, що в ліквідації цих пожеж брав участь мешканець одного із сіл, яке знаходиться від місця виникнення пожежна значній відстані. Припущення про причетність саме цього громадянина до виникнення пожеж, що ґрунтувалось на такій його незрозумілій, суперечливій поведінці (перебування цього громадянина на місці кожної пожежі навряд чи можна було пояснити випадковістю або ж звичайним збігом обставин, враховуючи той факт, що ні родичів, ні близьких знайомих, ні справ, пов’язаних з його роботою у нього там не було), згодом знайшло підтвердження[56, с.98].
Визначення причин появи негативних обставин – дисимуляцій ускладнюється ще й тим, що будь-яке психічне відображення має два аспекти: а) зміст образу; б) форму змісту, як спосіб його перетворення і вираження. Зміст психічного відображення як образу, або, як його знання у психології характеризується багатьма властивостями, врахувати які в кожному конкретному випадку дуже важливо.
Так, виникнення негативних обставин у вигляді прогалин, недоречностей і протиріч у повному висвітленні події злочину чи певних його епізодів, поведінки і дій окремих учасників, а також інших його обставин обґрунтовуються як об’єктивними (наприклад, погана видимість, раптовий і швидкий план події і т.п.), так і суб’єктивними (фізичними і психічними ) факторами (поганий зір, недоліки слуху, пам’яті, неуважність, переляк і ін).
В процесі розслідування кримінальної справи про злочинну діяльність бандитської групи, якою було вчинено 27 грабунків, 13 крадіжок, 2 зґвалтування проводилось пред’явлення для впізнання потерпілими злочинців та викрадених речей і т.п. У багатьох випадках ці слідчі дії не давали належних результатів, тобто в показах і діях потерпілих були численні прогалини, протиріччя, суперечності. Виникнення цих негативних обставин було обумовлено, перш за все, об’єктивними факторами: злочинні події відбувались давно, як правило, вночі за умов поганої видимості та швидкоплинності подій, а також множиною психо-фізичних факторів [21, с.65].
На виникнення негативних обставин в показаннях про злочини суттєвий вплив справляє також вибірковість сприйняття і ситуація, при якій здійснюється сприйняття події і відтворення її психічного образу. Вибірковість сприйняття – це переважне виділення певного об’єкту із зовнішнього фону, тобто із великої кількості навколишніх предметів та явищ людина виділяє в конкретній момент лише деякі з них. Це залежить від багатьох факторів, а саме: професія, рід занять, потреби та інтереси людини, а також від умов , за яких відбувалось сприйняття події (освітленість, тривалість, віддаленість, метеорологічні умови і т.д.), крім цього слід врахувати, що люди часто не здатні точно оцінити кількість сприйнятих предметів, відстані між ними, їх просторові співвідношення, розміри та форми [32, с.56].
Людині властиво заповнювати прогалини її чуттєвого сприйняття елементами, які в дійсності не були об’єктами такого. Для просторового сприйняття характерним є перебільшення малих відстаней і зменшення великих. Відстані на воді, як правило, теж зменшуються. Яскраво пофарбовані і сильно освітлені предмети здаються розміщеними ближче, ніж це є насправді. Характерним для людського сприйняття також є неправильна фіксація часових проміжків. Суттєві особливості має сприйняття людини людиною. В залежності від того, яке значення люди надають різним людським особливостям, вони по-різному відноситимуться одне до одного, відчуватимуть один до одного різноманітні почуття. Результатом цього буде відповідне охарактеризування сприйнятої людини. Має свої особливості і процес сприйняття людської мови. З фізичної точки зору – це комбінація звуків, що послідовно змінюються за частотою та інтенсивністю. Голосні звуки інтенсивніші, приголосні – важче розрізнити. Чим більше у слові звуків, тим воно є більш сприйнятним на слух. Людина здатна розрізнити один голос серед 2-3 голосів, що звучать одночасно. Якість відтворення залежить від досвіду, орієнтації, інтелекту особи, від ступеня активної взаємодії індивідуально з матеріалом запам’ятовування, охоплення його системою наявних знань і уявлень. Труднощі процесу відтворення інформації обумовлюються також проблемним типом ситуації – конфліктної чи безконфліктної, а також індивідуальними труднощами вербалізації матеріалу, оскільки відомо, що словниковий запас та мовна культура більшості допитуваних обмежені [17, с.96].
