Поняття виконавчого провадження

Контрольна робота

з дисципліни: "Виконавче провадження"

Поняття виконавчого провадження

Зміст

1. Поняття виконавчого провадження. 4

2. Процесуальний порядок відкриття виконавчого провадження. 5

3. Арешт майна боржника та порядок його скасування. 10

4. Участь перекладача у виконавчому провадженні. 17

5. Захист прав суб’єктів виконавчого провадження при вчиненні виконавчих дій 18

6. Особливості звернення стягнення на заставлене майно. 20

7. Виконання виконавчих документів, що зобов’язують боржника здійснювати певні дії або утриматись від їх здійснення. 24

8. Практичні завдання. 26

Додатки. 28

Список літератури. 31

1. Поняття виконавчого провадження

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, цивільне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну стадію цивільного процесу –виконавче провадження. Виконанням усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов'язки.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України “ Про виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний порядок (форма) розкриває ряд істотних особливостей виконавчого провадження і характеризується такими положеннями:

а) Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України;

б) Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).

в) Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6 вище вказаного закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Значення судового виконання полягає в тому, що воно гарантує фактичну реалізацію рішень судових і несудових органів, завершує юрисдикційну діяльність по захисту суб'єктивних прав громадян і організацій, забезпечує зміцнення законності у сфері матеріально-правових відносин, попереджає цивільні й цивільно-процесуальні правопорушення та сприяє вихованню громадян і службових осіб у дусі виконання законів України.

2. Процесуальний порядок відкриття виконавчого провадження

Підставою для відкриття виконавчого провадження по виконанню судового рішення є пред’явлений до відповідного відділу державної виконавчої служби виконавчий документ разом із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження.

При цьому стягувачу необхідно вирішити питання щодо місця виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст.20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Таким чином, як вбачається із зазначеної статті Закону, право вибору місця виконання належить стягувачу в межах вимог ст.20 цього Закону.

У разі, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документу до виконання (для рішень місцевих та господарських судів цей строк складає 3 роки), і цей документ відповідає вимогам, передбаченим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець є зобов’язаним у 3-денний строк із дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Копії постанови не пізніше наступного дня надсилаються сторонам виконавчого провадження, тобто, стягувачу та боржнику, а також до суду, що виніс рішення, за яким було видано виконавчий документ.

У цій же постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а щодо рішень про примусове виселення – п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням із нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Необхідно зазначити, що Цивільним процесуальним кодексом України і Господарським процесуальним кодексом України передбачається можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Законом України "Про виконавче провадження" також передбачаються заходи, які можуть забезпечити подальше виконання судового рішення.

Так, відповідно до частини 4 ст.24 указаного Закону при відкритті виконавчого провадження за заявою стягувача із метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження має право накласти арешт на майно боржника (окрім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно із винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника.

У діяльності державних виконавців може виникати потреба в роз’ясненні резолютивної частини того чи іншого рішення, викладеної у виконавчому документі. У таких випадках згідно із частиною 1 ст.28 Закону державному виконавцеві надається право звернутися до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту виконавчого документа, якщо резолютивна частина даного рішення викладається у документі незрозуміло.

Оскільки від правильного розуміння державним виконавцем змісту рішення, що підлягає виконанню, залежать зміст і характер виконавчих дій, потрібних для виконання рішення, усвідомлення ним змісту рішення є необхідною передумовою здійснення виконавчого провадження.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 Закону України “ Про виконавче провадження”, на підставі виконавчого документа;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих документів.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостатньо, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до відділу Державної виконавчої служби за новим місцепроживанням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Якщо зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу невиконання рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції, або передати виконавчий документ відповідному підрозділу Державної виконавчої служби в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) виконавчі листи та інші документи - протягом трьох років;

2) накази арбітражних судів - протягом трьох місяців;

3) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців;

4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

5) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

Строки, зазначені у частині першій статті 18 вище вказаного закону, встановлюються:

1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;

2) для виконання рішень арбітражних судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили;

3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої статті 18 того ж закону, - з дня винесення відповідної постанови.

