Поняття і ознаки держави

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ

1.1 Погляди мислителів щодо визначення природи держави

1.2 Різні підходи до визначення поняття держави та її суті

1.3 Передумови виникнення держави

1.4 Визначення поняття держави

РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ

2.1 Основні ознаки держави

2.2 Ознаки держави та публічна влада первіснообщинного ладу

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Держава – це піч, яка палає на одних дровах – на людських!

Так про державу писав відомий радянський письменник Чингиз Айтматов. І справді, кожна особа є тією краплею в морі, котра творить щось більше і прекрасніше. Адже як будь-яка стіна складається з великої кількості цеглин, так і держава твориться з її громадян. І тому благополуччя всієї країни залежить саме від ставлення кожного свідомого громадянина держави до оточуючого світу, від готовності зробити щось заради рідної країни, а не лиш для себе та своїх близьких.

Що ж, оптимістично припустимо, що всі громадяни країни бажають благополуччя своєї держави. Тоді для виконання такої нелегкої задачі перш за все потрібно усвідомлювати що собою уявляє саме поняття держави і які її характерні ознаки. Адже коли людина має мету і ставить перед собою задачу для виконання, ціль та шлях до її досягнення повинні бути чітко визначені. Яскравим прикладом даного твердження є вислів Бенджаміна Франкліна: „Не скласти планів – бути приреченим на невдачу”.

Отже, чітко визначивши мету моєї праці, хотілося б відзначити і її актуальність на сьогодні.

Зміна суспільних відносин і реформування економіки призводять до швидкої динаміки зміни законодавства. Виходячи з цього, простим громадянам важко орієнтуватися в законодавстві, яке постійно змінюється, тим більше такий процес ускладнює захист ними своїх прав у суді. Хоча зараз населення стає все більш грамотним у правовому відношенні, не боячись звертатися до суду, державних органів і т.д., все ж таки далеко не всі можуть собі дозволити самостійність у вирішенні даного питання.

І тому одним із найнадійніших гарантів захисту і відновлення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб є юрист.

А що ж являє собою саме поняття юрист? Юрист – це фахівець, який знає закони, вміє їх застосовувати, веде юридичні справи (слідчі, прокурорські, судові, адвокатські) і здійснює юридичне обслуговування фірм, підприємств та населення. Тобто спеціаліст, що має юридичні знання.

Будучи сфокусованою на підвищенні престижу юридичного фаху та поваги в суспільстві до юристів, діяльність сучасного українського юриста має будуватися на таких засадах:

·           служіння принципу верховенства права;

·           дотримання законності;

·           дотримання й захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

·           відданості професії;

·           професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе;

·           незалежності, неупередженості, об'єктивності, чесності, порядності та добросовісності;

·           домінантності інтересів клієнтів;

·           відповідальності за якість, професійний рівень, компетентність і своєчасність наданих юридичних послуг.

Всі вищезазначені засади українського спеціаліста з юридичних наук прямо чи опосередковано пов’язані з особливою організацією суспільства, котра має назву держави.

Так, принцип верховенства права, що є найголовнішим у діяльності правника, є також безкомпромісною особливістю держави, що, до речі, закріплено у статті 3 Конституції України: „...Утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Розглядаючи принцип домінантності інтересів клієнтів у діяльності зокрема українського правника, важливо відмітити те, що у переважній більшості клієнтами юристів є саме громадяни України, котрі незалежно від їх бажань представляють інтереси своєї країни. Отже, виконуючи свій професійний обов’язок перед клієнтами, правник опосередковано захищає і інтереси держави.

У всі часи рушійною силою прогресу країни була завзятість та наполегливість професіоналів у своїй справі. Тож не дивно, що принцип професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе є однією з рис сучасного правника.

Отже, зі всього вищезазначеного можна зробити висновок, що питання держави та її ознак повсякчас торкається юриста у його діяльності і є актуальною у сучасному юридичному світі. Тому, керуючись інтересами майбутнього правника я обрав саме цю тему для написання курсової роботи.