Виникнення негативних обставин – дисимуляцій першого різновиду (протиріччя, прогалини і недоречності в показах допитуваних осіб) обумовлюється, в окремих випадках, також суб’єктивними намірами допитуваних осіб приховати справжні обставини розслідування події з метою: ухилитись від відповідальності і відшкодування спричиненої шкоди; пом’якшити відповідальність, зберегти набуте злочинним шляхом майно чи інші блага, права, привілеї; також вплинути на них з боку інших зацікавлених осіб.
Механізм утворення таких негативних обставин, так як і інших різновидів негативних обставин, що мають психологічну природу. Носить ситуаційно-супутній чи побічний характер зв’язку з механізмом вчинення злочинних діянь [37, с.60].
Процес формування показів (слідів пам’яті) відбувається в опосередкованому механізмом людської психіки зв’язку з реальними подіями на рівні мислення і свідомості, і обумовлюється властивостями джерела (людини) [12, с.54]. Такий самий характер зв’язку з розслідуваною подією носить і процес формування завідомо неправдивих показань, але останній є в структурному відношенні набагато складнішим, оскільки передбачає специфічну послідовність певних дій. Послідовність дій (стадій) по формуванню завідомо неправдивих показань, включає:
1) сприйняття справжньої події чи окремих епізодів;
2) запам’ятовування і опрацювання сприйнятої інформації про подію тощо;
3) усвідомлення мети повідомлення неправдивих показів і їх наслідків;
4) перероблення сприйнятої інформації і створення мисленої моделі майбутнього лжесвідчення;
5) утримання в пам’яті моделі неправдивих показань, побудова моделі процесу їх повідомлення на допиті;
6) відтворення неправдивих показань на допиті чи в процесі інших видів вербально-комунікативних дій.
Як видається з наведеного переліку формування змісту показань, які міститимуть ознаки негативних обставин – дисимуляцій у вигляді протиріч, прогалин, недоречностей у цих показаннях може відбуватись на різних стадіях, а їх безпосередній прояв – тільки на останній. Разом з тим, не виключається можливість утворення таких і, безпосередньо, під час відтворення неправдивих показань на допиті чи інших слідчих дій, що може обумовлюватись особливостями характеру допитуваної особи, змістом перебігу слідчої дії чи предметом допиту (змістом з’ясовуваного питання) [43, с.74].
У слідчій практиці мав місце такий випадок. Завідувач одного з магазинів зник з великою сумою грошей, яку він самостійно здавав в касу. Через п’ять днів “потерпілий” був знайдений в лісі лісниками, які почули його крики. Прибувши в прокуратуру, завмаг заявив, що на нього було вчинено напад. Двоє невідомих відібрали в нього гроші, потім відвезли до лісу, де прив’язали до дерева і залишили. При допиті заявника було встановлено ряд істотних протиріч. По-перше в роті “потерпілого”, з його ж слів, була палиця, а обличчя обв’язане шматком тканини. Отже, голосно кричати він не міг. Лісники ж почули його крик на відстані близько двох кілометрів. По-друге, температура повітря в той період була -3 - -9 С, тому завмаг, пробувши у лісі без взуття і теплого одягу близько п’яти діб, повинен був загинути від переохолодження. По-третє, після того як його розв’язали, він без сторонньої допомоги дійшов до найближчого населеного пункту, розташованого на відстані семи кілометрів від місця події, що зробити неможливо за таких обставин (згодом судово-медичний експерт підтвердив неможливість такої активності “потерпілого”). Слід зауважити, що після, немовби, п’ятидобового голодування завмаг безболісно з’їв 700 г чорного хліба і випив 1л молока. Насправді ж вживання такої кількості їжі повинно було б викликати тяжкі наслідки. За висновком судмедексперта, у “потерпілого” повинно було відбутись рефлекторне скорочення ротового м’язу, що привело б до стиснення щелеп, і палиця, яка знаходилась у його роті, зламалася або пошкодила зуби. Насправді цього не відбулося. Після перебування протягом п’яти діб з відкритим ротом у “потерпілого” неминуче повинно було відбутись різке пересихання дихальних шляхів. Але цих ознак медичним освідуванням не виявлено. Зрештою, цілих п’ять діб завмаг не міг справляти природні потреби, тим більше, що, з його слів, він знаходився без свідомості, під час якої, як правило, настає мимовільне сечовипускання і дефекація. Цього ж не було. Аналіз всіх цих різних за характером негативних обставин дозволив встановити дійсну картину події, а саме її навмисне інсценування з метою приховування розтрати [40, с.87].