По інших виконавчих документах строк пред'явлення їх до виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

а) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

б) частковим виконанням рішення боржником.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.

3. Арешт майна боржника та порядок його скасування

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів продати іноземну валюту в розмірі, необхідному для погашення боргу.

Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке право для їх реалізації відповідно до вимог частини другої цієї статті.

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів.

Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням встановлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6 цього ж Закону.

Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення зобов'язань боржника перед заставодержателем, і лише залишок коштів - для задоволення вимог стягувача.

Державний виконавець має право на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові.

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом порядку. Кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих.

За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стягнення відповідно до цього Закону.

Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону).

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних інтересів.

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначаються Національним банком України, а щодо іншого майна - Міністерством юстиції України.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для закриття виконавчого провадження.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначається Національним банком України, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дії державного виконавця з переоцінки майна. Якщо у місячний строк після переоцінки майно не буде продано торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна.

Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру.

Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.

Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

4. Участь перекладача у виконавчому провадженні.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, який не може перевищувати 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, про що державний виконавець виносить постанову на підставі кошторису, який повинен подати перекладач. Ця постанова затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Винагорода виплачується в розмірі, не більшому, ніж передбачено Iнструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, державної виконавчої служби, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710.

Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у виконавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує, що вона володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

5. Захист прав суб’єктів виконавчого провадження при вчиненні виконавчих дій

На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо посадових осіб, та призначає новий строк виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до суду подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

6. Особливості звернення стягнення на заставлене майно

До основних нормативних актів, які урегульовують процес реалізації заставного майна належать Цивільний кодекс, закони України "Про заставу" та "Про іпотеку", а також Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15.07. 1999 року, № 42/5 та Тимчасове положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27.10. 1999 року, № 68/5 та інші нормативні акти.

Відповідно до умов Закону України "Про заставу", стягнення на предмет застави може бути звернене за рішенням суду, але якщо інше не встановлено самим договором застави. За Законом України "Про іпотеку" є три способи звернення стягнення на нерухомість, передану в іпотеку банку: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого прирівнюється також відповідне застереження в іпотечному договорі.

Розглянемо детально вищевказані способи

Правомірність відчуження заставного майна повинна починатися з правомірності та законності договору застави, тому, вкрай важливо купуючи заставне майно, ознайомитися з договором застави та його умовами, перевірити чи має він юридичну силу, чи були дотримані вимоги закону щодо його форми.

У разі якщо в договорі застави не визначено спосіб звернення стягнення на заставлене майно, воно здійснюється на підставі рішення суду. Частіше всього в договорі цей спосіб визначається, у вигляді застереження, яке може передбачати передачу заставодержателю або права власності на предмет застави (іпотеки), або право заставодержателя від свого імені продати предмет застави (іпотеки) будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому законодавством. Дії щодо продажу предмета такого майна та укладання договору купівлі-продажу здійснюються банком від свого імені, на підставі договору застави, який містить відповідне застереження. Але, у боржника завжди лишається право, а у покупця, відповідно, ризик, оскарження боржником правомірності такої реалізації майна в суді.

Наступним способом звернення стягнення є отримання рішення суду про визнання права власності на заставлене майно. На підставі такого рішення, оформляються відповідні виконавчі документи, які передаються до виконавчої служби. Остання, в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", у взаємодії з спеціальними організаціями, які спеціалізуються на проведення аукціонів та публічних торгів (надалі - торгів), проводять відповідно торги з реалізації заставного майна. Інформацію про майно, яке реалізується, про дату проведення торгів, про порядок проведення участі в них, а також інші дані, публікує державна виконавча служба у порядку визначеному законом. Для того, щоб взяти участь в торгах особі, яка має намір придбати те чи інше заставне майно, необхідно:

• повинна подати заяву про участь в торгах;

• сплати реєстраційний збір за реєстрацію учасником торгів,

• внести гарантійний внесок, який фактично є авансом та відноситься в рахунок оплати відчужуваного майна,

• взяти участь у торгах та запропонувати найвищу ціну за майно.

