Підпризначення спадкоємця

3.2.4   Підпризначення спадкоємця.

Закон надає заповідачу право роз­порядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (СТ. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України).

Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщи­ни чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке роз­порядження називається підпризначенням спадкоємця.

Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спад­коємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен по­свідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спад­коємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перей­шло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спад­коємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбав­лення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.

3.2.5   Заповідальний відказ.

Заповідач має право зобов'язати спад­коємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме роз­порядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержуваччеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (Ст.1237 ЦК)

Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобо­в'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває пра­ва вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «за­повідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведе­ному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від вико­нання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогти­ся здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покла­дено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'яза­ний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.

У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено вико­нання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку .

Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідаль­ності не несе.

Чинним законодавством України спеціально передбачено мож­ливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі запові­дальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та за­чіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК Ук­раїни зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його ча­стиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довіч­ного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим бу­динком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.

Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.

3.2.6   Покладання.

Відповідно до статті 1240 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спря­мованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповіда­ючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.

Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, вна­слідок чого його виконання мають право вимагати інші спад­коємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.

На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.

3.2.7   Скасування та зміна заповіту.

Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому супе­речить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному за­повіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.

 Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність.

3.2.7. Виконання заповіту.

В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Од­нак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконав­ця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчи­нення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.1286 ЦК України).

Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування не­обхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за раху­нок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.1291 ЦК України).