З наведеного прикладу, окрім іншого, стає зрозумілим, що, намагаючись в показаннях відтворити якомога точніше обстановку, особа, яка інсценувала подію, звертає увагу, головним чином на її зовнішній бік, випускаючи з поля зору незначні, на її погляд, обставини. Аналізуючи останні, вони виступають як негативні, оскільки суперечать і не узгоджуються з розслідуваною (в даному випадку інсценованою) подією. З цього приводу Т.В.Церетелі зробила висновок: “… об’єм результатів діянь людини набагато ширший за результат, який міститься в меті, яку перед собою ставить особа. Остання, вчиняючи цілеспрямований поступок, намагається змінити об’єкт зовнішнього світу. Ця зміна в об’єкті й виступає метою його вольової діяльності. Однак така діяльність може викликати ряд таких побічних наслідків, які не мають прямого відношення до поставленої мети, або ж навіть є небажаними для цієї особи. Зрештою. Поступок людини може призвести і до таких побічних наслідків, які взагалі не передбачались суб’єктом.”[60, с.89].
Негативні обставини – дисимуляції, у вигляді протиріч, прогалин і недоречностей в показаннях допитуваних осіб можуть реалізуватись у формі завідомо неправдивих показаннях, а також у формі самообмови, а також неправдивого алібі
Інші види негативних обставин особистісного характеру, наприклад, немотивовані поступки, різні прояви некерованих реакцій організму, що відображають емоційну напругу, розгубленість та інші некеровані волею внутрішні стани, обумовлюються психологічними процесами як супутніми реакціями особи на конкретну ситуацію, за якої відбуваються певні дії, та сприймаються або відтворюються обставини злочинної події з приховування слідів злочину чи інших формах протидії розслідуванню: при дачі показань на допиті і т.п [11, с.76]. Поведінка – це соціально-значуща система дій людини. Передумовою поведінки людини, джерелом її діяльності є потреба. Остання, з нейрофізіологічної точки зору, являє собою утворення домінанти (стійкого збудження певних механізмів головного мозку), які пов’язані з регулюванням актів поведінки. Аналізована потреба викликає певний стан – мотивацію. Мотив – це довід на користь вибраної, усвідомленої події. Слово “мотив” в перекладі з латинської мови означає “спонукання“. Однак не всяке спонукання є мотивом. Мотив – усвідомлене спонукання на досягнення конкретної мети, це необхідний елемент свідомої, вольової та навмисної дії. Багато актів поведінки є імпульсивними (імпульсивний – поривчастий, той, що діє під впливом першої спонуки) реакціями непов’язаними з усвідомленням мети, вони однозначно обумовлені у конкретного індивіда зовнішнім ситуаційним впливом. Вони не опосередковані передбаченням своїх наслідків і не мають усвідомлених мотивів [31, с.76].
Наведемо приклад. Під час проведення додаткового огляду місця згвалтування (подія мала місце в травматологічному відділенні 1120 ОГВ м.Львова: військовослужбовець Власов, знаходячись на лікуванні в госпіталі, за словами чергової медсестри, вночі зґвалтував її ), черговий лікар-травматолог, який здійснював ранковий огляд хворих, повідомив слідчому, що хворий Баб’як, якому робили операцію на руці, підозріло поводиться: збентежений, на обличчі з’явились почервоніння шкіри, піт на чолі, розгубленість і т.і. закінчивши огляд місця події, слідчий допитав Баб’яка як свідка. Зовнішній вигляд та поведінка допитаного була така, як це описав лікар. Чим така ситуація могла бути обумовлена, було загадкою. Стосовно згвалтування свідок нічого пояснити не міг і ніяких доказів його причетності до цієї події у слідчого не було і не могло бути, оскільки ні Власов, ні потерпіла жодних стосунків з ним не мали. Тим не менше, така немотивована поведінка Баб’яка змусила слідчого зібрати і вивчити характеризуючи його особу дані. Виявилось, що Баб’як – військовослужбовець, будівельник, до призову в армію вчинив замах на згвалтування. За підставами, передбаченими ч.1 ст.50 КК України, він був звільнений від кримінальної відповідальності, а справу було закрито [45, ст.67].
Ситуаційні причини: вчинено злочин, проводять слідчі дії – обумовили появу у свідка, в минулому підозрюваного у злочині, некерованих реакцій організму – негативних обставин.
