Участь прокурора в цивільному процесі

Участь прокурора в цивільному процесі

План

Вступ

1. Завдання прокуратури у цивільному процесі

2. Підстави та форми участі прокурора у цивільному процесі

3. Правове становище прокурора при розгляді цивільних справ

4. Представництво прокурором в суді громадян та держави

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

В умовах побудови демократичної правової держави виключного значення набуває всебічне укріплення законності, боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Демократія не сумісна ні з свавіллям, ні з безвідповідальністю, ні з беззаконням.

Для забезпечення законності та правопорядку, боротьби з правопорушеннями в Україні створена і функціонує система правоохоронних органів, важливою ланкою якої є прокуратура, як орган вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі гарантій законності. Захищаючи права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, можуть зобов’язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходів для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути до відповідальності винних.

Прийнята у 1996 р. Конституція України передбачає одну з основних функцій прокуратури України - представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121) [1]. Для практичної реалізації цієї норми Основного Закону 21 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла законодавчі акти, якими не тільки внесено відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства, а 12 липня 2001 р. - і до Закону України "Про прокуратуру", а й докорінно переглянуто роль прокурора в цивільному судочинстві.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (далі - ЦПК) повніше відбиває ці новели (статті 45 і 46) [4]. До новел варто віднести гарантоване ч. 4 ст. 46 ЦПК право прокурора, який не брав участі у справі, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги або заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами.

Цим Кодексом закріплено право прокурора здійснювати в установленому законом порядку представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 2 ст. 45) [4].

Запровадження інституту представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді поставило низку проблем процесуального характеру, особливо щодо юридичної природи цього представництва, оскільки деякі науковці вважають, що положення (становище) прокурора в цивільному процесі і представника у справі нічим не відрізняються, інші ж стверджують, що представництво прокурором "чужих" інтересів у суді є одним з його видів у цивільному процесі.

Актуальність вивчення проблем участі прокурора в цивільному судочинстві зумовлено насамперед дискусією про майбутнє прокуратури, її роль у цивільній юрисдикції, форми й методи реалізації прокурором представницьких повноважень, допустимість його участі в цивільному процесі в межах вимог правової держави та процесуального статусу, передбаченого Конституцією України й чинним законодавством.

Мета курсової роботи. На підставі чинного цивільного процесуального законодавства і практики його застосування розглянути актуальні питання здійснення прокурором у суді представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

1. Завдання прокуратури у цивільному процесі

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції, ст. 17 в редакції Закону України № 2531-НІ від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"). Законом України № 2540-ІП від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" була змінена редакція ст. 121 ЦПК, за якою прокурор, у випадках, передбачених законом, може звертатися до суду із заявами на захист прав і свобод інших осіб. [4]

У науці цивільного процесу питання про завдання прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються:

а) здійснення законоохоронної функції;

б) необхідність захисту прав і законних інтересів громадян;

в) потреба захисту державних чи громадських інтересів та ін. [15]

Але мета й завдання прокурора в цивільному процесі й виконувані ним процесуальні функції, його процесуально-правове становище визначені в чисельних нормах права; тому правові норми й служать підґрунтям для вирішення питання про завдання представництва прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. З Закону України "Про прокуратуру", яка має назву "Правові основи діяльності прокуратури". У ній встановлено, що повноваження прокурорів, організація, засади й порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. [2] Органи прокуратури в установленому порядку й у межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

Прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора у процесі для надання висновків у справі є обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону "Про прокуратуру", ст. 13 ЦПК) [2,4].

Стаття 35 Закону "Про прокуратуру" (в редакції Закону від 26 листопада 1993 р.) надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов'язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили[2].

Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право внесення подань до кваліфікаційних комісій про притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушили закон (п. 11 наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

Для забезпечення об'єктивності в процесуальній діяльності прокурора, спрямованої на виконання покладених на нього завдань і функцій в цивільному судочинстві, прокурор не може брати участь у справі і підлягає відводу (самовідводу), якщо він: особисто, прямо чи побічно заінтересований в результатах справи; є родичем сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі; перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у його безсторонності (статті 18, 19 ЦПК)[4].

Заява про відвід має бути мотивована і подана до початку розгляду справи по суті, тобто вчинення процесуальних дій, передбачених ст. 178 ЦПК. Після цього відвід може бути заявлений лише тоді, коли про підстави відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті (ч. З ст. 20 ЦПК). [4]