Навигация
Порядок здійснення права на спадкування в Україні
66729
знаков
0
таблиц
0
изображений
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКУВАННЯ
2.1 Спадкування за заповітом
2.1.1 Поняття, зміст і види заповіту
2.2.2 Підризначення спадкоємців
2.2 Спадкування за законом
2.2.1 Черговість спадкування
2.2.2 Спадкування за правом представництва
2.2.3 Спадковий договір
РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СПАДЩИНУ
3.1 Час та місце відкриття спадщини
3.2 Прийняття та поділ спадщини спадкоємцями
3.3 Оформлення права на спадщину
РОЗДІЛ 4. ВІДМОВА ВІД СПАДКУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ Й НЕДІЄЗДАТИНИМИ ОСОБАМИ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування законодавчих положень Цивільного кодексу України щодо змісту й обсягу спадкових прав кожного громадянина, вперше здійснених у процесі кодифікації цивільного права . Адже це зумовлено тим, що за останні декілька років відбулися істотні зміни спадкового законодавства, тому відсутність практики застосування норм, що регламентують порядок прийняття спадкоємцями спадщини, зумовлюють необхідність дослідження питань, пов'язаних із встановленням меж і гарантій здійснення спадкоємцями права на спадкування.
Ступінь дослідження здійснення права на спадкування у сучасному правовому житті є надзвичайно актуальною, адже вона досліджена в працях багатьох науковців, а саме Зайка Ю., в Павлова Л., Чуйкова В., Нелін О.
Мета полягає в дослідженні порядку здійснення права на спадкування.
Завдання: курсової роботи полягає у наступному:
1. Докладно ознайомитися із загальним поняттям й принципами спадкування згідно з чинним законодавством;
2. Проаналізувати процес спадкування за законом та за заповітом;
3. Визначитись із порядком черговості спадкування;
4. Дослідити особливості спадкування за спадковим договором;
5. Узагальнити процесуальний порядок реалізації права на спадщину.
Предметом курсової роботи є правова природа інституту здійснення права на спадкування.
Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини з приводу реалізації права на спадкування.
Одним із методів є порівняльний метод, за допомогою якого досліджується порядок одержання спадщини в залежності від самої процедури, а саме спадкування за законом, за заповітом, за правом представлення; другим є системно-функціональний метод який розкриває системно-функціональну природу інституту спадкування, його суть та основні ознаки, а також його державне регулювання; третім є історичний і логічний метод, адже він дозволяє простежити всю історію розвитку цивільно-правових відносин із прийняттям нового Цивільного кодексу України, який вступив в дію 1 січня 2004 року і відповідні зміни норм, що закріплені в ньому.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні засади курсової роботи розкривають поняття та сутність інституту спадкування, що дозволяє оцінити ступінь реалізації норм, порядок дії основних положень спадкуванні при діючому законодавстві України.
Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що була здійснена спроба дослідити проблемні питання у сфері реалізації права на спадкування, а саме;
- відмова від прийняття спадщини неповнолітніми й недієздатними особами;
- спадкування за правом представлення дає можливість більш далеким родичам спадкодавця зайняти спорожніле місце серед спадкоємців першої, другої або третьої черги.
Структура курсової роботи відображає мету, завдання та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які об'єднують 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – 40 сторінок, кількість використаних джерел – 22 найменування.
Розділ 1. Поняття та принципи спадкування в Україні
Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав. Лише з моменту відкриття спадщини виникає спадкове правовідношення, юридичним змістом якого є право спадкоємців на прийняття спадщини та обов’язок всіх і кожного утримуватися від дій, що перешкоджають спадкоємцеві у здійсненні зазначеного права
Спадкування передбачає цивільно-правові відносини, пов’язані з переходом майнових прав та обов’язків померлої особи до її правонаступників, порядок і процедуру переходу майнових прав померлої особи до інших осіб, які набувають певні права(володіння, користування) на спадкове майно. Такі правові норми у сукупності утворюють відповідний інститут права спадщини. Оскільки норми, що розглядаються, мають переважно цивільно-правове положення, то це дає достатньо підстав для визнання інституту права спадщини інститутом цивільного права[20;102].
Норми інституту права спадщини містяться у цивільному законодавстві, так і в інших галузях законодавства. Крім Цивільного Кодексу, серед джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, що визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема Закон України «Про нотаріат» від 03.03.2009р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р., Положення від 18.05.2009р. №870/5 Про затвердження Положення про державний нотаріальний архів[3;4;5]
До регулювання спадкових відносин можуть застосуватися такі кодифіковані акти, як Сімейний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України[7;6].
Значення спадкування в тому, що кожному члену суспільства має бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах й обтяжене боргами) майно перейде згідно з його волею, а якщо він її не виявить, то згідно з волею закону до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, певна частина того, що належало спадкоємцеві за життя, перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності(так звані необхідні спадкоємці).