Можливості виявлення та особливості використання негативних обставин при розслідування конкретних злочинів завжди залежать від їх виду і джерела, а також від характеру зв’язку цього джерела з механізмом злочину і супутнім ситуаційним чи побічним процесом відображення, в результаті якого вони виникли. На відміну від джерел доказів, які безпосередньо встановлюють конкретні обставини злочинної події або вину в ній певної особи, як свідчать наведені приклади, безпосередньо не пов’язані з механізмом вчинення злочину. Тому, як прямі джерела доказів в процесі доказування не можуть використовуватись. За своєю природою негативні обставини є джерелами прямих доказів лише для певного побічно-ситуаційного процесу супутнього вчиненню злочину, викликаного окремими актами поведінки його учасників при підготовці злочину, під час його вчинення, а також після нього, наприклад, здебільшого, в результаті інсценування [43, с.87].
Перебуваючи в такому опосередкованому (непрямому) зв’язку з механізмом розвитку злочину, негативні обставини процесі доказування по справі можуть відігравати важливу роль здебільшого як непрямі (побічні) докази. Вивчення походження негативних обставин, встановлення причин, що обумовили їх в даній ситуації, і зв’язків з джерелом відображення, забезпечує під час розслідування перехід від встановлення наявності і характеру супутнього процесу, який викликав негативну обставину, до безпосереднього джерела, а від нього – до того елемента механізму розвитку злочину, який в дійсності був закономірною передумовою виникнення цього відображення [29, с.87].
Під час обшуку на ручці молотка, знайденого в автомашині підозрюваного, виявили волосся, яке, згідно висновку експерта, не належало потерпілій. Зробили припущення, що це волосся могло потрапити на молоток під час вчинення підозрюваним нового, не відомого слідству, злочину. Проаналізувавши зупинені кримінальні справи про нерозкриті вбивства виявили факт зникнення дівчини за обставин, схожих до обставин смерті потерпілої у розслідуваній кримінальній справі. Порівняльне дослідження волосся з ручки молотка з волоссям, яке було з голови ще живої, а згодом зниклої потерпілої, встановило їх однорідність. Ця обставина посприяла викриттю злочинця у вбивстві і цієї дівчини [37, с.79].
Даний приклад зі слідчої практики підтверджує наведене вище теоретичне положення: як негативна обставина, після встановлення механізму її виникнення, допомогла зрозуміти всі елементи механізму злочинної діяльності, супутні процеси якої і були передумовами її виникнення.
Зроблений аналіз походження відображень, які є різновидами негативних обставин, що часто зустрічаються в процесі розслідування злочинів, а також факторів, які впливають на їх виникнення, робить можливим сформулювати наступне криміналістичне поняття: негативні обставини – це реальні явища, що виникають внаслідок відображення певних супутніх злочинним діянням ситуаційних або побічних процесів у вигляді матеріальних утворень (слідів, предметів, змін в обстановці тощо) та кореляційно-пов’язаних з поведінкою учасників злочину дисимуляцій (ознак приховування чогось), які за своїм походженням, наявністю чи відсутністю і іншими ознаками в обстановці місця події та поведінці конкретних осіб не узгоджуються з закономірностями механізму її розвитку та встановлюваними в ході розслідування даними.
Різноманітність ситуаційних та побічних процесів (приготування до злочину; замах на нього; приготування до приховування в майбутньому наслідків злочинної діяльності; випадкові і не пов’язані з злочином дії; протидія потерпілого; приховування наслідків злочинної діяльності; різні види інсценувань у поєднанні або без нього з симулятивними показаннями винного, з метою ввести в оману; діяльність, пов’язана з розслідуванням та розглядом кримінальних справ і т.д.), які обумовлюють виникнення негативних обставин, різні форми їх відображення у навколишньому середовищі і прояви під час розслідування злочинів вимагають диференційованого підходу до їх аналізу [50, с.98].
Похожие работы
... окремих слідчих дій; n взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами; n особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні; n особливості попередження даного виду злочинів. Розслідування злочинів умовно ділитися на три етапи: 1. початковий; 2. наступний; 3. заключний. На початковому етапі проводяться невідкладні слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, спрямован ...
... проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин. При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не ...
... для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК). 3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування а)Оперативно-розшукові заходи Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжує ...
... процесу розслідування по кримінальній справі.I1I Кожен з перерахованих рівнів планування має як загальні так і спеціальні риси. Найбільш повна структура планування властива процесам формування планів розслідування по кримінальній справі (в цілому) , або по одному з його етапів (мається на увазі первинний чи послідуючий етапи , оскільки завершальний етап розслідування має спрощену структуру ...
0 комментариев