До місцевого суду___________

Заявник____________________

(п.і.б., адреса)

Відповідач______________________

(п.і.б., адреса)

Заява

про стягнення аліментів

Я перебуваю (перебувала) з відповідачем у шлюбі, від якого маємо дитину (дітей) ________________________________________,

(ім′я, дата народження)

Відповідач ухиляеться від утримання дитини, матеріальної допомоги добровільно не надає.

Відповідно до ст.181 Сімейногокодексу України та ст. 3, 15, 118 і 119 Цивільно процесуального кодексу України,-

ПРОШУ:

Стягувати з __________________________________________________,

(п.і.б. дата і місце його народження)

Аліменти на мою користь на утримання дитини___________________,

(ім′я дитини)

___________в розмірі___________частки заробітної плати що місячно, починаючи з дня подання заяви і до повноліття дитини (першої дитини), а потім у ________ частини зарплати до повноліття_____________.

Додатки:

1)         Копія свідоцтва про шлюб, про розірвання шлюбу.

2)         Копія свідоцтв (а) про народження дитини (дітей).

3)         Довітка з житлово-єксплуатаційних органів про знаходження дитини на утриманні заявника.

4)         Довідка (при можливості)з місця роботи відповідача, про розмір його заробітку.

5)         Квітанція про спляту судового збору.

6)         Копія позовної заяви на____арк.

Підпис___________

Дата_____________


1.         Зміна позову у цивільному процесі

Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх інтересів проти позову

Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) і зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Вони можуть носити матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред'явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову, відповідач залежно від наявних обставин може вимагати відкладення справи слуханням на час, необхідний для збирання і подання додаткових доказів, зупинення провадження у справі (неможливість розгляду даної справи до вирішення розгляду іншої справи, пов'язаної з нею, — п. 4 ст. 221 ЦПК), залишення позову без розгляду, якщо тотожня справа між тими ж сторонами знаходиться на розгляді в іншому суді, — п. 5 ст. 229 ЦПК), закриття провадження у справі (непідвідомчість справи суду — п. 1 ст. 227 ЦПК) та ін.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичної або фактичної сторони. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ними. Наприклад, позивач просить стягнути вартість виконаної ним роботи по ремонту квартири відповідача. Останній, заперечуючи проти позову, зазначав, що ніякого ремонту квартири в нього протягом цього року не було. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, якими обґрунтовується позов. Так, підприємство, яке помилково виплатило Т. подвійну суму винагороди за раціоналізаторську пропозицію внаслідок неправильного застосування закону, пред'явило позов про стягнення безпідставно одержаних сум. Відповідач на заперечення позову послався на неправильне обгрунтування позивачем своїх вимог, передбачених ст. 471 ЦК, оскільки йому невідомо було, що він одержує винагороду в подвійному розмірі, а згідно з п. З зазначеної статті зайво виплачені суми не підлягають витребуванню тоді, коли їх виплата провадилася при відсутності розрахункової помилки і недобросовісності з боку одержувача.

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронювано-го законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Зручність зустрічного позову також в поєднанні одним провадженням двох справ, що сприяє економії процесуальних засобів. Спільний розгляд первісного і зустрічного позовів надає суду змогу правильніше і всебічніше дослідити взаємовідносини сторін, усуває можливість постановлення протилежних рішень і цим самим створює умови для найбільш повного захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

Статтею 140 ЦПК встановлено, що право на пред'явлення зустрічного позову виникає з порушенням в суді провадження у справі і може бути реалізовано не пізніше як за три дні до судового засідання. Прийняття зустрічного позову після закінчення цього строку залежить від суду. Закріплене право покликано гарантувати швидкий і правильний розгляд порушеної в суді справи за первісним позовом, оскільки подання зустрічного позову відповідачем призводить до відкладення розгляду справи з тим, щоб надати позивачу можливість підготуватися до захисту проти такого позову. Надане суду право вирішення питання про прийняття зустрічного позову після встановленого ст. 140 ЦПК строку забезпечує відмову в його прийнятті як тоді, коли зустрічний позов пред'явлений з пропуском строку, так і тоді, коли буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.

