Поняття і ознаки покарання
Система покарань, її ознаки і значення
Сутність класифікації покарань
Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
Довічне позбавлення волі
Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК (ч. 1 ст. 53 КК)
Загальні засади призначення покарання
Навигация
Довічне позбавлення волі
Покарання та його види
73411
знаков
0
таблиц
0
изображений
8. Довічне позбавлення волі.
Довічне позбавлення волі, як і позбавлення волі на певний строк, полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально - виконавчої установи (виправної колонії максимального рівня безпеки), тільки не на певний строк, а безстрокове.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК) [4,с.245].
Довічне позбавлення волі передбачене в КК тільки за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК). Це найтяжчий вид покарання,4 який передбачено тільки в альтернативі з позбавленням волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі було введено в Україні з 2000 року, як покарання, що замінило смертну кару, яка була відмінена і зараз в нашій країні не існує.
Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка (ч. 1 ст. 151 КВК). До осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі, застосування амністії не допускається (ст. З Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року).
Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ч. 2 -ст. 87 КК).
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку (ч. 2 ст. 64 КК).
Втеча з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, тягне кримінальну відповідальність за ст. 393 КК [4,с.245].
Б. Додаткові покарання
1. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Цей вид додаткового покарання відсутній у санкціях статей Особливої частини КК. Він може призначатися за вироком суду у справах, де засуджуються особи, які мають відповідні звання, ранги, чини і класи. Рішення про таке позбавлення є правом суду. Воно є остаточним і не потребує узгоджень з відомствами, які присвоїли засудженому певне звання, ранг, чин, клас.
Закон (ст. 54 КК) обмежує можливість застосування цього виду покарання тільки випадками, коли винний вчинив тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Отже, при вчиненні особою злочину невеликої або середньої тяжкості ст. 54 КК застосовуватися не може.
Цей вид покарання має безстроковий характер. Він здійснює на засудженого негативний морально-психологічний вплив, позбавляє його певних службових перспектив і матеріальних привілеїв, що мають особи, яким присвоєні ті чи інші звання, ранги, чини, класи.
Військові звання встановлюються у Збройних Силах України, спеціальні звання — в МВС, у Податковій та Митній службах України, ранги встановлюються для державних службовців (спеціальні — для працівників дипломатичної служби), чини — для прокурорських працівників, класи — для суддів і судових експертів.
Державних нагород, почесних, наукових звань суд позбавляти не може.
2. Конфіскація майна.
Право власності гарантується Конституцією України. Зокрема, у ст.. 41 Конституції України зазначено: « ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути скасована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом» [5,с.11].
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 59 КК).
Згідно із законом (ч. 2 ст. 59 КК) конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна.
Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб‘єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що розміщені на рахунках і вкладах або на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довічне управління.
Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законодавством.
Отже, всі випадки покарання у виді конфіскації майна передбачені в законі і суд на свій розсуд призначити її не може. Закон також визначає можливість конфіскації майна тільки при засудженні за корисливі (тобто такі, що мають мету незаконного збагачення) тяжкі й особливо тяжкі злочини. Таким чином, конфіскація майна являє собою обмеження матеріальних прав засудженого.
Примусовість конфіскації полягає в тому, що при набранні вироком сили зазначене майно вилучається поза волею засудженого і членів його сім‘ї.
Безоплатність вилучення означає, що вилучене майно не компенсується. Однак, при незаконному осудженні майно може бути повернуто незаконно засудженому, якщо воно ще не звернено у власність держави або не реалізовано у встановленому законом порядку.
В КК встановлено випадки обов'язкової конфіскації майна (скажімо, ч. 4 ст. 190 КК "Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою — карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна") і факультативної конфіскації майна (скажімо, ч. 2 ст. 369 КК "Давання хабара, вчинене повторно — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої"). При обов'язковій конфіскації вона може бути не застосована тільки на підставі ст. 69 КК (Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) [4,с.246].
Окрім того, кримінальне законодавство передбачає можливість як повної, так і часткової конфіскації майна ( дане зазначається у вироку). Повна конфіскація припускає вилучення всього майна, що належить засудженому. Часткова конфіскація поширюється тільки на майно зазначене у вироку суду, шляхом перелічення конкретних предметів або вказівки розміру.
У КК знаходиться додаток, який містить перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.
Крім конфіскації, яка є видом додаткового покарання, існує так звана спеціальна конфіскація, що не є видом покарання. Таку назву вона отримала в теорії та практиці.
Так, у ст. 81 КПК зазначено, що знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, а гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави.
Норми про спеціальну конфіскацію, тобто конфіскацію речей, що є предметом злочину або знаряддям чи засобом злочину, є і в КК. Скажімо, незаконна порубка лісу (ст. 246 КК) передбачає, крім основного покарання, конфіскацію незаконно , з допомогою якого проводилися дослідження, розвідування, розробка природних багатств та інші роботи на континентальному шельфі України.
Санкція статті КК може одночасно передбачати конфіскацію як вид покарання і спеціальну конфіскацію. Скажімо, за вчинення контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК), крім основного покарання, передбачається й конфіскація предметів контрабанди та конфіскація майна [3,с.162].
Конфіскація майна має певні спільні риси зі штрафом. Спільне для цих видів покарання полягає в тому, що як конфіскація майна, так і штраф є покаранням майнового характеру. Крім того, при конфіскації майна, так само як і при штрафі, визначене майно, що належить засудженому, переходить у власність держави, а не якоїсь особи.
Відмінність конфіскації і штрафу полягає в тому, що:
1) штраф застосовується при вчиненні злочинів невеликої тяжкості, а конфіскація – при вчиненні тяжких та особливо тяжких, скоєних з корисливих мотивів;
2) штраф є грошовим стягненням, а конфіскація полягає у примусовому вилученні майна, що належить засудженому;
3) розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості злочину з урахуванням матеріального стану винного й у межах від тридцяти до тисячі неоподаткованого мінімуму, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено більшого розміру штрафу, а при конфіскації розмір майна , що підлягає конфіскації, визначає суд;
4) штраф може бути як основним, так і додатковим видом покарання, а конфіскація – тільки додатковим.
В. Покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові (змішані покарання)
Похожие работы
... Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом [3;273]. РОЗДІЛ II 2.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної ...
... , повинне враховуватися в практиці судів при розгляді ними кримінальних справ певної категорії. Ним можуть користуватися й інші суб’єкти при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність. Доктринальне тлумачення охоплює всі види тлумачення, котрі не мають ніякої юридичної сили. Подібне тлумачення міститься в монографіях, підручниках, коментарях, наукових статтях, інших печатних творах ...
... і Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 56 – 70 Кримінально - виконавчого кодексу України та Інструкцією "Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи", яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165. Відповідно до ст. 56 Кримі ...
... нально-правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання — це ...
0 комментариев