Проведення торгів оформляється протоколом та актом.

У разі якщо майно не буде продане на перших торгах, воно повинно бути виставлене на наступних, які повинні бути проведені не пізніше ніж через місяць, при цьому ціна майна, яке виставляється на продаж може бути зменшена не більше ніж на 25%, якщо мова йде про нерухоме майно, то не більше ніж на 30%. Якщо майно не буде продане на торгах проведених вдруге, сам банк може викупити його за вартістю не менше ніж 65% від його початкової аукціонної ціни. Якщо ж й банк не викупить таке майно, то застава (іпотека), може бути припинена за рішенням суду, тобто банк вже не матиме жодного права на заставне майно. Але припинення застави не знімає з боржника обов’язок погасити заборгованість перед кредитором.

За результатами торгів, переможець, який надав найбільшу ціну за виставлене на продаж майно, за умови оплати її у повному обсязі, стає власником цього майна. Щодо правовстановлюючого документу на придбане майно, то ним, у разі придбання рухомого майна є протокол та акт про проведення аукціону, у разі придбання нерухомого майна - свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі протоколу та акту про проведення аукціону.

Щодо позасудового способу звернення стягнення, то він полягає в тому, що банк отримує у нотаріуса виконавчий напис та звертається з заявою до виконавчої служби з проханням виконати виконавчий напис. Подальша реалізація майна відбувається через аукціони чи публічні торги, у порядку зазначеному вище.

Основним ризиком у нового власника є ризик втрати придбаного майна, у зв’язку з визнанням недійними публічних торгів чи аукціону. Підстав для цього більш ніж достатньо, наприклад, визнання недійсним договору застави, виконавчого напису нотаріуса, з відміною рішення суду, на підставі якого здійснюється стягнення, порушення порядку публікації інформації про проведення торгів та порядку проведення торгів, порушення виконавчою службою порядку проведення експертної оцінки майна, знаходження майна під арештом, чи переданням його в забезпечення зобов’язання іншому кредитору та інші.

При придбанні нерухомого майна, високою є ймовірність оскарження попереднім власником нерухомості, тобто боржником, дій банку пов’язаних з відчуженням нерухомості. Крім цього, наприклад, у квартирі, що реалізовується банком, можуть бути прописані люди, питання про виселення яких, на момент придбання такої квартири, може залишатися невирішеним, що гарантовано означає виникнення в подальшому довготривалих судових процесів з їх виселення. Ще більш складною є ситуація, коли в придбаній квартирі прописані неповнолітні діти, виселити їх в примусовому порядку без надання альтернативного житла неможливо. Тому, придбаваючи таке нерухоме майно необхідно заручитися гарантією про відсутність подібних проблем чи про їх успішне вирішення.

Наразі, питання зі спрощення процедури реалізації заставного майна, не лише не вирішуються державою, а навпаки – ускладнюються. Банкіри неодноразово зверталися до органів влади з проханням спрости процес відчуження заставного майна, зробити його позасудовим, оскільки, кількість неплатежів збільшується і потреба в оперативній реалізації майна стає все більшою. Натомість, держава стає на захисті боржників. Так, 26 грудня 2008р. парламент ухвалив у першому читанні законопроект №3459-1, яким планується ввести мораторій на примусове стягнення житлової нерухомості, що перебуває в заставі банку.

Не зважаючи на досить непросту процедуру відчуження заставного майна, це не повинно відлякувати потенційних покупців такого майна, до того ж це є чудовою нагодою придбати необхідне майно, відповідної якості за досить помірними цінами. Важливо лише, бути уважними та пильними при придбанні такого майна, необхідно перевірити всі документи, договори, уважно вивчити їх, оцінити ризики, зважити всі переваги і недоліки придбання такого майна та прийняти відповідне рішення.