Суд зобов'язаний прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одного правовідно-шення або коли вимоги по них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК). Взаємозв'язок первісного і зустрічного позовів може полягати в такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Критерієм доцільності є найбільш сприятливі умови для встановлення судом об'єктивної істини шляхом повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, які характеризують дійсні права і обов'язки сторін. Коли прийняття зустрічного позову сприятиме досягненню такої мети, то суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження. Нехтування цим призводить до неправильного вирішення справи. Так, суд, в провадженні якого був позов матері дитини до батька дитини про стягнення аліментів, відмовив в прийнятті зустрічного позову батька про передачу дитини на його виховання. Обидва позови були розглянуті окремо з винесенням рішення про їх задоволення. В наглядній інстанції такі рішення були скасовані з вказівкою для суду першої інстанції розглянути сумісно обидва позови, виходячи з того, що це сприятиме повному, всебічному і правильному їх розгляду та усуне можливість прийняття протилежних за змістом рішень, що мало місце при окремому їх розгляді.

Зустрічний позов повинен бути втілений в своїй процесуальній формі — зустрічний позовній заяві, яка за змістом має відповідати вимогам ст. 137 ЦПК і оплачена державним митом та подана з копіями відповідно до кількості позивачів (ст. 138 ЦПК). Якщо подана зустрічна позовна заява не відповідає вимогам закону, то настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.

Зміни в позовному спорі

Позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст. 103 ЦПК).

Зазначені права сторін випливають із загального диспозитивного правила про те, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 2 ст. 15 ЦК)

Право на зміну позову є необхідним для забезпечення захисту суб'єктивних цивільних прав громадян і організацій, а також умов і наслідків їх застосування для найбільш повної охорони приватної, колективної, державної власності та державних інтересів. Це право не знає винятку, його обмеження виступає безумовною підставою для скасування судового рішення у справі. Процесуальні дії по зміні позову можуть бути втілені в усній чи письмовій формі протягом всього часу розгляду справи по суті.

Стаття 103 ЦП К надає право позивачу у заявленому в суді позові змінити тільки предмет позову або тільки його підставу. Одночасна зміна підстав та предмета позовних вимог у процесі порушеної цивільної справи, а також особи, до якої їх заявлено, вони вважаються новими вимогами і мають бути оформлені письмовою позовною заявою за правилами ст. 137 ЦПК.

Необхідність у зміні підстав позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між фактами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, що обґрунтовують позовну вимогу, покладені нові. При зміні підстав позову для підтвердження пред'явлених позовних вимог вводяться в обіг інші юридичні факти, які впливають на підставу таким чином, що вона стає такою, що відрізняється від визначеної спочатку (введення до фактичного складу підстави позову додаткових фактів). Але виключення деяких з них і конкретизація їх не створює зміну підстав позову. При зміні підстави позову до складу юридичних фактів можна включати також ті факти, які виникли після пред'явлення позову. Але межами зміни підстав позову будуть первісні спірні правовідносини.

Зміна предмета позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових вимог заявлені нові. При уточненні, доповненні чи конкретизації формулювання вимоги предмет позову залишається незмінним, а змінюється, як правило, зміст позову — збільшується або зменшується спірна сума або пред'являється альтернативна вимога. Зміна предмета позову можлива в межах спірних правовідносин, якщо така зміна слугує інтересам їх захисту і відповідає дійсним взаємовідносинам сторін у справі. Процесуальними гарантіями захисту інтересів відповідачів є їх право подавати свої доводи, міркування та заперечення на заяву про зміну позову, а з метою забезпечення можливості підготуватися до захисту проти зміненого позову (зібрати і подати додаткові докази) вимагати відкладення розгляду справи (ст. 176 ЦПК)

