Залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів

7. Залучення громадськості до розкриття й розслідування злочинів.

Вести ефективну боротьбу зі злочинністю сила­ми одних лише правоохоронних органів, навіть добре технічно оснащених, неможливо. Значну допомогу орга­нам розслідування у розкритті злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, і у виявленні причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, може подати громадськість.

Форми участі громадськості у попередньому розсліду­ванні можуть бути різні — як процесуальні (порука гро­мадської організації або трудового колективу за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого до суду, слід­чого або особи, що провадить дізнання, при обранні такого запобіжного заходу; порушення клопотання про взяття особи, яка вчинила злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, на поруки громадською організа­цією або трудовим колективом (ст. 154, 10 КПК), так і непроцесуальні (допомога громадських помічників слід­чого, повідомлення громадянами відповідної інформації після звернення працівників органів розслідування через пресу, радіо, телебачення по допомогу в розкритті злочи­нів, зокрема у зв'язку з виявленням трупів; допомога у розшуку осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів; прочісування місцевості для виявлення там осіб, що вчи­нили злочин, та ін.).

При всіх формах участі громадськості у розкритті й розслідуванні злочинів її представники лише допомага­ють органам розслідування у встановленні обставин вчи­нення злочину та осіб, які його вчинили, не замінюючи їх, бо законом їм не надано право самостійно виконувати процесуальні дії у кримінальній справі. Це стосується і громадських помічників слідчого.

8. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню зло­чину, та вжиття заходів до їх усунення.

Покладення законом на слідчого та орган дізнання обо­в'язку виявляти при провадженні розслідування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення випливає з завдання досудового слідства не лише розкрити злочин і викрити осіб, які його вчинили, а й знейтралізувати або ліквідувати грунт для вчинення таких злочинів.

Важливість належного виконання даного обов'язку органами розслідування полягає ще й у тому, що саме причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, мо­жуть бути обставинами, що впливають на ступінь і харак­тер відповідальності обвинуваченого, вид і розмір пока­рання. Так, у справах про злочини неповнолітніх залежно від встановлення умов життя і виховання неповноліт­нього, обставин, що негативно впливали на його вихо­вання (ч. 1 ст. 433 КПК), може бути вирішено питання про притягнення такого неповнолітнього до криміналь­ної відповідальності або про закриття справи із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру (ст. 9 КПК).

Висновок

Процес боротьби зі злочинністю та викорінення всіх її детермінант, відновлення порушеного права та забезпечення законних прав та інтересів людини і громадянина, вимагають проведення справедливого правосуддя, що регламентується нормами кримінального процесу. Досудове слідство, як одна із невід’ємних частин кримінального процесу, повинно бути всебічним, повним, об’єктивним, та має проводитись суворо в межах кримінально-процесуального закону. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України у главі 11 встановлює положення досудового слідства, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного, та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання завдань даної стадії й охорони в ній прав і законних інте­ресів громадян та юридичних осіб.

Працюючи над даною роботою я намагався зробити загальну характеристику положень досудового слідства, використовуючи погляди різних науковців та практичних працівників. Теоретична база досудового слідства є досить виваженою і чіткою, проте на практиці непоодинокі нехтування та обхід норм кримінального судочинства. Так, зокрема зустрічаються випадки порушення підслідності кримінальних справ, недотриманні строків досудового слідства, неефективному відомчому контролю за дотримання законності в діяльності органів досудового слідства, створення і діяльність слідчо-оперативні групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством, Кодекс передбачає не повне коло науково-технічних засобів, хоча в них є потреба і вони активно використовуються.

На тлі створення нового Кримінально-процесуального кодексу необхідно зазначити, що від розв’язання проблеми створення ефективної системи кримінального судочинства залежить міцність фундаменту для сучасної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій кримінально-правовій системі.

Список використаної літератури:

1.   Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. / К: Юрінком. -1998. –с. 52

2.   Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. –«Форум». -2003. –с. 12.

3.   Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. –с. 31.

4.   Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За заг. ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Конон, А.С.К., -2003.