7. Виконання виконавчих документів, що зобов’язують боржника здійснювати певні дії або утриматись від їх здійснення

До судових рішень у немайнових справах належать: а) рішення, що зобов'язують боржника особисто вчинити певні дії на користь стягувана або утриматись від їх вчинення, зокрема, про поновлення на роботі, про відібрання дитини, про виселення з приміщення, вселення в приміщення, про примусовий обмін; б) рішення про заборону діяльності об'єднання громадян.

При виконанні таких рішень застосовуються правила ст.76 Закону, якими встановлені загальні умови їх виконання і серед яких особливо важливе значення набуває стадія добровільного виконання.

Державний виконавець повинен спочатку вичерпати всі надані йому законом можливості для здійснення виконання в цій стадії. З цією метою він у постанові про відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, або утриматись від їх вчинення, встановлює відповідно до ст.24 Закону строк для добровільного виконання такого рішення і попереджає боржника про те, що після закінчення цього строку буде проведено примусове виконання і з боржника будуть стягнуті виконавчий збір і витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій.

У випадку невиконання без поважних причин у встановлений строк вимог про добровільне вчинення (утримання) певних дій, державний виконавець застосовує до боржника заходи відповідальності – штраф та виконавчий збір (статті 46, 87 Закону) і визначає певний строк для виконання.

Виконавчий збір стягується у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – громадянина і в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – із боржника – юридичної особи.

Штраф накладається в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – щодо посадових осіб.

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору і накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби і може бути оскаржена в десятиденний строк до суду.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазначених санкцій і якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій. Якщо в рішенні зазначені наслідки його невиконання, передбачені ст. 207 ЦПК України, то застосовуються такі наслідки. Відповідно до зазначеної норми суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

У разі повторного невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до Закону (ст.87 Закону). А виконавчий документ (якщо виконати рішення суду без участі боржника неможливо) за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ (ч. З ст.76 Закону).

8. Практичні завдання

1. За виконавчим листом про стягнення з громадянина Платонова Д. майнової шкоди в розмірі 5 тис. грн. державний виконавець наклав арешт на належні боржнику камінний годинник стародавньої роботи, виконані зі срібла, і передав їх на реалізацію в спеціалізовану організацію.

Після закінчення двох місяців після передачі на реалізацію годинник проданий не був, у зв’язку з чим стягувач забажав залишити годинник за собою. Державний виконавець не взяв до уваги заяву стягувача, повернув годинник боржнику, а замість наклав арешт на грошовий вклад боржника в банку, про який йому було відомо і раніше.

Оцініть законність і обґрунтованість дій державного виконавця.

Відповідь

Державний виконавець діє на підставі Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України (Мін'юст) від 15.12. 1999 № 74/5.

За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно (пункт 2.1.4 Інструкції).

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному Законом.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (пункт 3.7.1. Інструкції).

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках: наявності коштів боржника на депозитних, вкладних та інших подібних рахунках боржника, з яких боржник не вправі вимагати видачі чи списання коштів до спливу певного строку, у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення (пункти 4.5 та 4.7 2. Інструкції).

Виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадках: письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі (пункт 4.9 1. Інструкції).

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів (пункт 5.1.1 Інструкції).

Якщо в боржника - фізичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути звернено на інше майно (пункт 5.1.4 Інструкції).

Таким чином, на нашу думку, дії державного виконавця були необгрунтовані. Інструкція про проведення виконавчих дій прямо зобов`язує державного виконавця спочатку здійснити арешт грошових коштів і тільки при їх відсутності – на інше майно. Той факт, що державний виконавець не взяв до уваги заяву стягувача, повернув годинник боржнику, а замість наклав арешт на грошовий вклад боржника в банку, про який йому було відомо і раніше, свідчить про те, що державний виконавець виправив свою помилку і в подальшому діяв законно на підставі Інструкції.