У цій роботі я намагатимусь якнайширше висвітлити тему держави та її ознак, провівши докладний аналіз інформації (отриманої з періодичних видань, навчальної літератури юридичного характеру, деяких нормативно-правових актів, наукових статей і т.д.) та подавши власний, обґрунтований сучасними поглядами з цього питання, висновок.

У розділі III, виклавши перед цим у двох попередніх розділах теоретичні сторони теми, я намагатимусь охарактеризувати практичні аспекти моєї роботи, а саме я намагатимусь дати оцінку сучасному стану Української Держави та її характерним ознакам. Ну а наприкінці моєї праці я намагатимусь подати чіткі висновки з даної теми.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ 1.1 Погляди мислителів щодо визначення природи держави

Держава є одним із найважливіших явищ суспільного характеру. І тому не секрет, що протягом століть філософи, юристи та політики намагалися дати визначення поняття цього явища і розкрити його сутність.

Так розглядаючи дане питання, найдоцільніше буде ознайомити читача з поглядами мислителів про державу у хронологічній послідовності.

Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші(Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші(Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).

Так, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.

Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави, щодо авторитарного характеру політики і законів і висновок відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.

В 360 р. до. н.е. Платон написав свою працю під назвою „Держава”. В своєму однойменному діалозі мислитель виразив думку, що держава являється виразом ідеї справедливості. [17]

Дещо інший погляд на це питання мав Арістотель. Центральною проблемою “Політики” в Арістотеля є питання про походження держави. Перший розділ роботи мислителя ставить питання “що таке держава”. І відразу відповідає: “держава – це спілкування, яке організовується для будь-якого блага.” [19] .У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина – це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя – родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави – селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з’являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав – виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище – розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу .[5]

Тож, можна зробити висновок, що відомий давньогрецький учений та філософ визначав державу як певне зосередження вcix розумових та моральних інтересів громадян.

Наступним, хто виклав свої думки щодо поняття держави, був знаменитий римський оратор, юрист і державний діяч Марк Туллій Цицерон. Державу Цицерон визначає як справу, надбання народу. Звідси походить і її назва - республіка. Основну причину походження держави він вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Цицерон погоджувався з Арістотелем у тому, що держава виникла з первинного осередку суспільства (сім'ї) поступово і природним шляхом. Ще однією причиною утворення держави є необхідність охорони як приватної, так і державної власності. [19] Іншими словами, Цицерон характеризував державу як союз людей, об'єднаних ідеями загальної корисності та справедливості.

У XVII ст. нідерландський правознавець, класик міжнародного права Гуго де Гроот (Гроцій) [14] дав вельми ґрунтовну відповідь, що собою являє держава. Виникнення держави він пояснює природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це "не за божим велінням, а добровільно". Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: "Держава… є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі". [15]

Представником буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Імануїл Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:

– людина – це абсолютна цінність;

–право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.

Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.

Одним із перших французьких мислителів щодо проблеми визначення держави був Ш.Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причини величі і падіння римлян” (1734), „Про дух законів” (1748). Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії – невеликі, республіки – середнього розміру, імперії – величезні.

Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх перед сваволею диктатора. [12]

Ш.Л. Монтеск’є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б безпристрасно вирішували спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.

З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену уладнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

Відомим є також визначення держави, яке дали їх К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розглядали державу як механізм для придушення одного класу іншим. Згодом такий підхід підтримав В.Ленін, який писав: «Держава – це машина для підтримки панування одного класу над іншим». Обидва формулювання були поширені в науці й офіційній пропаганді за часів СРСР. [12]

Однак вони можуть бути застосовані тільки до таких держав, у яких виникає висока класова напруженість і політичне протиборство, що може призвести до руйнування цілісної структури суспільства. Інакше кажучи, ці визначення підходять до тиранічних і диктаторських держав, оскільки, відображаючи їх насильницький бік, не дають змоги побачити у державі цінні феномени цивілізації, культури та соціального порядку.

Також погляди на державу висвітлювались у працях Ж.-Ж. Руссо, О. Радищева, Б. Констана, І. Бентама [5] , М. Коркунова, Дж. Ролза та ін.

Отже, зі всього вищезазначеного видно, що питання про поняття природи держави неодноразово порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього правознавця, так і просто пересічної особи.