Неухильне виконання цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця, так і його спадкоємців, так і всіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів тощо), для яких смерть спадкодавця може потягнути за собою ті чи інші правові наслідки[20;104].
На думку науковця Достдар Р., процес спадкування можливий лише за умови виконання таких основних принципів, як;
- принцип забезпечення права та інтересів обов’язкових спадкоємців з метою використання спадкового майна для забезпечення непрацездатних родичів і чоловіка (жінки) померлого. В межах цього принципу законодавством встановлено ряд положень, які спрямовані на захист так званих обов’язкових спадкоємців і мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем;
- принцип сімейно-родинного характеру спадкування, який враховує не тільки дійсну, а й припустиму волю спадкодавця і полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування з урахуванням припустимої волі законодавця – до спадкування закликають найближчих особі спадкодавця;
- принцип універсальності спадкового наступництва, який полягає у тому, що акт прийняття спадщини порушується на все спадкове майно, незалежно від того, у кого воно знаходиться, і що якісь об’єкти спадщини невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадку;
- принцип визнання права спадкування за законом предметів домашньої обстановки за належними спадкоємцями;
- принцип свободи заповіту. Цей принцип цей принцип тісно пов'язаний із загальним цивільним принципом диспозитивності цивільно-правового регулювання і означає, що спадкодавець може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб’єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, що йому належить. Складання заповіту, як і його скасування, - це виключна воля спадкодавця, і ніхто не має права примусово впливати на його дії;
- принцип рівності спадкових часток при спадкуванні за законом;
- принцип свободи вибору у спадкоємців, яких закликають до спадщини. Цей принцип передбачений у диспозитивних нормах спадкового права, що надають свободу волевиявлення не лише спадкодавцям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї з різних міркувань;
- принцип охорони основ правопорядку та мораль, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних чи юридичних осіб щодо спадкування;
- принцип охорони самої спадщини від будь-яких посягань;
- принцип матеріально-забезпечувального призначення спадкування. Суть цього принципу в тому, що перехід прав та обов’язків від спадкодавця до спадкоємців має на меті забезпечити задоволення матеріальних інтересів спадкоємців і кредиторів спадкодавця. І навіть те, що згідно із ст.1301 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця, не ставить його в невигідне становище, оскільки відповідно до цієї статті така відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсної вартості спадкового майна[11;7].
Розділ 2. Правове регулювання спадкування
Норми, що регулюють умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України, що набрав чинність 1 січня 2004 року, норми якого суттєво вплинули на центральний інститут цивільного права – права власності і, відповідно інститут спадкування. Норми книги шостої ЦК України „Спадкове право” чітко систематизовані в семи главах: „Загальні положення про спадкування”, „Спадкування за заповітом”, „Спадкування за законом”, „Здійснення права на спадкування”, „Виконання заповіту”, „Оформлення права на спадщину”, „Спадковий договір”.
Конституція України передбачає право приватної власності громадян. Спадкове право забезпечує родинні померлого можливість зберегти та використати його майно. Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитись своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже воно безпосередньо спрямоване на захист інтересів громадян. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім’ї померлого (особливо неповнолітніх і не працездатних членів сім’ї ).
Юридичні гарантії здійснення спадкових прав передбачені нормами, регулюючими спадкування, які викладені в Цивільному кодексі України, в Законі України «Про нотаріат», в Сімейному Кодексі України, в інших законах та підзаконних актах.
Спадкоємці як за законом так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, вже в силу однієї події – факту смерті спадкодавця. Зміст цього права полягає в тому, що спадкоємцю надається можливість як прийняти спадщину, так і відмовитися від неї.
Реальне здійснення суб’єктивних прав можливе лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Законодавче закріплення визначених меж здійснення суб’єктивних цивільних прав є однією із форм забезпечення інтересів особи.
Здійснення права на спадкування тісно пов’язано із такими юридичними фактами: відкриття спадщини; здатність особи виступати спадкоємцем; наявність спадкового майна; прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом [23;229] .
Похожие работы
... ієї події – факту смерті спадкодавця. Реальне здійснення суб'єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов'язано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за ...
... стані також є необхідним, оскільки це суттєво впливає на комфортність проживання та загальний стан житлового фонду. Тому у процесі приватизації житла в Україні були створені нормативні механізми, що регулюють здійснення права власності на нежитлові приміщення житлового будинку та прибудинкові території. Створення і функціонування товариств власників житла Власники житла можуть об'єднуватись для ...
... ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці[8] спадкодавця, які не були членами його сім'ї. На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані такі документи: 1.Довідка органу соціального захисту ...
спростована. Якщо ж заява, наприклад, дружини про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Закріплення у частині другій статті 60 СК презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних службових осіб, які іноді накладають арешт у зв' ...
0 комментариев