5.      Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. / -К.: Парламентське видавництво. -2000. –с. 6

6.      Проект кримінально-процесуального кодексу України. / -К. ‑Видавництво ВРУ. -2004.

7.      Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків, -2000.

8.      Законодавство України про правоохоронні органи. Офіційне видання. –К.: Парламентське видавництво. -2002. ‑с. 3

9.      Відомості ВРУ. -1992. -№ 27. –с. 382

10.    Відомості ВРУ. -1992. -№ 22. –с. 303

11.    Відомості ВРУ. -1993. -№ 35. –с. 358

12.    Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984.

13.    Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, -Л., 1971.

14.    Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.

15.    Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.

16.    Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичёв В.С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. – Омск, 1988.

17.    Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996.

18.    Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес. – К., 1999.

19.    Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. – Київ. 2003.

20.    Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. Навч. Посібник. –Х. –«Рубікон». -2002. –с. 4

21.    М.М. Михеєнко, В.І. Нор, В.П. Шибко. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. –К.: Либідь, -1999. –с. 202

22.    Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадии возбуждения уголовного дела?// Советское государство и право. – 1994. - №8. – с.84.

23.    Зинатуллин 3.3., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

24.    Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. / -К. -1994. — С.16.

25.    Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. – 2000. №3.

26.    Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. док. Юрид. Наук.- М.,1976.

27.    Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996

28.    Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.- Т.3.

29.    Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. –К.: Атіка. -2001. ‑с. 519

30.    Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальнмх знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

31.    Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.

32.    Биков В. М. Психологічні аспекти взаємодії слідчого та органу дізнання. — К: «Альта» ‑1992. –с.24

33.    Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, Л., 1991.

34.    Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. — К. -1980. –с. 18

[1] Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф. Коментар до Конституції України. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. -1998. –с. 31.

[2] Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренко. -К. –«Форум». -2003. –с. 12.

[3] Каткова Т.В., Каткова А.Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку по кримінальній справі. Навч. Посібник. –Х. –«Рубікон». -2002. –с. 4

[4] М.М. Михеєнко, В.І. Нор, В.П. Шибко. Кримінальний процес України. Видання 2-ге, перероблене і доповнене. –К.: Либідь, -1999. –с. 202

[5] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. / К: Юрінком. -1998. –с. 52

[6] Савицкий В.М. Надо ли реформировать стадии возбуждения уголовного дела?// Советское государство и право. – 1994. - №8. – с.84.

[7] Зинатуллин 3.3., Салахов М.С., Чулюкин Л.Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

[8] Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. / -К. -1994. — С.16.

[9] Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків, 2000. – с. 205.

[10] Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. – 2000. №3.

[11] Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис. док. Юрид. Наук.- М.,1976.

[12] Ларін А.М. Работа следователя с доказательствами. – М. 1996

[13] Лукьянчиков Е.Д., Кузьмичёв В.С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. – Омск, 1988.

[14] Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М., 1979.- Т.3.

[15] Кримінальне законодавство України: збірник нормативних актів. За заг. ред. Лінецького С.В. –К.: Атіка. -2001. ‑с. 519

[16] Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Офіційне видання. / -К.: Парламентське видавництво. -2000. –с. 6

[17] Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальнмх знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

[18] Сирков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительннх исследований материальннх следов на месте происшествия. - М. - 1986.

[19] Биков В. М. Психологічні аспекти взаємодії слідчого та органу дізнання. — К: «Альта» ‑1992. –с.24

[20] Федотова А. Ф. Эксперимектальная и прикладная психология, Л., 1991.

[21] Законодавство України про правоохоронні органи. Офіційне видання. –К.: Парламентське видавництво. -2002. ‑с. 3

[22] Відомості ВРУ. -1992. -№ 27. –с. 382

[23] Відомості ВРУ. -1992. -№ 22. –с. 303

[24] Відомості ВРУ. -1993. -№ 35. –с. 358

[25] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. –К.: Конон, А.С.К., -2003. -

[26] Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К., 1984.

[27] Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судупроизводстве. — К,, 1980.