Для захисту своїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Суд також мав право за власною ініціативою вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхідно для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств і організацій (ч. 7 ст. 203 ЦГІК в редакції 1963-1996 pp.). Але суд не мав право виходити довільно за межі розміру позовних вимог, коли їх розмір випливає з закону чи договору. Відносна визначеність ч. 7 ст. 203 ЦПК обумовила різне її тлумачення в теорії і практиці цивільного процесу. В теорії цивільного процесу право суду на зміну позовних вимог ставиться ширше і це викликало дискусію. На думку одних авторів, суд може змінити підставу або предмет позову, інші вважають, що вихід суду за межі позовних вимог означає також право суду змінити підставу або предмет позову. Треті стверджують, що суд має право вийти за межі зазначеного позивачем предмета позову і пов'язаного з ним розміру позовних вимог у вартісному або майновому виразі; вийти за межі обставин, зазначених позивачем як підстави позову; вирішити справу щодо осіб, не зазначених позивачем як суб'єкти спору, шляхом залучення їх для участі в процесі. В дійсності суд, залежно від з'ясованих обставин, мав право вийти задйежі заявлених позивачем вимог, якщо про це є спеціальна вказівка закону: про визнання угоди недійсною і стягнення всього одержаного по ній в доход держави (ст. 49 ЦК); відступити від рівності часток при поділі майна подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей чи інтереси одного із подружжя, що заслуговують на увагу (ст. 29 КпШС).

В статті 203 ЦПК в редакції Закону України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» правило подібне ч. 7 ст. 203 в редакції 1963-1996 pp. відсутнє. Суд не може за своєю ініціативою виходити за межі заявлених сторонами вимог, про що додатковим підтвердженням є правило ч. 1 ст. 15 ЦПК, за яким суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відмова від позову — це один із засобів відмови від належних особі суб'єктивних цивільних і цивільно-процесуальних прав. Це відмова від заявленої в суді матеріально-правової вимоги до відповідача і від судового захисту своїх прав. Визначення юридичного характеру таких дій тільки як волевиявлення позивача, спрямоване на розпорядження матеріальним правом, не охоплює процесуальних дій, які виконуються органами влади, управління та іншими організаціями, що виступають на захист прав інших осіб і використовують для цього позов як засіб порушення судової діяльності (ст. 121 ЦПК). Відповідно до ст. 122 ЩІК вони можуть відмовитися від позову і така відмова буде волевиявленням по розпорядженню тільки процесуальним правом на захист.

Відмова від позову повинна носити безумовний характер. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду про правові наслідки такої відмови (ст. 179 ЦПК).

Право на відмову від позову реалізується виконанням процесуальних дій в усній чи письмовій формі. Усна заява заноситься до протоколу судового засідання і підписується позивачем. Для письмової заяви закон не встановлює будь-яких вимог. Вона виконується довільно, але в ній необхідно зазначити обов'язково мотиви відмови від позову, оскільки такі дії перебувають під контролем суду. І якщо вони суперечать закону або порушують чиї-не-будь права та охоронювані законом інтереси, суд не приймає відмови від позову. Не допускається відмова від позову, коли буде встановлено, що такі дії суперечать законодавству, що передбачає майнову відповідальність сторін за невиконання обов'язків за договором контрактації, про стягнення завданих злочином збитків, якщо відповідачем не повністю поновлені порушені трудові права позивача тощо.

При прийнятті відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою одночасно закриває провадження у справі. Але коли суд прийняв від відповідача пред'явлений зустрічний позов, то справу належить розглядати по суті.

Формою відмови другої сторони — відповідача від належних прав на судовий захист буде визнання позову — безспірна згода відповідача, висловлена ним в судовому засіданні, про задоволення пред'явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом постановлення позитивного для позивача судового рішення. Як волевиявлення визнання позову в теорії процесу переважно розглядається розпорядчим актом процесуального значення, який відтворює дію принципу диспозитивності цивільного процесуального права. Оскільки розпорядження характеризується можливістю вибору одного з варіантів поведінки суб'єкта правовідносин, то такі риси має і визнання позову відповідачем. В науці цивільного процесу неоднозначно вирішується також питання про предмет визнання. Стверджується, що такими є лише факти підстави позову чи Заперечення, а решта — позов, правовідносини похідні від юридичних фактів. Але це міркування не відповідає процесуальному законодавству. Аналіз ЦПК свідчить, що ним врегульовано визнання позову (ст. 103 ЦПК) і визнання факту (ст. 40 ЦПК). Аоскільки позов складається з трьох частин — предмета, підстави, змісту, то кожна з них може бути об'єктом визнання. Підставу позову складає сукупність юридичних фактів, тому предметом визнання може бути якась частина підстави, частина юридичних фактів чи окремий факт (ст. 40 ЦПК). Але визнання факту відрізняється від визнання позову не тільки за обсягом обставин, а й за суб'єктами визнання: позову — відповідач, факту — будь-яка особа, що бере участь у справі. Визнання позову чи факту може паралізувати частково чи повністю вимоги позивача, порушувати його права й інтереси, а також права та інтереси інших осіб, які беруть участь у справі, тому цим особам надається можливість висловити свої міркування з приводу визнання, заперечуючи проти нього, домагатися від суду його відхилення, а суду надаються повноваження відхилити визнаний факт установленим (ст. 40 ЦПК) і не прийняти визнання позову (ст. 103 ЦПК).

Визнання позову викликає певні юридичні наслідки — звільнює суд від дальшого дослідження обставин у справі, а позивача — від доказової діяльності на обгрунтування позову і є підставою для задоволення судом вимог позивача. При визнанні факту інші особи, які беруть участь у справі (позивач і особи, які пред'явили вимогу в інтересах інших осіб), звільняються від обов'язку доказування його за допомогою інших засобів. На доказування визнаного в суді факту не поширюється правило про допустимість доказів, крім випадків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом (ст. 40 ЦПК).

Мирова угода— це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок — відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджується, то вона підлягає доказуванню в суді. Затверджена судом мирова угода є підставою для виконання (п. 5 ст. З Закону «Про виконавче провадження»). Але затвердження судом мирової угоди не означає, що суд цим самим стверджує існуючі між сторонами відносини. Суд перевіряє, чи вільна виявлена воля сторін мирової, чи не порушені будь-чиї права та інтереси, чи не шкодить мирова угода державним і громадським інтересам; щоб під виглядом мирової угоди не затверджувалась незаконна угода, не втілювався договір, не пов'язаний з предметом позову, для укладення якого встановлений нотаріальний порядок тощо. Не допускається укладення мирової угоди, спрямованої на звільнення в обхід закону від майнової відповідальності посадових осіб, винних в заподіянні підприємствам і організаціям шкоди незаконним звільненням з роботи працівників, у не виконанні рішення суду про поновлення на роботі та ін. За правилом ст. 220 ЦК припинення зобов'язання між організаціями угодою сторін допускається у випадках, коли такі дії не порушують інтересів держави. Суд має враховувати чи в межах повноважень і своїх прав сторони визначили умови мирової угоди.

Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-правових правовідносин.

Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається в протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобов'язаний роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і одночасно закриває провадження в справі. Мотивована ухвала судом постановляється також про незатвердження мирової угоди (ст. 179 ЦПК). Мирова угода може бути укладена також в стадіях апеляційного і касаційного провадження (статті 304,332 ЦПК) та звернення рішення до виконання (ст. 352 ЦПК).



Информация о работе «Позови в цивільному процесі»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 56771
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
65825
0
0

... позивача. Як уже було показано в попередньому підрозділі, протягом становлення та розвитку інституту заочного рішення одна модель чергувалася з іншою. Сучасна модель заочного розгляду справи в цивільному процесі України передбачає, що такий порядок розгляду цивільно-правових спорів можливий лише у разі неявки відповідача. Характеризуючи поняття заочного розгляду справи, не можна оминути увагою ...

Скачать
232148
0
0

... рівноправ’я сторін. Одним із керуючих положень цивільного процесуального права, закріплючого однакові можливості здійснення і захист прав сторін в цивільному процесі і виключаючи будь-які переваги у цьому відношенні одної сторони перед іншою, одних осіб, які беруть участь в справі, перед іншими, являється принцип процесуального рівноправ’я, тобто таке нормативно-керівне начало, яке забезпечує ...

Скачать
52097
0
0

... якою вони наділені для надання юридичної допомоги зазначеним учасникам процесу і допомоги суду у встановленні обставин справи. 3. Поняття сторін у цивільному процесі Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу який повинен вирішити суд. Сторонами, згідно зі ст. 30 нового ЦПК Укра ...

Скачать
57178
0
0

... цивільного судочинства. Залежно від останнього прокурор бере участь: (а) у формі відкриття цивільної справи і (б) у формі вступу в порушену справу. В основу визначення процесуальної форми участі прокурора в цивільному процесі нами покладено не зміст представницьких його завдань, пов’язаних з характером і завданнями стадій процесу, а механізм у відкритті цивільного провадження по справі. Отже, ...

0 комментариев


Наверх